Ухвала суду № 58485956, 22.06.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №477/1852/15-ц 22.06.2016 22.06.2016 22.06.2016

Провадження №22-ц/784/1359/16 УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої: Буренкової К.О.,

суддів Бондаренко Т.З, ОСОБА_1,

із секретарем судового засідання: Андрієнко Л.Д.,

за участю: ОСОБА_2 представника відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк»

на рішення Жовтневого районного суду від 10 вересня 2015 року, ухвалене за його позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А :

В серпні 2015 року ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Банк зазначав, що 10 квітня 2008 року між ним та відповідачем укладено кредитний договір, відповідно до якого останній отримав кредит в розмірі 16700 грн. зі сплатою за користування кредитом 24 % на рік, строком до 08 квітня 2011 року.

Відповідач зобов'язань по сплаті кредиту, відсотків, інших платежів у визначеному у договорірозмірі та у встановлений термін не вносив. У зв'язку з чим утворилась заборгованість, розмір якої станом на 31 липня 2015 року складає 23661 грн. 65 коп., в тому числі: заборгованість за кредитом - 15024 грн. 30 коп.; заборгованість за відсотками - 6251 грн. 22 коп.; штраф - 2386 грн. 13 коп.

Посилаючись на наведене Банк просив стягнути на його користь із відповідача 23661 грн. 65 коп. заборгованості за кредитом.

Рішенням Жовтневого районного суду від 10 вересня 2015 року Банку у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі Банк просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення вимог в повному обсязі. Банк посилається на помилковість висновку суду щодо пропуску ним позовної давності.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню із таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 10 квітня 2008 року між Банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит в розмірі 16700 грн. зі сплатою 24% річних за користування кредитом, строком до 08 квітня 2011 року. Відповідно до графіку погашення заборгованості, який є додатком до договору, відповідач зобовязався щомісячно, починаючи з 28 травня 2008 року і по 08 квітня 2011 року сплачувати по 656 грн. в погашення боргу (а.с.14).

Згідно п.3.3.3 договору позичальник повинен щомісячно сплачувати частину кредитних коштів, згідно з умовами, визначеними п.2.5.1 цього договору, а також на вимогу Банку сплатити можливу неустойку (штраф, пеню) (а.с.11).

Відповідно до п. 4. 3 кредитного договору в разі прострочення зобовязань, передбачених пунктом 3.3.3 цього договору, позичальник також сплачує Банку штраф у розмірі 25% від суми неналежно виконаного грошового зобовязання.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Судом встановлено, що належним чином зобовязання за вказаним кредитним договором відповідач не виконує. Із розрахунку Банку видно, що станом на 31 липня 2015 року заборгованість складала 23661 грн. 65 коп., в тому числі: заборгованість за кредитом - 15024 грн. 30 коп.; заборгованість за відсотками - 6251 грн. 22 коп.; штраф - 2386 грн. 13 коп.

Разом з тим, згідно зі ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч.1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Кредитний договір не містить умов про збільшення сторонами позовної давності.

Як видно із заперечень відповідача на позовну заяву, він просив про застосування позовної давності (а.с. 42-43).

Із розрахунку заборгованості та виписки із особового рахунку видно, що останній платіж відповідач вніс в Банк у лютому 2009 року (а.с.7). Строк дії даного договору закінчився 08 квітня 2011 року.

Відповідно до ч.5 ст.261 ЦК України за зобов'язаннями із визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі сплином строку виконання.

З даним позовом Банк звернувся до суду у вересні 2014 року, тобто за сплином загальної позовної давності у три роки, встановленої ст.257 ЦК України.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин позовної давності, що є підставою для відмови Банку в позові.

Висновок суду відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (справа № 6-16/15) та від 01 липня 2015 року (справа №6-757 цс/15).

Доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду щодо застосування позовної давності не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються матеріалами справи та суперечать положенням ч.4 ст. 267 ЦК України.

Посилання Банку на неплатоспроможність, що стало причиною звернення до суду з даним позовом лише в серпні 2015 року, не є підставою для визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Із урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права. А тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до п.6 ст. 4Закону України «про судовий збір» при подачі апеляційної скарги сплачується судовий збір в розмірі 110% ставки, що підлягала сплаті при подачі позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Ухвалою апеляційного суду від 01 червня 2016 року була задоволена заява Банку про відстрочення сплати 267 грн. 96 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги до її розгляду по суті.

Тому на користь держави із Банку підлягає стягненню 267 грн.96 коп. судового збору.

Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» відхилити, а рішення Жовтневого районного суду від 10 вересня 2015 рокузалишити без змін.

Стягнути з ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» на користь держави 267 (двісті шістдесят сім) грн. 96 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий К.О. Буренкова

Судді Т.З. Бондаренко

ОСОБА_1