Вирок № 58467486, 22.06.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №0614/3005/2012 Головуючий у 1-й інст. Тимошенко А. О.

Категорія ч.3 ст.149 КК Доповідач Жизнєвський Ю. В.

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2016 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого - судді Жизнєвського Ю.В.

суддів: Бережної С.В., Ткача С.О.

прокурора Стемковського Д.Б.

захисника-адвоката ОСОБА_1

перекладача ОСОБА_2

засуджених ОСОБА_3, ОСОБА_4М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальну справу за апеляціями старшого прокурора прокуратури Малинського району ОСОБА_5, захисника засудженого ОСОБА_4 ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_1, засудженого ОСОБА_3 на вирок Малинського районного суду Житомирської області від 04 вересня 2014 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком: ОСОБА_4 ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, жителя ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, несудимого, -

засуджено за ч.3 ст.149 КК України та призначено покарання, із застосуванням ст.69 КК України, у виді 5 років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням та встановлено іспитовий строк 3 роки.

На підставі ст.76 КК України встановлено обовязки:

- не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції;

- повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання;

- періодично з'являтися для реєстрації до кримінально-виконавчої інспекції.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід залишено - підписку про невиїзд.

ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянина України, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_5, жителя ІНФОРМАЦІЯ_6, одруженого, несудимого, -

засуджено ч.3 ст.149 КК України та призначено покарання, із застосуванням ст.69 КК України, у виді 5 років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням та встановлено іспитовий строк 3 роки.

На підставі ст.76 КК України встановлено обовязки:

- не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції;

- повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання;

- періодично з'являтися для реєстрації до кримінально-виконавчої інспекції.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід залишено - підписку про невиїзд.

Цивільний позов ОСОБА_7 Хаміда Бухарі до ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3Д на користь ОСОБА_7 Хаміда Бухарі матеріальну шкоду в розмірі 1123 гривні та моральну шкоду в розмірі 10000 гривень.

В решті позову відмовлено за безпідставністю.

Цивільний позов ОСОБА_8 до ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_8 матеріальну шкоду в розмірі 523 гривні та моральну шкоду в розмірі 10000 гривень.

В решті позову відмовлено за безпідставністю.

Цивільний позов ОСОБА_9 до ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_9 матеріальну шкоду в розмірі 523 гривні та моральну шкоду в розмірі 10000 гривень.

В решті позову відмовлено за безпідставністю.

Цивільний позов ОСОБА_10 ОСОБА_11 до ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_10 ОСОБА_11 моральну шкоду в розмірі 10000 гривень.

В решті позову відмовлено за безпідставністю.

Питання про речові докази вирішено в порядку ст.81 КПК України 1960р.

Згідно вироку, ОСОБА_4М, та ОСОБА_3 з метою неодноразового вчинення незаконних угод, - обєктом яких являються декілька громадян ОСОБА_12 Республіки ОСОБА_13, повязаних з вербуванням, переміщенням, передачею з метою подальшої експлуатації їх праці, з використанням обману та уразливого стану осіб, увійшли до попередньо організованої групи громадянином ОСОБА_12 Республіки ОСОБА_13 невстановленої слідством особи на імя Зульфікар Емад для неодноразового вчинення злочинів на тривалий період, яка характеризувалась наявністю керівника і організатора злочинної групи, розробленого єдиного плану вчинення кожного злочину, відомого всім учасникам групи, стійкими звязками і розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, розподілом між учасниками коштів, здобутих злочинним шляхом. До складу організованої групи також увійшов невстановлений слідством громадянин ОСОБА_13 ОСОБА_8, який проживає в ІНФОРМАЦІЯ_7.

Члени злочинного угрупування мали єдиний намір на вчинення неодноразових незаконних угод відносно громадян ОСОБА_12 Республіки ОСОБА_13, повязаних з вербуванням, переміщенням, передачею з метою подальшої експлуатації їх праці у виробничому цеху по переробці каменю ТОВ «Лабро», що знаходиться в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області. Шляхом обману, використовуючи те, що потерпілі не орієнтувались в Україні та не знали мови, політичної ситуації, а також скрутний матеріальний стан останніх, пропонували громадянам ОСОБА_13 розпочати на території України власну підприємницьку діяльність. При цьому обіцяли допомогу в тимчасовому влаштуванні проживання, оформлення всіх необхідних документів, як для виїзду до України так і на території самої держави, стабільний, швидкий та досить великий прибуток в результаті здійснення підприємницької діяльності на території України. Після цього, ввівши в оману потерпілих та отримавши їх згоду на відправлення до України з метою працевлаштування, сприяли прибуттю останніх до м. Києва, де в подальшому, вводячи в оману потерпілих, як тимчасовий заробіток, для отримання першочергового капіталу з метою початку підприємницької діяльності, пропонували високооплачувану роботу з усіма належними умовами проживання та харчування у виробничому цеху по переробці каменю ТОВ «Лабро», що знаходиться в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області. Отримавши згоду потерпілих, які не здогадувались про злочинні наміри членів організованої злочинної групи, нелегально влаштовували їх на вказане підприємство та вчиняли експлуатацію праці останніх, яка виражалась в тому, що отримуючи прибуток від виробленої потерпілими продукції. Члени організованої злочинної групи, позбавивши останніх можливості покинути роботу на підприємстві за власним бажанням, не надаючи належних умов проживання та харчування, не сплачували потерпілим обіцяних грошей за виконану ними роботу, а кошти здобуті в результаті експлуатації розподіляли між собою згідно попередньо обумовлених часток. Функції учасників організованої групи розподілялись наступним чином.

Невстановлена слідством особа Зульфікар Емад виступив організатором злочинної групи та скоєних нею злочинів. В його обовязки входило підшукувати на території ОСОБА_12 Республіки ОСОБА_13 громадян ОСОБА_13, які шукали роботу, пропонувати останнім допомогу в відправленні до України з метою відкриття власної підприємницької діяльності, а саме здійснення торгівлі на ринку, обіцяючи при цьому підтримку і вже безпосередньо на території України, розповідаючи неправдиві дані про сприятливу економічну та політичну ситуацію в Україні, у звязку з цим швидкий та достатньо великий заробіток. Після чого, ввівши в оману потерпілих та отримавши їх згоду, сприяти оформленню відповідних документів для переміщення їх через державний кордон ОСОБА_12 Республіки ОСОБА_13 до України, а після прибуття громадян ОСОБА_13 до України і їх працевлаштування іншими членами організованої злочинної групи, отримувати від ОСОБА_4 грошові кошти здобуті в результаті експлуатації їх праці. В обовязки ОСОБА_14 входило допомагати Зульфікару Емаду підшукувати на території ОСОБА_12 Республіки ОСОБА_13 громадян ОСОБА_13, які шукали роботу, пропонувати останнім допомогу у відправленні до України з метою відкриття власної підприємницької діяльності, а саме здійснення торгівлі на ринку, обіцяючи при цьому підтримку і вже безпосередньо на території України, розповідаючи неправдиві дані про сприятливу економічну та політичну ситуацію в Україні, у звязку з цим швидкий та достатньо великий заробіток. Після чого, ввівши в оману потерпілих та отримавши їх згоду, повідомляти про це Зульфікару Емаду, а в подальшому сприяти оформленню відповідних документів для переміщення їх через державний кордон ОСОБА_12 Республіки ОСОБА_13 до України та отримувати від Зульфікара Емада обумовлену належну йому частку грошових коштів, здобутих в результаті експлуатації праці потерпілих.

В обовязки ОСОБА_4 входило зустрічати на території України, а саме в м. Києві прибулих громадян ОСОБА_13, підшукувати безпосередньо на території України громадян ОСОБА_13, які потребують працевлаштування, шляхом обману отримувати згоду потерпілих, з метою тимчасового заробітку на працевлаштування у виробничому цеху по переробці каменю ТОВ Лабро, що знаходиться в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області, забезпечувати за місцем свого проживання тимчасове перебування потерпілих до їх остаточного працевлаштування, безпосередньо доставляти або направляти їх на місце роботи, частину отриманих в результаті експлуатації осіб грошових коштів відправляти до ОСОБА_12 Республіки ОСОБА_13, а попередньо обумовлену іншу частину залишати собі.

В обовязки ОСОБА_3 входило приймати прибулих громадян ОСОБА_13 у себе на підприємстві, примушувати їх до виконання робіт, контролювати їх роботу, забезпечувати перешкоджання залишення потерпілими підприємства шляхом утримання їх паспортів, обумовлену частину отриманих в результаті експлуатації осіб грошових коштів віддавати ОСОБА_4, а обумовлену іншу частину залишати собі.

Знаходячись в квітні 2010 року на території ОСОБА_12 Республіки ОСОБА_13 Зульфікар Емад зустрівся з ОСОБА_14. В ході розмови Зульфікар Емад розповів ОСОБА_14 про те, що в Україні проживає його родич ОСОБА_4, який отримав громадянство України і має багато знайомих серед українців та запропонував останньому підшукувати на території ОСОБА_12 Республіки ОСОБА_13 громадян ОСОБА_13, які шукають роботу, пропонувати останнім допомогу у відправленні до України з метою відкриття власної підприємницької діяльності, а саме здійснення торгівлі на ринку, повідомляючи неправдиві дані та обіцяючи при цьому підтримку також безпосередньо і на території України, розповідати неправдиві дані про сприятливу економічну та політичну ситуацію в Україні, в звязку з чим швидкий та достатньо великий заробіток в результаті здійснення торгівлі на ринку, після чого, отримавши їх згоду, повідомляти про це йому, а в подальшому сприяти оформленню відповідних документів для переміщення їх через державний кордон ОСОБА_12 Республіки ОСОБА_13 до України. В Україні його родич ОСОБА_4, як тимчасовий заробіток, з метою накопичення тимчасового капіталу для відкриття власного бізнесу, пропонуватиме відправленим ними пакистанцям роботу на приватному підприємстві громадянина України, з яким їм вдасться домовитися про вчинення експлуатації праці вказаних осіб, а в подальшому отримувати в результаті експлуатації праці пакистанців грошові кошти, які розподіляти між собою в обумовлених частинах.

Вислухавши пропозицію Зульфікара Емада, ОСОБА_14 погодився, вступивши таким чином з Зульфікаром Емадом у злочинну змову та до складу організованої ним групи, розподіливши між собою злочинні ролі та уклавши незаконну угоду, обєктом якої є людина.

