Рішення № 58485871, 22.06.2016, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/67/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2016 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Черкасові Д.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» про стягнення страхового відшкодування, заподіяного внаслідок ДТП, -

ВСТАНОВИВ :

6 січня 2016 року, представник позивачки ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який в подальшому збільшив, та в остаточній редакції якого від 21.06.2016 р. просив суд, стягнути з відповідачів АТ «УОСК» на користь позивачки ОСОБА_1 суму страхового відшкодування за пошкоджений автомобіль, який належить їй на праві власності у розмірі 22460 грн., суму пені у розмірі 5781,76 грн., інфляційні збитки у розмірі 1799,72 грн., 3% річних за користування грошовими коштами у розмірі 409,82 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 850 грн. та судові витрати в сумі 487,20 грн. з посиланням на ДТП, яке мало місце 27.06.2015 р. о 05:45 год., під час якого, ОСОБА_2, керуючи а/м «Мазда» д/н НОМЕР_1 на закритій території центральної площадки Промринку «7 км.», смт. Авангард, Овідіопольського району Одеської області, порушивши вимоги п. 10.11 ПДР, не дав переваги в русі належного позивачці а/м «Хюндай» д/н НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3, допустив з ним зіткнення, внаслідок чого автомобіль позивачки отримав механічні пошкодження, за що, постановою Печерського р/с м. Києва від 21.08.2015 р. був визнаний винним у скоєнні вищевказаної ДТП за ст. 124 КУпАП з накладенням на нього штрафу в сумі 340 грн.

Представниця позивачки, приймаючи участь в судовому засіданні підтримала позов, однак в подальшому, в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялась належним чином, причини неявки суду не повідомила, надіславши до суду свою заяву, в якій повністю підтримала позов ОСОБА_1, просила його задовольнити і розгляд справи проводити без її участі, не заперечуючи проти ухвалення заочного рішення по справі (а.с. 97).

Представник відповідача АТ «УОСК» в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення судової повістки уповноваженому представнику компанії, причини неявки суду не повідомив, надіславши до суду свої письмові заперечення на позов, в яких просив суд відмовити у задоволенні позову повністю з підстав його необґрунтованості і з мотивів, викладених у письмових запереченнях (а.с. 93-96,106,110).

Заслухавши думку представниці позивачки та дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 3 ЦПК України).

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси, у спосіб, визначений законами України.

Згідно із ст.ст. 10,11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які як і інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному зясуванню обставин справи та розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін на інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення вирішення справи.

Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Виходячи з приписів статті 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Приписами частини 4 статті 61 ЦПК України передбачено вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обовязкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Частинами 3,4 статті 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно ст. 22 ЦК України особа, який завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Приписами статті 979 ЦК України передбачено за договором страхування одна сторона (страховик) зобовязується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобовязується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим обєктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Статтею 1188 ЦК України передбачено шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме : шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно із ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобовязана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Пунктом 2 частини 4 Постанови Пленуму ВСУ № 6 від 27.03.1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Відповідно до п.п. 4-7,11,16,17 Постанови Пленуму ВССУ від 01.03.2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» - розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166,1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.

Оскільки відповідно до статті 3 Закону № 1961-IV - обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється як з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, так і захисту майнових інтересів страхувальників, враховуючи положення статті 1194 ЦК, питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування та виконання чи невиконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-IV обов'язку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір (у передбачених випадках Моторному (транспортному) страховому бюро України, далі - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка.

У разі відсутності такої згоди - завдана потерпілому шкода підлягає відшкодуванню страховиком у межах передбаченого договором страхування страхового відшкодування. Наявність такої згоди у вигляді відповідної заяви цієї особи та виконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-IV обов'язку з'ясовується судом першої інстанції, у зв'язку з чим до участі у справі може бути залучений страховик.

У разі невиконання особою, відповідальність якої застрахована, обов'язку письмового надання страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у передбачених випадках - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка - шкода відшкодовується завдавачем шкоди. Якщо факт завдання шкоди відповідно до статті 6 Закону № 1961-IV не є страховим випадком, то потерпілий має право вимагати відшкодування шкоди на підставі загальних правил, встановлених ЦК.

На підставі Законів України від 07.03.1996 р. № 85/69-ВР «Про страхування», від 01.07.2004 р. (зі змінами) № 1961-IV «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 991,979 ЦК України, суд дійшов висновку, що за договором страхування - страхувальник зобовязаний у разі настання страхового випадку виплатити страхувальникові або іншій особі, визначений у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобовязується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Таким чином, коли виникає страховий випадок, страховик зобовязаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору є підставою для відмови лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатися, що ця подія є страховим випадком, і має оцінюватися окремо у кожному випадку.

Згідно з «Положенням про порядок та умови проведення обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів», затвердженого Постановою КМУ від 28.09.1996 р. № 1175 страхувальником відшкодовується третій особі завдана внаслідок пошкодження транспортного засобу саме пряма шкода, в якій враховується вартість пошкоджених деталей транспортного засобу на момент ДТП, а саме з урахуванням фізичного зношення транспортного засобу, а не вартість нових деталей.

Крім того, з урахуванням вищенаведених норм Законів, суд вважає, що відсутність як такого рішення страховика про відмову у виплаті страхового відшкодування не може вважатися підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення таких виплат, оскільки останнє може свідчити про зловживання страховиком своїми правами та мати на меті навмисне затягування строків виконання зобовязань перед страхувальниками чи іншими особами, вказаними у договорі страхування (полісі, сертифікаті).

Суд виходить з того, що оскільки зобовязання страховиків у разі настання страхового випадку зводиться до здійснення страхової виплати, то таке зобовязання є грошовим і в разі прострочення його виконання настає відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, зокрема сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Проценти 3% річних, так само як і інфляційні втрати на суму боргу - входять до складу грошового зобовязання і на відміну від пені не є санкцією за порушення грошового зобовязання, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процентів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування отриманими ним грошовими коштами, належним до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобовязання.

Таким чином, на думку суду інфляційні нарахування на суму боргу та 3% річних є наслідком невиконання грошового зобовязання.

Відповідно до ч. 2 ст. 36 Закону № 1961-IV страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у ст. 35 Закону, повідомлення про ДТП, але не пізніше як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобовязаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

При чому, згідно п. 36.5 вказаної статті за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, яка діє протягом періоду, за який вона нараховується.

Суд встановив, що 27.06.2015 р. о 05:45 год. мала місце ДТП, під час якого, ОСОБА_2, керуючи а/м «Мазда» д/н НОМЕР_1 на закритій території центральної площадки Промринку «7 км.», смт. Авангард, Овідіопольського району Одеської області, порушивши вимоги п. 10.11 ПДР, не дав переваги в русі належного позивачці а/м «Хюндай» д/н НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3, допустив з ним зіткнення, внаслідок чого автомобіль позивачки отримав механічні пошкодження, за що, постановою Печерського р/с м. Києва від 21.08.2015 р. був визнаний винним у скоєнні вищевказаної ДТП за ст. 124 КУпАП з накладенням на нього штрафу в сумі 340 грн. (а.с. 9-10,12-13).

На виконання Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» цивільно-правова відповідальність винного у ДТП ОСОБА_2 на час вказаної ДТП була застрахована в АТ «УОСК» (відповідач), який є діючи членом МТСБУ - за полісом серії АІ № 4780809 (а.с. 11).

У звязку з чим та у відповідності до ст. 33 вказаного Закону, водій пошкодженого т/з «Хюндай» д/н НОМЕР_2 ОСОБА_3 звернувся до відповідача з письмовим повідомленням про ДТП та настання страхового випадку за вказаним договором страхування, яке було отримано відповідачами (а.с. 14-16).

Після цього, відповідачами згідно п. 34.2 Закону було організовано проведення огляду пошкодженого автомобілю позивачки у встановлені строки. Однак, як встановив суд і це підтверджується матеріалами справи, незважаючи на вказане звернення з приводу отримання інформації про суму оціненої шкоди чи розрахунків страхового відшкодування страховиком АТ «УОСК» не повідомило і станом на дату винесення рішення суду, такої інформації відповідачами позивачці не надано.

07.08.2015 р. позивачка звернулася до відповідача з заявою про виплату страхового відшкодування, яка була залишена останніми без жодної відповіді (рішення) про задоволення чи відмови у задоволенні у страховій виплаті, що на думку суду є прямим і навмисним зловживанням страховиком АТ «Українська охоронно-страхова компанія» своїми правами та мало на меті навмисне затягування строків виконання зобовязань перед позивачкою, як власниці пошкодженого автомобілю (а.с. 17).

Таким чином, відповідач навмисно та штучно порушив 90 денний термін виплати страхового відшкодування позивачці, яку не здійснив і відповідно до їхніх письмових заперечень, не бажає здійснювати.

Суд з`ясував, що після вищевказаного огляду представником відповідача пошкодженого т/з позивачки, остання за власні кошти відремонтувала вищевказаний автомобіль.

При чому, під час знаходження справи в суді винною у ДТП особою ОСОБА_2 на користь позивачки було добровільно сплачена сума франшизи за страховим полісом у розмірі 1000 грн., що підтверджується змістом збільшеного позову.

Як вбачається з позову, позивачка наполягає на тому, що витратила на ремонт свого автомобілю НОМЕР_3 грошову суму у розмірі 23460 грн. з посиланням товарний чек № 72 від 15.05.2015 р. на суму вартості запчастин (фара, передня, бампер передній, крило переднє) у розмірі 13800 грн., акт прийомки виконаних робіт № 2 від 06.08.2015 р. та квитанцію до прибуткового касового ордеру № 7 від 06.08.2015 р. на суму ремонтних робіт у розмірі 9660 грн. (а.с. 18-23).

Однак, судом не приймається як належний та допустимий доказ товарний чек № 72 від 15.05.2015 р., який нібито підтверджує витрати позивачки для придбання запчастин (фара, передня, бампер передній, крило переднє) у розмірі 13800 грн. враховуючи, що виданий вказаний чек невстановленою особою чи підприємством, дата видачі чека 15.05.2015 р. тобто майже за місяць до придбання запчастин до вищевказаною ДТП, яка мала місце 27.06.2015 р., в чеку не вказано особу, яка придбала запчастини для не вказано для якої марки автомобілю були придбані запчастини невстановленою особою, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

В той же час, суд вважає слушними і підтвердженим документально суму ремонтних робіт у розмірі 9660 грн., яка підтверджена належними і допустимими доказами у вигляді акту прийомки виконаних робіт № 2 від 06.08.2015 р. та квитанцію до прибуткового касового ордеру № 7 від 06.08.2015 р. на вказану суму, яку суд вважає підтверджену документально, яку слід задовольнити і від якої, згідно вищевказаним норм Закону та ст. 625 ЦК України слід нараховувати пеню за період з 14.11.2015 р. (крайній строк виплати страхового відшкодування) по 22.06.2016 р. (день ухвалення рішення суду), яка за розрахунками суду, зробленого у відповідності до норм чинного законодавства становить 2486,71 грн., інфляційні збитки у сумі 774,05 грн. та 3% річних у сумі 176,26 грн. за той же період, які також слід стягнути з відповідачів з підстав, описаних вище, а разом 13947,02 грн.

Крім цього, в порядку ст. 88 ЦПК України, з відповідачів на користь позивачки слід стягнути суму судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у вигляді 1% від задоволеної суми у розмірі 13947,02 грн. = 139,47 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 850 грн., які були підтверджені позивачкою документально (а.с. 108-109).

Заперечення представника відповідачів, викладені ним у письмових запереченнях проти позову суд до уваги не приймає з підстав, описаних вище.

Керуючись ст.ст. 10,11,57-61,88,205,209,212-215,218,224-226 ЦПК України, ст.ст. 22,23,1166,1167,1187,1188,1188,1194 ЦК України, Постановою Пленуму ВССУ від 01.03.2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами до пункту 9, внесеними постановою від 25.05.2001 р. № 5), суд, -

ВИРІШИВ :

1.Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» про стягнення страхового відшкодування, заподіяного внаслідок ДТП задовольнити частково ;

2.Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» (ЄДРПОУ 23734213) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_4) суму страхового відшкодування 9660 грн., 3% річних 176,26 грн., інфляційні збитки 774,05 грн., пеню 2486,71 грн., суму судового збору у розмірі 139,47 грн. та витрати на правову допомогу 850 грн. ;

3.В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя Гандзій Д.М.