Рішення № 58466834, 17.06.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 163/2003/15-ц Провадження № 22-ц/773/643/16 Головуючий у 1 інстанції: Войтюк Л.М. Категорія: 59 Доповідач: Киця С. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Киці С.І.,

суддів - Данилюк В.А., Шевчук Л.Я.,

секретар Черняк О.В.,

з участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

третьої особи приватного нотаріуса Каганюка О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_9, ОСОБА_10, заінтересована особа виконавчий комітет Штуньської сільської ради, служба в справах дітей Любомльської райдержадміністрації, третя особа без самостійних вимог - приватний нотаріус Любомльського районного нотаріального округу Каганюк О.Ю. про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки удаваними, визнання договорів дарування будинку та земельної ділянки такими, що укладені як договори купівлі-продажу, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку та на 1/2 частину земельної ділянки за апеляційною скаргою відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_6 на рішення Любомльського районного суду Волинської області від 22 лютого 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач ОСОБА_1 17 серпня 2015 року звернулась в Любомльський районний суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_9, ОСОБА_10 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки удаваними, визнання договорів дарування будинку та земельної ділянки такими, що укладені як договори купівлі-продажу, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку та на 1/2 частину земельної ділянки. Позов мотивує тим, що вона проживала разом з ОСОБА_11 однією сім'єю без реєстрації шлюбу як чоловік та жінка з травня 2009 року. Вони разом винаймали житло у АДРЕСА_1 у ОСОБА_12, вели спільне господарство. Спільних дітей не було, з ними проживав її син ОСОБА_13 Після смерті власниці будинку, ІНФОРМАЦІЯ_2, продовжували проживати в будинку. Спадщину після смерті ОСОБА_12 прийняв її син ОСОБА_7 ОСОБА_11 помер ІНФОРМАЦІЯ_3. Після його смерті дізналась, що між ним та ОСОБА_7 були укладені договори дарування житлового будинку та земельної ділянки 25 березня 2014року, які посвідчені приватним нотаріусом Любомльського районного нотаріального округу Волинської області Каганюком О.Ю. Фактично був укладений договір купівлі-продажу, оскільки вони разом з ОСОБА_11 сплатили ОСОБА_7 кошти в сумі 5300 доларів США, в 2014р. за житловий будинок, а передача будинку була оформлена договором дарування з тієї причини, що оформлення у нотаріуса договору дарування коштувало вдвічі дешевше ніж оформлення договору купівлі-продажу. Між сторонами були досягнуті та виконанні всі істотні умови договору купівлі-продажу. Договір дарування є удаваним, який укладений з метою приховати договір купівлі-продажу будинку та земельної ділянки. Вона разом з ОСОБА_11 проживала з травня 2009р. по 31 січня 2015р. однією сім"єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, обробляли земельну ділянку, за спільні кошти придбали житловий будинок та земельну ділянку. Вважає придбаний будинок спільною власністю, яка набута за час спільного проживання з ОСОБА_11 Після смерті ОСОБА_11 відкрилась спадщина на спадкове майно, що складається з житлового будинку та земельної ділянки в АДРЕСА_1. Відповідачі по справі ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 є спадкоємцями першої черги. Просить суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_11, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, проживали однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з травня 2009 року по ІНФОРМАЦІЯ_3; визнати договір дарування житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1, укладений 25.03.2014 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_11 удаваним правочином і визнати його договором купівлі-продажу; визнати договір дарування земельної ділянки, що розташована в АДРЕСА_1, укладений 25.03.2014 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_11 удаваним правочином і визнати його договором купівлі-продажу; визнати право власності за нею на 1/2 частину житлового будинку розташованого в АДРЕСА_1 та земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1, набутих за час спільного проживання без реєстрації шлюбу з ОСОБА_11

Рішенням Любомльського районного суду від 22 лютого 2016 року позов задоволено. Встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_11, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 проживали однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з травня 2009 року по ІНФОРМАЦІЯ_3; визнано договір дарування житлового будинку серія ВТТ №605412, що розташований в АДРЕСА_1, укладений 25.03.2014 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_11 удаваним правочином; визнано договір дарування житлового будинку серія ВТТ №605412, що розташований в АДРЕСА_1, укладений 25.03.2014 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_11 договором купівлі-продажу; визнано договір дарування земельної ділянки серія ВТТ №605443, що розташована в АДРЕСА_1, укладений 25.03.2014 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_11 удаваним правочином; визнано договір дарування земельної ділянки серія ВТТ №605443, що розташована в АДРЕСА_1, укладений 25.03.2014 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_11 удаваним правочином договором купівлі-продажу; визнано право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину житлового будинку та на 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 розташованих в АДРЕСА_1 набутих за час спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_11 Вирішено питання про стягнення судового збору.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_6 подали апеляційну скаргу на зазначене рішення суду. Вважають рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просять рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Судом встановлено, що 25 березня 2014 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_11 укладено договір дарування житлового будинку та договір дарування земельної ділянки, згідно яких ОСОБА_7 подарував, а ОСОБА_11 прийняв в дар житловий будинок з надвірними спорудами, та земельну ділянку, площею 0,25га, які розташовані в АДРЕСА_1. Дані договори посвідчені приватним нотаріусом Любомльського нотаріального округу.

З будинкової книги НОМЕР_2 встановлено, що в будинку по АДРЕСА_1 зареєстровані з 26.12.2014р., ОСОБА_11, ОСОБА_1, з 24.01.2015р. - ОСОБА_13

04.05.2012р. відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Любомльського РУЮ ОСОБА_8 видано свідоцтво про розірвання шлюбу між нею та ОСОБА_11 ОСОБА_8 змінила прізвище «ОСОБА_8» на «ОСОБА_8».

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_15 розірвано 27 січня 2009 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу від 21.02.2012р. відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Любомльського РУЮ.

ОСОБА_11 помер ІНФОРМАЦІЯ_3.

21 липня 2015р. ОСОБА_8 звернулась в нотаріальну контору з заявою про прийняття спадщини від імені своїх дітей ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_5, батьком яких був померлий ОСОБА_9, що підтверджується свідоцтвами про народження дітей від 29.11.2006р. та від 28.12.1999р. відповідно.

24 липня 2015р. ОСОБА_6 та ОСОБА_3, батьки ОСОБА_11, подали в нотаріальну контору заяви про прийняття спадщини після смерті сина ОСОБА_11

Довідкою Штуньської сільської ради №393 від 17.07.2015р. підтверджується, що заповітів від імені ОСОБА_11 не посвідчувалось.

Відповідно до ст.235 ЦК України, у разі, якщо правочин здійснено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), до нього застосовуються правила, що регулюють той правочин, який сторони мали на увазі.

Згідно п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року роз"яснено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Удаваним є правочин, що вчинюється з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили. Тому при укладенні удаваного правочину до відносин його учасників застосовуються правила щодо правочину, який сторони мали на увазі (який сторони приховали). Суб'єкт, який вимагає визнання правочину недійсним як укладеного з метою приховати інший правочин, повинен довести, що правочин укладений з такою метою.

Суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що в ході судового розгляду доведений факт того, що сторони правочину свідомо, з певною метою, уклали саме договір дарування спірних житлового будинку та земельної ділянки, замість договору купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови. Договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Згідно ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно ч.1 ст.202, ч.3 ст.203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору дарування та з'ясування питання про те, чи не укладена ця угода з метою приховати іншу угоду та яку саме.

Відповідно до частини третьої статті 10, частини другої статті 59, частин першої та четвертої статті 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими та належними доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Позивач не обґрунтовувала удаваність вчинених договорів дарування прихованням договору купівлі-продажу житлового будинку і земельної ділянки, які на її думку мали місце, не довела, що удавані угоди прикривають реальні угоди, які мали на меті укласти сторони, чи діяли обидві сторони умисно, усвідомлюючи, що укладають саме такі угоди, не спростувала наявність наміру укласти договори дарування.