Отримавши згоду ОСОБА_14, в той же період часу Зульфікар Емад зустрівся з ОСОБА_4., якому розповів про план вчинення незаконних угод відносно громадян ОСОБА_13 та про свою домовленість з їх спільним знайомим ОСОБА_14. Після цього запропонував ОСОБА_4 зустрічати на Україні в м. Києві прибулих громадян ОСОБА_13, забезпечувати за місцем свого проживання тимчасове перебування потерпілих до їх остаточного працевлаштування, підшукати на території України приватного підприємця, громадянина України, який погодиться систематично та постійно отримувати із-за кордону нелегальних працівників, які безоплатно виконуватимуть надану їм роботу, зможе утримувати їх в себе на підприємстві всупереч їх волі та постійно забезпечувати роботою, з метою отримання постійного прибутку в результаті їх експлуатації, також підшукувати на території України громадян ОСОБА_13, які потребують працевлаштування, також для відправлення їх на роботу та подальшої експлуатації, шляхом обману отримувати згоду потерпілих, з метою нібито тимчасового заробітку, на працевлаштування, безпосередньо доставляти або направляти їх на місце роботи, а в подальшому частину отриманих в результаті експлуатації осіб грошових коштів відправляти йому до ОСОБА_12 Республіки ОСОБА_13, а попередньо обумовлену іншу частину залишати собі.

Вислухавши пропозицію Зульфікара Емада, ОСОБА_4 погодився, вступивши таким чином з Зульфікаром Емадом у злочинну змову та до складу організованої ним групи, розподіливши між собою злочинні ролі та уклавши незаконну угоду, обєктом якої є людина.

Виконуючи відведену йому Зульфікаром Емадом злочинну роль та діючи в складі організованої останнім злочинної групи в липні 2010 року, знаходячись в м. Києві, ОСОБА_4 через свого знайомого ОСОБА_15, якому нічого не було відомо про злочинні наміри останнього, познайомився з власником підприємства ТОВ Лабро, що знаходиться в смт. Чоповичі Маливського району Житомирської області по вул. Вокзальній 40, ОСОБА_3, якому розповів про план вчинення незаконних угод відносно громадян ОСОБА_13 та про свою домовленість з його знайомими на імя Зульфікар Емад та ОСОБА_14. Після цього запропонував систематичну та постійну поставку на його власне підприємство по переробці каменю прибулих з Республіки ОСОБА_13 громадян даної країни для їх подальшої трудової експлуатації на даному підприємстві, а отримані від експлуатації даних осіб гроші розподіляти в обумовлених частинах між собою. Намагаючись переконати ОСОБА_3, ОСОБА_4 повідомив останнього, що шляхом обману та використовуючи те, що прибулі в Україну громадяни ОСОБА_13 не орієнтуються в Україні та не знають мови, пропонуватиме їм в якості надання допомоги співгромадянам високооплачувану допомогу з усіма належними: умовами проживання та харчування у виробничому цеху підприємства ОСОБА_3 В подальшому, отримавши згоду працівників, він направлятиме їх на вказане підприємство, а ОСОБА_3, зустрічаючи працівників, повинен в першу чергу позбавити останніх можливості за власним бажанням покинути виробництво, забравши їх паспорти та постійно обіцяючи в повному обсязі розрахуватися в найближчому майбутньому, примушувати виконувати надану роботу. В подальшому, отримуючи прибуток в результаті експлуатації праці громадян ОСОБА_13, гроші вони розподілятимуть обумовленим вище чином.

ОСОБА_4 запевнив ОСОБА_3 в тому, що працівники - громадяни ОСОБА_13, які, пропрацювавши деякий час на його підприємстві і прострочивши терміни свого законного перебування на території України, побояться звертатися до правоохоронних органів України щодо вчинення відносно них злочинів і таким чином їхня злочинна діяльність не буде викрита.

Вислухавши пропозицію ОСОБА_4, ОСОБА_3 погодився, вступивши таким чином з ОСОБА_4 у злочинну змову та до складу організованої Зульфікаром Емадом групи, розподіливши між собою злочинні ролі та уклавши незаконну угоду, обєктом якої є людина.

Зульфікар Емад, ОСОБА_14, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, діючи в складі організованої злочинної групи, в період з липня 2010 року по січень 2011 року вчинили ряд незаконних угод відносно громадян ОСОБА_12 Республіки ОСОБА_13, повязаних із вербуванням, переміщенням, передачею, з метою подальшої експлуатації їх праці, за наступних обставин.

В квітні 2010 року Зульфікар Емад, знаходячись в м. Рахим-Яр-Хан Ісламської Республіки Пакистан, діючи згідно розробленого ним плану та за попередньою змовою з іншими учасниками організованої злочинної групи, керуючись корисливим мотивом та з ціллю вчинення незаконної угоди, об'єктом якої є людина, з метою вербування та подальшої експлуатації її праці, зустрівся з мешканцем вказаного міста ОСОБА_7 Хамідом Бухарі. Вводячи в оману потерпілого, Зульфікар Емад розповів останньому про те, що в Україні сприятливі політичні та економічні умови для запровадження іноземними громадянами власної підприємницької діяльності, а саме торгівлі роздрібними товарами на ринку, що за умови вкладання першочергового капіталу в місяць можна заробляти близько 1000 доларів США. Крім цього Зульфікар Емад обіцяв сприяти потерпілому в оформленні всіх необхідних документів для законного його відправлення до України, а також підтримку його на території України, забезпечивши через своїх знайомих тимчасове місце його проживання. Не здогадуючись про злочинні наміри Зульфікара Емада, направлені на вчинення відносно нього незаконної угоди для подальшої експлуатації праці, спокусившись вигідними умовами роботи та оплати праці на території України, ОСОБА_7 Бухарі погодився на пропозицію останнього.

ОСОБА_16 ОСОБА_7 Хаміда Бухарі, діючи згідно розробленого ним плану, Зульфікар Емад самостійно оформив візу для виїзду потерпілого до України, а в подальшому, попередньо повідомивши ОСОБА_4 про своє прибуття, 22 липня 2010 року, особисто супроводжуючи, перетнувши кордон ісламської Республіки ОСОБА_13, перемістив ОСОБА_7 Хаміда Бухарі за власною згодою на територію України.

Прибувши в Україну, Зульфікар Емад передав ОСОБА_7 Хаміда Бухарі ОСОБА_4, який, діючи відповідно до розподілених Зульфікаром Емадоч злочинних ролей, повинен був шляхом обману працевлаштувати потерпілого для його подальшої трудової експлуатації на території України, а сам Зульфікар Емад повернувся на територію ОСОБА_13.

Перебуваючи за місцем свого проживання в ІНФОРМАЦІЯ_8 та реалізовуючи спільний з іншими учасниками організованої злочинної групи умисел, направлений на вчинення незаконної угоди, обєктом якої є людина, для подальшої експлуатації її праці ОСОБА_4, знаючи про те, що ОСОБА_7 Бухарі не розуміє української мови, не орієнтується на території України та, в звязку з тим, що втратив всі гроші на прибуття до України, перебуває у скрутному матеріальному становищі, виконуючи відведену йому злочинну роль, на початку вересня 2010 року запропонував останньому влаштуватися на роботу до виробничого цеху по переробці каменю, що знаходиться в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області. Вводячи в оману потерпілого та попередньо знаючи про неправдивість даних, які він повідомляє, ОСОБА_4 пообіцяв ОСОБА_7 Хаміду Бухарі, як першочерговий заробіток, стабільну та постійну заробітну плату в розмірі 120 гривень в день.

Не здогадуючись про злочинні наміри ОСОБА_4, направлені на вчинення відносно нього незаконної угоди для подальшої експлуатації його праці, спокусившись вигідними на той час для нього умовами оплати праці. ОСОБА_7 Бухарі погодився на пропозицію останнього.

Отримавши згоду потерпілого та діючи згідно розподілених Зульфікаром Емадом злочинних ролей, в вересні 2010 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3Д, особисто доставили ОСОБА_7 Хаміда Бухарі до підприємства по переробці каменю ТОВ Лабро, що знаходиться в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області по вул. Вокзальній 40. В подальшому ОСОБА_3 вчинив експлуатацію потерпілого ОСОБА_7 Бухарі, яка виразилась в тому, що, позбавивши останнього можливості покинути роботу на підприємстві за власним бажанням, не надаючи належних умов проживання та харчування, ОСОБА_7 Бухарі, працюючи на його підприємстві в період часу з вересня 201 0 року по 26 січня 201 1 року, не отримав взагалі ніякої заробітної плати, а отримані в результаті експлуатації потерпілого ОСОБА_7 Бухарі грошові кошти члени організованої злочинної групи розподілили між собою в обумовлених раніше частках.

В червні 2010 року ОСОБА_14, знаходячись в м. Лахор Ісламської Республіки Пакистан, діючи згідно розробленого Зульфікаром Емадом плану та за попередньою змовою з іншими учасниками організованої групи, керуючись корисливим мотивом, та з ціллю повторного вчинення незаконної угоди, обєктом якої є декілька людей, з метою повторного вербування та подальшої експлуатації їх праці, зустрівся з громадянами ОСОБА_17 ОСОБА_18 ОСОБА_9.

Вводячи в оману потерпілих, ОСОБА_14 розповів останнім про сприятливі політичні та економічні умови в Україні для запровадження іноземними громадянами власної підприємницької діяльності, а саме торгівлі роздрібними товарами на ринку, що за умови вкладання першочергового капіталу в місяць можна заробляти близько 1000 доларів CEQA. Крім цього ОСОБА_14 обіцяв сприяти потерпілим в оформленні всіх необхідних документів-для законного їх відправлення до України. Не здогадуючись про злочинні наміри ОСОБА_14, направлені на вчинення відносно них незаконної угоди для подальшої експлуатації праці, спокусившись вигідними умовами роботи та оплати праці на території України, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 погодилися на його пропозицію.

Таким чином ОСОБА_14, діючи за попередньою змовою з іншими учасниками організованої злочинної групи, повторно вчинив вербування декількох людей, а саме ОСОБА_8 та ОСОБА_9 з метою експлуатації, використовуючи обман та уразливий стан потерпілих.

ОСОБА_16 ОСОБА_8 та ОСОБА_9, діючи згідно розробленого Зульфікаром Емадом плану, ОСОБА_14 самостійно оформив візу для виїзду потерпілих до України, а в подальшому сприяв перетину ними кордону ОСОБА_12 Республіки ОСОБА_17, перемістивши таким чином ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за вчасною згодою на територію України.

Перебуваючи на території України в м. Києві, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 зустрілись з ОСОБА_4, який, в свою чергу виконуючи відведену йому злочинну роль та діючи в складі організованої групи, познайомився з потерпілими, а в подальшому під приводом надання тимчасового місця проживання, доставив останніх в будинок №64 по вул. Леніна в с. Мирча Бородянського району Київської області, де на той час проживав.

Перебуваючи за місцем свого проживання та реалізовуючи спільний з іншими учасниками організованої злочинної групи умисел, направлений на повторне вчинення незаконної угоди, обєктом якої є декілька людей, для подальшої експлуатації їх праці ОСОБА_4, знаючи про те, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не розуміють української мови, взагалі не орієнтуються на території України та, у звязку з тим, що витратили всі гроші на прибуття до України, перебувають у скрутному матеріальному становищі, виконуючи відведену йому злочинну роль, на початку жовтня 2010 року запропонував останнім влаштуватися на роботу до виробничого цеху по переробці каменю, що знаходиться в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області. Вводячи в оману потерпілих та попередньо знаючи про неправдивість даних, які він повідомляє, ОСОБА_4 пообіцяв ОСОБА_8 та ОСОБА_9, як тимчасовий заробіток стабільну та постійну заробітну плату в розмірі 120 гривень в день. Не здогадуючись про злочинні наміри ОСОБА_4 ОСОБА_6, направлені на вчинення відносно них незаконної угоди для подальшої експлуатації їх праці, спокусившись вигідними на той час для них умовами праці, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 погодились на пропозицію останнього.

Отримавши згоду ОСОБА_8 та ОСОБА_9 та діючи згідно розподілених Зульфікаром Емадом злочинних ролей, на початку жовтня 2010 року ОСОБА_4 сприяв прибуттю потерпілих до підприємства по переробці каменю ТОВ Лабро, що знаходиться в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області по вул. Вокзальній 40. В подальшому, реалізовуючи спільний з іншими учасниками організованої злочинної групи умисел, направлений на повторну експлуатацію праці декількох людей та виконуючи відведену йому злочинну роль. ОСОБА_3 повторно вчинив експлуатацію праці потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9, яка виразилася в тому, що, позбавивши останніх можливості покинути роботу на підприємстві за власним бажанням, не надаючи належних умов проживання та харчування, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, працюючи на підприємстві з початку жовтня 2010 року по 26 січня 2011 року не отримували взагалі ніякої заробітної плати, а отримані в результаті експлуатації потерпілих грошові кошти члени організованої злочинної групи розподілили між собою в обумовлених раніше частках.

Крім цього, в жовтні 2010 року, діючи згідно розробленого Зульфікаром Емадом плану та за попередньою змовою з іншими учасниками організованої злочинної групи, керуючись корисливим мотивом та з ціллю повторного вчинення незаконної угоди, обєктом якої є людина, з метою повторного вербування та подальшої експлуатації її праці, виконуючи відведену йому злочинну роль, ОСОБА_4 прибув на ринок Юність в м. Києві. Зустрівшись там з раніше знайомим ОСОБА_10 ОСОБА_11 та довідавшись від останнього про його важкий стан здоровя та скрутний на той час матеріальний стан, ОСОБА_4 запропонував останньому влаштуватися на роботу до виробничого цеху по переробці каменю, що знаходиться в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області, офісним працівником. Вводячи в оману потерпілого та попередньо знаючи про неправдивість даних, які він повідомляє, ОСОБА_4 пообіцяв ОСОБА_10 ОСОБА_11 стабільну та постійну заробітну плату в розмірі 120 гривень в день з належними умовами проживання та харчування. Не здогадуючись про злочинні наміри ОСОБА_4, направлені на вчинення відносно нього незаконної угоди для подальшої експлуатації його праці, спокусившись вигідними для нього умовами оплати праці, ОСОБА_10 погодився на пропозицію останнього.

Таким чином ОСОБА_4, діючи за попередньою змовою з іншими учасниками організованої злочинної групи - Зульфікаром Емадом, ОСОБА_14 та ОСОБА_3, повторно вчинили вербування людини, а саме ОСОБА_10 з метою експлуатації, використовуючи обман та уразливий стан потерпілого.

ОСОБА_16 ОСОБА_10 ОСОБА_11, діючи згідно розподілених Зульфікаром Емадом злочинних ролей, в жовтні 2010 року ОСОБА_4 ОСОБА_19 сприяв приїздові потерпілого ОСОБА_10 до підприємства по переробці каменю ТОВ Лабро, що знаходиться в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області по вул. Вокзальній 40. В подальшому, реалізовуючи спільний з іншими учасниками організованої злочинної групи умисел, направлений на повторну експлуатацію праці людини та виконуючи відведену йому злочинну роль ОСОБА_3 повторно вчинив експлуатацію праці потерпілого ОСОБА_20, яка виразилась в тому, що позбавивши останнього можливості покинути роботу на підприємстві за власним бажанням, не надаючи належних умов проживання та харчування, ОСОБА_20, працюючи на його підприємстві в період часу з жовтня 2010 року до 26 січня 2011 року не отримував взагалі ніякої заробітної плати, а отримані в результаті експлуатації потерпілого ОСОБА_10 грошові кошти члени організованої злочинної групи розподілили між собою в обумовлених раніше частках.

В апеляції прокурор, не оспорюючи фактичних обставини справи, які суд визнав доведеними і кваліфікацію дій засуджених ОСОБА_4М.А. та ОСОБА_3, доведеність їх вини, просить вказаний вирок скасувати у звязку з невідповідністю покарання, призначеного судом, ступеню тяжкості злочину та особам засуджених внаслідок мякості.

Постановити новий вирок, яким:

Визнати ОСОБА_4 ОСОБА_6 винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.149 КК України та призначити йому покарання у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією ? належного йому на праві власності майна.

Визнати ОСОБА_3 винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.149 КК України та призначити йому покарання у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією ? належного йому на праві власності майна.

Цивільні позови потерпілих ОСОБА_10 ОСОБА_11, ОСОБА_7 Хаміда Бухарі, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_4 ОСОБА_6 та ОСОБА_3 на користь останніх у солідарному порядку суму заподіяної матеріальної та моральної шкоди у повному обсязі.

В решті вирок залишити без змін.

Вважає, що при призначенні ОСОБА_4М.А. покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років та звільнення його від відбуття покарання на підставі ст.75 КК України з іспитовим строком на 3 роки суд першої інстанції порушив вимоги ст.ст. 65, 75 КК України. Зокрема, судом не було враховано ні ступінь суспільної небезпеки злочину (відповідно до ст.12 КК України злочин, передбачений ч.3 ст.149 КК України є особливо тяжким, тобто відноситься до найбільш небезпечних злочинів, передбачених законом), ні особу винного та його поведінку в суді, ні попередню домовленість групи осіб на вчинення такого злочину. Судом першої інстанції не було враховано наявність обтяжуючих підстав у діях ОСОБА_4М.А. (передбачених п.п.2, 6 ч.1 ст.67 КК України), тобто вчинення злочину у складі групи осіб, яка діяла за попередньою змовою, щодо потерпілих, які перебували у безпорадному стані (опинились в незнайомій країні, не мали знайомих, родичів, коштів на існування та не знали мови). Більш того, у ході судового розгляду справи, підсудний своєї вини не визнав та у вчиненні злочинних дій жодним чином не розкаявся.

Вказує, що вчинений ОСОБА_4М.А. злочин є особливо тяжким, та те, що в його діях вбачаються обтяжуючі обставини, вбачається необґрунтованим призначення йому покарання нижчого за передбачене санкцією ч.3 ст.149 КК України та є таким, що винесене з грубим порушенням ч.1 ст.75 КК України.

Зазначає, що ОСОБА_3 також вчинив особливо тяжкий злочин, передбачений ч.3 ст.149 КК України. ОСОБА_3 раніше вже притягувався до адміністративної відповідальності за ст.204 КУпАП за прийняття на роботу у свій нелегальний каменеобробний цех іноземців - громадян ОСОБА_21 в порушення встановленого законом порядку. Однак, незважаючи на це, ОСОБА_3 жодних висновків щодо незаконності своєї діяльності не зробив, продовжив чинити антисоціальну діяльність та прийняв до свого нелегального цеху (який, як підтвердилось в судовому слуханні, працює без жодних дозвільних документів, з нелегальними працівниками, без дотримання санітарних та умов безпеки щодо працівників та за відсутності сплати жодних податків). Судом не було враховано показання потерпілих, що ОСОБА_3 не вважав їх за людей, знущався над ними, а також використовував образливі вислови, які натякали на темний колір шкіри потерпілих. Такі погляди та дії ОСОБА_3 вважає расистськими та такими, що є неприпустимими в сучасному демократичному суспільстві та вкрай негативно характеризують його особу. До того ж, в судовому засіданні останній своєї вини не визнав та у вчиненні злочинних дій не розкаявся.

На думку прокурора, діях ОСОБА_3 вбачається наявність обтяжуючих обставин, як вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою на расовому ґрунті та щодо осіб, які перебували у безпорадному стані (п.п. 2, 3, 6 ч.1 ст.67 КК України відповідно).

Однак, всупереч зазначеному, суд першої інстанції застосував щодо підсудних положення ст.69 КК України та призначив більш мяке покарання, ніж передбачене законом. Судом визначено обставинами, які помякшують покарання ОСОБА_4М.А. те, що він має на утриманні двох малолітніх дітей, характеризується позитивно, тяжких наслідків своїми діями не заподіяв, а обставинами, які помякшують покарання ОСОБА_3 - те, що він є особою похилого віку, має ряд хронічних захворювань, тяжких наслідків своїми діями не заподіяв.

Вважає, що суд без належної мотивації визначив додаткові помякшуючі вину обвинувачених обставини, які не передбачені ч.1 ст.66 КК України, застосувавши положення ст.69 КК України, призначив покарання нижче від найнижчої межі. Судом не було враховано наявність вказаних вище обтяжуючих обставин в діях кожного підсудного.

Застосовуючи положення ст.75 КК України та звільняючи ОСОБА_4М.А. й ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, судом також не у повній мірі враховано тяжкість вчиненого злочину, особу винного та інші обставини справи, а саме значимість обєкту посягання, характер діяння, їх ставлення до вчиненого.

Судом першої інстанції не виконано вказівки апеляційного суду Житомирської області, зазначені в ухвалі від 12 вересня 2012 року, постановленій за результатами перегляду попереднього вироку.

Колегією суддів апеляційного суду установлено, що попередній вирок Малинського районного суду від 23 квітня 2012 року, яким ОСОБА_4М.А. та ОСОБА_3 призначено покарання, не пов'язане з позбавленням волі, є надто мяким та несправедливим, винесений без належного дотримання вимог ст.65 КК України та врахування передбачених цим законом обставин справи, а також без врахування думки потерпілих щодо призначення можливого виду і міри покарання.

При призначенні покарання судом частково задоволено цивільні позови потерпілих лише до одного із підсудних - ОСОБА_3 Однак, у даному випадку шкоду потерпілим заподіяно спільними діями ОСОБА_4М.А. та ОСОБА_3, які були обєднані єдиним злочинним наміром, а заподіяна шкода стала наслідком спільних дій. У такому разі суд зобовязаний покласти на підсудних солідарну відповідальність за заподіяну шкоду. Крім того, вчинений підсудними злочин є корисливим, тобто вчинений підсудними з бажанням одержати матеріальні блага. Санкцією ч.3 ст.149 КК України передбачено додаткове покарання у виді конфіскації належного засудженим майна. Зважаючи на такі обставини, вважає за необхідне призначити засудженим ОСОБА_4М.А. та ОСОБА_3 додаткове покарання у виді конфіскації належного їм на праві власності майна.

В апеляції захисник засудженого ОСОБА_4М.А. адвокат ОСОБА_1 просить вказаний вирок скасувати та виправдати ОСОБА_4 ОСОБА_6 за ч.3 ст.149 КК України.

Вирок суду вважає незаконним і необґрунтованим оскільки висновок суду про винуватість ОСОБА_4М.А. у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.149 КК України не ґрунтується на здобутих, як в ході досудового розслідування, так і в судовому засіданні доказах.

Вважає, що визнання винним ОСОБА_4 ОСОБА_6 у вчиненні злочину в складі організованої групи, до якої входили ОСОБА_3, Зульфікар Емад та ОСОБА_14, з розподілом функцій учасників групи ґрунтується тільки на обвинуваченні, висунутому досудовим слідством, і не підтверджено жодними доказами.

Зазначає, що Кримінальним кодексом України та Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними обєднаннями» від 23.12.2005 року №13 визначено, що для організованої групи обовязковою ознакою є те, щоб план її діяльності був відомий усім учасникам групи і кожен з учасників організованої групи повинен усвідомлювати план її діяльності.

Під час досудового слідства, а також в судовому засіданні не здобуто жодного доказу про те, що невстановлена слідством особа, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, мешканець м. Рахим Яр Хан, ОСОБА_12 Республіки ОСОБА_17, громадянин ОСОБА_17 на імя Зульфікар Емад, з метою неодноразового вчинення незаконних угод, обєктом яких являються декілька людей, повязаних із з вербуванням, переміщенням, передачею, з метою подальшої експлуатації їх праці, з використанням обману та уразливого стану осіб, попередньо в квітні 2010 року організував стійку злочинну групу для неодноразового вчинення злочинів на тривалий період, яка характеризувалась наявністю керівника і організатора злочинної групи, розробленого єдиного плану вчинення кожного злочину, відомого всім учасникам групи, стійкими звязками і розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, розподілом між учасниками групи коштів, здобутих злочинним шляхом.

Вважає, що висновки суду про те, що до складу організованої групи крім Зульфікара Емада увійшли громадянин ОСОБА_17, невстановлена слідством особа, яка проживає в ІНФОРМАЦІЯ_7, ОСОБА_14, матеріали кримінальної справи відносно якого виділені в окреме провадження, громадяни України ОСОБА_4 ОСОБА_19 та ОСОБА_3, а також про те, що Зульфікар Емад діяв за попередньою змовою з ОСОБА_14, ОСОБА_4 ОСОБА_6 та ОСОБА_3 згідно попередньо розробленого плану та за попередньою змовою з іншими учасниками організованої злочинної групи, керуючись корисливим мотивом та з ціллю повторного вчинення незаконної угоди, обєктом якої були громадяни ОСОБА_17 ОСОБА_14 та ОСОБА_9, є надуманими і не підтверджуються жодним із зібраних досудовим слідством та досліджених судом доказів.

Зазначає, що жодним доказом у справі не підтверджено те, що Зульфікар Емад та ОСОБА_14 зустрічались в квітні 2010 року на території ОСОБА_12 Республіки ОСОБА_17 та домовлялись про вчинення злочинів.

В матеріалах справи також відсутні і не були встановлені судом докази про те, що ОСОБА_4 ОСОБА_19 був знайомий з ОСОБА_14.

Потерпілі ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які виїхали з ОСОБА_12 Республіки ОСОБА_17 за допомогою ОСОБА_14, в судовому засіданні підтвердили, що ОСОБА_14 нічого не говорив їм про ОСОБА_4 ОСОБА_6, а про його існування їм стало відомо лише після того, як вони потрапили до м. Києва, залишились без коштів, документів та житла .

Також судом не здобуто доказів того, що ОСОБА_3 був знайомий з Зульфікаром Емадом чи ОСОБА_14, діяв згідно розробленого Зульфікаром Емадом плану та, виручені від експлуатації праці потерпілих кошти, мав розподіляти між членами злочинної групи.

Показаннями підсудних, а також і потерпілих ОСОБА_7 Бухарі, ОСОБА_8 та Мухамєда ОСОБА_9, які на той час проживали у ОСОБА_4 ОСОБА_6 вже більше місяця, підтверджено, що лише у вересні 2010 року, сам шукаючи роботу, її підзахисний познайомився з ОСОБА_3, якому його телефон дав знайомий ОСОБА_22.

Вважає, що відсутні будь-які докази, що Зульфікар попередньо зорганізував у спільне обєднання злочинну групу для скоєння злочинів у зазначеному обвинуваченням складі, не підтверджено стійкість такого обєднання, відсутні відомості про обєднаність всіх злочинів єдиним планом з розподілом функцій всіх учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану. Твердження як досудового слідства, так і суду про обізнаність всіх учасників групи з цим планом, а також про розподіл здобутих коштів між всіма учасниками цієї групи є надуманими, хоча саме ці ознаки є головними складовими організованої групи.

Зазначає, що обвинувачення в тому, що члени злочинного угрупування мали єдиний намір на вчинення неодноразових незаконних угод відносно громадян ОСОБА_12 Республіки ОСОБА_17, повязаних з вербуванням, переміщенням, передачею з метою подальшої експлуатації їх праці у виробничому цеху по переробці: каменю ТОВ «Лабро», що знаходиться в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області, також не знайшло підтвердження в судовому засіданні.

ОСОБА_23 Бухарі проживав в будинку ОСОБА_4М.А. майже два місяці, харчувався за його рахунок, а коли ОСОБА_3 запропонував ОСОБА_4 роботу на підприємстві, директором якого він був, поїхав разом з ним на це підприємство, ознайомився сам з тим, яку роботу він буде виконувати, та в яких умовах проживатиме, оскільки ці обставини ніким не приховувались. ОСОБА_4М.А. переклав на мову урду умови оплати праці, озвучені ОСОБА_3.

ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до ОСОБА_4 ОСОБА_6 потрапили випадково, а ОСОБА_4 їм, як землякам, що потрапили в скрутне становище, надав можливість проживати в своєму будинку, а коли зявилась можливість працевлаштуватись, запропонував їм та ОСОБА_10 ОСОБА_11, який тривалий час проживає на території України та щодо обвинувачення у вербуванні якого учасниками організованої злочинної групи немає жодних підстав, допоміг знайти роботу на підприємстві в ТОВ «Лабро» в смт. Чоповичі Малинського району, ніяких коштів за це не отримавши.

А те, що кошти в сумі 100 доларів, що надіслані були родичами ОСОБА_23 та 300 доларів, які надіслали родичі ОСОБА_24, були витрачені на придбання продуктів харчування, карток поповнення рахунків, цигарки для трьох чоловіків, які проживали в ОСОБА_4 більше двох місяців, і те, що вони допомагали виконувати деяку домашню роботу, необхідну для їх же проживання в будинку ОСОБА_4, не свідчить про вчинення проти потерпілих незаконних угод чи їх експлуатацію.

З матеріалів справи вбачається, що всі потерпілі приїхали в смт. Чоповичі, хоча і за рекомендацією ОСОБА_4, але самостійно, влаштувались на роботу в ТОВ «Лабро» за власного згодою, без будь-якої участі ОСОБА_4, перед цим детально оглянувши умови праці та проживання (з їх же показів вбачається, що перед влаштуванням на роботу вони три дні, чекаючи ОСОБА_3, дивились як і що роблять робітники-українці; весь цей час вони проживали разом з робітниками підприємства). Потерпілий ОСОБА_10, має вищу освіту, отриману в Україні, вільно володіє російською мовою та розуміє українську мову, тому ввести його в оману щодо оплати та умов праці було за таких умов просто неможливо.

Зазначає, що зі сторони ОСОБА_4М.А. не було ніякого обману потерпілих щодо умов праці на підприємстві, яким керував ОСОБА_3

Жодних доказів того, що ОСОБА_4М.А. отримував від ОСОБА_3 якісь кошти від експлуатації праці потерпілих в судовому засіданні не здобуто.

В апеляції засуджений ОСОБА_3 просить скасувати вказаний вирок та постановити новий вирок, яким закрити кримінальну справу в звязку з відсутністю в його діях складу злочину передбаченого ч.3 ст.149 КК України.

Вважає, що вказаний вирок суду винесено без урахування дійсних обставин справи, та постановлено помилково, а тому він підлягає скасуванню.

Суд поверхово розглянув справу, дав неправильну оцінку добутим щодо до справи доказам, деяким доказам не дав оцінку взагалі, деякі докази проігнорував, в основу вироку поклав припущення, внаслідок чого ухвалив вищевказаний вирок, що суперечить дійсним обставинам справи та ст.ст. 2, 11, 125 КК України, ст.ст. 373, 324 КПК України.

Вказує, що стаття 149 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за торгівлю людьми або здійснення іншої незаконної угоди, обєктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передачу або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи.

Зазначає, що потерпілі в суді повідомили, що вони могли вільно пересуватися по території підприємства, підприємство не було огороджено парканом, вони постійно виходили за межі підприємства в магазин для придбання продуктів, у них був власний мобільний телефон, по якому вони вільно та постійно розмовляли, і навіть декілька разів вони самостійно виїжджали в м. Київ, тобто жодним чином він не обмежував, а тим паче не позбавляв свободи (волі) потерпілих.

З об'єктивної сторони цей злочин може виражатися у таких формах: 1) торгівля людьми; 2) здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина; 3) вербування людини; 4)переміщення людини; 5) переховування людини; 6) передача людини; 7) одержання людини. У всіх вищевказаних ознаках винна особа, повинна обмежувати фізичну свободу (волю) потерпілому. А саме обмеження фізичної свободи не було, крім того слідством не доведено, що потерпілих було продано, за оплату передано, або здійснено іншу незаконну угоду.

Зазначає, що всі потерпіли під час дачі показів в суді вказали, що до ОСОБА_3 мають претензію лише тільки стосовно не виплати їм заробітної плати.

Потерпілі подали клопотання про розгляд кримінальної справи за їх відсутності та підтримали апеляцію прокурора.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, який підтримав подану апеляцію з наведених в них мотивів та заперечував проти задоволення апеляцій захисника ОСОБА_4М.А. та засудженого ОСОБА_3, захисника засудженого ОСОБА_4 ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_1 та засудженого ОСОБА_3, які підтримали подані ними апеляції з наведених в них мотивів та заперечувала проти задоволення апеляції прокурора, перевіривши вирок суду в межах ст.365 КПК України (1960р.), провівши часткове судове слідство, апеляційний суд вважає, що апеляції підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції з достатньою повнотою, в межах визначеного судом обсягу, з дотриманням вимог ст.299 КПК України (1960р.), дослідив обставини вчинення ОСОБА_4М.А. та ОСОБА_3 злочину та обґрунтовано дійшов висновку, що вина останніх у вчиненні інкримінованого їм злочину доведена повністю та кваліфікував їх дії за частиною 3 статті 149 КК України за ознаками здійснення незаконної угоди, об'єктом якої є людина, а також вербування людини, вчинене з метою експлуатації, з використанням обману, уразливого стану особи, щодо кількох осіб, повторно, організованою групою.

Суд вірно виключив з обвинувачення підсудних кваліфікуючу ознаку «за попередньою змовою групою осіб», оскільки судом доведено, що злочин вчинено «організованою групою».

При цьому колегія суддів не погоджується з апеляційними доводами ОСОБА_3 та адвоката ОСОБА_1 щодо відсутності в діях ОСОБА_4М.А. та ОСОБА_3 складу злочину, передбаченого ч.3 ст.149 КК України.

Вина ОСОБА_4М.А. та ОСОБА_3 у здійсненні незаконної угоди, об'єктом якої є людина, а також вербування людини, вчинене з метою експлуатації, з використанням обману, уразливого стану особи, щодо кількох осіб, повторно, організованою групою підтверджується такими доказами.

Так, ОСОБА_4М.А., безпосередньо в апеляційному суді показав, що він приїхав в Україну в 1998 році та працював на ринку м. Києві. Згодом одружився. ОСОБА_25 деякий час почалася криза, а тому став шукати іншу роботу. В липні 2010 року на базарі зустрів знайомого громадянина ОСОБА_17 Зульфікара. Він шукав житло, а тому ОСОБА_4 запропонував йому пожити в нього. Зульфікар приїхав з ОСОБА_7, пожив декілька тижнів та пішов, сказавши, що знайшов інше житло. Також одного дня на ринку зустрів знайомого ОСОБА_26, який просив поселити в себе двох громадян ОСОБА_17. Він погодився. ОСОБА_25 деякий час до нього в с. Мирча Бородянського району Київської області приїхали ОСОБА_17 і ОСОБА_9.

У вересні 2010 року йому зателефонував ОСОБА_3 та запитав чи бажає він працювати на обробці каменю. Пояснив, що телефон йому дав ОСОБА_17. Про роботу ОСОБА_4 розказав іншим громадянам ОСОБА_17, які жили у нього та домовився з ОСОБА_3 про зустріч. ОСОБА_25 деякий час до нього додому приїхав ОСОБА_3 і оглянув їх документи. ОСОБА_4 і ОСОБА_7 він погодився взяти на роботу, а ОСОБА_17 спочатку ні, оскільки в нього не було паспорта.

ОСОБА_3 обіцяв платити 80 гривень на день, якщо вони будуть приїжджати на роботу та харчуватись самостійно, а якщо будуть жити та харчуватись на підприємстві - то 50 гривень. Вони погодились та поїхали працювати в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області. ОСОБА_25 деякий час поїхали додому та повернулись на роботу з ОСОБА_17, але останній відмовився працювати і поїхав в с. Мирча.

В кінці вересня у ОСОБА_4 захворіла нирка і він поїхав додому. ОСОБА_25 декілька днів ОСОБА_3 привіз йому та ОСОБА_7 за роботу 800 гривень - по 400 гривень кожному. 200 гривень ОСОБА_4 віддав ОСОБА_7, а за решту погасив борг в магазині. Згодом повернувся ОСОБА_7 і на виробництво поїхали ОСОБА_17 та ОСОБА_9. однак і вони теж повернулись.

Потім на ринку ОСОБА_4 зустрів ОСОБА_20, якого знав дуже давно. Він скаржився на відсутність заробітку, а тому обвинувачений розповів йому про роботу в смт. Чоповичі. ОСОБА_10 поїхав в Чоповичі разом з ним поїхали ОСОБА_17, ОСОБА_7 та ОСОБА_9.

Також пояснив, що він брав з потерпілих за проживання 50 гривень в день. У звязку з цим взяв 100 доларів США від ОСОБА_9 та 300 доларів від ОСОБА_17. Потерпілих взяв проживати до себе у звязку з тим, що в них не було житла, а про існування злочинної організації йому нічого не відомо.

ОСОБА_3, безпосередньо в апеляційному суді показав, що він у 2010 році виконував обовязки директора ТОВ Лабро, яке знаходиться в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області та займається переробкою каменю. В серпні 2010 року йому зателефонував ОСОБА_17 та запитав чи потрібні йому іноземні громадяни для роботи на виробництві. Для отримання більш детальної інформації дав номер ОСОБА_4 Згодом ОСОБА_3 зателефонував ОСОБА_4 і зустрівся у нього в с. Мирча Бородянського району. На роботу взяв ОСОБА_4 та ОСОБА_7.

Спілкувався з ОСОБА_4 на російській мові, а він все перекладав ОСОБА_7. Пояснив ОСОБА_4, що за день він буде платити 50 гривень, якщо вони житимуть і харчуватимуться на підприємстві. Вони погодились і працювали біля двох тижнів. Потім поїхали до ОСОБА_4. ОСОБА_3 дав ОСОБА_4 на дорогу 100 гривень, а через деякий час заїхав в с. Мирча і віддав дружині ОСОБА_4 800 гривень - по 400гривень ОСОБА_4 та ОСОБА_7. Також в цей час приїжджав ОСОБА_17, але подивившись на умови роботи й поїхав назад.

Згодом зателефонував ОСОБА_4 та повідомив, що погано себе почуває і не зможе працювати. Проте у нього є знайомий ОСОБА_10, який постійно проживає в Києві. Він знає російську мову і має всі необхідні документи. ОСОБА_25 кілька днів приїхали працювати ОСОБА_10, ОСОБА_7 ОСОБА_8 та ОСОБА_9.

ОСОБА_3 також показав, що не виплатив потерпілим заробітну плату у таких розмірах:

ОСОБА_10 ОСОБА_11 903 гривні,

ОСОБА_7 Бухарі 1123 гривні,

ОСОБА_8 523 гривні,

ОСОБА_9 523 гривні.

Потерпілий ОСОБА_20, як на досудовому слідстві, так і в суді першої інстанції, показав, що він тривалий час проживає в Україні. У 2010 році у нього було скрутне матеріальне становище і він не міг заробити собі грошей на проживання. Одного разу він зустрів ОСОБА_4, який запропонував йому працювати разом з ним на підприємстві по переробці каменю. Потерпілий зателефонував ОСОБА_3 та хотів поговорити з приводу роботи, однак останній пояснив, що це не телефонна розмова і розповів як дістатись до вищевказаного підприємства, яке знаходиться в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області. Коли приїхав туди, ОСОБА_4 там не було. Згодом приїхали ОСОБА_17, ОСОБА_9 та ОСОБА_7. Вони почали обробляти камінь. На станках було тяжко працювати, бо вони були дуже старі та часто ламалися. Там, де всі жили, не було гарячої води. Умови проживання були дуже погані. В кімнаті постійно диміла пічка. ОСОБА_25 якийсь час закінчилася робота по каменю та почалася по дереву. За кожну завантажену машину ОСОБА_3 обіцяв платити по 2500 гривень, але грошей майже не платив. Потім їх перестали годувати і потерпілим не було що їсти, однак всі працювали до останнього дня та сподівались, що їм заплатять гроші (т.1 а.с.80-82, 253, т.2 а.с.24-25, т.5 а.с.156-160).

Потерпілий ОСОБА_7 Бухарі, як на досудовому слідстві, так і в суді першої інстанції, показав, що він є громадянином ОСОБА_17 і весь час там проживав. У квітні 2010 року в м. Рахим-Яр-Хан зустрівся із знайомим на ім'я Зульфікар Емад. Останній розповів йому, що працював на ринку в Україні, економіка якої на даний час стрімко розвивається. Там можна заробляти пристойні гроші і якщо потерпілий бажає, то він може працевлаштувати його в Україні через своїх знайомих. Зульфікар допоміг йому отримати необхідні документи, за що він заплатив йому 6000 доларів США. 22 липня 2010 року ОСОБА_7 Бухарі разом з Зульфікаром прилетів до Києва. В аеропорту їх зустріли ОСОБА_4 та ОСОБА_8 і вони поїхали жити до ОСОБА_4 Зульфікар віддав ОСОБА_4 400 доларів. В липні 2010 року ОСОБА_4 взяв у ОСОБА_7 Бухарі паспорт та 350 доларів США. Згодом паспорт повернув, продовживши час перебування в Україні на 3 місяці. Зульфікар прожив у ОСОБА_4 близько місяця, перейшовши на іншу квартиру та взявши у ОСОБА_7 Бухарі ще 500 доларів CШA. В серпні 2010 року до ОСОБА_4 приїхали також ОСОБА_17 і ОСОБА_9. Вони проживали утрьох та виконували різну домашню роботу. За проживання та харчування платили ОСОБА_4 по 50 гривень в день.

У вересні 2010 року до ОСОБА_4 приїхав ОСОБА_3 ОСОБА_4 розповів, що ОСОБА_3 є власником підприємства по обробці каменю і йому потрібні працівники, яким він платитиме спочатку по 80 гривень за день, а потім по 120. Крім оплати за роботу на підприємстві ОСОБА_3 надавав житло і харчування.

Коли приїхали в Чоповичі, то їх повели в цех де стояли каменеобробні верстати на яких вони потім працювали. Проживали в кімнаті, де стояли ліжка. В іншій кімнаті стояв холодильник, стіл та газова плита. Води не було, а тому не могли помитись.

Робота була важкою. Працювали по 12 годин на добу, а інколи й більше. Гроші за роботу не отримували. ОСОБА_4 пропрацював лише два тижні і поїхав додому. Згодом до нього поїхав ОСОБА_7 та розповів, що ОСОБА_3 не платить гроші, однак ОСОБА_4 пообіцяв, що він розрахується. У звязку з цим ОСОБА_7 повернувся на підприємство. Також туди приїхали ОСОБА_10, ОСОБА_17 та ОСОБА_9. ОСОБА_25 спілкувались з іншими працівниками та з ОСОБА_3. ОСОБА_25 деякий час ОСОБА_3 забрав їх паспорти та не віддавав.

В листопаді 2010 року припинили роботу з каменем та почали працювати з деревом. Годувати їх припинили. За весь час роботи їм заплатити по 300 гривень на свято Курбан-байрам та по 100 гривень перед Новим Роком, хоча ОСОБА_3 приїжджав до ОСОБА_4 та привозив йому гроші. Коли потерпілий сказав ОСОБА_3Д, що вони припинять роботу по повного розрахунку з ними, то останній вдарив його кулаком в живіт, а потім в голову і пригрозив та наказав припинити такі розмови (т.1 а.с.90-92, 248, т.2 а.с.55-56, т.5 а.с.114-120, 125-126).

Потерпілі ОСОБА_8 та ОСОБА_9, на досудовому слідстві і в суді першої інстанції, кожен окремо, показали, що вони є громадянами ОСОБА_17. В червні 2010 року ОСОБА_8 зателефонував ОСОБА_14 та попросив допомоги в працевлаштуватись в Україні йому і ОСОБА_9. ОСОБА_27 ОСОБА_14 дав знайомий ОСОБА_8. Всі разом зустрілись в м. Лахор Республіки Пакистан. ОСОБА_14 пообіцяв допомогли, а за оформлення віз та придбання квитків потерпілі перерахували йому по 5300 доларів США. ОСОБА_14 повинен був вилетіти з ними, але перед відправкою літака він відмовився та сказав, що прилетить пізніше. 13 серпня 2010 року в аеропорту їх зустрів незнайомий пакистанець. В нього вони прожили два дні, а потім їх перевезли в Київ, залишили біля «Макдональдса» і сказали, що за ними приїдуть. ОСОБА_25 кілька годин приїхав чоловік, назвався Шабиром та привіз до себе додому. Вони прожили там два дні, а потім він їх вигнав. В них не залишилось речей та паспортів. У звязку з цим стали шукати ринок де працюють іноземці.

Таким чином попали на Троєщинський ринок де зустріли земляків. Вони відвели їх до мечеті і там вони познайомились із ОСОБА_26. Він обіцяв допомогти з документами, реєстрацією та познайомити їх з ОСОБА_4, який допоможе у працевлаштуванні. Декілька днів вони жили в мечеті, потім за ними приїхав ОСОБА_4 Він відвіз їх до себе додому в с. Мирча. В ОСОБА_4 жили з ОСОБА_9 біля 2 місяців. За проживання та харчування заплатили йому 600 доларів США. Оскільки вони втратили паспорти і мали лише довідки, ОСОБА_4 виготовив їм документи, за що вони заплатили йому по 200 доларів США. Під час проживання в ОСОБА_4 безкоштовно виконували різну домашню роботу та чистили криницю.

В ОСОБА_4 на той час проживали ОСОБА_7 та Зульфікар, але останній скоро поїхав. ОСОБА_25 деякий час приїхав ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та ОСОБА_7 поїхали з ним на роботу. ОСОБА_8 теж хотів поїхати, але на той час в нього ще не було паспорта, а лише довідка. ОСОБА_25 кілька днів ОСОБА_17 приїхав та спостерігав за процесом обробки каменю. В цей час ОСОБА_4 зламав на верстаті ніж і ОСОБА_17, злякавшись брати на себе таку відповідальність під час роботи, повернувся до ОСОБА_4 Однак через 2 тижні знову приїхав та став працювати на верстаті по обробці каменю. Потім працював з деревиною. Коли виготовили паспорти, то ОСОБА_3 забрав їх собі та не віддавав.

Робота була тяжкою, в приміщенні холодно, теплий одяг ОСОБА_3 не видавав і гроші не платив. Їжу їм готували лише раз в день, а ввечері і вранці доїдали залишки. У листопаді 2010 року взагалі їх припинили годувати, а тому вони ходили в магазин за продуктами харчування. Одного разу їх затримали працівники міліції, але їм хтось зателефонував і їх відпустили. Всього за роботу з жовтня по грудень 2010 року ОСОБА_3 заплатив їм по 400 гривень, а коли ОСОБА_7 попросив з ними розрахуватись, то останній вдарив його кулаком в живіт (т.1 а.с.103-105, 116-118, 251, 252, т.2 а.с.57-58, 59-60, т.5 а.с.18-26, 126 зворот-131).

Показання потерпілих підтверджуються іншими, дослідженими в суді першої інстанції доказами, які узгоджуються з показаннями інших свідків, а саме:

-показами свідка ОСОБА_28, як на досудовому слідстві, так і в суді першої інстанції, згідно яких в 2010 році він працював керівником виробництва на деревообробному підприємстві ТОВ «Астра-регіони», яке знаходиться на вул. Вокзальній в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області. Поруч знаходилось підприємство по обробці каменю. Його керівником був ОСОБА_3 На цьому підприємстві працювали громадяни ОСОБА_17. Вони приходили набирати з колодязя воду. Одного разу до нього дзвонив ОСОБА_3 та пропонував взяти пакистанців на вантажні роботи і розрахуватись з ними харчами. Однак на цю пропозицію він відмовився, оскільки в нього на той час були свої працівники (т.1 а.с.204-205, т.6 а.с.144 зворот -146);

-показами свідка ОСОБА_29, як на досудовому слідстві, так і в суді першої інстанції, згідно яких, в 2009 - 2010 роках він працював охоронцем на деревообробному підприємстві ТОВ «Астра-регіони» по вул. Вокзальній в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області. По сусідству було підприємство по обробці каменю директором якого був ОСОБА_3 На цьому підприємстві працювали громадяни ОСОБА_17. Вони були брудні і казали, що в них немає грошей та немає їжі (т.1 а.с.206-207, т.6 а.с.56-57);

-показами свідка ОСОБА_30, як на досудовому слідстві, так і в суді першої інстанції, згідно яких, він працював охоронцем на деревообробному підприємстві ТОВ «Астра-регіони» в смт. Чоповичі Малинського району. Поруч знаходилось підприємство по обробці каменю на якому працювали громадяни ОСОБА_17. Вони приходили набирати води. Одяг у них був порваний і чув що їм не платити зарплату (т.1 а.с.202-203, т.6 а.с.146-147).

-показами свідка ОСОБА_31, що були оголошені в суді першої інстанції, згідно яких будь-яких умов для роботи на підприємстві у ОСОБА_3 не було. Холод, несправність пічки, відсутність води, їжі і можливості помитися, антисанітарію, відсутність засобів охорони праці і т.д. Він показав також, що пакистанцям не платили за роботу, на що вони скаржились. Їм обіцяли весь час заплатити, але не платили. У пакистанців відібрали паспорти і не повертали (т.2 а.с.125-130, т.3 а.с.195, т.6 а.с.183);

-показами свідка ОСОБА_32, згідно яких він приїхав з ОСОБА_17 в Україну в серпні 2008 року з метою пошуку роботи. Перед від'їздом брат порадив йому поїхати в м. Київ на ринок «Юність» і знайти там ОСОБА_4, який допоможе з проживанням. Він знайшов ОСОБА_4 і спочатку жив у нього. Пізніше змінив місце проживання оскільки ОСОБА_4 брав багато грошей. Також свідку стало відомо, що ОСОБА_4, крім торгівлі на ринку, приймає у себе громадян ОСОБА_17, які приїжджають в Україну. В ОСОБА_17 його знають багато людей, які відправляють інших в Україну на роботу (т.2, а.с.21-23);

-показами свідка ОСОБА_33, згідно яких вона проживає разом з чоловіком ОСОБА_4 в будинку №64 по вул. Леніна в с. Мирча Бородянського району Київської області. У 2010 році в них тимчасово приживали громадяни ОСОБА_17 ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9. Всі троє пакистанців - ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 допомагали їй по дому, виконували всю домашню роботу, і викачували воду з колодязя, бо поламали насос. Вона дійсно отримувала гроші, які пересилали пакистанцям, але забирала їх як плату за їжу і проживання. Згодом ОСОБА_4 завіз усіх на роботу до ОСОБА_3 в смт. Чоповичі. Також з ними поїхав і ОСОБА_10. Пізніше вони дзвонили та скаржились, що ОСОБА_3 не платить їм за роботу гроші (т.1, а.с.198-201, т.2 а.с.48).

Свідок ОСОБА_34, який був власником магазину продуктів, як під час досудового розслідування, так і в суді показав, що пакистанці приходили до магазину за продуктами (ОСОБА_17 та ОСОБА_7), брали вермішель швидкого приготування, хліб та яйця, сума однієї покупки не перевищувала 20 гривень, заходили не часто. Кілька разів просили записати на ОСОБА_3 за його згоди, але суми були маленькі. ОСОБА_3 по телефону сказав, що загальна сума боргу не має перевищувати 200-250 грн. і обіцяв оплатити пізніше. Зовнішній вигляд пакистанців був дуже брудний (т.2 а.с.13-14, т.6 а.с.65).

Свідок ОСОБА_35, яка була продавцем у магазині, під час досудового розслідування показала, що пакистанці у жовтні-грудні дуже рідко приходили купувати харчі, були завжди в робочому одязі, набирали продуктів на суму до 20 грн. кожного разу (т.2 а.с.6-9, т.6 а.с.121, 183).

Свідок ОСОБА_36, - власник магазину-кафе «2000» показала, що в жовтні 2010 року до неї в магазин вперше прийшли 2 осіб азіатської зовнішності. Як вона потім дізналася це були пакистанці. Вони приходили до магазину десь 2 рази на тиждень і купляли лише хліб і яйця. Сума покупки не перевищувала 20 грн. Як вона зрозуміла, грошей у них більше не було. На вигляд пакистанці були виснажені, втомлені і дуже худі, від них неприємно пахло, вони грілися у магазині біля печі (т.2 а.с.4-5, т.6 а.с.122, 183).

Свідок ОСОБА_37 - охоронець у ТОВ «Лабро», як під час досудового розслідування, так і в суді першої інстанції показав, що потерпілих знає як осіб, що працювали у ОСОБА_3. Душ на підприємстві з настанням пізньої осені не працював. Пічка задимлювалась і коптіла, а після того як повар пішла пакистанці годувались самі понад місяць, ходили в магазин. Зі слів потерпілих йому відомо, що гроші дали лише один раз, але дуже мало. Одягу теплого не було і працівникам його не видавали. ОСОБА_17 працювали з каменем, прибирали цех, різали дерево і вантажили все. На пилорамі ОСОБА_7 порізав палець. Воду самі носили з сусідніх будинків, метрів за 200, потім гріли на газу, але холодно було митися. ОСОБА_4 був в цеху восени, де лише прибирав територію, але це було не більше тижня (т.1 а.с.208-209, т.6 а.с.57-58).

Свідок ОСОБА_38, який на підприємстві працював майстром, як під час досудового розслідування, так і в суді першої інстанції показав, що особисто попереджав пакистанців, щоб вони не ходили в селище з метою їх же безпеки. ОСОБА_4 на виробництві взагалі не бачив, але чув про нього. ОСОБА_3 заплатив пакистанцям на їхнє свято - Новий рік по 100 гривень кожному, тобто всього 400 грн. Питної води не було, треба було десь брати її в сусідів. Каністри з водою треба було носити по 60 літрів. Душ відключили з настанням холодів, робочий день був ненормований, потерпілі працювали і вночі (т.1 а.с. 64-65, 210-211, т.2 а.с.26-27, т.6 а.с.58 зворот -60).

Свідки ОСОБА_39 та ОСОБА_40, кожен окремо, під час досудового розслідування вказували на незадовільні умови проживання та праці на підприємстві ОСОБА_3. ОСОБА_40 зазначав, що ОСОБА_3 не платив потерпілим платню за виконану роботу з камінням і йому з товаришами доводилось ділитися з ними продуктами харчування, оскільки у іноземців зовсім не було грошей та їжі. Також вказував, що ОСОБА_3 у потерпілих ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 забрав паспорти. На підприємстві були умови лише щоб помити руки та вмитися. Після того, як похолодало він поїхав з підприємства, а коли повернувся після нового року за речами, то побачив потерпілих у жахливому стані, які скаржилися, що ОСОБА_3 їм не платить грошей за роботу та в них немає що їсти. ОСОБА_39 зазначав, що вимушений був возити продукти харчування ОСОБА_40 та ОСОБА_11, які працювали у ОСОБА_3, що останні годували працівників (т.2 а.с.122-124, 131-132).

Крім того, вина ОСОБА_4М.А. та ОСОБА_3 у здійсненні незаконної угоди, об'єктом якої є людина, а також вербування людини, вчинене з метою експлуатації, з використанням обману, уразливого стану особи, щодо кількох осіб, повторно, організованою групою підтверджується фактичними даними, які містяться:

-в протоколі огляду місця події від 26 січня 2011 року згідно якого були оглянуті територія та приміщення фірм ТОВ «Лабро» та ПП «Перл-А», які розташовані в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області по вул. Вокзальній 40. В цих приміщеннях проживали та працювали чотири громадянина ОСОБА_12 Республіки ОСОБА_17. Про факт їхнього проживання свідчать ліжка з постільною білизною та посуд із залишками їжі (т.1 а.с.5-12);

-в акті перевірки ТОВ «Лабро» та ПП «Перл-А» від 26 січня 2011 року, яка проводилась УБОЗ в Житомирській області за участю державного інспектора ОНПС Житомирської області, старшого інспектора ВНПД Малинського РВ УМВС України в Житомирській області, помічника санітарного лікаря Малинської районної СЕС та начальника сектору ВГІРФО.

Під час перевірки було встановлено, що ТОВ «Лабро» та ПП «Перл-А» розташовані в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області по вул. Вокзальній 40. ПП «Перл-А» здійснює обробку декоративного та будівельного каменю.

Територію та приміщення підприємства не забезпечено первинними засобами пожежогасіння. У виробничих та побутових приміщеннях використовуються кисневі і газові балони та тимчасові ділянки електричної мережі. В електрозварювальному апараті використовується ручна скрутка провідників, а в побутових приміщеннях пошкоджені електричні розетки. Не обладнані відповідним чином підїзди пожежних автомобілів до вододжерел. У виробничих та побутових приміщеннях використовуються опалювальні печі розміщення яких не відповідає вимогам пожежної безпеки.

В одному з приміщень підприємства виявлено проживання чотирьох іноземних громадян. їх умови проживання не відповідають санітарним вимогам. (т.1 а.с.69-70);

-в довідці Малинського МРВ УМВС України в Житомирській області №651 від 27.01.2011 року, відповідно до якої ОСОБА_3 до СГІРФО Малинського MB УМВС України в Житомирській області щодо продовження реєстрації на території України громадян ОСОБА_17: Бухарі ОСОБА_7 Хаміда ІНФОРМАЦІЯ_9, ОСОБА_41 ІНФОРМАЦІЯ_10, ОСОБА_9 Муххамеда ІНФОРМАЦІЯ_11 та ОСОБА_10 ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_12 не звертався (т.1 а.с.74);

-в протоколі предявлення фотознімків для впізнання від 03 лютого 2011 року, відповідно до якого, потерпілому ОСОБА_10 ОСОБА_11 були предявлені чотири фотознімки осіб чоловічої статі для впізнання того, хто працевлаштував його на роботу. На фотознімку під № 4 він впізнав особу, яка шляхом обману працевлаштувала його в цех по переробці каменю в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області. На цьому фотознімку зображений ОСОБА_4 (т.1 а.с.87-88);

-в протоколі предявлення фотознімків для впізнання від 03 лютого 2011 року, відповідно до якого, потерпілому ОСОБА_7 Хаміду Бухарі були предявлені чотири фотознімки осіб чоловічої статі для впізнання того, хто працевлаштував його на роботу. На фотознімку під № 1 він впізнав особу, яка шляхом обману працевлаштувала його в цех по переробці каменю в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області. На цьому фотознімку зображений ОСОБА_4 (т.1 а.с.98-99);

-в протоколі предявлення фотознімків для впізнання від 03 лютого 2011 року, відповідно до якого, потерпілому ОСОБА_7 Хаміду Бухарі були предявлені чотири фотознімки осіб чоловічої статі для впізнання того, хто здійснив експлуатацію його праці. На фотознімку під № 2 він впізнав особу, яка з вересня 2010 року по січень 2011 року вчинила експлуатацію його праці в цеху по переробці каменю в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області. На цьому фотознімку зображений ОСОБА_3 (т.1 а.с.100-101);

-в протоколі предявлення фотознімків для впізнання від 03 лютого 2011 року, відповідно до якого, потерпілому ОСОБА_8 були предявлені чотири фотознімки осіб чоловічої статі для впізнання того, хто працевлаштував його на роботу. На фотознімку під № 2 він впізнав особу, яка шляхом обману працевлаштувала його в цех по переробці каменю в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області. На цьому фотознімку зображений ОСОБА_4 (т.1 а.с.111-112);

-в протоколі предявлення фотознімків для впізнання від 03 лютого 2011 року, відповідно до якого, потерпілому ОСОБА_8 були предявлені чотири фотознімки осіб чоловічої статі для впізнання того, хто здійснив експлуатацію його праці. На фотознімку під № 2 він впізнав особу, яка з жовтня 2010 року по січень 2011 року вчинила експлуатацію його праці в цеху по переробці каменю в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області. На цьому фотознімку зображений ОСОБА_3 (т.1 а.с.113-114);

-в протоколі предявлення фотознімків для впізнання від 03 лютого 2011 року, відповідно до якого, потерпілому ОСОБА_9 були предявлені чотири фотознімки осіб чоловічої статі для впізнання того, хто здійснив експлуатацію його праці. На фотознімку під № 1 він впізнав особу, яка з жовтня 2010 року по січень 2011 року вчинила експлуатацію його праці на підприємстві по переробці каменю в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області. На цьому фотознімку зображений ОСОБА_3 (т.1 а.с.124-125);

-в протоколі предявлення фотознімків для впізнання від 03 лютого 2011 року, відповідно до якого, потерпілому ОСОБА_9 були предявлені чотири фотознімки осіб чоловічої статі для впізнання того, хто працевлаштував його на роботу. На фотознімку під № 3 він впізнав особу, яка шляхом обману працевлаштувала його в цех по переробці каменю в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області. На цьому фотознімку зображений ОСОБА_4 (т.1 а.с.126-127);

-в протоколі предявлення фотознімків для впізнання від 18 лютого 2011 року, відповідно до якого, свідку ОСОБА_26 були предявлені чотири фотознімки осіб чоловічої статі для впізнання того, хто влаштував його знайомого ОСОБА_42 на тимчасове проживання у себе вдома. На фотознімку під № 1 він впізнав цю особу. На цьому фотознімку зображений ОСОБА_4 (т.1 а.с.175-176);

-в протоколі предявлення фотознімків для впізнання від 03 березня 2011 року, відповідно до якого, потерпілому ОСОБА_7 Хаміду Бухарі були предявлені чотири фотознімки осіб чоловічої статі для впізнання того, хто разом з ОСОБА_4 зустрічав його в Києві після прибуття з ОСОБА_17. На фотознімку під № 3 він впізнав цю особу на імя ОСОБА_17, який разом з ОСОБА_4 зустрічав громадян ОСОБА_17, які прибули в Україну. На цьому фотознімку зображений ОСОБА_43 (т.1 а.с.249-251);

-в протоколі предявлення фотознімків для впізнання від 09 березня 2011 року, відповідно до якого, потерпілому ОСОБА_10 ОСОБА_11 були пред'явлені чотири фотознімки осіб чоловічої статі для впізнання того, хто разом з ОСОБА_4 зустрічав його в Києві після прибуття з ОСОБА_17. На фотознімку під № 2 він впізнав цю особу на імя ОСОБА_17, який разом з ОСОБА_4 зустрічав громадян ОСОБА_17, які прибули в Україну. На цьому фотознімку зображений ОСОБА_43. (т.1 а.с.254-255);

-в протоколі предявлення фотознімків для впізнання від 10 березня 2011 року, відповідно до якого, свідку ОСОБА_26 були предявлені чотири фотознімки осіб чоловічої статі для впізнання того, хто познайомив його земляків ОСОБА_42 та ОСОБА_8 з ОСОБА_4 На фотознімку під № 4 він впізнав цю особу на імя ОСОБА_42. На цьому фотознімку зображений ОСОБА_43 (т.1 а.с.261-262);

-в протоколі предявлення фотознімків для впізнання від 24 березня 2011 року, відповідно до якого, свідку ОСОБА_38 були предявлені чотири фотознімки осіб чоловічої статі для впізнання того, хто працював в ТОВ «Лабро». На фотознімку під № 3 він впізнав цю особу на імя ОСОБА_4. На цьому фотознімку зображений ОСОБА_4 (т.2 а.с.28-29);

-в протоколі предявлення фотознімків для впізнання від 24 березня 2011 року, відповідно до якого, свідку ОСОБА_44 були предявлені чотири фотознімки осіб чоловічої статі для впізнання того, хто працював в ТОВ «Лабро». На фотознімку під № 4 він впізнав цю особу на імя ОСОБА_4. На цьому фотознімку зображений ОСОБА_4 (т.2 а.с.32-33).

Як судом першої інстанції, так і в ході апеляційного розгляду встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4М.А. під час експлуатації потерпілих, використовували примусову працю останніх.

Про примусовий характер праці потерпілих у справі в нелегальному цеху у ОСОБА_3 свідчать, зокрема, такі обставини:

- відсутність трудової угоди, було підтверджено показами потерпілого ОСОБА_7 Бухарі, такими ж показаннями потерпілих ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 ОСОБА_11, показаннями свідків ОСОБА_45 і ОСОБА_38, а також показаннями ОСОБА_3 і ОСОБА_4, що було встановлено як під час судового слідства в суді першої інстанції та під час дослідження вказаних показів в апеляційному суді;

- застосування до особи психічного чи фізичного насильства, було підтверджено показаннями всіх потерпілих, які повідомили про час, місце та обставини застосування ОСОБА_3 фізичної сили до ОСОБА_7 Бухарі - ОСОБА_3 кілька разів вдарив потерпілого, який вимагав повернення паспортів і виплати грошей. В суді першої інстанції під час запитань до потерпілого ОСОБА_3 по суті визнав, що як мінімум один раз вдарив потерпілого та визнав сам факт такої суперечки. Вказані обставини були встановлені в апеляційному суді під час дослідження матеріалів справи;

- відібрання в потерпілих паспортів на період їх роботи, про що свідчать показання всіх чотирьох потерпілих. В суді першої інстанції потерпілі показали, що ОСОБА_3 під приводом нібито оформлення документів на працевлаштування особисто забрав паспорти у ОСОБА_7 Бухарі, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 і не повертав їх на протязі тривалого часу, поки вони працювали в його нелегальному цеху. ОСОБА_3 як в суді першої інстанції так і під час апеляційного розгляду кримінальної справи показав, що дійсно забирав паспорти у цих осіб з метою начебто їх оформлення у ВГІРФО Малинського РВ Однак згідно довідки ВГІРФО, дослідженої в суді першої інстанції, ОСОБА_3 до ВГІРФО Малинського РВ ніколи з подібними питаннями не звертався;

- обмеження свободи пересування потерпілих, погрози видати органам влади, про що свідчать показання всіх чотирьох потерпілих про те, що вони були позбавлені засобів до існування ОСОБА_4 і ОСОБА_3, опинились у незнайомій країні, мови і законів, якої не знали, не мали до кого звернутись, перебували у нелегальному статусі, на чому їм весь час наголошували ОСОБА_3 та його підлеглі, лякали їх побиттям місцевими мешканцями, які начебто «не люблять іноземців» і міліцією, яка може застосувати до них санкції за їх нелегальний статус. Покази потерпілих в суді першої інстанції підтверджені також і показами свідків - підлеглих ОСОБА_3 - ОСОБА_38 і ОСОБА_45, які попереджали і не радили пакистанцям виходити за межі цеху з посиланням на «небезпеку», яка їх начебто очікувала. Ці свідки також під час судового слідства підтвердили, що коли пакистанці одного разу були затримані у с. Чоповичі міліцією через їх нелегальний статус, то після того як ОСОБА_3 кудись подзвонив, міліція повернула пакистанців сама до нелегального цеху ОСОБА_3

- утримання частини заробітної плати або невиплата її взагалі, в суді першої інстанції знайшло своє повне підтвердження (показання всіх чотирьох потерпілих, показання свідків ОСОБА_26, ОСОБА_37, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, підсудного ОСОБА_4 тощо). Крім того, постійні обіцянки ОСОБА_3 заплатити гроші потерпілим на протязі декількох місяців були важливим утримуючим потерпілих фактором, характерним для торгівлі людьми. Більше того, згідно показів одного з українських робітників ОСОБА_3 - ОСОБА_38 він регулярно отримував неофіційну зарплату від ОСОБА_3 в сумі 4000 грн. на місяць, тоді як праця потерпілих не оплачувалась взагалі;

- відсутність умов праці, нічний та понадурочний характер праці, що було визнано судом першої інстанції доведеним на підставі здобутих під час судового слідства доказів.

При оцінці примусового характеру праці колегія суддів також враховує покази потерпілих ОСОБА_7 Бухарі, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 про те, що вони були позбавлені засобів до існування ОСОБА_4, який забирав всі їх кошти, які були в них при вїзді в Україну чи які пізніше пересилали родичі, після чого змушував їх виконувати всю домашню роботу у себе вдома і викачувати воду з колодязя, посилаючись на те, що вони все ще винні йому за проживання, харчування і т.д. (такі дії свідчать про залучення у боргову кабалу: особа умисно ставиться у становище, коли вона, ставши боржником, у забезпечення свого боргу змушена надавати особисту працю, але цінність цієї роботи не зараховується в погашення боргу). Вказані обставини не заперечувались в суді першої інстанції ні ОСОБА_4, ні його дружиною ОСОБА_33

За наведених підстав не підлягають задоволенню апеляції засудженого ОСОБА_3 та захисника засудженого ОСОБА_4М.А. адвоката ОСОБА_1 в частині оскарження фактичних обставин справи.

Призначаючи вид і міру покарання суд першої інстанції, відповідно до ст.65 КК України, зазначив, що враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особи винних та обставини, що помякшують і обтяжують покарання.

У вироку судом зазначено, що злочин, який скоїли ОСОБА_4 та ОСОБА_3, є особливо тяжким злочином.

Суд врахував, що ОСОБА_4 характеризується позитивно, має на утриманні двох малолітніх дітей, тяжких наслідків своїми діями не заподіяв.

ОСОБА_3 є особою похилого віку, має ряд хронічних захворювань, тяжких наслідків своїми діями не заподіяв.

Вказані обставини, відповідно до ст.66 КК України, суд визнав такими, що помякшують відповідальність засуджених.

Переглядаючи судове рішення в частині правильності призначення покарання ОСОБА_3 та ОСОБА_4М.А. за ч.3 ст.149 КК України колегія суддів, з урахуванням доводів поданої прокурором апеляції щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої, вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дотримався вимог ст.65 КК України.

Суд, за ч.3 ст.149 КК України необґрунтовано призначив ОСОБА_4М.А. та ОСОБА_3 покарання із застосуванням ст.69 КК України, у виді 5 років позбавлення волі кожному та на підставі ст.75 КК України обох звільнив від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк 3 роки та на підставі ст.76 КК України поклав на останніх відповідні обовязки, при цьому не у повній мірі враховано тяжкість вчиненого злочину, особу винних та інші обставини справи, а саме значимість обєкту посягання, характер діяння, їх ставлення до вчиненого.

Вказане покарання за своїм розміром є явно несправедливим через надмірну м'якість та не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засуджених.

Згідно положень п.5 ч.1 ст.367 КПК України (1960р.), підставами для скасування або зміни судових рішень, зазначених у частині першій статті 347 цього Кодексу, при розгляді справи в апеляційному суді є невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Відповідно до ч.1 ст.65 КК України суд призначає покарання у межах санкції статті, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які обтяжують і пом'якшують відповідальність.

Крім того, судом першої інстанції не виконано вказівки апеляційного суду Житомирської області, зазначені в ухвалі від 12 вересня 2012 року, постановленій за результатами перегляду попереднього вироку, якою встановлено, що попереднім вироком Малинського районного суду від 23 квітня 2012 року, яким ОСОБА_4М.А. та ОСОБА_3 призначено покарання, не пов'язане з позбавленням волі, є надто мяким та несправедливим, винесений без належного дотримання вимог ст.65 КК України та врахування передбачених цим законом обставин справи, а також без врахування думки потерпілих щодо призначення можливих виду і міри покарання.

При повторному розгляді в суді першої інстанції, при постановленні вироку від 04 вересня 2014 року також не враховано думку потерпілих.

Згідно ч.7 ст.374 КПК України (1960р.), вказівки суду, який розглянув справу в апеляційному порядку, є обовязковими, у тому числі для суду першої інстанції при повторному розгляді справи.

Відповідно до положень п.5 ППВСУ від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання суд може визнати помякшуючими й інші обставини, передбачені ч.1 ст.66 КК України. При цьому зазначено, що визнання обставини такою, що помякшує покарання, має бути вмотивоване у вироку.

Згідно п.8 вищевказаної постанови Пленуму, при призначенні покарання, у кожному випадку призначення основного покарання, нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, суд зобовязаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини або дані про особу підсудного визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на помякшення покарання. При цьому, необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль, поведінку під час вчинення та після вчинення злочинних дій, тощо.

Враховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції без належної мотивації визнав додаткові помякшуючі вину обвинувачених обставини, які не передбачені ч.1 ст.66 КК України та застосувавши положення ст.69 КК України, призначив покарання нижче від найнижчої межі.

Отже, враховуючи наведене вище, вирок суду підлягає скасуванню в частині призначеного покарання із ухваленням нового вироку відповідно до положень п.2 ч.1 ст.366, п.5 ч.1 ст.367 КПК України (1960р.).

Таким чином, на підставі ст.65 КК України, призначаючи покарання ОСОБА_4М.А. та ОСОБА_3 колегія суддів враховує те, що останні вчинили злочин, який відповідно до ст.12 КК України є особливо тяжким, дані про їхні особи, а також те, що вони вину не визнали, не розкаялися, заподіяну шкоду потерпілим не відшкодували. Крім того колегія суддів враховує, що ОСОБА_3 тричі притягувався до адміністративної відповідальності за ст.204 КУпАП (а.с.173) за незаконне використання праці громадян ОСОБА_21 йому призначали адміністративне стягнення у виді штрафу (а.с.175), проте жодних висновків з цього факту не зробив, а також його відношення до вчиненого, а саме те, що він вважає нормальним утримання нелегального бізнесу, з нелегальними працівниками, без будь-яких зобов'язань щодо їх безпеки, здоров'я і забезпечення охорони праці та нехтування письмового оформлення угоди і сплатити податків з отриманих ним заробітків.

Враховуючи відсутність обставин, які б обтяжували та помякшували обох засуджених колегія суддів вважає, що необхідним і достатнім для їх виправлення і попередження нових злочинів буде покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.3 ст.149 КК України без конфіскації майна, оскільки тяжких наслідків від їхніх дій не настало, що буде відповідати загальним принципам призначення покарання та вимогам ст.50 КК України.

Враховуючи положення ч.5 ст.72 КК України, колегія суддів вважає необхідним зарахувати ОСОБА_3 та ОСОБА_4М.А. у покарання за даним вироком термін попереднього увязнення з розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі.

Що стосується апеляційних вимог прокурора в частині задоволення цивільних позовів потерпілих, то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове їх задоволення.

Відповідно до ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної чи юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Потерпілі не надали доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_3 заподіяв їм матеріальну шкоду в розмірі 30000 гривень кожному. Однак останній в своєму клопотанні (Т.2, а.с. 103-106) зазначив, що він винен потерпілим заробітну плату в таких розмірах:

ОСОБА_7 Хаміду Бухарі - 1123 гривні,

ОСОБА_8 - 523 гривні,

ОСОБА_9 - 523 гривні.

У зв'язку з цим суд першої інстанції правильно стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_7 Хаміда Бухарі матеріальну шкоду в розмірі 1123 гривні, на користь ОСОБА_8 матеріальну шкоду в розмірі 523 гривні, на користь Мухамєда ОСОБА_9 матеріальну шкоду в розмірі 523 гривні, в стягненні решти частини матеріальної шкоди судом обґрунтовано відмовлено за безпідставністю.

Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції керувався ст.23 та ст.1167 ЦК України, відповідно до яких, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Крім того, суд керувався постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 згідно якої, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Врахувавши вказані обставини, суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_7 Хаміда Бухарі, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ОСОБА_11 моральну шкоду у розмірі по 10000 гривень кожному. В стягненні решти моральної шкоди суд обґрунтовано відмовив за безпідставністю.

У звязку з цим колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляції прокурора в частині задоволення цивільних позовів потерпілих.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України (1960р.), ч.5 ст.72 КК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляції старшого прокурора прокуратури Малинського району ОСОБА_5, захисника засудженого ОСОБА_4 ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_1 та засудженого ОСОБА_3 задовольнити частково.

Вирок Малинського районного суду Житомирської області від 04 вересня 2014 року в частині призначення покарання ОСОБА_4М.А. та ОСОБА_3 скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.

Вважати ОСОБА_4 ОСОБА_6 засудженим за ч.3 ст.149 КК України та призначити йому за цим законом покарання у виді 8 (восьми) років позбавлення волі без конфіскації майна.

ОСОБА_4 ОСОБА_6 зарахувати в строк відбування покарання за даним вироком час попереднього увязнення з 18.02.2011р. по 23.04.2012р. з розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі на підставі Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього увязнення».

Вважати ОСОБА_3 засудженим за ч.3 ст.149 КК України та призначити йому за цим законом покарання у виді 8 (восьми) років позбавлення волі без конфіскації майна.

ОСОБА_3 зарахувати в строк відбування покарання за даним вироком час попереднього увязнення з 18.02.2011р. по 13.04.2011р. з розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі на підставі Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього увязнення».

Змінити ОСОБА_4 ОСОБА_6 та ОСОБА_3 запобіжний захід з «підписки про невиїзд» на «тримання під вартою».

У решті вирок суду залишити без змін.

Вирок може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 3-х місяців з дня його проголошення.

Суддя: