Рішення № 58468472, 17.06.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/4520/15-ц Головуючий у І інстанції Журавський В. В.Провадження № 22-ц/780/3666/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 17.06.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

17 червня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Воробйової Н.С.

суддів: Березовенко Р.В., Приходька К.П.

при секретарі Якимчук Ю.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 квітня 2016 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,-

Встановила :

У травні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом.

Свої вимоги обґрунтовав тим, що 03 квітня 2013 року ОСОБА_2 було видано розписку, згідно з якої він зобовязався в строк до 20 червня 2013 року сплатити позивачу грошові кошти у розмірі 50000 доларів США, а в строк до 31 грудня 2013 року 25000 доларів США в рахунок купівлі обєкта нерухомості згідно з умовами договору купівлі-продажу комплексу, нежилого приміщення з розстроченням платежу, укладеним 03 квітня2013 року між ПП «Парадіс Нова» (єдиним власником і керівником якого є ОСОБА_3В.) та ПП «Контраст» (єдиним власником і керівником якого є ОСОБА_2А.). Даний договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за №333.

Вказував, що відповідач, шляхом видачі вказаної розписки підтвердив наявність боргових зобовязань перед ним - ОСОБА_3 на загальну суму 75000 доларів США, зі строком виконання до 31 грудня 2013 року. Проте відповідач ОСОБА_2 ухиляється від повернення зазначених грошових коштів.

Позивач просив стягнути з ОСОБА_2 борг за договором позики у розмірі 75000 доларів США, що відповідно до офіційного курсу валют НБУ еквівалентно1668 000 гривень, а також три проценти річних від простроченої суми у розмірі 75 060 гривень та збитки від інфляції у розмірі 518748 гривень, що у загальному розмірі становить 2261 808 гривень.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 квітня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач просив скасувати рішення суду з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

По справі встановлено, 03 квітня 2013 року ОСОБА_2 написав розписку, згідно якої зобов»язався у строк до 20 червня 2013 року сплатити 50000 дол. США і до 31 грудня 2013 року суму 25000 дол.США громадянину ОСОБА_3 в рахунок купівлі автозаправочного комплексу, що знаходиться за адресою Черкаська обл. Золотоніський район с.Піщане (101 км, автомобільної дороги Бориспіль-Дніпропетровськ-Запоріжжя) згідно договору від 03 квітня 2013 року (а.с.11).

Матеріали справи містять нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу комплексу, нежиле приміщення, 101 км автомобільної дороги Бориспіль-Дніпропетровськ-Запоріжжя, що знаходиться на території Піщанської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, укладений між ПП «Парадіс Нова», в особі директора ОСОБА_3, та ПП «Контраст», в особі Генерального директора ОСОБА_2 (а.с.12-14).

Відповідно до п.2.1 договору згідно звіту №19001-13 про оцінку майна, від 29.01.2013 року вартість майна, що відчужується становить 63500 грн.

Відповідно до п 2.2 договору сторони прийшли до згоди, що купівля продаж об»єкту здійснюється за ціною у 63500 грн., які покупець зобов»язується сплатити Продавцю до 31 грудня 2013 року в безготівковій формі на рахунок Продавця відповідно до графіку розрахунків : 03.04.2013 року сплачує 60000 грн.; до 31 грудня 2013 року Покупець сплачує 3500 грн. згідно рахунку виставленого Продавцем у день сплати та підписання акту прийому-передачі об»єкта купівлі-продажу (а.с.13).

З матеріалів справи також встановлено, що правовідносини, що виникли між сторонами щодо вказаного договору та розписки, на яку посилається позивач, були предметом дослідження судів.

Так, Господарським судом Київської області розглядалася справа №911/902/14 за позовом ПП «Парадіс Нова» (керівник та власник ОСОБА_3В.) про визнання договору купівлі-продажу від 03 квітня 2011 року недійсним та укладеним внаслідок омани та помилки; Господарським судом Київської області справу за позовом ПП«Парадіс Нова» до ПП «Контраст» про розірвання договору у зв»язку з його удаваністю ( справа 911/2091/15),; Господарським судом Київської області справу за позовом ПП«Парадіс Нова» до ПП «Контраст» про визнання договору купівлі-продажу комплексу від 03 квітня 2011 року удаваним (справа 911/156/16,). Постановою Вищого господарського суду України від 01.04.2015 року, Постановою Вищого господарського суду України від 02.03.2016 року касаційні скарги ПП«Парадіс Нова» та ОСОБА_3 на рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції залишено без задоволення ( а.с.91-93, 94-101).

При цьому, Вищим господарським судом України у справі №911/2091/15 від 02.03.2016 року вказано на те, що судом апеляційної інстанції правомірно встановлено, що зобов»язання з оплати вартості придбаного майна за ціною та в порядку, передбаченим спірним договором були виконані Покупцем шляхом внесення грошових коштів в сумі 63500 грн. на депозит нотаріуса у зв»язку з тим, що позивач уникав отримання вказаних коштів.

У Постанові від 01 квітня 2015 року( справа 911/902/14 ) Вищим господарським судом України зазначено, що господарськими судами вірно встановлено що для позивача ПП«Парадіс Нова» та відповідача ПП «Контраст», як юридичних осіб та сторін оспорюваного у даній справі договору купівлі-продажу, вказана позивачем розписка громадянина ОСОБА_2 не створює правових наслідків.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з положень ст..1046, ч.2 ст.1047, ч.1 ст.1049 ЦК України та дійшов висновку, що між сторонами укладено договір позики, відповідач порушив свої зобов»язання за договором позики та не повернув грощові кошти, а тому вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення у повному обсязі.

Проте, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду.

Відповідно дост. 1046 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як зазначено у Постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі №6-1967цс15 письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Статтею 202 ЦК України» визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов»язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладання цього договору всі обов»язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуваєж за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладання, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, ч.1 ст.1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов»язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов»язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов»язанням їх повернути та дати отримання коштів.

У даній справі, з розписки від 03 квітня 2013 року не вбачається, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти і що він зобов»язаний їх повернути.

На думку колегії, документ «розписка» не можна вважати документом, що за правовою природою можна вважати договором позики.

За змістом розписки, ОСОБА_2 зобов»язався сплатити грошові кошти в рахунок вартості комплексу за договором купівлі-продажу, що свідчить про відсутність факту отримання грошових коштів у позику та відповідно, обов»язку їх повернути.

Вказане свідчить про те, що суд не встановив справжньої правової природи правовідносин, що виникли між сторонами та дійшов помилкового висновку про укладання сторонами договору позики.

Як наслідок, суд неправильно застосував норми матеріального права - ст..1046,1047,1049 ЦК України.

В силу ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому не може бути залишеним без змін, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким слід відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст..ст.307, 309 ЦПК України, колегія

Вирішила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 квітня 2016 року скасувати. Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді :