Постанова № 58465686, 15.06.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2016 р.Справа № 914/145/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючий суддяЖелік М.Б.

Суддів Костів Т.С.

ОСОБА_1

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 б/н від 16.04.2016 року

на ухвалу Господарського суду Львівської області від 11.01.2016 року

у справі № 914/145/14

за заявою Львівського міського комунального підприємства Львівтеплоенерго, м. Львів та Публічного акціонерного товариства Львівобленерго, м. Львів

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю ЖЕК-Агро (вул. Кримська, 26а, м. Львів, 79035; ЄДРПОУ № 31144385),

за участю представників сторін:

від ПАТ "Львівобленерго": ОСОБА_3,

від ЛМКП "Львівтеплоенерго": ОСОБА_4,

від ТзОВ «ЖЕК-Агро»: ОСОБА_5,

від ОСОБА_2: ОСОБА_6,

арбітражний керуючий: ОСОБА_7

Сторонам і учасникам процесу розяснено їх права та обовязки, передбачені ст. ст. 20,22 ГПК України. Заяв про відвід складу суду не надходило. Клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу не заявлялось.

У судовому засіданні 15.06.2016 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

11.01.2016 року господарським судом Львівської області (суддя Гутьєва В.В.) у справі № 914/145/14 задоволено заяву Публічного акціонерного товариства Львівобленерго про визнання недійсним правочину (договору) та спростування майнових дій Товариства з обмеженою відповідальністю ЖЕК-Агро, визнано недійсним договір поруки, який укладений 02.09.2013 р. між ОСОБА_2 (кредитором), ОСОБА_8 (боржник), та Товариством з обмеженою відповідальністю ЖЕК-Агро (поручитель).

Не погодившись з вказаною ухвалою, 05.05.2016 року ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу на судове рішення. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції допущено неповне зясування обставин, що мають значення для справи, викладено обставини поверхнево та покликаючись на припущення, а заявником (ПАТ «Львівобленерго») не надано суду жодних доказів на підтвердження доводів заяви, не доведено, що сторони оскаржуваного правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення та їх умислу.

Згідно з автоматизованим розподілом справ КП Документообіг господарських судів, 05.05.16 року справу за № 914/145/14 розподілено до розгляду головуючому судді - Желіку М.Б., суддям Костів Т.С., Марко Р.І.

06.05.2016 року ухвалами Львівського апеляційного господарського суду поновлено скаржнику строк на подання апеляційної скарги, матеріали апеляційної скарги визнано достатніми для прийняття їх до провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 25.05.16 року. Ухвалою суду від 25.05.2016 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 15.06.2016 року.

У судове засідання 15.06.2016 року з'явилися представники скаржника, кредиторів, боржника та арбітражний керуючий.

15.06.2016 року через канцелярію суду арбітражним керуючим подано заперечення на апеляційну скаргу, в яких просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, в судовому засіданні підтримав подані заперечення. Представник скаржника в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законодавства, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, колегія суддів дійшла до висновку про те, що вимоги апеляційної скарги ОСОБА_2 б/н від 16.04.2016 року на ухвалу Господарського суду Львівської області від 11.01.2016 року не підлягають задоволенню у звязку з наступним.

04.12.2015 р. на адресу суду надійшла заява Публічного акціонерного товариства Львівобленерго про визнання недійсним договору поруки, укладеного 02.09.2013 року між ОСОБА_2 (кредитором), ОСОБА_8 (боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ЖЕК-Агро (поручитель). Ухвалою від 07.12.2015 р. заяву Публічного акціонерного товариства Львівобленерго про визнання недійсним правочину (договору) та спростування майнових дій боржника прийнято та призначено до розгляду на 11.01.2016 р.

Заява ПАТ Львівобленерго мотивована тим, що договір поруки, який укладений 02.09.2013 р. між ОСОБА_2 (кредитор), ОСОБА_8 (боржник) та ТзОВ ЖЕК-Агро (поручитель), укладений всупереч встановленим договірним зобовязанням, актам цивільного законодавства, не спрямований на реальне настання правових наслідків, відтак, ПАТ Львівобленерго просить суд визнати недійсним такий договір поруки. Зокрема, укладаючи за шість місяців до порушення справи про банкрутство оскаржуваний договір поруки, боржник взяв на себе зобовязання, в результаті чого він став неплатоспроможним. Виконання його грошових зобовязань перед ПАТ Львівобленерго стало повністю неможливим (станом на 10.01.2014 р. безспірна заборгованість ТзОВ ЖЕК-Агро перед ПАТ Львівобленерго становила 273 766,28 грн.). Боржник прийняв на себе заставні зобовязання для забезпечення виконання грошових вимог фізичної особи-керівника боржника (п. 1.3 договору поруки від 02.09.2013 р.). Крім того, оскаржуваний договір поруки складений з порушеннями вимог Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Як вбачається з інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeDR.html), серед видів діяльності ТзОВ ЖЕК-Агро надання фінансових послуг не значиться, розмір статутного капіталу боржника становить 376 331,00 грн. Крім того, при укладенні оскаржуваного договору поруки були порушені вимоги Цивільного Кодексу України. Так, на підставі ч. 3. ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва. Однією з підстав виникнення представництва є акт органу юридичної особи, зокрема, призначення особи на посаду, повязану із здійсненням управлінських функцій (ч. 3 ст. 237 ЦК України). Оскаржуваний договір від імені ТзОВ ЖЕК-Агро підписанй ОСОБА_8 (керівник), яка одночасно є позичальником (фізична особа) за договором позики, що укладений 02.09.2013 р. між нею та ОСОБА_2 (позикодавець). Отже, підписуючи оскаржуваний договір поруки від 02.09.2013 р., ОСОБА_8 порушила зазначені вимоги ЦК України, оскільки вчиняла правочин від імені особи, яку вона представляла, але діяла у своїх власних інтересах. Крім того, ОСОБА_8 є кінцевим бенефіціарним власником (контролером) боржника, а розмір внеску останньої до статутного фонду ТзОВ ЖЕК-Агро становить 75 266,00 грн.

Згідно з ч. 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником.

Як вбачається із наявних у матеріалах справи доказів та встановлено судом першої інстанції, 02.09.2013 р. між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_8 (позичальник) укладено договір позики, відповідно до п.1.1 якого позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі, встановленому цим договором, а позичальник зобовязується повернути їх позикодавцю у встановлений в цьому договорі строк. Пунктом 4.1 договору позики передбачено, що позичальник зобовязується повернути позикодавцю суму позики в розмірі 1 000 000,00 грн. не пізніше 31 грудня 2013 року.

02.09.2013 р. між ОСОБА_2 (кредитор), ОСОБА_8 (боржник) та ТзОВ ЖЕК-Агро (поручитель), укладено договір поруки, відповідно до п.1.1 якого поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником усіх його зобовязань перед кредитором, що виникли або виникнуть в майбутньому з договору позики від 02.09.2013 р., укладеного між кредитором та боржником. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення боржником зобовязань за основним договором, що полягає у поверненні кредитору у встановлений строк суми наданої ним позики. Тобто Товариство з обмеженою відповідальністю «Жек-Агро» виступило поручителем за зобов'язаннями ОСОБА_8 (боржник) за договором позики від 02.09.2013 р.

Відповідно до п. 3.1 договору поруки від 02.09.2013 року договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного припинення всіх зобовязань боржника за основним договором або до погашення поручителем зобовязань боржника в рахунок виконання зобовязань за основним договором в сумі та в межах якої поручитель відповідає перед кредитором, тобто до першої із перерахованих подій, яка настане раніше.

Судом першої інстанції при розгляді поданої заяви враховано посилання заявника на законодавчі положення Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань». Так, у відповідності до п. 7 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» надання поручительства є фінансовою послугою. Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями (ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»). До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, інші послуги (операції), повязані з наданням фінансових послуг (п. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»). Також судом встановлено, що відповідно до ОСОБА_3 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за ТзОВ «Жек-Агро» зареєстровані наступні види діяльності: 47.19 - інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, 56.10 - діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування, 68.20 - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, 41.20 - будівництво житлових і нежитлових будівель.

Так, відповідно до ч.1 ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно ч. ч. 1, 2 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Згідно зі ст. 84 Цивільного кодексу України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи. Згідно з ст.85 ЦК України непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.

З системного аналізу наведених норм, а також, як зазначено в Статуті ТзОВ «Жек-Агро» (п.1.1), судом зроблено правильні висновки, товариство є суб'єктом господарювання, який здійснює підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку. При цьому, укладення договору поруки від 02.09.2013 року, яким прийнято зобов'язання у розмірі 1 000 000,00 грн., не відповідає меті здійснення господарської діяльності ТзОВ «Жек-Агро». Прийняття зобов'язань з поруки на суму 1 000 000,00 грн. не було спрямовано ТзОВ «Жек-Агро» на отримання прибутку, а було направлено на збільшення загального розміру його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами., що у свою чергу унеможливлює погашення вимог інших кредиторів в повному обсязі за рахунок майна боржника. Відтак, уклавши договір поруки від 02.09.2013 р., ТзОВ «Жек-Агро» всупереч власним фінансовим інтересам, набуло зобов'язання сплатити заборгованість за третю особу у великому розмірі.

Так, як правильно вказує скаржник, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України). Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Разом з тим, відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 Цивільного Кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2)особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 2.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 року зазначено, що крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитор, зокрема, з таких підстав як боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим (ч.1 ст.20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").

Під майновими діями боржника слід розуміти виконання боржником зобов'язань за вже укладеним до початку відповідного року правочином (договором) на шкоду власним інтересам або інтересам інших кредиторів. Наведене стосується, зокрема виконання зобов'язання раніше встановленого строку (терміну), відмови від власних майнових вимог, сплати коштів кредитору або прийняття майна в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна тощо. Що ж до визнання недійсними правочинів (договорів), то воно може мати місце у випадках відчуження боржником безоплатно майна, прийняття боржником на себе зобов'язань без необхідних дій майнового характеру іншої сторони, прийняття на себе заставних зобов'язань на забезпечення виконання грошових вимог (п.16 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2013 р. № 01-06/606/2013 Про Закон України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом з наступними змінами та доповненнями).

Відтак, законом визначено спеціальні підстави, відповідно до яких господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство може бути визнано недійсним правочини (договори) боржника, які були вчинені ним після порушення справи про банкрутство та протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство.

Справу про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖЕК-Агро» господарським судом Львівської області порушено 26.02.2014 року. Договір поруки, згідно з яким боржник по справі взяв на себе зобовязання по поверненню суми позики позичальника, укладено 02.09.2013 року і набрав чинності у день його підписання сторонами, тобто майже за шість місяців до порушення справи про банкрутство, що суперечить вимогам законодавства та є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Місцевим господарським судом при визнанні недійсним договору поруки також правильно враховано те, що розмір статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю ЖЕК-Агро становить 376 331,00 грн., а за умовами оскаржуваного договору поруки від 02.09.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Жек-Агро» виступило поручителем за зобов'язаннями третьої особи - ОСОБА_8 (боржника) за договором позики від 02.09.2013 р. на суму 1 000 000,00 грн., що значно перевищує суму статутного фонду. Крім того, оскаржуваний договір поруки від 02.09.2013 року від імені ТзОВ ЖЕК-Агро підписанй ОСОБА_8 (керівником), яка одночасно є позичальником (фізичною особою) за договором позики, тобто підписуючи оскаржуваний договір поруки, ОСОБА_8 вчиняла правочин від імені особи, яку вона представляла, але діяла у своїх власних інтересах.

Заперечення скаржника про неповне зясування судом першої інстанції обставин та прийняття судового рішення на основі припущень є не доведеними та спростовуються наявними у матеріалах документами, врахованими та описаними місцевим судом в оскаржуваній ухвалі.

Безпідставними є також твердження скаржника про те, що судом не було вжито вичерпних заходів для забезпечення його участі у справі та подання своїх доказів, оскільки як вбачається з наявних у матеріалах конвертів з увалами, що надсилалися ОСОБА_2, які були повернуті з відміткою «адресат не проживає», суд повідомляв учасника процесу про хід розгляду справи, надсилаючи кореспонденцію на адресу, зазначену ОСОБА_2 у заяві від 25.03.2014 року, у договорах позики та поруки, а також вказану заявником ПАТ «Львівобленерго» у заяві від 03.12.2015 року. Як зазначено судом в оскаржуваній ухвалі та підтверджується матеріалами справи, про зміну місцезнаходження ОСОБА_2 суд не повідомляв. Згідно з п. 3.9.1. Постанови Вищого господарського суду України від 26.12.11р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством звязку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції зазначеним вище вимогам відповідає, а заперечення, наведені у апеляційній скарзі, є безпідставними і такими, що спростовуються матеріалами справи та встановленими судом обставинами.

Враховуючи наведене, оцінюючи матеріали справи всебічно та в їх сукупності, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції надано правильну оцінку зібраним у справі доказам, а його висновки про достатність підстав для задоволення заяви про визнання договору поруки недійсним є обгрунтованими та правомірними.

У відповідності до ст. 103 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 б/н від 16.04.2016 року на ухвалу Господарського суду Львівської області від 11.01.2016 року у справі № 914/145/14 задоволенню не підлягає.

Суд також звертає увагу, що пп. 8 - 10 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік заяв у справі про банкрутство, за подання яких справляється судовий збір, зокрема, заяви про визнання правочинів (договорів) недійсними та спростування майнових дій боржника в межах провадження у справі про банкрутство. Ставки судового збору з апеляційних та касаційних скарг, що подаються на судові рішення, винесені у справі про банкрутство за наслідками розгляду вказаних заяв і скарг, встановлено пп. 4 і 5 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону, а саме: за подання апеляційних скарг - 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні заяви і скарги (п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.11.2015 р. N 01-06/2093/15 «Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір" (зі змінами та доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 22.05.2015 N 484-VIII)»).

При цьому, скаржником за подання апеляційної скарги на ухвалу суду від 11.01.2016 року про визнання недійсним правочину (договору) сплачено 1 378 грн., а не 2 679,60 грн. Відтак, судовий збір у розмірі 1 301,60 грн. покладається на скаржника та стягується в дохід Державного бюджету, а сума сплаченого судового збору залишається за скаржником.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 б/н від 16.04.2016 року на ухвалу Господарського суду Львівської області від 11.01.2016 року у справі № 914/145/14 залишити без задоволення.

2. Ухвалу господарського суду Львівської області від 11.01.2016 року у справі № 914/145/14 залишити без змін.

3. Стягнути з ОСОБА_2 (79059, АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_1) 1 301,60 грн. судового збору в дохід Державного бюджету України.

Господарському суду Львівської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали даної справи повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складено 21.06.2016 року.

Головуючий суддяЖелік М.Б.

суддяКостів Т.С.

суддяМарко Р.І.