Згідно п.5 договору дарування жилого будинку від 25 березня 2014р., укладеному між ОСОБА_7 та ОСОБА_11 сторони підтвердили, що укладення договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін. Договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому.

Згідно п.9 договору дарування земельної ділянки від 25 березня 2014р., укладеному між ОСОБА_7 та ОСОБА_11, договір відповідає їх інтересам, волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі, укладається не про людське око, не приховує інших правочинів і відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки.

З пояснень приватного нотаріуса Каганюка О.Ю. встановлено, що сторони мали намір укласти саме договори дарування, при цьому передачі грошей за майно не було.

Колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 не доведено обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, а саме, що воля обох сторін правочину була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин ніж ті, що виникли між сторонами в результаті укладення оспорюваних договорів дарування. Крім того, позивач ОСОБА_1 не була стороною оспорюваних договорів.

Згідно ч.1 ст.218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Договір купівлі-продажу нерухомого майна вчиняється у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Позивач не надала жодного письмового доказу, який би підтверджував укладення між сторонами договорів купівлі-продажу, а не дарування. Також позивач не надала суду будь-якого письмового доказу, який би підтверджував передачу нею чи ОСОБА_11 коштів ОСОБА_7 як плату за житловий будинок та земельну ділянку і, як пояснила в судовому засіданні апеляційної інстанції, такі докази відсутні. Визнання позову відповідачем ОСОБА_7 не є безумовною підставою для задоволення вимог без врахування думки та інтересів інших відповідачів, які позов не визнали.

Посилання суду першої інстанції на показання свідків щодо факту укладення удаваного правочину також не можуть бути взяті до уваги, оскільки не є належним та допустимим доказом, у розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України та ст.218 ЦК України.

Колегія суддів приходить до висновку, що у визнанні договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки удаваними слід відмовити.

Згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Статтею 74 СК України передбачено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні ст.74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст.74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Крім того, для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї.

У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що спірне майно придбано внаслідок спільної праці чи за спільні кошти ОСОБА_1 та ОСОБА_11

Суд першої інстанції зазначивши, що позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_11 проживали однією сім"єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з травня 2009 року по 31 січня 2015року і ними за спільні кошти придбане спірне майно, яке є спільною сумісною власністю, не обґрунтував даного висновку і не врахував, що шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_11 розірвано на підставі рішення Любомльського районного суду 13.10.2009р., яке набрало законної сили 26.10.2009року. Отже, до 26 жовтня 2009року ОСОБА_11 перебував у іншому шлюбі. Суд послався у рішенні на покази свідків, які не є беззаперечними. Довідка Штунської сільської ради від 02.02.2015р. №53 про проживання ОСОБА_11 в громадянському шлюбі з ОСОБА_1 і ведення спільного господарства видана теж відповідно до свідчень свідків. Також не наведено доказів про наявність у ОСОБА_1 та ОСОБА_11 спільного бюджету та те, що джерелом набуття майна є їх спільні сумісні кошти або спільна праця.

Відповідно до ст.256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Суд встановлює факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Оскільки встановлення факту спільного проживання позивачу необхідне для визнання спільною сумісною власністю саме житлового буднику та земельної ділянки, а ці вимоги позивачем у силу ст.ст. 10, 60 ЦПК України не доведені, від встановлення такого факту не залежить виникнення, зміна чи припинення особистих та майнових прав позивача, то слід відмовити у задоволенні позову про встановлення факту спільного проживання та визнання за позивачем права власності на 1/2 частини житлового будинку та земельної ділянки.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Любомльського районного суду Волинської області від 22 лютого 2016 року в даній справі скасувати та ухвалити нове.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_9, ОСОБА_10 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки удаваними, визнання договорів дарування будинку та земельної ділянки такими, що укладені як договори купівлі-продажу, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку та на 1/2 частину земельної ділянки відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді