Постанова № 58465364, 08.06.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2016 р. Справа№ 910/31478/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Чорногуза М.Г.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 14.06.2016 року

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Київенерго» на рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2016 року

у справі № 910/31478/15 (суддя Домнічева І.О.)

за позовом публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до комунального підприємства по утриманню житлового господарства

Дніпровського району м. Києва

про стягнення 107 646,74 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.03.2016 року по справі № 910/31478/15 у задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Київенерго» до комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2016 року у справі № 910/31478/15 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник послався на те, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а викладені у рішенні висновки суду не відповідають обставинам справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2016 року апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Київенерго», передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді - Тищенко О.В, суддів - Тарасенко К.В., Чорногуза М.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2016 апеляційну скаргу ПАТ «Київенерго» у справі № 910/31478/15 прийнято до провадження та призначено до розгляду.

В запереченнях на апеляційну скаргу КП УЖГ Дніпровського району м. Києва вважає подану позивачем апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення господарського суду міста Києва законним та обґрунтованим. Відповідач просить суд апеляційної інстанції залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 01.03.2016 року, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник публічного акціонерного товариства «Київенерго» у судовому засіданні суду апеляційної інстанції надав суду свої пояснення по справі в яких, підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просив задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2016 року у справі № 910/31478/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представники КП УЖГ Дніпровського району м. Києва у судовому засіданні суду апеляційної інстанції також надали суду свої пояснення по справі в яких заперечили проти задоволення апеляційної скарги на підставі доводів викладених в письмових запереченнях на скаргу. Представники відповідача вважають апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін що з'явилися в судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

01.11.2000 року між ПАТ «Київенерго» (в минулому АЕК «Київенерго») та КП УЖГ Дніпровського району міста Києва було укладено договір № 1210039 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - договір).

Відповідно до п.1.1 договору предметом договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених договором в будинок по вул. Кибальчича, 13-А (додаток№9 до договору).

У відповідності до підпункту 2.2.1 пункту 2.2 договору енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби опалення та вентиляцію в період опалювального сезону, гарячого водопостачання протягом року, в кількості та в обсягах згідно з додатком № 1 до договору.

Енергопостачальна організація зобов'язується підтримувати середньодобову температуру теплоносія в подавальному трубопроводі згідно з температурним графіком, затвердженим Київською міською держадміністрацією (підпункт 2.2.2 пункту 2.2 договору).

Згідно з розділом 2.3 договору, абонент зобов'язується своєчасно оплачувати вартість спожитої теплової енергії, а також забезпечувати необхідні умови для надходження теплової енергії, обслуговувати (ремонтувати) внутрішньобудинкові системи теплопостачання та власні прилади обліку теплової енергії, здійснювати підготовку власного теплового господарства, та виконувати інші обов'язки зазначені у розділі 2.3 договору.

Відповідно до п. 8.1 договір набуває чинності з дня підписання та діє до 31.12.2000 року.

Договір припиняє свою дію у випадках: закінчення строку, на який він був укладений; взаємної згоди сторін про його припинення; прийняття рішення арбітражним судом, передбачених підпунктом 6.4.1 пункту 6.4 договору; ліквідації сторін (пункт 8.2 договору). Припинення дії договору не звільняє абонента від обов'язку повної сплати спожитої теплової енергії (пункт 8.3 договору). Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (пункт 8.4 договору).

Договір підписано уповноваженими особами, а саме, від позивача - заступником директора Гончаровим Є.Д., який діяв на підставі положення, та від відповідача - директором Проніним В.О., який діяв на підставі статуту, та скріплено печатками. Договір у встановленому порядку не оспорено, не визнано недійсним.

З матеріалів справи вбачається, що 19.05.2015 року КП УЖГ Дніпровського району міста Києва надіслало ПАТ «Київенерго» лист № 47/1585, в якому просило припинити з 15.04.2015 року дію ряду договорів, в тому числі даного договору № 1210039.

У свою чергу, позивач 28.08.2015 року надіслав відповідачу лист № 029/53/1/10292, в якому не заперечував проти припинення дії договору з 01.09.2015 року.

Крім того, листом №029/53/8271 від 26.08.2014 позивач зазначив, що не надає послуги з надання послуг централізованого опалення та гарячого водопостачання житлових будинків і вказав, що не здійснює роботу щодо надання послуг централізованого опалення та гарячого водопостачання нежитловим приміщенням тому питання щодо розірвання договорів з нежитловими приміщеннями є недоцільним.

З листування також вбачається, що послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання житлових будинків в тому числі по вул. Кибальчича, 13-А замовляє КП «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» (листи від 05.11.2014 року №103/46-6128 та від 19.01.2015 року №103/46-221).

Як зазначає позивач, за період з 01.12.2014 року по 01.11.2015 року у відповідача виникла заборгованість за договором у сумі 82 901,32 грн. Також, позивачем було нарахувано відповідачу втрати від інфляції у сумі 22 955,80 грн., 1 789,62 грн. 3% річних у порядку статті 625 ЦК України та пеню у розмірі 1 614,70 грн.

Так, у грудні 2015 року ПАТ «Київенерго» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до КП УЖГ Дніпровського району м. Києва про стягнення заборгованості за неналежне виконання умов договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.11.2000 року № 1210039 у сумі 82 901,32 грн., 22 955,80 грн. втрат від інфляції, 1 789,62 грн. 3% річних та 1 614,70 грн. пені.

Заперечуючи проти вказаного позову відповідач послався на те, що з 26.04.2014 року Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» від 10.04.2014 року № 1198-7 внесено зміни до Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Відповідач зазначає, що відповідно до внесених змін, у пункт 4 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація). Разом з тим, частиною першою статті 29 Закону України «Про житлово-комунанальні послуги» передбачено, що договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг. Враховуючи наведені зміни у законодавстві, відповідач не є ані балансоутримувачем, ані виконавцем послуг та позбавлено на законодавчому рівні здійснювати будь-які нарахування за комунальні послуги (включаючи теплопостачання).

При цьому, відповідач зазначив, що позивач, як виконавець послуг був зобов'язаний укласти прямі договори на послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання з безпосередніми споживачами цих послуг (фізичними та юридичними особами) або балансоутримувачами та вчинити інші дії, передбачені законодавством. Отже, на думку відповідача, нарахування позивачем за грудень 2014 року - квітень 2015 року заборгованості є необґрунтованим, безпідставним та такими, що суперечать чинному законодавству України.

Разом з тим, позивач заперечив проти доводів відповідача, посилаючись, зокрема, на припинення дії договору з 01.09.2015 року та здійснення нарахування в межах дії договору, а саме з грудня 2014 року по квітень 2015 року.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 01.03.2016 року по справі № 910/31478/15 у задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Київенерго» відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач не є балансоутримувачем будинку 13-А по вул. Кибальчича, в місті Києві, та взагалі стороною у відносинах з постачання теплової енергії з 05.11.2014 року. Судом встановлено, що на виконання розпорядження Київської міської державної адміністрації від 21.10.2014 № 1170 сторною у даних відносинах стало КП «Керуюча дирекція Дніпровського району у м. Києві».

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволення вказаного позову, виходячи з наступного.

Так, як вбачається з матеріалів справи, договір № 1210039 від 01.11.2000 року на постачання теплової енергії у гарячій воді є договором енергопостачання.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання, до яких відноситься спірний договір, підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

В силу приписів ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом, відповідно до вищенаведеного договору позивач забезпечував постачання теплової енергії в окремо розташовану нежитлову будівлю, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Кибальчича, 13-А.

Як зазначив відповідач, вищенаведений договір укладався виходячи з того, що підприємство відповідача на момент укладання договору було балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду Дніпровського району міста Києва та зобов'язано було забезпечити належне теплопостачання для кінцевих споживачів (фізичних та юридичних осіб) розташованих в будівлі.

При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що 17.06.2013 року Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією було прийнято розпорядження № 335 «Про організаційно-правові заходи щодо обслуговування житлового та нежитлового фонду територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації» (надалі - розпорядження № 335).

Відповідно до вказаного розпорядження житловий та нежитловий фонд територіальної громади міста Києва, який переданий до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві держаної адміністрації, був з 02.09.2013 переданий на праві господарського відання комунальному підприємству «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва». В тому числі була передана нежитлова будівля, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Кибальчича, 13-А.

В квітні 2014 року, законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» № 1198-VII було внесено зміни до закону України «Про житлово-комунальні послуги» (надалі - Закон України).

Відповідно до цих змін виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація), тобто ПАТ «Київенерго» (п.4 ст. 19 Закону України).

Одночасно було доповнено статтю 29 частиною 3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відповідно до якої договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про теплопостачання» постачання теплової енергії (теплопостачання) - це господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору. Споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комнальні послуги» суб'єктами у сфері житлово-комунальних послуг є виробник та виконавець послуг, балансоутримувач, власник та споживач житлово-комунальних послуг.

Враховуючи вищенаведені зміни, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що підприємство відповідача не є, а ні балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду, а ні виконавцем послуг з постачання теплової енергії та позбавлено на законодавчому рівні здійснювати будь-які нарахування за комунальні послуги (включаючи теплопостачання). Як наслідок підприємство відповідача втратило підстави виступати стороною в договорі.

В свою чергу на переконання колегії суддів, позивач, як виконавець послуг був зобов'язаний укласти прямі договори на послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання з безпосередніми споживачами цих послуг (фізичними та юридичними особами) або балансоутримувачами та вчинити інші дії передбачені законодавством України.

Згідно зі статтею 11, частинами 1, 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, із договорів.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується, що укладений між сторонами договір припинив свою дію з 01.09.2015 року, проте, на виконання Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» відповідачем були вжиті заходи для приведення діяльності сторін у відповідність до вимог чинного законодавства України.

