Ухвала суду № 58465830, 16.06.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/5324/2016 Головуючий у 1-й інстанції - Цокол Л.І.

Доповідач - Рубан С.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2016 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Рубан С.М.

суддів Желепа О.В., Кабанченко О.А.

при секретарі Перетятько А.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Українські національні інформаційні системи» - Ульянова Дмитра Володимировича на рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Українські національні інформаційні системи» про визнання частково недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог,-

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 січня 2016 року позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Українські національні інформаційні системи» про визнання частково недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог - задоволено частково.

Визнано недійсним односторонній правочин, вчинений Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Українські національні інформаційні системи» у виді заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог 10 грудня 2013 року в частині зарахування заборгованості ОСОБА_2 у розмірі 199 548 грн. 91 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Українські національні інформаційні системи» - Ульянов Дмитро Володимирович подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу.

Представник позивача заперечив проти апеляційної скарги.

Інші учасники процесу в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України, їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.

У червні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Науково-виробнича фірма «Українські національні інформаційні системи» та просив суд визнати недійсними пункти 3,4,5,6 та частково недійсним п.п.2.1 п.2 заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог №13-10/12-1 від 10 грудня 2013 року в частині зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 199 548 грн. 91коп.

Визнати, що в результаті здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог зобов'язання TOB «НВФ «Уніс» (п.1 заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог №13-10/12-1 від 10 грудня 2013 року) є припиненими частково, залишкова заборгованість перед ОСОБА_2 становить 89 510 грн. 62 коп.; зобов'язання ОСОБА_2 (п. 2 заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог №13-10/12-1 від 10 грудня 2013 року) TOB «НВФ «Уніс» є припиненими у повному обсязі, заборгованість - відсутня.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що відповідач в порушення п.4 ч. 1 ст. 602 ЦК України вчинив односторонній правочин, яким зарахував заборгованість перед позивачем як зустрічні вимоги.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з наступного.

Судом встановлено, що ТОВ «Науково-виробнича фірма «Українські національні інформаційні системи» листом №13-10/12-1 від 10 грудня 2013 року звернулося до ОСОБА_2 із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Відповідно до п.1 даного одностороннього правочину TOB «НВФ «Уніс» має перед позивачем непогашене грошове зобов'язання у сумі 431 992 грн. 10 коп., яке виникло на підставі рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2012 року у справі №0418/3202/2012.

Відповідно до п.п.2.1 п. 2 одностороннього правочину позивач має перед TOB «НВФ «Уніс» заборгованість у вигляді безпідставно набутих грошових коштів, що були перераховані TOB «НВФ «Уніс» на банківський рахунок ОСОБА_2 в зазначені дати на загальну суму 201 350 грн. 16 коп. та зазначено, що факт відсутності правових підстав для перерахування зазначених коштів встановлено постановою Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/1910/13-г.

Згідно п.п. 2.2 п. 2 одностороннього правочину позивач має перед TOB «НВФ «Уніс» заборгованість відповідно до постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.06.2012 року у справі №9/5005/17294/2011 в розмірі 340 680 грн. 23 коп.

В наступних пунктах одностороннього правочину зазначено про відсутність заперечень сторін, зарахування зустрічних вимог у вказаному вище розмірі, та зазначено залишкову заборгованість ОСОБА_2 перед TOB «НВФ «Уніс» в розмірі 110 038 грн. 29 коп.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/1910/13-г відмовлено в задоволенні позовних вимог TOB «НВФ «Уніс» про визнання недійсними договорів оренди та застосування наслідків недійсності договорів. Предметом розгляду справи не було встановлення факту наявності чи відсутності правових підстав для перерахування коштів.

Питання стягнення грошових коштів по платежах, зазначених в п.п. 2.1 п. 2 одностороннього правочину, розглядалось Господарським судом Дніпропетровської області у справі №904/7154/13, та відповідно до рішення від 27.11.2013 року позовні вимоги задоволено частково лише в частині стягнення 1801 грн. 25 коп. по платежу від 14.10.2010 року.

За заявою ОСОБА_2 судом застосовано строки позовної давності до вимог про стягнення решти коштів - 199 548 грн. 91 коп. (201350,16 грн. - 1801,25 грн. = 199548, 91 грн.).

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності.

З підстав вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки безпідставно набуті кошти за платежами:

15.09.2008 року - 162800 грн. 16 коп.; 10.07.2009 року - 11531 грн. 25 коп.; 12.01.2010 року - 10807 грн. 50 коп.; 03.03.2010 року - 6663 грн. 75 коп.; 23.04.2010 року - 541 грн. 25 коп.; 31.05.2010 року - 1801 грн. 25 коп..; 12.07.2010 року - 1801 грн. 25 коп.; 03.09.2010 року - 3602 грн. 50 коп., як встановлено рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/7154/13 від 27.11.2013 року, виконані поза межами строку позовної давності та не підлягають стягненню, то зарахування зустрічних вимог не відповідає положенням п. 4 ч. 1 ст. 602 ЦК України.

Зокрема, суд першої інстанції вказав на те, що у даному рішенні було зазначено, що під сплив позовної давності не підпадає лише платіж, здійснений 14.10.2010 року, у розмірі 1 801 грн. 25 коп., а та обставина, що вказане рішення набрало законної сили лише 17.02.2014 року не свідчить про правомірність вчиненого відповідачем правочину10 грудня 2013 року.

Таким чином, судом вірно встановлено, що вимогам п.4 ч. 1 ст. 602 ЦК України по зарахуванню зустрічних вимог відповідає лише платіж від 14.10.2010 року в розмірі 1801 грн. 25 коп.

Відповідно до ч. 3 ст. 202 ЦК України одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами, а згідно ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Оскільки судом першої інстанції встановлено, що односторонній правочин у виді заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог 10 грудня 2013 року в частині зарахування заборгованості ОСОБА_2 у розмірі 199 548 грн. 91коп. суперечить вимогам п.4 ч. 1 ст. 602 ЦК України, а тому суд вірно визнав його недійсним.

Доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги виходячи з наступного.

ТОВ «Науково-виробнича фірма «Українські національні інформаційні системи» листом від 10 грудня 2013 року №13-10/12-1 звернулась до ОСОБА_2 з заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Згідно п. 1 Одностороннього правочину ТОВ «НВФ «Уніс» має перед ОСОБА_2 непогашене грошове зобов'язання у сумі 431 992 грн. 10 коп., яке виникло на підставі рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2012 року у справі №0418/3202/2012.

Відповідно до пп. 2.1 п. 2 Одностороннього правочину ОСОБА_2 має перед ТОВ «НВФ «Уніс» заборгованість у вигляді безпідставно набутих грошових коштів, що були перераховані ТОВ «НВФ «Уніс» на банківський рахунок ОСОБА_2 в зазначені дати на загальну суму 201 350 грн. 16 коп. та зазначено також, що факт відсутності правових підстав для перерахування зазначених коштів встановлено постановою Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/1910/13-г.

Відповідно до пп. 2.2 п. 2 Одностороннього правочину ОСОБА_2 має перед ТОВ «НВФ «Уніс» заборгованість згідно постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.06.2012 року у справі №9/5005/17294/2011 в сумі 340 680 грн. 23 коп.

В наступних пунктах Одностороннього правочину зазначено про відсутність заперечень сторін щодо зарахування зустрічних вимог у вказаному вище розмірі та зазначено залишкову заборгованість ОСОБА_2 перед ТОВ «НВФ «Уніс» в розмірі 110 038 грн. 29 коп.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/1910/13-г відмовлено в задоволенні позовних вимог ТОВ «НВФ «Уніс» про визнання недійсними договорів оренди та застосування наслідків недійсності договорів. Предметом розгляду справи не було встановлення факту наявності чи відсутності правових підстав для перерахування коштів.

Крім того, питання стягнення грошових коштів по платежах, зазначених в пп. 2.1 п. 2 Одностороннього правочину, розглядалось Господарським судом Дніпропетровської області у справі №904/7154/13 та відповідно до рішення від 27.11.2013 року позовні вимоги задоволені частково лише в стягненні 1 801 грн. 25 коп. по платежу від 14.10.2010 року.

При цьому, судом за заявою ОСОБА_2 застосовані строки позовної давності до вимог про стягнення решти коштів.

Таким чином, заборгованість ОСОБА_2 перед ТОВ «Уніс» становить 199 548 грн. 91 коп. (201350,16 грн. - 1801,25 грн.).

Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строквиконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Згідно ч. 1 ст. 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог:

1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

2) про стягнення аліментів;

3) щодо довічного утримання (догляду);

4) у разі спливу позовної давності;

41) за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом;

5) в інших випадках, встановлених договоромабо законом.

Оскільки, безпідставно набуті кошти за платежами: 15.09.2008 року - 162800 грн. 16 коп.; 10.07.2009 року - 11531 грн. 25 коп.; 12.01.2010року - 10807 грн. 50 коп.; 03.03.2010 року - 6663 грн. 75 коп.; 23.04.2010року - 541 грн. 25 коп.; 31.05.2010 року - 1801 грн. 25 коп.; 12.07.2010 року - 1801 грн. 25 коп.; 03.09.2010 року - 3602 грн. 50 коп., як встановлено рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/7154/13 від 27.11.2013 року виконані поза межами строку позовної давності та не підлягають стягненню, то зарахування зустрічних вимог не відповідає положенням п. 4 ч. 1 ст. 602 ЦК України.

Вимогам п. 4 ч. 1 ст. 602 ЦК України по зарахуванню зустрічних вимог відповідає лише платіж від 14.10.2010 року - 1801 грн. 25 коп.

Таким чином, загальна сума заборгованості відповідно пп. 2.1 п. 2 Одностороннього правочину становить 1 801 грн. 25 коп., а не 201 350 грн. 16 коп., як стверджує в апеляційній скарзі відповідач.

Відповідно до ч. 3 ст. 202 ЦК України одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочинує недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

З підстав вищевикладеного, односторонній правочин у виді заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог 10 грудня 2013 року в частині зарахування заборгованості ОСОБА_2 перед ТОВ «Уніс» у розмірі 199 548 грн. 91 коп. суперечить вимогам п. 4 ч. 1 ст. 602 ЦК України, а тому є недійсним.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.

Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Українські національні інформаційні системи» - Ульянова Дмитра Володимировича - відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 січня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуючий

Судді