Рішення № 58485168, 22.06.2016, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Лисака І. Н.

суддів: Височанської Н.К., Владичана А.І.,

секретар Вівчарик Н.В.

за участю представників ОСОБА_1 ОСОБА_2 та Чернівецької міської ради ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради про стягнення коштів та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1, подану в її інтересах за угодою адвокатом ОСОБА_2, на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 квітня 2016 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Чернівецької міської ради, за якою з урахуванням змін підстав звернення до суду від 25.12.2015 року та їх доповнень заявою від 07.04.2016 року на підставі статей 227, 1212 та ч.2 ст.1214 ЦК України просила стягнути 260957,40 грн. сплачених за недійсним договором коштів та 25000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 квітня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Чернівецької міської ради на її користь кошти в сумі 108694,80 грн. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу, в якій просила вищезазначене рішення суду в оскаржуваній частині скасувати із задоволенням вимог в повному обсягу. Вважає, що рішення суду є незаконним з огляду на порушення судом норм матеріального права, а саме статей 16, 23, 625 та глави 83 ЦК України, а також процесуальних норм, що призвело до неповного зясування фактичних обставин справи та невірної оцінки доказів в частині 1086,95 грн.

В запереченнях на апеляційну скаргу Чернівецька міська рада не оскаржуючи незаконність рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог вважає позов необґрунтованим, через що просить апеляційну скаргу відхилити.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах заявлених в суді першої інстанції вимог, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд керується ст.303 ЦПК України та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції з дотриманням статей 10,11,57-60 ЦК України.

Предметом апеляційного перегляду є законність рішення суду першої інстанції в межах відмови у задоволені вимог про стягнення 1086,95 грн. частини вартості предмету договору, процентів та інфляційних втрат.

В силу ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що підставою звернення до суду було застосування двосторонньої реституції в наслідок визнання судовим рішенням недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна вартістю 108694,80 грн. від 20.04.2007 року (а.с.6-8), що сторонами визнається та не оспорюється.

Крім того, не містить критики оскаржуване рішення з боку відповідача щодо встановленого факту сплати покупцем за цим договором обумовленої сторонами вартості його предмету, що колегією суддів за правилами змагальності та диспозитивності цивільного процесу визнається як визнану сторонами обставин належного виконання ОСОБА_1 розділу 2 Договору та надходження на рахунок Чернівецької міської ради в 2007 році 108694,80 грн.

Відмовляючи у задоволенні вимог щодо відшкодування моральної шкоди внаслідок визнання договору купівлі-продажу недійсним, суд першої інстанції вірно визначив, що оскільки між сторонами існували зобовязальні відносини, які були виконані обома сторонами, про те в подальшому були визнані недійсними за рішенням суду, а законом не передбачені особливі правові наслідки, в тому числі відшкодування моральної шкоди по окремим видам недійсних правочинів, моральна шкода може бути відшкодована лишу у випадках, встановлених договором.

Частково задовольняючи вимоги та вірно застосовуючи до спірних правовідносин наслідки недійсності правочину, передбачені ст.216 ЦК України, суд першої інстанції вірно визначив суму до стягнення, оскільки додаткова включена до вимог сума розміром 1086,95 грн. (а.с.4) була сплачена 19.04.2007 року як 1% вартості придбаного нерухомого майна, що з урахуванням меж розгляду справи та за відсутності встановленої обставини щодо сплати завдатку в силу ч.2 ст.570 ЦК України розуміється як аванс, тобто є складовою вартості придбаного майна. На спростування цього доказів неврахування цієї суми чи сплати крім цього покупцем 108694,80 грн. одним платежем, позивачем не надано.

Про те, відмовляючи у стягненні процентів та інфляційних втрат, які вимагала позивач, суд першої інстанції наводив мотиви із застосуванням ст.625 ЦК України, залишивши поза увагою, що підставами звернення до суду згідно заяви від 25.12.2015 року (а.с.87) та їх доповнень заявою від 07.04.2016 року (а.с.137) були правила статей 227, 1212 та ч.2 ст.1214 ЦК України. Таким чином, суд допустив дослідження доводів та обґрунтування на їх спростування поза межами вимог, що є порушенням статей 10 та 11 ЦПК України, та є наслідком скасування рішення в цій частині з ухваленням нового по суті вимог.

Відповідно до ст.227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.

Договір (а.с.6-7) був укладений уповноваженим радою структурним підрозділом, а кошти надійшли до фонду міського бюджету, розпорядником якого є відповідач.

З п.1.2 Договору вбачається, що на момент укладення в подальшому визнаного недійсного правочину право власності на його предмет належав Територіальній громаді м. Чернівці на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 02.03.2006 року, зареєстрованим 17.03.2006 року в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 14154157, що є єдиною правовою підставою, підтверджуючу наявність правомочності щодо цього майна, та спростовує введення іншу сторону щодо цих обставин в оману.

Загальні підстави для виникнення зобов'язань у звязку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у звязку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобовязань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Отже, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обовязків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобовязанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобовязання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобовязання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 року по справі №6-100цс15 і в силу ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Таким чином, із набранням чинності рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 17.04.2012 року (а.с.12-14), яким визнано договору купівлі-продажу нерухомого майна вартістю від 20.04.2007 року недійсним, допускається застосування до спірних правовідносин ст.1212 ЦК України як на підставу задоволення вимог в частині повернення сплачених за недійсним правочином коштів в сукупності із ст.216 ЦК України.

Про те, ч.2 ст.1214 ЦК України передбачає нарахування процентів за користування у разі безпідставного одержання або збереження грошей (ст.536 цього Кодексу).

На підставі ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Позивач не зазначив нормативного акту, який би встановлював розмір процентів на користування коштами з моменту визнання правочину недійсним, а в договорі сторонами такі не обумовлювалися.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення, крім іншого є: порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 квітня 2016 року в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з відмовою у задоволенні вимог щодо стягнення процентів та інфляційних втрат з інших підстав.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 квітня 2016 року в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні вимог про стягнення процентів та інфляційних втратскасувати.

У задоволені позовних вимог в цій частині відмовити з інших підстав.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді