Постанова № 58465538, 31.05.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" травня 2016 р. Справа№ 910/30090/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Суліма В.В.

Тарасенко К.В.

розглянувши апеляційну Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2016 (повний текст якого складено 15.03.2016) у справі № 910/30090/15 (суддя: Комарова О.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія

"Довіра та Гарантія"

до Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

про відшкодування збитків в порядку регресу в розмірі 25 544,16 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" про відшкодування збитків в порядку регресу в розмірі 25 544,16 грн., мотивуючи вимоги тим, що страхувальнику позивача завдано майнової шкоди, внаслідок падіння на автомобіль глиби снігу з льодом з даху будинку АДРЕСА_1, на підставі чого позивач звернувся до відповідача з відповідним позовом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.03.2016 у справі № 910/30090/15 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд виходив з того, що позивачем не доведено факту паркування автомобілю у встановленому чинним законодавством місці; відповідач за Статутом не відповідає за схоронність майна що перебуває на прибудинкової території, а пошкодження застрахованого автомобіля не підтверджує факту наявності винних дій відповідача. Тому зазначив, що враховуючи недоведеність допущеного порушення з боку відповідача, а також причинного зв'язку між діями/бездіяльністю останнього та завданою шкодою автомобілю, застрахованому позивачем, суд дійшов висновку про необґрунтованість, недоведеність та безпідставність вимог позивача про стягнення 25 544,16 грн. з відповідача, а отже, про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Заперечуючи проти рішення суду, позивач вказує на те, що відповідач як балансоутримувач будинку забезпечує управління майном та несе відповідальність за його експлуатацію, в тому числі огороджувати небезпечні місця на тротуарах, переходах, а скинуті з дахів сніг окучувати та вивозити, тому саме відповідач відповідає за пошкодження автомобілю що виникли в наслідок падіння з даху бурульок та снігу. Посилання місцевого суду на Правила паркування транспортних засобів є безпідставним, так як положення цих Правил не розповсюджуються на безкоштовні та не заборонені місця, тому враховуючи відсутність протоколу щодо адміністративного правопорушення відносно власника автомобілю зауваження суду є невірними.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав апеляційні вимоги, вважає рішення таким що підлягає скасуванню

Представник відповідача в судовому засіданні проти вимог, викладених в апеляційній скарзі заперечував, просив залишити їх без задоволення, рішення суду без змін.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, 19.04.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «Наста» та ОСОБА_2 укладено договір добровільного страхування наземного транспортного засобу № 205.0088636, предметом якого є майнові інтереси страхувальника пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням автомобілем "Honda Pilot", державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

ОСОБА_2 звернувся до ТОВ «СК «Наста» з заявою про настання страхового випадку. Заява ґрунтувалась на тому, що 06.12.2012 на його автомобіль впала глиба снігу з льодом з даху будинку АДРЕСА_1.

Відповідно до рахунку ПАТ «Дніпро Мотор Інвест», ТОВ «СК «Наста» прийняла рішення про виплату ОСОБА_2 страхового відшкодування в розмірі 25 544,16грн.

25.03.2014 року між Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія" "Наста" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (позивач, новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги № 2503, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає (передає), а новий кредитор отримує право вимоги відшкодування в порядку регресу збитків, завданих страхувальникам первісного кредитора по договору добровільного страхування, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за укладеним договором добровільного страхування та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядки та строки встановлені цим договором.

Відповідно до Акту прийому-передачі права вимоги від 27.03.2014 року, позивач набув права вимоги за договором добровільного страхування наземного транспорту № 205.0088636, укладеного 19.04.2012 року між ТОВ "СК" "Наста" (страховик) та ОСОБА_2(страхувальник).

03.09.2015 відповідач, отримавши вимогу позивача про відшкодування збитків в порядку регресу залишив без відповіді та задоволення.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.

Положеннями ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 1191 ЦК України право звернення з регресною вимогою виникає у кредитора з моменту здійснення ним виплат потерпілому, з цього ж моменту обчислюється строк для пред'явлення регресного позову.

Загальні умови відшкодування шкоди визначені статтею 1166 ЦК України, яка передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з Положенням про порядок та умови проведення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.1996 р. N 1175, страхувальником відшкодовується завдана внаслідок пошкодження транспортного засобу саме пряма шкода, в якій враховується вартість пошкоджених деталей транспортного засобу на момент ДТП, а саме з урахуванням фізичного зношення транспортного засобу, а не вартість нових деталей.

З висновку, складеному дільничним Шевченківського РУ ГУ МВС України у м. Києві від 10.12.2012 вбачається, що впавши бурулька пошкодила дах автомобілю та на задній правій боковині також вм'ятина.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що даний висновок складений тільки зі слів власника ТЗ ОСОБА_2

Доказів того, що працівники КП "Київжитлоспецексплуатація" залучались для огляду пошкоджень автомобілю матеріали справи не містять.

З заяви про настання страхового випадку (а.с. 79) вбачається, що на запитання чи мав автомобіль до настання страхової події ушкодження, власник транспортного засобу вказав на пошкодження заднього правого крила та задньої правої двері.

З протоколу огляду транспортного засобу від 12.12.2012, складеного аварійним комісаром пошкодження мають: панель криши деформована по задній правій та центральній частині, усилитель криши.

Між тим, калькуляція(а.с. 60-63) містить перелік вартості ремонтно-відновлювальних робіт, що не відповідають ушкодженням, зазначеним у викладених вище документах, як то заміна всіх автокрісел, заміна полового покриття, молдинги та декоративні планки.

При цьому, оглянувши фото з місця події вбачається незначне пошкодження криши автомобіля. Тобто, аналізуючи зазначені докази, що були надані позивачем в обґрунтування позовних вимог, калькуляцію вартості ремонтно-відновлюваних робіт та запасних частин, вбачаються суттєві відмінності щодо виду пошкоджень, а, отже, і щодо розміру завданих збитків.

Щодо особи, відповідальної за забезпечення експлуатації майна, то колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно матеріалів справи ГУ комунальної власності м. Києва на баланс КП «Київжитлоспецексплуатація» передано 1005,3 кв.м. будинку, що перебувають у оренді, інші 2611,4 кв.м. будинку перебувають у приватній власності, що підтверджується наявними у матеріалах справи договорами купівлі-продажу майна та актами приймання-передачі.

Балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Власник приміщення, будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - власник) - фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпорядження приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване в установленому законом порядку (ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

За змістом ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

З Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства № 76 від 17.05.2005, утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

З аналізу викладеного, місцевий суд дійшов правильного висновку що до обов'язків балансоутримувача не входить збереження, схоронність майна, в тому числі припаркованих в пішохідній зоні автомобілів, належних третім особам, що перебувають на прибудинковій території та не належить до комунальної/державної власності.

Пункт 26.2 Правил дорожнього руху передбачає, що у житловій зоні забороняється, зокрема, стоянка транспортних засобів поза спеціально відведеними місцями і таке їх розташування, яке утруднює рух пішоходів і проїзд оперативних чи спеціальних транспортних засобів.

У пішохідну зону в'їзд дозволяється лише транспортним засобам, що обслуговують громадян і підприємства, які розташовані у зазначеній зоні, а також транспортним засобам, що належать громадянам, які проживають або працюють у цій зоні, чи автомобілям (мотоколяскам), позначеним розпізнавальним знаком "Інвалід", якими керують водії-інваліди. Якщо до об'єктів, розташованих на цій території, є інші під'їзди, водії повинні користуватися лише ними (п. 26.3 ПДР).

Відповідно, до п. 17.2 Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 р. № 1051/1051 паркування транспортних засобів - тимчасова стоянка транспортних засобів у відведених або спеціально обладнаних місцях для паркування автотранспорту без відповідальності за збереження транспортного засобу або з такою відповідальністю, якщо можливе оснащення місць для паркування необхідним обладнанням. Спеціально обладнаними місцями є місця для паркування транспортних засобів, розміщені на проїжджій частині доріг чи за її межами, визначені відповідними дорожніми знаками, можуть мати дорожню розмітку, можуть бути оснащені спеціальними пристроями для контролю часу і способу паркування, сплати збору і послуг паркування, необхідним технічним обладнанням для запобігання викраденню транспортних засобів (огорожею, в'їзними та виїзними бар'єрами, шлагбаумами, приміщеннями для охоронців тощо).

Тому, доводи позивача, що відсутність протоколу про адміністративне правопорушення відносно власника ТЗ щодо Правил паркування не заслуговують на увагу, оскільки зі змісту ст. 13 Конституції України, - "Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству". У такій редакції конституційна норма не лише покладає на власника обов'язки, а й орієнтовно вказує до чого зобов'язаний власник.

Стаття 322 ЦК України встановлює презумпцію обов'язку власника нести всі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо.

Таким чином, власник ТЗ повинен був здійснювати паркування автомобілю чи у встановлених для цього місцях, чи передбачити можливість падіння снігу.

Посилання позивача на те, що первісний кредитор на момент настання страхового випадку не мав інформації щодо наявного балансоутримувача будинку є безпідставним з огляду на те, що приймаючи рішення щодо сплати страхового відшкодування первісний кредитор не був позбавлений можливості здійснити відповідні запити з урахуванням документів у яких зазначено місце події.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2016 у справі № 910/30090/15 залишити без змін.

Матеріали справи повернути господарському суду м. Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді В.В. Сулім

К.В. Тарасенко