Так, з матеріалів справи вбачається, що у відповідності до листів № 47-3579 від 07.08.2014 року, № 47-4855 від 24.11.2014 року та № 47-831 від 25.02.2015 року відповідач неодноразово звертався до позивача з вимогою припинити дію договору.

При цьому, відповідач неодноразово наголошував про зміну балансоутримувача та неможливість здійснювати будь-які нарахування кінцевим споживачам. Більш того, позивача було повідомлено про те, що відповідач розірвав з кінцевими споживачами договірні відносини.

Так, позивач надав згоду на припинення дії договору тільки листом від 28.08.2015р. № 029/53/1/10292 з 01.09.2015 року.

Як вбачається з матеріалів справи, в своїх відповідях позивач наголошував, що не здійснює роботу щодо надання послуг централізованого опалення та гарячого водопостачання нежитловим приміщенням тому питання щодо розірвання договорів з нежитловими приміщеннями є недоцільним.

Виходячи зі змісту відповідей позивача, останній не надавав послуги теплопостачання відповідачу і як наслідок не здійснював нарахування за договором.

Таким чином, на переконання колегії суддів, нарахування за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1210039 від 01.11.2000 року в період з грудня 2014 року по 01.11.2015 року були здійснені позивачем безпідставно.

Відповідно до ст. 607 ЦК України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що неможливість виконання зобов'язання з боку відповідача, полягає у внесених законодавцем змін до Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Судом встановлено, що відповідач за статутом не здійснює господарську діяльність з теплопостачання та не є теплопостачальною організацією в розумінні Закону України «Про теплопостачання» та інших нормативних актів. Крім того, відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії» від 10.08.2012 № 278 вид господарської діяльності у сфері теплопостачання та у сфері послуг з централізованого водопостачання та водовідведення підлягає ліцензуванню. Неможливість виконання зобов'язання з боку відповідача полягає у законодавчій забороні укладати з мешканцями, власника і орендарями (споживачами послуг) договорів на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води без наявності відповідної ліцензії, яка у підприємства відповідача відсутня.

До того ж, як зазначалося вище та встановлено судом, стороною у відносинах з постачання теплової енергії з 05.11.2014 року стало КП «Керуюча дирекція Дніпровського району у м. Києві», зокрема, на виконання розпорядження Київської міської державної адміністрації від 21.10.2014 року № 1170.

Крім того, вказане підприємство на праві господарського відання здійснює управління нежитловим фондом територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (у тому числі за адресою вул. Кибальчича, 13-А).

Таким чином, враховуючи те, що відповідач не був балансоутримувачем та не міг отримувати у власність теплову енергію у вигляді гарячої води, а відтак і не мав обов'язку по сплаті за її отримання починаючи з листопада 2014 року, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову. Позивач, ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не довів суду правових підстав для стягнення з відповідача боргу, нарахованого з грудня 2014 року по квітень 2015 року, та втрат від інфляції та 3% річних нарахованих з грудня 2014 року по листопад 2015 року.

Судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема у своїй постанові від 30.03.2016 року по справі № 910/18177/15. Суд касаційної інстанції при розгляді даної справи дійшов до висновку, що оскільки відповідач не був балансоутримувачем приміщень (в які постачалась теплова енергія) та не міг отримувати у власність теплову енергію у вигляді гарячої води, а відтак і не мав обов'язку по сплаті за її отримання.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції ПАТ «Київенерго» не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційні скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2016 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги ПАТ «Київенерго» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2016 року залишити без змін.

При цьому судова колегія апеляційного господарського суду вважає за необхідне виключити з вступної, описової та мотивувальної частини рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2016 року посилання суду першої інстанції, що відповідачем у даній справі є КП «Керуюча дирекція Дніпровського району у м. Києві». Судом апеляційної інстанції встановлено, що місцевим господарським судом при виготовлення повного тексту рішення було помилково зазначено КП «Керуюча дирекція Дніпровського району у м. Києві» як відповідача у даній справі. Колегія суддів звертає увагу, що позов було подано саме до КП УЖГ Дніпровського району м. Києва. При цьому, як у суді першої інстанції, так і у суді апеляційної інстанції під час розгляду справи приймали участь саме представники КП УЖГ Дніпровського району м. Києва. Зазначене підтверджується як протоколами судових засідань, так і копіями довіреностей що містяться в матеріалах справи. Отже, правильним слід вважати, що у даній справі № 910/31478/15 відповідачем є КП УЖГ Дніпровського району м. Києва.

Колегія суддів звертає увагу на те, що допущена судом першої інстанції описка не вплинула на результати розгляду справи оскільки, як вже зазначалося вище рішення від 01.03.2016 року про відмову у задоволенні позову прийнято законно та обґрунтовано.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Київенерго» на рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2016 року у справі № 910/31478/15 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2016 року у справі № 910/31478/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/31478/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді К.В. Тарасенко

М.Г. Чорногуз