Рішення № 58487109, 21.06.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1806/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сидоренко І. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.06.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого судді - Сидоренко І.П., суддів Погорєлової С.О., Цюри Т.В., при секретарі Колмакові В.І.., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2014р. по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсними заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, про виселення і вселення, про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, -

встановила:

21 січня 2014р. ОСОБА_3 звернулася з позовом, який остаточно уточнив, просила суд:

-визнати недійсним заповіт від імені її дідуся ОСОБА_4, складений на імя ОСОБА_2, посвідчений 18 травня 2010р. нотаріусом Пятої Одеської державної нотаріальної контори;

-визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 31 січня 2011р., видане Першою Одеською державною нотаріальною конторою за реєстровим №7-168, на імя ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 після померлого 27 червня 2010р. ОСОБА_4;

-визнати за нею (ОСОБА_3В.) право власності на квартиру АДРЕСА_1, що в порядку спадкування за законом після померлого 27 червня 2010р. ОСОБА_4;

-вселити її (ОСОБА_3В.) в квартиру АДРЕСА_1;

-виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1;

-визнати за нею (ОСОБА_3В.), право власності на 1/4 частину домоволодіння №4/6 по Другому Вапняному провулку у м. Одесі в порядку спадкування за законом після померлого 27 червня 2010р. ОСОБА_4 (а.с.2-4, 83-87, 107-109, 141-142).

В обґрунтування позову ОСОБА_3 вказала, що 27 червня 2010р. помер її дідусь ОСОБА_4, якому на день смерті на праві власності належала квартира № 14 по вулиці Разумовській у м. Одесі і 1\4 частка домоволодіння №4/6 по 2-му Вапняному провулку в м. Одесі.

За життя ОСОБА_4 склав 18 травня 2010р. нотаріально посвідчений заповіт на належну йому спірну квартиру на ім'я відповідачки ОСОБА_2, яка проживала разом із заповідачем у спірній квартирі в якості піднаймача житла. Після померлого ОСОБА_4 було видано 31 січня 2011р. на імя ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на вищевказану квартиру.

Позивач стверджувала, що на момент складання заповіту ОСОБА_4 тяжко хворів, неадекватно реагував на оточуючу обстановку, не міг упізнати своїх рідних та близьких, він страждав на хронічну недостатність кровообігу, внаслідок чого його розумові процеси сильно гальмувались й він знаходився у тяжкому психічному стані. Негативні зміни психоемоційного стану ОСОБА_4 проявлялись у його поведінці в побуті, прийнятті серйозних рішень. Тому позивач вважала, що заповіт слід визнати недійсним, так як в момент складання заповіту від 18 травня 2010р., хоча заповідач ОСОБА_4 формально й був дієздатним, але через стійкий розлад здоров'я неповною мірою усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними. Позивач ОСОБА_5 вважає, що внаслідок визнання недійсним заповіту з вищевказаних підстав, підлягає і визнанню недійсним і свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 31 січня 2011р., видане на імя ОСОБА_2

Позивач відповідно до вимог ч.1 ст.1266 ЦК України просила визнати за нею право на спадкове майно померлого дідуся ОСОБА_4, як його онука, так як вона має право на спадкування тієї частки спадщини, яка належала б за законом її матері ОСОБА_6 (ОСОБА_7В.), яка померла 06 жовтня 2008р. у вигляді 1/4 частині домоволодіння №4/6 по Другому Вапняному провулку у м. Одесі в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_4

Позивач ОСОБА_3 також вказала, що ОСОБА_2 після отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спірну квартиру, перестала впускати її в спірну квартиру, замінила замки вхідних дверей, що є незаконним, тому позивач просила вселити її в спірну квартиру, в якій вона як член сімї власника ОСОБА_4 проживала з 15 травня 2007р. На думку позивачки, наявність у відповідачки ОСОБА_2 реєстрації за адресою спірної квартири сама по собі не може бути підставою для визнання за нею права користування спірною квартирою.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2014р. позов ОСОБА_3 було задоволено (а.с.149-160).

Визнано недійсним заповіт від 18 травня 2010р., складений ОСОБА_4, посвідчений державним нотаріусом П'ятої Одеської державної нотаріальної контори 18 травня 2010р., за реєстровим №2-575.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 31 січня 2011р., видане Першою Одеською державною нотаріальною конторою за реєстровим №7-168, на імя ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 після померлого 27 червня 2010р. ОСОБА_4

Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1, що в порядку спадкування за законом після померлого 27 червня 2010р. ОСОБА_4 з вселенням ОСОБА_3 в вищевказану квартиру, і виселенням з даної квартири ОСОБА_2

Визнано за ОСОБА_3, право власності на 1/4 частину домоволодіння №4/6 по Другому Вапняному провулку у м. Одесі, в порядку спадкування за законом після померлого 27 червня 2010р. ОСОБА_4

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2015р. відмовлено ОСОБА_2 у задоволені заяви про перегляд заочного рішення суду від 01 жовтня 2014р.(а.с.207-210).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3, посилаючись на те, що суд в порушені вимог матеріального і процесуального права задовольнив позов ОСОБА_3, не сповістив її належним чином про слухання справи, чим позбавив її надати суду відповідні заперечення проти позову ОСОБА_3, безпідставно без проведення відповідної експертизи дійшов до необґрунтованого висновку, що ОСОБА_4 не міг повною мірою розуміти значення своїх дій та керувати ними, та складений ним на її імя заповіт нібито не відображав справжньої волі ОСОБА_4 щодо встановлення, зміни або припинення цивільних прав і обовязків (а.с.213-215).

Колегія суддів, заслухав суддю-доповідача, апелянта ОСОБА_2, її представника, а також представника позивача ОСОБА_3, вивчивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Задовольнивши позов ОСОБА_3 в повному обсязі, суд першої інстанції прийшов до висновку, що при складанні заповіту від імені ОСОБА_4 волевиявлення заповідача ОСОБА_4 не було вільним, що наявні симптоми психічного розладу, які проявлялись протягом останніх кількох місяців життя ОСОБА_4, перешкоджали адекватному сприйняттю ним навколишньої обстановки та прийняттю серйозних рішень, що в такому стані ОСОБА_4 не міг повною мірою розуміти значення своїх дій та керувати ними, а тому складений ним у такому стані заповіт від 18 травня 2010р. на ім'я ОСОБА_2 не відображав справжньої волі ОСОБА_4 щодо встановлення, зміни або припинення цивільних прав і обов'язків.

Судова колегія не може погодитися з вказаним висновком суду першої інстанції, який зроблений з порушенням вимог матеріального та процесуального права, не відповідає матеріалам справи і обставинам по справі.

З матеріалів справи вбачається, що 27 червня 2010р. помер ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть на а.с.13.

За життя ОСОБА_4 склав заповіт від 18 травня 2010р., посвідчений державним нотаріусом Пятої Одеської державної нотаріальної контори, зареєстрований у реєстрі за № 2-575, відповідно до якого ОСОБА_4 заповів ОСОБА_2 належну йому квартиру АДРЕСА_1 (а.с.12). Як вбачається зі змісту заповіту заповідач ОСОБА_4 в голос прочитав заповіт та підписав його власноручно.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В статті 1247 ЦК України викладені загальні вимоги до форми заповіту, а саме:

1. Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення.

2. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

3. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст. 1257 ЦК України, за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Даною нормою статті чітко врегульовано та передбачено критерії скасування заповіту.

Судова колегія вважає, що позивач ОСОБА_3 не надала суду першої і суду апеляційної інстанції відповідні, допустимі і належні докази на підтвердження позову, а саме того, що ОСОБА_4 на час складання заповіту не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними.

Статтею 145 ЦПК України передбачено, що призначення експертизи є обовязковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи є обовязковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008р. «Про судову практику у справах про спадкування» звернуто увагу на те, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою, яка через стійкий розлад здоровя не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу (стаття 145 ЦПК).

Суд першої інстанції в рішенні суду зробив посилання на вищевказаний пункт Пленуму, але не вказав, що в даному пункту є розяснення, що для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу (стаття 145 ЦПК).

Судом першої інстанції також зроблено посилання на п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», яким розяснено, що правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Однак, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що вказаним пунктом також звернуто увагу на те, що для визначення наявності вищевказаного стану при розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі ст.225, частини другої статті 1257 ЦК суд відповідно до статті 145 ЦПК зобовязаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Суд першої інстанції у порушені вимог ст.145 ЦПК України передчасно зробив висновок про наявність симптомів психічного розладу, які проявлялись протягом останніх кількох місяців життя ОСОБА_4, перешкоджали адекватному сприйняттю ним навколишньої обстановки та прийняттю серйозних рішень, та нібито ОСОБА_4 не міг повною мірою розуміти значення своїх дій та керувати ними, а тому складений ним у такому стані заповіт від 18 травня 2010р. на ім'я ОСОБА_2 не відображав справжньої волі ОСОБА_4 щодо встановлення, зміни або припинення цивільних прав і обов'язків.

Необґрунтованим є посилання суду першої інстанції на те, що сторонами згідно ч. 1 ст. 143 ЦПК України клопотання про призначення по справі судово-психіатричної експертизи в судовому засіданні не заявлялось, а суд відповідно до чинного законодавства, позбавлений права з власної ініціативи призначати експертизу, тому вирішує дійсний спір на підставі зібраних доказів та пояснень свідків з урахуванням наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що вматеріалах справи відсутні докази про належне сповіщення відповідачки ОСОБА_2 про слухання справи, та суд першої інстанції безпідставно дійшов до висновку про її належне сповіщення про слухання справи, а також щодо недобросовісного виконання процесуальних обовязків ОСОБА_2, пославшись на повернуте поштове повідомлення форми Ф-119 на імя ОСОБА_2 на а.с.145 за спливом строку зберігання, вказав, що на думку суду, свідчить про те, що відповідачка до операторів поштового зв'язку не зверталась.

В матеріалах справи взагалі відсутні дані про те, що для ОСОБА_2 були залишені відповідні повідомлення про отримання вищевказаного поштового повідомлення. Та відповідно до вимог ЦПК України повернення поштового повідомлення з відміткою «за спливом строку зберігання» ні є належним сповіщенням учасника процесу про слухання справи.

Судом не було розяснено позивачці ОСОБА_3 або її представникам право заявити клопотання про призначення по справі судово-психіатричної експертизи, а відповідачка ОСОБА_2 була позбавлена такої можливості, оскільки не була належним чином повідомлена про слухання справи.

Без проведення відповідної судово-психіатричної експертизи, не може бути підставою для вищевказаного висновку суду першої інстанції, посилання суду на лікарське свідоцтво форми №106/о про смерть ОСОБА_4 від 28 червня 2010р., в якому вказано, що однією з причин його смерті є хронічна недостатність кровообігу, та на лікарське свідоцтво форми №106/о про смерть ОСОБА_4, видане 28 червня 2010р. відділом судово-медичної експертизи Одеського обласного бюро судово-медичної експертизи, в якому вказано, що однією з причин смерті ОСОБА_4 є цироз печінки, та суд безпідставно вказав, що таке захворювання зазвичай розвивається у людей внаслідок зловживання алкоголем.

Ні є також підставою для задоволення позову ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту покази свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 відносно того, що ОСОБА_4 зловживав алкоголем, та вони нібито часто бачили його у стані алкогольного сп'яніння, та нібито ОСОБА_4 протягом останніх кількох місяців свого життя тяжко хворів, загальний стан його здоров'я характеризувався вкрай незадовільно, він фактично не міг пересуватись без сторонньої допомоги, а позивачка ОСОБА_3, яка проживала разом з дідом, зрідка виводила його на подвір'я будинку та залишала його на деякий час сидіти на лавці у дворі будинку. Що у травні-червні 2010р. ОСОБА_4, якому на той час виповнилося 74 роки, неадекватно реагував на оточуючу обстановку, не упізнавав своїх рідних, близьких та сусідів. Також свідки вказали, що відповідачка ОСОБА_2, яка починаючи з осені 2009р. була піднаймачем житла у спірній квартирі, здійснювала значний психічний вплив на ОСОБА_4, який через свій похилий вік та тяжку хворобу фактично був у безпорадному стані.

Відповідачка ОСОБА_2 через не належне сповіщення її про слухання справи, також була позбавлена можливості заперечувати вищевказані свідчення. В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_2 пояснила, що у березні 2009р. ОСОБА_4 вигнав ОСОБА_3 через її поведінку і не повагу до нього, що на час смерті ОСОБА_4 їй було невідомо знаходження ОСОБА_3 та вона сама хоронила ОСОБА_4

Крім того, позивачка ОСОБА_3 протягом усього розгляду справи неодноразово подавала доповнення, уточнення до позовної заяви, які судом першої інстанції у порушені вимог ЦПК України, взагалі не були вручені відповідачці ОСОБА_2

Необґрунтованим є твердження позивачки ОСОБА_3 в позовній заяві про те, що вона нібито постійно мешкала з ОСОБА_4, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що вона взагалі не цікавилася своїм дідусем ОСОБА_4, та дізналася про те, що ОСОБА_4 помер ще 27 червня 2010р., лише у 2012р., що підтверджується рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2012р., яким за заявою ОСОБА_3 було встановлено факт родинних відношень з ОСОБА_4 (а.с.8). До нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини ОСОБА_3 не зверталася та лише 18 квітня 2014р. оформила таку заяву, яку не подала до відповідної нотаріальної контори (а.с.78).

На підставі вищевикладеного судова колегія вважає, що заочне рішення суду ухвалено з порушенням вимог матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позову ОСОБА_3 в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2014р. скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсними заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, про виселення і вселення, про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: І.П.Сидоренко

Судді: С.О. Погорєлова

ОСОБА_10