Постанова № 58465533, 13.06.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2016 р. Справа№ 911/151/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Жук Г.А.

Зубець Л.П.

при секретарі Волуйко Т.В.

представники сторін:

позивача: Кіт М.С. за довіреністю від 20.01.2016 №27/01;

відповідача: Кривошей О.Ю. адвокат за договором від 12.06.2016;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Іскра"

на рішення Господарського суду Київської області від 17.03.2016

у справі № 911/151/16 (головуючий суддя Чонгова С.І.)

За позовом Публічного акціонерного товариства "Іскра"

до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

про стягнення 590600,00грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 17.03.2016 у справі №911/151/16 відмовлено у задоволенні позову про стягнення заборгованості за договором №01/04/11 надання та організації послуг від 01.04.2011, в частині оплати за надані послуги у встановлений договором строк, у зв'язку із пропуском позовної давності.

Не погоджуючись з винесеним рішенням, Публічне акціонерне товариство „Іскра" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Скарга мотивована тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, зроблені судом висновки не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки укладений між сторонами договір є договором про надання послуг, а не договором перевезення, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню загальний трирічний строк позовної давності.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, апеляційна скарга була передана для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Зеленін В.О., судді Синиця О.Ф., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2016 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду на 23.05.2016.

Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 23.05.2016 р., у зв'язку із перебуванням судді Ткаченка Б.О. на лікарняному, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 911/151/16 колегію суддів у складі головуючого судді: Зеленіна В.О., суддів: Зубець Л.П., Синиці О.Ф.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2016 колегію суддів у зазначеному складі прийнято справу до провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2016 розгляд справи відкладено на 13.06.2016 у зв'язку із неявкою представників відповідача.

Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 13.06.2016 р., у зв'язку із перебуванням судді Синиці О.Ф. на лікарняному, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 911/151/16 колегію суддів у складі головуючого судді: Зеленіна В.О., суддів: Зубець Л.П., Жук Г.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 колегію суддів у зазначеному складі прийнято справу до провадження.

13.06.2016 у судовому засіданні представник позивача підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити, скасувати оскаржуване та прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі, також послалась на порушення судом ст.32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, якою встановлено трирічний термін позовної давності. Представники відповідача заперечили проти задоволення апеляційної скарги, просили залишити оскаржуване рішення без змін.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

01.04.2011 між відповідачем - ФОП ОСОБА_4, як експедитором-замовником, та ПАТ "Іскра", як перевізником, було укладено договір №01/04/11 надання та організації послуг (далі - договір), відповідно до якого перевізник взяв на себе зобов'язання перевозити наданий йому експедитором-замовником вантаж в міжнародному та міжміському сполученні автомобільним транспортом і видати вантаж уповноваженій особі замовника (або іншій особі) на його одержання, та надати при цьому інші додаткові послуги передбачені вказаним договором послуги, а замовник зобов'язується після отримання послуг сплатити за них обумовлену плату (п.1.1 договору).

У пункті 1.2 договору сторони домовились, що замовник виступає від імені, за дорученням та за рахунок свого клієнта. Перевізник для виконання своїх зобов'язань за вказаним договором здійснює перевезення вантажу та гарантує що має всі необхідні ліцензії, дозволи та документи для безперешкодного здійснення перевезень вантажів в повній відповідності з умовами вказаного договору.

Згідно з п. 1.4 договору кожне окреме перевезення здійснюється на основі Заявки, яка при погоджені сторонами являється невід'ємною частиною даного договору. Розмір та обсяг робіт перевізника визначають всі подані замовником заявки.

Сторонами у п. 3.1 договору узгоджено, що вартість послуг по кожному окремому перевезенню визначається у заявці на перевезення.

У пункті 3.2 договору, сторони погодили, що оплату послуг замовник здійснює на протязі 20 банківських днів та за умови отримання від перевізника оригіналів документів вказаних в п. 2.2.14, якщо інше не вказано в заявці. Оплата проводиться на основі оригіналу вказаного договору з мокрими відтисками печаток і всіх правильно оформлених документів, вказаних в п. 2.2.14 договору. При ненаданні перевізником оригіналу акту про брак, про який зазначено в ТТН/CMR на перевезення, замовником затримується оплата за перевезення до отримання від перевізника акта про брак і визначення ступеня вини перевізника і суми для відшкодування.

Згідно з п. 7.9 договору, вказаний договір набирає сили з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2011. Якщо за один місяць до закінчення терміну дії даного договору жодна із сторін не повідомить одна одну про своє бажання розірвати його, договір вважається пролонгованим на тих самих умовах на наступний рік.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується доказами, наявними у матеріалах справи, на виконання умов договору позивачем у період з липня 2013 року по жовтень 2013 року надано відповідачу послуги з перевезення на загальну суму 318554,83грн, що підтверджується заявками на транспорт (а.с.19, 25, 31, 38, 44, 50, 56, 62, 68, 74, 80, 86, 92), міжнародними товарно-транспортними накладними (а.с.20, 26, 32, 39, 45, 51, 57, 63, 69, 75, 81, 87, 93) та актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с.24, 30, 37, 43, 49, 55, 61, 67, 73, 79, 85, 91).

Надіслання позивачем відповідачу зазначених документів та їх отримання останнім підтверджується наявними у матеріалах справи копіями списків згрупованих поштових відправлень, фіскальних чеків, журналу реєстрації вихідної кореспонденції, повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Однак, в порушення умов договору, відповідач у встановлений строк не здійснив оплату перевезень, внаслідок чого, за доводами позивача, утворилась заборгованість в загальній сумі 318 554,83 грн., на яку позивачем нараховані 251832,00 грн. втрат від інфляції за період з жовтня 2013 по листопад 2015 та 20214,00 грн. 3% річних за період з 03.10.2013 по 18.12.2015.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача до відповідача щодо оплати вказаної суми основного боргу та нарахованих інфляційних та процентів річних.

При розгляді справи у суді першої інстанції відповідач проти задоволення позовних вимог заперечувала, посилаючись на те, що відповідачем не отримано всіх оригіналів документів, які є підставою для проведення розрахунку з позивачем, тому визнала заборгованість в сумі 178785,56 грн. Окрім того, відповідач посилалась на пропуск позивачем строків позовної давності, зазначаючи при цьому що до відносин перевезення має застосовуватись спеціальний строк позовної давності тривалістю у шість місяців, у зв'язку з чим просила суд застосувати наслідки пропуску позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції прийшов до висновку, що між сторонами був укладений договір перевезення, отже до вказаного договору застосовуються усі норми щодо договору перевезення, у т.ч. і позовна давність, а оскільки позивачем пропущено строк позовної давності це є підставою для відмови у задоволенні позову.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із вказаним висновком місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013р. за змістом частини 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (далі - ГК України), що визначено статтею 175 ГК України.

Частиною 1 статті 909 ЦК України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Також частиною 1 статті 306 ГК України встановлено, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Згідно з ч. 1 ст. 307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Статтями 929 ЦК України, 316 ГК України та 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" визначено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що як вбачається з тексту договору він має всі істотні умови договору перевезення вантажу. Крім того, у п. 1.2 договору зазначено, що замовник виступає від імені, за дорученням та за рахунок свого клієнта.

Отже, саме замовник є відправником або одержувачем вантажу у межах укладеного між сторонами договору і несе відповідальність перед перевізником саме як відправник або одержувач вантажу, в той же час перевізник за договором несе відповідальність перед замовником як перед відправником чи одержувачем вантажу.

З огляду на викладене, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що укладений між сторонами договір за правовою природою є договором перевезення. А отже до вказаного договору застосовуються усі норми щодо договору перевезення у т.ч. і строки позовної давності.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Проте, в порушення умов договору відповідач не виконав свої зобов'язання зі сплати вартості перевезення в загальній сумі 318 554,83 грн. Наявність та розмір вказаної заборгованості підтверджується доказами, наявними у матеріалах справи, отже право позивача є порушеним.

При розгляді справи судом першої інстанції відповідач послався на пропуск позивачем строку позовної давності щодо вимог, які виплавають з договору перевезення, а саме одного року, як передбачено ст. 925 ЦК України, і заявив про застосування наслідків спливу строку позовної давність.

Відповідно до ч. 3 ст. 925 ЦК України, до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Частинами 5, 6 ст. 315 ГК України встановлено, що для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк. Щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У пункті 6 ч.2 ст. 258 ЦК України вказано, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Заперечуючи проти доводів відповідача про сплив позовної давності позивач посилався на те, що між ним та відповідачем укладено не договір перевезення, а договір про надання та організацію послуг з перевезення вантажу та те, що відповідач не є ані відправником, ані одержувачем вантажу, а тільки є замовником послуг на транспортування вантажу.

Проте, зазначені доводи обґрунтовано відхилені судом першої інстанції, оскільки поняття перевезення вантажу та поняття надання послуг з організації перевезення є аналогічними, що витікає з норм Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо договору перевезення, а також норм Статуту автомобільного транспорту УРСР.

Тому є вірним висновок суду першої інстанції про те, що оскільки останній акт отримано відповідачем 12.11.2013, за умовами договору відповідач мав розрахуватись на протязі 20 банківських днів, а саме до 10.12.2013, отже позивачем пропущено позовну давність з вимоги про стягнення основного боргу, що є підставою для відмови у позові. При цьому позивачем не заявлено клопотань та не надано доказів щодо поважності причин пропуску ним строків позовної давності.

Відповідно до ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), тому суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу в задоволенні вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

Щодо посилань позивача на Конвенцію про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, до якої приєдналась Україна згідно із Законом України від 01 серпня 2006 року № 57-V, то статтею 32 зазначеної Конвенції встановлено наступне:

" 1. Термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік. Однак, у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки. Відлік терміну позовної давності починається:

a) у випадку часткової втрати чи пошкодження вантажу, або прострочення в доставці - з дня доставки;

b) у випадку втрати всього вантажу - з тридцятого дня по закінченню узгодженого терміну доставки, або, за відсутності такого терміну, - з шістдесятого дня після прийняття вантажу перевізником для перевезення;

c) у всіх інших випадках - по закінченню тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення.

День початку відліку терміну позовної давності у термін не зараховується.

2. Пред'явлення претензії в письмовій формі припиняє відлік терміну позовної давності до того дня, коли перевізник у письмовій формі відхилив претензію і повернув додані до неї документи. У випадку часткового визнання претензії відлік терміну позовної давності відновляється лише стосовно тієї частини претензії, яка залишається предметом спору. Тягар доказу факту отримання претензії або відповіді на неї, а також повернення документів, лежить на стороні, яка посилається на ці факти. Відлік терміну позовної давності не призупиняється внаслідок пред'явлення подальших претензій на тій ж підставі.

3. За умови дотримання положень пункту 2 вище, подовження терміну позовної давності регулюється законодавством суду або трибуналу, що розглядає справу. Це законодавство також регулює нове набуття позовних прав.

4. Вимоги, термін позовної давності по яким закінчився, не можуть бути пред'явлені у формі зустрічного позову або контрпретензії."

Зі змісту вказаної статті вбачається, що нею врегульовано порядок розгляду претензій та позовів до перевізника, а не претензій і позові перевізника до замовника (вантажовідправника), тому до правовідносин сторін у даній справі підлягають застосуванню вищенаведені норми українського законодавства, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При прийнятті оскаржуваного судового рішення місцевий господарський суд, керуючись, зокрема, приписами наведених норм, на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами, з урахуванням визначених позивачем меж позовних вимог, дійшов правомірного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Таким чином, наведене вище та докази, які містяться в матеріалах справи, спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду Київської області від 17.03.2016 у справі № 911/151/16 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнято без порушення норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Іскра" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 17.03.2016 у справі № 911/151/16 - без змін.

2. Матеріали справи № 911/151/16 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді Г.А. Жук

Л.П. Зубець