Постанова № 58465718, 16.06.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2016 р. Справа№ 910/3678/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Отрюха Б.В.

Тищенко А.І.

За участі представників:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Случак О.О. - за дов.

від третьої особи: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2016

у справі №910/3678/16 (суддя Головатюк Л.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега Торг ЛТД»

до Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»

про стягнення 130 273,59 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мега Торг ЛТД» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю (далі, відповідач) про стягнення неустойки в сумі 130 273,59 грн. у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору фінансового лізингу №1122/12/2007 від 18.12.2007, укладеним між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг», права вимоги за яким позивач набув за укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» договором уступки права вимоги (заміни сторони у зобов'язанні) № 201/11-2013 від 05.12.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.03.2016 залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача (далі, третя особа).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.03.2016 у справі №910/3678/16 позов задоволено у повному обсязі.

Присуджено до стягнення з Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега Торг ЛТД» пеню в розмірі 130 273,59 грн. та судовий збір в розмірі 1 954,14 грн.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що матеріалами справи підтверджений факт невиконання відповідачем обов'язку по поверненню предмету лізингу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Фірма «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2016 у справі №910/3678/16 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що норма статті 549 Цивільного кодексу України не передбачає стягнення пені за порушення не грошового зобов'язання.

Також, апелянт зазначив, що суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, порушив норми статті 231 Господарського кодексу України та не взяв до уваги посилання відповідача на статтю 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» щодо розміру неустойки.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю у справі №910/3678/16 було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Федорчук Р.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2016 апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 19.05.2016.

Представники позивача та третьої особи у судове засідання, призначене на 19.05.2016, не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2016 у зв'язку з неявкою у судове засідання представників позивача та третьої особи розгляд справи відкладено на 16.06.2016.

У зв'язку з виходом судді Федорчука Р.В. у відпустку 16.06.2016, розпорядженням начальника відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 №09-52/2328/16 призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2016 прийнято апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю до провадження у наступному складі колегії суддів: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І., розгляд справи вирішено здійснювати у судовому засіданні, призначеному на 16.06.2016.

Представники позивача та третьої особи у судове засідання, призначене на 16.06.2016, знову не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення позивача та третьої особи про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а саме повідомлення про вручення поштових відправлень, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників позивача та третьої особи.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як підтверджується матеріалами справи, 18.12.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (лізингодавець) та Фірмою «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю (лізингоодержувач) було укладеного Договір фінансового лізингу №1122/12/2007 (далі, Договір), за умовами якого лізингодавець зобов'язався набути у свою власність техніку (далі, майно, предмет лізингу) згідно зі специфікацією і передати його без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації лізингоодержувачу в якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти майно та вносити обумовлені договором платежі.

Сторонами одночасно з підписанням Договору було погоджено та підписано графік внесення лізингових платежів, і далі, Додатковою угодою від 30.07.2009 графік лізингових платежів викладено в новій редакції.

На виконання Договору позивач передав у користування відповідача предмет лізингу: автокран КС-45717А-1 на шасі МАЗ-630303 (дві одиниці), що підтверджується видатковою накладною № РН-0000086 від 31.03.2008 та довіреністю на отримання серії НБМ №317050 від 27.03.2008, вартість 424 498,00 доларів США.

Відповідно до пункту 7.1. Договору валютою договору являється умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, виражена у гривнях України та дорівнює одному долару США по курсу відповідно до п. 7.1.1 Договору.

Лізингоодержувач зобов'язався вносити на розрахунковий рахунок лізингодавця авансові платежі, зазначені в додатку № 1 до договору. Сума авансового платежу підлягає сплаті в гривнях, розраховується як створення суми авансового платежу, зазначеного в додатку № 1 до договору та курсу НБУ, встановленого для одного Евро на дату, встановлену для здійснення такого авансового платежу. Для авансових платежів використовується курс НБУ, встановлений для одного Евро на дату, визначену для внесення такого авансового платежу, але не нижче курсу НБУ на дату підписання даного договору. Авансові платежі вносяться протягом трьох банківських днів з дати, встановленої для проведення платежу відповідно до додатку № 1 до договору (пункт 7.4. Договору).

Згідно з пунктом 7.7. Договору лізингоодержувач зобов'язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в об'ємі та в строки, встановлені в графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або отримання рахунків лізингодавця, а також незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування ремонту, втрати майна, протягом строку лізингу або до моменту дострокового припинення Договору.

Укладений сторонами Договір за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу, відносини, що виникають у зв'язку з укладенням якого, відповідно до статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг», регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з частиною 2 статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідач свої договірні зобов'язання в частині сплати поточних лізингових платежів виконував неналежним чином, що, зокрема, підтверджено рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2014 у справі № 910/16252/13 за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Т.М.М.» про стягнення 854 785,26 грн.

Вказаним судовим рішенням встановлений факт наявності у відповідача заборгованості по сплаті на користь лізингодавця лізингових платежів (56-64 періоди) в розмірі 807 679,17 грн., а відтак, в силу приписів частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, факт несвоєчасного та не у повному обсязі виконання відповідачем своїх обов'язків за Договором не підлягає повторному доведенню.

Предметом позову у справі №910/3678/16 є вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Мега Торг ЛТД» про стягнення з відповідача 130 270,59 грн. неустойки у зв'язку з несвоєчасним (неповерненням) предмету лізингу, розрахованого від суми невиконаного грошового зобов'язання - несплати чергового лізингового платежу за 64-й період, який у термінології Договору є «поточним боргом лізингоодержувача».

При цьому суд враховує, що позивач набув замість лізингодавця (третьої особи) право вимоги до відповідача за договором, на підставі статей 512-516 Цивільного кодексу України та укладеного 05.12.2013 між третьою особою та позивачем договору про уступку права вимоги (заміна сторони в зобов'язанні) № 201/11-2013, пунктом 1.5. якого передбачено, що позивач набуває всі майнові права (у тому числі право власності) на предмет (-ти) лізингу, переданий (-ні) по Договору лізингу.

Про заміну кредитора у зобов'язанні по Договору відповідача повідомлено листом від 09.12.2013 (а.с. 26), на доказ направлення якого до матеріалів справи долучені належним чином засвідчені копії описів вкладення, фіскальних чеків №5572 та №5559 від 10.01.2014, а також рекомендованих повідомлень №0303909560341 та №0303909560260 з відміткою відповідача про отримання 13.01.2014 та 15.01.2014 відповідно (а.с. 27-29).

Отже, підписанням 05.12.2013 договору відступлення права вимоги (заміни сторони у зобов'язанні) №201/11-2013 сторони фактично здійснили заміну кредитора у зобов'язанні за Договором.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Пунктом 13.1.3. Договору встановлено, що права відповідача на володіння та використання майном можуть бути припинені лізингодавцем, зокрема, у випадку якщо відповідач більше двох разів поспіль допустив затримку платежу більш, ніж на 10 банківських днів.

Згідно з пунктом 13.2. Договору відповідач зобов'язаний в строк, вказаний у вимозі лізингодавця, передати йому майно, а також документи та приналежності, які є невід'ємною частиною майна.

Відповідно до пункту 13.3. Договору у випадку, якщо у встановлений лізингодавцем строк майно, документи та приналежності, які є невід'ємною частиною майна, не передані лізингодавцю, то лізингодавець має право вилучити майно в примусовому порядку, а також вимагати сплати неустойки в розмірі 0,5% від поточного боргу відповідача за кожен день прострочення передачі майна та/або документів та приналежності, які є невід'ємною частиною майна.

Згідно з пунктом 8.1. Договору поточний борг відповідача на кожний період строку фінансового лізингу змінюється згідно Додатку № 1 до Договору при умові внесення відповідачем наступного лізингового платежу.

Отже, за правилами, які погоджені у Договорі, та які в силу приписів статті 529 Цивільного кодексу України є обов'язковими для його сторін, у випадку, якщо відповідач більше двох разів поспіль допустив затримку платежу більш, ніж на 10 банківських днів, лізингодавець має право витребувати, а відповідач, відповідно, - обов'язок повернути спірний предмет лізингу, документи та приналежності у встановлений лізингодавцем строк, в той час як порушення такого обов'язку надає лізингодавцю право стягнути з відповідача неустойку у розмірі 0,5% від поточного боргу відповідача за кожен день прострочення передачі.

З матеріалів справи слідує, що як третя особа, так і позивач (в періоди, коли вказані особи мали права лізингодавця за Договором) звертались до відповідача з відповідними вимогами щодо повернення предмету лізингу №51-02/13 від 26.02.2013 та №210-11/15 від 26.11.2015 відповідно, на доказ направлення яких до матеріалів справи долучені належним засвідчені копії описів вкладення, фіскального чеку та рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень з відмітками про отримання їх відповідачем.

В матеріалах справи відсутні докази направлення відповідачем відповідей на вказані вимоги, сплати лізингових платежів у повному обсязі та/або повернення спірного майна, з огляду на що колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності у позивача правових підстав для нарахування встановленої пунктом 13.3. Договору неустойки.

Щодо посилань відповідача на неможливість нарахування неустойки за порушення не грошового зобов'язання та на те, що розмір неустойки в будь-якому випадку має бути обмежений розміром, встановленим Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», слід зазначити наступне.

Дійсно, за приписами цивільного законодавства, а саме статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Проте, за приписами частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

У даному випадку у статті 549 Цивільного кодексу України прямо не вказано про заборону на відступлення від її норм, і також на її обов'язковість для сторін - тобто нарахування неустойки саме у вигляді пені за статтею 549 Цивільного кодексу України не випливає з положень актів цивільного законодавства для сторін і не випливає з суті відносин між сторонами, протилежного Відповідачем не доведено, у тому числі враховуючи положення статей 216, 217, 231 Господарського кодексу України.

Так, за приписами статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями за приписами статті 230 Господарського кодексу України у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За приписами частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено (Законом України «Про фінансовий лізинг» за спірне порушення - не визначено), то санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

З огляду на наведене, колегією суддів відхиляються викладені у апеляційній скарзі заперечення відповідача та суд зазначає, що сторони правомірно відступили від положень цивільного законодавства та врегулювали свої правовідносини згідно наведених вище норм Господарського кодексу України, передбачивши за невиконання господарського зобов'язання - неповернення предмету лізингу, договірну штрафну санкцію у розмір 0,5% від суми іншого невиконаного грошового зобов'язання.

Колегія суддів, перевіривши наведений у позові розрахунок неустойки, прийшла до висновку про його обґрунтованість, арифметичну правильність, відповідність вимогам закону та умовам Договору, у тому числі суд перевірив та дійшов висновку про обґрунтованість як періоду прострочення так і розміру несплаченого чергового лізингового платежу за 64-й період, який є базою для нарахування неустойки, тому позовні вимоги про стягнення 130 270,59 грн. неустойки правомірно задоволені судом першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2016 у справі №910/3678/16 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2016 у справі №910/3678/16 залишити без змін.

Матеріали справи №910/3678/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді Б.В. Отрюх

А.І. Тищенко