Рішення № 58472481, 19.04.2016, Рівненський районний суд Рівненської області

Справа № 570/3406/15-ц

Номер провадження 2/570/158/2016

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2016 року

Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Кушнір Н.В.

при секретарі судового засідання Бардабуш В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області ( м.Рівне вул.П.Могили 24 ) в порядку заочного розгляду цивільну справу за позовом ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність АТ "Дельта Банк", -

в с т а н о в и в :

покликаючись на те, що внаслідок порушення позичальником строку та порядку погашення кредиту станом на 28 липня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 469 571, 90 грн., позивач у поданій до суду 25 серпня 2015 року заяві просить в рахунок погашення вказаного боргу звернути стягнення на предмет іпотеки - належне відповідачу майно: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 34,9 кв.м., житловою 17,5 кв.м. шляхом визнання права власності на це майно за банком.

Всіх учасників судового процесу відповідно до ст.ст.74-76 ЦПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи, проте в судове засідання відповідач не з'явився, про причини неявки суду не повідомив. У поданій до суду заяві представник позивача просить справу слухати у його відсутність, позов підтримує повністю, не заперечує проти заочного розгляду справи. Зважаючи на те, що явку сторін не було визнано обов'язковою, враховуючи достатність матеріалів справи для прийняття рішення та доказів про правовідносини сторін, відсутність необхідності заслуховувати їх особисті пояснення з приводу спору, суд, беручи до уваги встановлені строки розгляду цивільних справ, дійшов висновку про можливість розглянути справу за відсутності вказаних осіб в порядку заочного розгляду та згідно ч.2 ст.197 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, розглянувши справу в межах заявленого позову на підставі наданих сторонами доказів, прийшов до таких висновків.

Вимоги ст.214 ЦПК Кодексу зобов»язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Відповідно до ст.16 цього кодексу звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і в силу ст.ст.10, 60 ЦПК України, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог.

Як встановлено судом 29 березня 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 61/ФКВ-07, згідно якого позичальнику надано кредит у сумі 25 000 дол.США з кінцевим строком погашення до 28 березня 2032 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитом ОСОБА_1 в цей же день передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 34,9 кв.м., житловою 17,5 кв.м., яка відповідно до Договору купівлі-продажу №1438 від 23 березня 2007 року належить іпотекодавцю.

30 червня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами.

У відповідності до розрахунку заборгованості станом на 28 липня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 469 571, 90 грн., із яких: 395 842,49 грн. - тіло кредиту, 67 310, 69 грн. - відсотки, 6 418,72 грн. комісія.

13 серпня 2015 року відповідачу направлено лист-вимогу про сплату простроченої (поточної) заборгованості в тридцяти денний строк та повідомлено про можливість передачі іпотекодеожателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов»язання у позасудовому порядку.

Згідно п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України). Згідно зі ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отриманню даного кредиту передувало оформлення відповідачем заяв, в яких вона вказала свої анкетні дані, відомості про майновий стан, місце роботи, зазначивши бажану суму грошових коштів. За текстами заяв відповідач ознайомилася з умовами та правилами надання банківських послуг та була згідна з ними. Їй також було повідомлено про тарифи банку, умови кредитування в ньому. Дані факти підтверджуються підписами на заявах, якими відповідач ствердила факт отримання вищевказаної інформації у письмовому вигляді.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства.

В силу ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою. Згідно ст.572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Відповідно до п.1 ст.575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володіння заставодавця або третьої особи.

Ст.589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання. Згідно ч.ч.1, 2 ст.590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк, (термін), якщо інше не встановлено договором, законом.

Аналогічні положення перебачені Законом України Про іпотеку. Відповідно до ст.1 Закону іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (навіть у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Даним законом передбачено, що іпотекодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

Відповідно до ст.7 Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Згідно ст.33 Закону іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання.

Згідно із ч.1 ст.37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечені іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Аналогічні твердження містяться і в п.39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», де роз'яснено, що суди мають виходити з того, що з урахуванням цим норм права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель на підставі ч.2 ст.16 ЦК має право вимагати застосування його судом.

Це також підтверджується висновками Верховного Суду України, викладені у постанові № 6-124цс13 від 11 грудня 2013 року, які відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обов'язковими для усіх судів України.

Згідно роз'яснення даного в п.9 вищевказаної Постанови право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (ч.1 ст.20 ЦК, ст.ст.3, 4 ЦПК).

П.1 ч.1 ст.512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва, при цьому відбувається заміна кредитора. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 ЦК України). За загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів.

Укладені між сторонами договори відповідають вимогам Закону, оскільки визначені у ньому умови кредитування були сторонами погоджені та підписані. Жодних претензій до банку з приводу його умов або укладення договору з порушеннями вимог закону, відповідач не пред»являв. Зазначений висновок узгоджується і з положенням ст.204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обовязки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Вказані кредитні договори сторонами в судовому порядку не оспорені, у звязку з чим відповідно до правил ст.204 ЦК України є правомірними. Зміст договору не суперечить ст.1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг від 28 травня 1988 року (Закон України від 11 січня 2006 року № 3302-ІV «Про приєднання України до Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг».

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обовязки підлягають виконанню.

Боржник зобов"язання за кредитним договором належним чином не виконав, оскільки належні докази про це відсутні, внаслідок чого утворилась прострочена заборгованість, його дії та наміри не свідчать про виконання договірних зобов'язань за кредитним договором та повернення кредиту за графіком, визначеним кредитором.

Матеріали справи свідчать, що, оформлюючи, відступлення права вимоги сторони не обумовлювали ніяких змін щодо обсягу прав і обов'язків, які за договорами перейшли до нового кредитора, а тому до останнього перейшли права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Новий кредитор, набувши відповідне право вимоги, реалізував його шляхом пред'явлення до позичальника позову про звернення предмета іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, виходячи з договірних зобов'язань, умов укладеного договору іпотеки та норм матеріального права, що регулюють дані правовідносини, а реалізація цього права відповідає умовам укладеного договору іпотеки та положенням ст.37 Закону України «Про іпотеку». Суд, вирішуючи даний спір, враховує, що умовами договору іпотеки передбачено право банку набути право власності на предмет іпотеки згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність боргових правовідносин між сторонами, про розмір боргу. Позивач надав до суду копії зазначених договорів, розрахунок заборгованості по кредиту, виданий посадовою особою позивача, який в силу ст.ст.59, 64 ЦПК України являється допустимим доказом у справі, а відповідачі не надали суду жодного належного доказу, що спростовують наявність кредитних відносин та не спростували подані позивачем розрахунки заборгованості за таким кредитним договором. Судом таких доказів також не здобуто, що вказує на обґрунтованість позову.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд виходив із того, що положеннями ч.2 ст.16 ЦК України, ч.3 ст.33, ст.36, ч.1 ст.37 Закону України «Про іпотеку» не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення. Крім того, зазначений спосіб захисту прав іпотекодержателя передбачений умовами іпотечного договору.

Ч.2 ст.16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.3 ст.33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно із ч.3 ст.36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст.37 Закону України "Про іпотеку".

У зв»язку із задоволенням позову на підставі ст.88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню в прибуток держави судові витрати у виді судового збору, оскільки позивач на час подачі позову звільнений від його сплати.

На підставі наведеного, ст.ст.33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку», ст.ст.512, 526, 589, 590 ЦК України, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88, 213-215, 224-226 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

задоволити цивільний позов ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність АТ "Дельта Банк".

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 61/ФКВ-07, укладеним 29 березня 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 в сумі 469 571, 90 грн., із яких: 395 842,49 грн. - тіло кредиту, 67 310, 69 грн. - відсотки, 6 418,72 грн. - комісія, звернути стягнення на предмет іпотеки згідно іпотечного договору № 61/Zфкіп-07 від 29 березня 2007 року шляхом набуття права власності за Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 34,9 кв.м., житловою 17,5 кв.м., яка відповідно до Договору купівлі-продажу №1438 від 23 березня 2007 року належить ОСОБА_1 (паспорт серія МЮ № 091895, виданий 30 жовтня 2006 року Гощанським РВ УМВС України в Рівненській області, ІНПП НОМЕР_1).

Стягнути з ОСОБА_1 (паспорт серія МЮ № 091895, виданий 30 жовтня 2006 року Гощанським РВ УМВС України в Рівненській області, ІНПП НОМЕР_1) в прибуток держави (Отримувач коштів УДКСУ у Рівненському районі. Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38012756. Банк отримувача ГУДКСУ в Рівненській області. Код банку отримувача (МФО) 833017. Рахунок отримувача 31217206700295. Код класифікації доходів бюджету 22030001) судовий збір 7 043 грн. 56 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Рівненської області через Рівненський районний суд Рівненської області протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя Кушнір Н.В.