Рішення № 58465170, 21.06.2016, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" червня 2016 р.Справа № 924/369/16

Господарський суд Хмельницької області у складі:

судді Димбовського В.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Старокостянтинівського районного споживчого товариства, м. Старокостянтинів

до приватного підприємця ОСОБА_1, м. Старокостянтинів

про визнання недійсним договору оренди будівлі, споруди, приміщення (іншого обєкта нерухомості) №82 від 01.09.2013р.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - за довіреністю №28 від 14.03.2016р.;

ОСОБА_3 - голова правління (у судовому засіданні 14.06.2016р.)

від відповідача: ОСОБА_4 - за довіреністю від 29.03.2016р.

У судовому засіданні, відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення (вступна та резолютивна частини) проголошено 21.06.2016р., оскільки у судовому засіданні 14.06.2016р. оголошувалась перерва.

Суть спору: позивач звернувся з позовом про визнання недійсним договору оренди будівлі, споруди, приміщення (іншого обєкта нерухомості) №82 від 01.09.2013р., з посиланням на ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що спірний договір укладено з порушенням вимог Статуту, а саме: договір укладено одноособово головою правління Старокостянтинівського районного споживчого товариства ОСОБА_5 за відсутності рішення правління РСТ, чим, на думку позивача, порушено положення пункту 32 л) Статуту Старокостянтинівського РСТ.

Окрім того, посилаючись на розрахунок та ставлячи у порівняння умови інших договорів, стверджує, що оспорюваний договір є економічно необгрунтованим, так як сума орендної плати сильно занижена, що є втратами для Старокостянтинівського РСТ. Також, як вважає позивач, під час підписання спірного договору колишнім головою правління було здійснено зловживання своїм службовим становищем, оскільки орендар займав посаду заступника голови правління, є членом правління, зареєстрований як фізична особа- підприємець, а також є сином голови правління і знаходився в його прямому підпорядкуванні.

Відповідач проти позову заперечує. Свою позицію обгрунтовує тим, що оспорюваний договір має усі істотні умови, що встановлені ст. ст. 180, 283-286 ГК України, ст. ст. 638, 759-786 ЦК України.

Посилаючись на ст. 241 ЦК України, вказує, що сторони за договором з часу його укладання та на час розгляду справи прийняли його до виконання та вчиняли дії, які свідчили про його схвалення, зокрема, але не виключно орендодавець підписав з орендарем акт приймання-передачі в тимчасове платне користування частини приміщення, протягом тривалого строку користування приміщенням орендар сплачував орендну плату, а орендодавець її отримував. Факт здійснення сторонами дій по виконанню договору №82 встановлено рішенням господарського суду Хмельницької області від 06.04.2016р. у справі №924/234/16 за позовом Старокостянтинівського РСТ до ФОП - ОСОБА_1 про розірвання договору будівлі, споруди, приміщення (іншого обєкта нерухомості) №82 від 01.09.2013р. Дії голови правління споживчого товариства ОСОБА_5 та його річний звіт щодо результатів фінансово-господарської діяльності за 2013 рік, в тому числі баланс товариства станом на 31.12.2013 року, на чергових щорічних зборах уповноважених, які відбулися 30.12.2013р. схвалені та визнані задовільними, таке схвалення стосується в тому числі укладених ним в 2013 році усіх господарських договорів.

Крім того, відповідач зауважує про укладення 15.01.2016р. додаткової угоди №1 до договору, якою змінено термін оренди до 31.12.2018р., а також змінено розмір оренди з 01.02.2016р. Стверджує, що відповідач здійснив оплату за користування приміщенням згідно умов додаткової угоди в частині розміру оренди починаючи з 01.02.2016р.

Присутній у судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача наполягав на відмові у позові.

Розглянувши подані документи і матеріали, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи по суті, суд встановив:

01.09.2013р. між Старокостянтинівським районним споживчим товариством (орендодавець) та приватним підприємцем ОСОБА_1 (орендар) укладено договір №82 оренди будівлі, споруди, (іншого обєкта нерухомості), згідно умов якого орендодавець зобовязався передати орендарю у строкове платне користування частину приміщення торгівельного комплексу „Україна, що знаходиться за адресою: вул. Острозького, 8, бокс 1, м. Старокостянтинів, загальною площею 180 м.кв. (п.п. 1.1, 1.2).

Порядок надання приміщення в оренду та порядок поверенння приміщення орендодавцю сторонами визначено у розділах 3 та 7 договору.

У розділі 4 договору сторони погодили розмір оренди, встановивши порядок її сплати.

Договором оренди також передбачено зобовязання сторін, їх права, обовязки, відповідальність та підстави дострокового розірвання даного договору (розділи 5-9 договору).

Згідно п. 3.1 договору, оренда розпочинається з дня підписання акту прийому-передачі приміщення та діє до 01 червня 2016 року.

Додатковою угодою №1 від 15.01.2016р. сторони продовжили термін оренди до 31.12.2018р., а також змінили розмір орендної плати.

Від імені орендодавця договір оренди №82 підписано головою правління Старокостянтинівського районного споживчого товариства ОСОБА_5, а від імені орендаря приватним підприємцем ОСОБА_1.

У преамбулі оспорюваного договору зазначено, що голова правління Старокостянтинівського районного споживчого товариства ОСОБА_5, підписуючи договір, діє на підставі Статуту.

Факт передачі відповідачу частини приміщення торгівельного комплексу „Україна за адресою: вул. Острозького, 8 бокс 1 м. Старокостянтинів, площею 180 кв.м., підтверджується актом прийняття-передачі від 01.09.2013р.

Згідно п. 18 Статуту Старокостянтинівського РСТ, зареєстрованого 02.03.2007р. за №16641050003000011, вищим органом управління споживчого товариства є загальні збори його членів, які правомочні розглядати будь-які питання діяльності споживчого товариства.

Пунктом 31 Статуту визначено, що правління споживчого товариства є виконавчо-розпорядчим органом, відповідальним перед загальними зборами, зборами уповноважених членів споживчого товариства; здійснює керівництво і контроль за поточною організацією; господарською та соціальною діяльністю споживчого товариства.

У пункті 34 Статуту закріплено, що голова правління, як перша посадова особа споживчого товариства має право, поміж іншого, укладати договори (угоди) зобовязання. Однак, згідно підпункту л) пункту 32 Статуту, рішення по наданню в оренду, заставу або позику основних засобів приймає правління споживчого товариства.

Засідання правління споживчого товариства проводяться в міру необхідності, але не рідше одного разу на місяць. Правління правомочне вирішувати питання, якщо на засіданні присутні більше половини його складу, в тому числі голова або заступник голови. Рішення правління приймаються більшістю голосів і заносяться до протоколу. Протокол засідання та прийняті на ньому рішення підписуються головуючим на засіданні. Кожен член на засіданні має право висловити свою думку, що відображається в протоколі (п. 33 Статуту).

02.02.2016р. відбулись позачергові збори уповноважених Старокостянтинівського РСТ, за результатами яких винесено постанову про припинення повноважень голови правління Старокостянтинівського РСТ ОСОБА_5 та звільнення його із займаної посади з 02.02.2016р.

Згідно постанови позачергових зборів уповноважених Старокостянтинівського РСТ від 02.02.2016р. тимчасово виконуючим обовязки голови правління Старокостянтинівського РСТ терміном на три місяці призначено ОСОБА_3 з правом першого підпису на всіх грошових та банківських документах з 02.02.2016р.

14.03.2016р. головою правління спілки споживчих товариств Хмельницької області ОСОБА_6, заступником ревізійної комісії ОСОБА_7, проведено перевірку окремих питань господарсько-фінансової діяльності Старокостянтинівського РСТ за 2013-2015 року, за період роботи колишнього голови правління ОСОБА_5, про що складено акт. Перевіркою, зокрема, встановлено, що в порушення п. 32 „л Статуту Старокостянтинівського РСТ, колишній голова правління одноосібно укладав договора оренди з фізичними та юридичними особами.

28.03.2016р. складено акт про те, що в робочому кабінеті т.в.о. голови правління Старокостянтинівського РСТ, в присутності т.в.о. голови правління РСТ ОСОБА_3, заступника голови правління РСТ ОСОБА_8, головного бухгалтера РСТ ОСОБА_9, директора КП „Райкоопринкторг ОСОБА_10, юриста РСТ ОСОБА_2, орендарю ОСОБА_1 було надано для ознайомлення та вручена копія попередження про розірвання договору оренди будівлі, споруди (іншого обєкта нерухомості) №82 з 01.06.2016р., в звязку з економічною необґрунтованістю та закінченням строку дії договору. В акті зауважено, що ОСОБА_1 з попередженням ознайомився, від підпису про ознайомлення відмовився, копію попередження отримувати відмовився.

Попередження про розірвання договору оренди з 01.06.2016р. також було надіслано ОСОБА_1 30.03.2016р. поштою, про що свідчать фіскальний чек та опис вкладення у цінний лист від 30.03.2016р.

Матеріали справи містять квитанції до прибуткових касових ордерів та платіжні доручення про сплату відповідачем позивачу орендної плати, зокрема:

- квитанція від 25.02.2016р. на суму 6000,00 грн. з призначенням платежу „оренда приміщення за лютий 2016 року,

- квитанція від 24.03.2016р. на суму 6840,00 грн. з призначенням платежу „орендна плата за березень 2016 року,

- платіжне доручення №25161955 від 30.03.2016р. на суму 1320,00 грн. з призначенням платежу „оплата за оренду приміщення згідно додаткової угоди №1 до договору оренди №82 за лютий-березень 2016 року,

- платіжне доручення №25288101 від 19.04.2016р. на суму 7500,00 грн. з призначенням платежу „оплата за оренду приміщення згідно додаткової угоди №1 до договору оренди №82 за квітень 2016 року,

- квитанція №0.0.554024797.1 від 18.05.2016р. на суму 7500,00 грн. з призначенням платежу „оплата за оренду приміщення згідно договору оренди №82,

- квитанція №0.0.567099130.1 від 14.06.2016р. на суму 7500,00 грн. з призначенням платежу „орендна плата за приміщення згідно договору оренди,

- квитанція №0.0.568060697.1 від 15.06.2016р. на суму 7500,00 грн. з призначенням платежу „орендна плата за приміщення згідно договору оренди за травень.

Платіжними дорученнями №813 від 08.04.2016р. та №850 від 19.04.2016р. позивачем повернуто відповідачу сплачені кошти в сумі відповідно 1320,00 грн. та 7500,00 грн. Підставою повернення у платіжних дорученнях вказано „повернення коштів, які не відповідають призначенню із за відсутності додаткової угоди №1 до договору оренди №82 з ПП ОСОБА_1Ю..

Старокостянтинівским РСТ надано довідку за вих. №81 від 01.06.2016р. з бухгалтерської книги про сплату орендної плати відповідачем згідно договору оренди №82 від 01.09.2013р. Зокрема, у довідці відображено сплату в касу РСТ 25.02.2016р. - 6000,00 грн., 24.03.2016р. - 840,00 грн., 24.03.2016р. - 6840,00 грн.; також відображено безготівкове перерахування коштів 30.03.2016р. - 1320,00 грн., 19.04.2016р. 7500,00 грн., 18.05.2016р. 7500,00 грн.

Крім того, у довідці відображено повернення двох проплат 08.04.2016р. 1320,00 грн. та 19.04.2016р. 7500,00 грн.

Дослідивши надані докази, оцінюючи їх в сукупності, судом прийнято до уваги наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину, як встановлено ч. 1 ст. 215, ч. 2 ст. 203 ЦК України, є зокрема вчинення правочину особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Поняття цивільної дієздатності юридичної особи надається у положеннях статті 92 ЦК України. Так, згідно з частинами 1, 3 статті 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обовязків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону; порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобовязана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, однією із сторін оспорюваного правочину виступає споживче товариство.

За змістом частини 2 статті 5 Закону України „Про споживчу кооперацію, основним документом, що регулює діяльність споживчого товариства, є статут, який повинен містити відомості, зокрема про органи управління товариством та їх компетенцію.

Статтею 7 Закону України „Про споживчу кооперацію встановлено, що вищим органом управління споживчого товариства є загальні збори його членів, які приймають статут, визначають розміри вступного і обовязкового пайового внеску, обирають керівні та контрольні органи товариства, а також вирішують інші питання, повязані з його діяльністю. Кожний член користується на загальних зборах споживчого товариства правом одного голосу незалежно від розміру внесеного ним пайового внеску, і це право не може бути передано іншим особам. Для оперативного вирішення питань, що належать до компетенції загальних зборів споживчих товариств (крім питань прийняття статуту, ліквідації, реорганізації та виходу із спілки), можуть скликатися збори уповноважених.

Виконавчим органом кооперативу є правління, яке очолює Голова, повноваження якого визначаються статутом кооперативу. Виконавчий орган підзвітний вищому органу управління кооперативу і несе перед ним відповідальність за ефективність роботи кооперативу (ч. 1 ст. 16 Закону України „Про кооперацію).

Аналогічні положення закріплено і в пунктах 18, 31 Статуту Старокостянтинівського районного споживчого товариства.

Положеннями Статуту позивача голову правління уповноважено укладати від імені товариства правочини (договори, угоди) зобовязання. У свою чергу, підпунктом л) п. 32 Статуту закріплено обмеження права голови правління на укладення договорів оренди без рішення правління споживчого товариства.

Як вбачається з матеріалів справи, оспорюваний правочин за своїм змістом і правовою природою є договором оренди. Отже, відповідно до Статуту позивача, передумовою укладення вказаного договору зі сторони позивача мало слугувати рішення правління. Матеріали справи не містять доказів прийняття рішення правлінням споживчого товариства на укладення даного договору оренди. Тобто, колишній голова правління, уклавши спірний правочин без рішення правління, діяв з перевищенням обсягу наданих йому повноважень.

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, відповідно до положень частини 1 статті 241 ЦК України, створює, змінює, припиняє цивільні права та обовязки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обовязки з моменту вчинення цього правочину.

Із аналізу змісту частини першої статті 241 ЦК випливає, що законодавець не ставить схвалення правочину в обовязкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання.

Пленум Вищого господарського суду України, у постанові від 29.05.2011р. №11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (п. 3.4) розяснив, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи зясовувати повязані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Як свідчать наявні в матеріалах справи платіжні документи, вже під час повноважень нового голови правління (тимчасово виконуючого обовязки голови) у період з 25.02.2016р. по 15.06.2016р. позивач приймав від відповідача кошти за оренду приміщення згідно оспорюваного правочину, до того ж не заперечуючи проти розміру орендної плати. Факт прийняття від відповідача коштів згідно договору оренди №82 позивачем та його представником у судовому засіданні не заперечується, а додатковим доказом отримання від відповідача коштів слугує довідка з бухгалтерської книги позивача, в якій відображено сплату орендної плати відповідачем. Отже, позивач фактично прийняв до виконання оспорюваний правочин. Два платежі, які повернуто позивачем, не заперечують дій по виконанню договору, оскільки як вбачається з платіжних доручень та пояснень самого позивача, підставою повернення коштів була відсутність додаткової угоди до договору оренди, а не факт невизнання правочину.

Не заслуговують на увагу й доводи позивача про зловживання колишнім головою правління своїм посадовим становищем, оскільки ґрунтуються виключно на припущеннях, без надання належних та допустимих доказів, які б могли це підтвердити.

Таким чином, дії позивача з виконання договору оренди вже після припинення повноважень колишнього голови правління, дають підстави вважати правочин схваленим особою, на користь якої його було укладено. Сама по собі відсутність у колишнього голови правління позивача повноважень на укладення від імені товариства спірного договору оренди не створює підстави для визнання цього договору недійсним, оскільки за фактичними обставинами справи договір не тільки прийнято до виконання, але і значною мірою виконується вже за нового голови правління (т.в.о.).

З огляду на викладене вище, схвалення позивачем правочину, вчиненого від його імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним.

Аналогічної правової позиції щодо схвалення правочину дотримується Верховний Суд України, яку викладено у постанові від 06.04.2016р. у справі №922/796/15.

Згідно із ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В порушення наведених норм закону позивач не довів обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Беручи до уваги наведені вище положення закону, враховуючи встановлені судом факти та зміст позовних вимог, суд дійшов висновку щодо відсутності належних правових підстав для задоволення позову. Тому у позові належить відмовити.

Згідно ст. 49 ГПК України, витрати по оплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові Старокостянтинівського районного споживчого товариства, м. Старокостянтинів до приватного підприємця ОСОБА_1, м. Старокостянтинів про визнання недійсним договору оренди будівлі, споруди, приміщення (іншого обєкта нерухомості) №82 від 01.09.2013р. відмовити.

Повне рішення складено 22 червня 2016 року.

Суддя В.В. Димбовський

Віддруковано 3 примірника:

1 до справи,

2 позивачу,

3 відповідачу.