Постанова № 58465705, 21.06.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" червня 2016 р. Справа № 922/691/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Россолов В.В.

при секретарі Євтушенко Є.В.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1, за довіреністю від 09.03.2016р. №138;

відповідача ОСОБА_2, за довіреністю від 11.03.2016р. №85/1272;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 акціонерного товариства Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе, м. Харків (вх. №1464Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 18.04.2016р.

у справі № 922/691/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Харківметал, м. Харків

до відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе, м. Харків

про стягнення 2199561,70 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 18.04.2016р. у справі №922/691/16 (суддя Добреля Н.С.) позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_3 акціонерного товариства "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківметал" 1844292,19 грн. основного боргу, 293294,23 грн. грн. пені, 20027,57 грн. 3% річних, 39697,28 грн. інфляційних втрат та 32959,67 грн. витрат зі сплати судового збору; в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 1807,01 грн. та 443,43 грн. пені в задоволенні позову відмовлено.

Публічне акціонерне товариство Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе, м. Харків з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 18.04.2016р. у справі №922/691/16 та прийняти нове рішення, яким частково відмовити у задоволенні позову щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних витрат у розмірі 24820,72 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.05.2016р., суддею доповідачем у справі №922/691/16 визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Россолов В.В.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.05.2016р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Россолов В.В.), з урахуванням ухвали про виправлення описки від 27.05.2016р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 21.06.2016р.

26.05.2016р. на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін (вх.№5372).

21.06.2016р. на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №922/691/16 до розгляду справи №922/1882/16 господарським судом Харківської області (вх.№6341). В обґрунтування вказаного клопотання заявник зазначає про те, що стосовно ПАТ «Харківський тракторний завод» розпочата процедура санації боржника до порушення провадження у справі про банкрутство у відповідності до статті 6 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». 09.06.2016р. були проведені загальні збори кредиторів та прийнято рішення про погодження плану санації. Відповідач зазначає про те, що 05.07.2016р. господарським судом Харківської області буде розглядатись питання про затвердження плану санації, а тому, на думку апелянта, остаточне рішення по справі №922/691/16 неможливо прийняти до розгляду по суті справи №922/1882/16.

Колегія суддів, розглянувши вказане клопотання відмовляє в його задоволенні, у звязку з тим, що апелянтом до вказаного клопотання не надано доказів порушення провадження у справі №922/1882/16 господарським судом Харківської області.

Крім того, наявність порушеного провадження у справі №922/1882/16 не перешкоджає з'ясуванню обставин у справі №922/691/16 про стягнення заборгованості за договором поставки.

Отже, в даному випадку відсутня така умова для зупинення провадження у справі як неможливість розгляду справи, оскільки у межах справи №922/1882/16 суд першої інстанції вправі та зобов'язаний самостійно встановити обставини справи та провести оцінку наданих сторонами доказів.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, в якій вона є стороною. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25.01.2006 року №1-5/45 у цивільних, адміністративних і господарських справах, перебіг провадження для цілей статі 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 21.06.2016р.представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача та позивача перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.09.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківметал" (постачальник) та ОСОБА_3 акціонерним товариством "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" (покупець) укладено договір постачання товару № ХА 101, у відповідності до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцю металопрокат (товар) відповідної якості, а відповідач зобов`язується прийняти та оплатити його на умовах, визначених у цьому договорі.

Пунктом 1.2 договору сторони погодили, що кількість і асортимент постачаємого товару погоджується сторонами в Специфікації, складеної на підставі замовлення відповідача і підписаної сторонами, яка є невід`ємною частиною цього договору. Специфікації оформлюються на кожну партію товару.

Згідно п. 2.1 договору, покупець оплачує товар поставлений постачальником за ціною, вказаною в Специфікації, яка є невід`ємною частиною даного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання договору про постачання товару, сторонами було складено наступні специфікації до договору: специфікація № 1 від 28.09.2015 року, сума якої 1818985,19 грн.; умови оплати: 100% оплата протягом 60 календарних днів з дати поставки товару; термін постачання: вересень-жовтень 2015 року; специфікація № 2 від 19.10.2015 року, сума якої 513151,47 грн.; умови оплати: 100% оплата протягом 60 календарних днів з дати поставки товару; термін постачання: жовтень 2015 року; специфікація № 3 від 26.10.2015 року, сума якої 68206,09 грн.; умови оплати: 100% оплата протягом 60 календарних днів з дати поставки товару; термін постачання: жовтень 2015 року, які підписані сторонами та скріплені печатками.

На виконання умов договору, позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 2472458,29 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: № 1СМ0029106 від 30.09.2015 року на суму 916862,43 грн.; № 1СМ0029107 від 30.09.2015 року на суму 902122,76 грн.;№ 1СМ031446 від 22.10.2015 року на суму 232753,23 грн.; № 1СМ0031902 від 27.10.2015 року на суму 68263,98 грн.;№ 1СМ0031424 від 22.10.2015 року на суму 189831,78 грн.;№ 1СМ0031474 від 22.10.2015 року на суму 60790,80 грн.№ 1СМ0031903 від 27.10.2015 року на суму 5461,12 грн.;№ 1СМ031926 від 27.10.2015 року на суму 68206,09 грн.

На підставі вказаних видаткових накладних, позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату.

З акту виконаних робіт від 30.09.2015 року складеного між постачальником та покупцем вбачається, що постачальником були проведені роботи з компенсації залізничних послуг за вересень 2015 року на суму 28166,10 грн.

Вказаний акт прийому передачі наданих послуг підписаний обома сторонами та скріплений їх печатками.

Позивач вказує на те, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов`язання за договором та здійснив лише часткову оплату поставленого товару на суму 628166,10 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 9953 від 17.11.2015 року на суму 100000,00 грн., платіжним дорученням № 10904 від 21.12.2015 року на суму 500000,00 грн. та платіжним дорученням № 8888 від 22.10.2015 року на суму 28166,10 грн.

Як стверджує позивач, відповідачем не було оплачено заборгованість за поставлений згідно договору товар, що й стало підставою для звернення позивача до суду з позовом, в якому останній просив стягнути з відповідача 1844292,19 грн. основної заборгованості, 224816,72 грн. пені, 15328,41 грн. 3% річних та 22867,68 грн. втрат від інфляції.

18.04.2016р. господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості за договором постачання товару від 28.09.2015р., пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобовязань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За вимогами ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідач зазначає про те, що зі змісту специфікацій та видаткових накладних вбачається, що поставлений товар за видатковими накладними різниться з товаром, поставка якого була узгоджена сторонами в специфікаціях, як за кількістю, так і за номенклатурою.

Крім того, акт звірки розрахунків, на думку апелянта, складений щодо всіх взаєморозрахунків між сторонами, тобто включає в себе не лише поставки за договором № ХА 101 від 28.09.2015 року, але і акт виконаних робіт від 30.09.2015 року і оплату за цим актом.

А тому, на думку апелянта, обов`язок по оплаті позадоговірних поставок товару на суму 43949,44 грн. та за товар який не відповідає узгодженому сторонами у специфікаціях до договору постачання товару не настав.

Колегія суддів вважає, що вказані доводи апелянта є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

Акт звірки розрахунків від 01.02.2016 року складений саме за договором № ХА 101 від 28.09.2015 року, про що зазначено в акті, який підписаний сторонами та скріплений їх печатками.

Щодо посилань апелянта на те, що поставлений товар за видатковими накладними різниться з товаром, поставка якого була узгоджена сторонами в специфікаціях, як за кількістю, так і за номенклатурою, колегія суддів не приймає їх до уваги, оскільки у зазначених вище видаткових накладних та специфікаціях зазначений один й той самий товар.

Також, у зазначених накладних є посилання на договір № ХА 101 від 28.09.2015 року та вони підписані, як представником позивача так і представником відповідача за довіреністю.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що на момент поставки товару відповідач не мав претензій щодо якості та кількості отриманого товару.

Щодо акту виконаних робіт від 30.09.2015 року, то даний акт був складений також на виконання договору № ХА 101 від 28.09.2015 року та підписаний генеральним директором ПАТ "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" ОСОБА_4 та скріплений печатками.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 2472458,29 грн., що підтверджується видатковими накладними та специфікаціями.

Проте, матеріалами справи підтверджено, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов`язання за договором та здійснив лише часткову оплату поставленого товару на суму 628166,10 грн.

Крім того, відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що бухгалтерський облік та фінансова звітність грунтуються на основних принципах, один з яких є принципом повного висвітлення.

Повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі.

Частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Абзацем 2 частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України, встановлено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Колегія суддів зазначає, що видаткові накладні, які містяться в матеріалах справи є первинними документами, в розумінні ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та абз. 2 ч. ст. 207 Цивільного кодексу України, оскільки містять підписи сторін та скріплені їх печатками, відповідно до вимог діючого законодавства України.

А отже, враховуючи, що матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем умов договору, місцевий господарський суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача за договором на постачання товару від 28.09.2015р. № ХА 101 від 28.09.2015 року суму заборгованості у розмірі 1844292,19 грн.

Щодо стягнення з відповідача, нарахованих позивачем 20027,57 грн. 3% річних та 41504,28 грн. інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України)

Відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення вимоги позивача про стягнення 3% річних в сумі 20027,57 грн.

Також, судом апеляційної інстанції перевірено розрахунок суми інфляційних втрат, здійсненого господарським судом першої інстанції.

Загальна сума інфляційних втрат підрахована вірно та становить 39697,27 грн.

А тому, висновок господарського суду першої інстанції про те, що з відповідача на користь позивача слід стягнути втрат від інфляції у розмірі 39697,27 грн. є вірним.

В частині стягнення інфляційних втрат в сумі 1807,01 грн. місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову.

Щодо стягнення з відповідача пені в сумі 293294,23 грн., колегія суддів враховує наступне.

Пунктом 5.7 договору сторони погодили, що у разі прострочення оплати товару, зазначеного в договорі та специфікаціях до нього, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несплаченого товару, що діяла в період, за який нараховується пеня від суми платежу за кожний прострочений день.

Згідно з вимогами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 1.12. Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013р.№ 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України унормовано, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Також, судом апеляційної інстанції перевірено розрахунок пені здійснений господарським судом першої інстанції та встановлено, що позивачем вірно встановлено період прострочення, проте невірно нараховано суму пені.

Загальна сума пені підрахована вірно та становить 293294,23 грн.

Отже, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 293294,23 грн.

Щодо стягнення з відповідача пені в сумі 443,43 грн., господарський суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в її стягненні.

Також, неможливо взяти до уваги твердження апелянта про неналежне його повідомлення про час та місце розгляду справи господарським судом першої інстанції, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Харківської області від 11.04.2016р. розгляд справи було відкладено на 18.04.2016р., у звязку з неявкою в судове засідання представника відповідача.

Вказана ухвала суду була направлена відповідачу за належною адресою: м. Харків, проспект Московський, 275.

До господарського суду Харківської області повернулось повідомлення про вручення поштового відправлення №6102217974487, з якого вбачається, що ухвала господарського суду Харківської області була вручена 18.04.2016р. представнику відповідача (а.с.135)

Крім того, ухвала господарського суду Харківської області від 11.04.2016р. була у встановленому порядку внесена до Єдиного державного реєстру судових рішень.

Отже, відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, проте не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні.

За таких обставин, висновок місцевого господарського суду щодо часткового задоволення позовних вимог відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обовязково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Таким чином, доводи викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді ухвали, у звязку з чим апеляційну скаргу ОСОБА_3 акціонерного товариства Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе, м. Харків слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області - без змін.

Таким чином, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 акціонерного товариства Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе, м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 18.04.2016р. у справі №922/691/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 22.06.2016 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Россолов В.В.