Ухвала суду № 58463116, 15.06.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/5861/15

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів Осіпова Ю.В. та Скрипченка В.О.,

при секретарі Мадюді В.В.,

за участю представника позивача Стороженко О.П. та представника відповідача Тарановського Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2015 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОДОР» до Іллічівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області (правонаступник Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Головного управління ДФС в Одеській області) про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «АВТОДОР» (далі ТОВ «АВТОДОР») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Головного управління ДФС в Одеській області (далі ДПІ у м. Іллічівську ГУ ДФС в Одеській області) про скасування податкових повідомлень-рішень від 7 вересня 2015 року № 0001322201, від 8 вересня 2015 року № 0001332201 та від 9 вересня 2015 року № 0001312201.

В обґрунтування позову зазначалось, що з 6 по 12 серпня 2015 року посадовою особою відповідача проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків до державного бюджету під час здійснення фінансово-господарських відносин з ТОВ «ПОЛІСБУДМОНТАЖ» з урахуванням матеріалів кримінального провадження за період з 4 листопада 2014 року по теперішній час. За результатами перевірки складено акт від 19 серпня 2015 року за № 1377/15-03-22-01-0302/13888197, в якому зазначено про порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачу донараховано податок на прибуток у сумі 654789 грн. за 2014 рік, а також п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на 727543 грн. за грудень 2014 року. На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 9 вересня 2015 року № 0001312201, яким ТОВ «АВТОДОР» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем 654789 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 163697 грн., від 7 вересня 2015 року № 0001322201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 727543 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 363772 грн., а також від 8 вересня 2015 року № 0001332201, яким до позивача на підставі п. 44.3 ст. 44 ПК України застосовано штрафні санкції у розмірі 510 грн.. На думку позивача, висновки акта перевірки не відповідають вимогам Податкового кодексу України, а тому прийняті відповідачем на його підставі податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2015 року позовні вимоги ТОВ «АВТОДОР» задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача від 7 вересня 2015 року № 0001322201 та від 9 вересня 2015 року № 0001312201. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ТОВ «АВТОДОР» судовий збір в сумі 28647 грн. 02 коп..

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, представник відповідача в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Так, судом не прийнято до уваги вимоги положень пунктів 44.1 та 44.6 ст. 44, ст. ст. 138, 139, 198, 201 Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статей 512-519 Цивільного кодексу України та ст. 195 Господарського кодексу України щодо необхідності належного підтвердження позивачем фактичного здійснення господарських операції з контрагентом під час визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту. У зв'язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача просить залишити оскаржене судове рішення без змін.

Постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог в апеляційному порядку не оскаржено.

Заслухавши суддю-доповідача, виступи представника відповідача в підтримку апеляційної скарги, а також представника позивача про залишення постанови суду першої інстанції без змін, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом встановлено, що з 6 по 12 серпня 2015 року посадовою особою ДПІ у м. Іллічівську ГУ ДФС в Одеській області проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «АВТОДОР» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків до державного бюджету під час здійснення фінансово-господарських відносин з ТОВ «ПОЛІСБУДМОНТАЖ» з урахуванням матеріалів кримінального провадження за період з 4 листопада 2014 року.

За результатами перевірки складено акт від 19 серпня 2015 року за № 1377/15-03-22-01-0302/13888197, в якому зазначено про порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачу донараховано податок на прибуток у сумі 654789 грн. за 2014 рік, а також п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на 727543 грн. за грудень 2014 року.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 9 вересня 2015 року № 0001312201, яким ТОВ «АВТОДОР» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем 654789 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 163697 грн., від 7 вересня 2015 року № 0001322201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 727543 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 363772 грн., а також від 8 вересня 2015 року № 0001332201, яким до позивача на підставі п. 44.3 ст. 44 ПК України застосовано штрафні санкції у розмірі 510 грн..

Вирішуючи справу, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідачем не доведено фактів порушення ТОВ «АВТОДОР» норм Податкового кодексу України при формуванні витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування, та податкового кредиту протягом перевіреного періоду за господарськими операціями з підприємством - контрагентом.

Так, відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України).

Згідно пунктам 138.2, 138.4, 138.6 ст. 138 названого Кодексу у вказаній вище редакції витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

На підставі п. 138.8 названої статті Кодексу собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку (пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 ПК України).

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як встановлено матеріалами справи, основним видом діяльності ТОВ «АВТОДОР» є будівництво доріг і автострад (т. 1 а. с. 58-60).

При цьому позивачем (Замовник) було укладено з ТОВ «ПОЛІСБУДМОНТАЖ» (Підрядник) договори підряду:

- від 11 листопада 2014 року за № 24/08, відповідно до якого Замовник доручає, а Підрядник зобов'язується виконати ремонтні та обробні роботи боксів (шість одиниць). Вартість робіт визначається на підставі договірної ціни до цього договору (т. 1 а. с. 63-64);

- від 14 листопада 2014 року за № 25/9, відповідно до якого Замовник доручає, а Підрядник зобов'язується виконати ремонтні та обробні роботи боксів (три одиниці). Вартість робіт визначається на підставі договірної ціни до цього договору (т. 1 а. с. 67-68);

- від 17 листопада 2014 року за № 26/10, відповідно до якого Замовник доручає, а Підрядник зобов'язується виконати ремонтні та обробні роботи боксів (три одиниці). Вартість робіт визначається на підставі договірної ціни до цього договору (т. 1 а. с. 65-66);

- від 20 листопада 2014 року за № 27/11, відповідно до якого Замовник доручає, а Підрядник зобов'язується виконати ремонтні та обробні роботи боксів (три одиниці). Вартість робіт визначається на підставі договірної ціни до цього договору (т. 1 а. с. 61-62).

Крім того, позивачем (Замовник) було укладено з ТОВ «ПОЛІСБУДМОНТАЖ» (Постачальник) договір поставки від 27 листопада 2014 року за № 38_584/2014, відповідно до якого Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Замовника Товар (будівельні матеріали), а останній - прийняти та оплатити товар. Найменування та ціна на товар визначаються згідно специфікації, яка є невід'ємною частиною до цього договору. Поставка здійснюється Постачальником партіями (т. 1 а. с. 69-71).

Витрати, понесені позивачем у зв'язку з оплатою товару та послуг, отриманих від ТОВ «ПОЛІСБУДМОНТАЖ», віднесено позивачем до складу витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування.

В акті перевірки ДПІ у м. Іллічівську ГУ ДФС в Одеській області зроблено висновок, що перевіркою встановлено відсутність у позивача документів, регістрів бухгалтерського та податкового обліку, інформації, які пов'язані з декларуванням сум витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування в деклараціях з податку на прибуток та сум податкового кредиту у деклараціях з ПДВ за період з 4 листопада 2014 року по 30 червня 2015 року по взаємовідносинам з ТОВ «ПОЛІСБУДМОНТАЖ».

В обґрунтування висновку щодо не підтвердження реальності здійснення позивачем господарських операцій з названим вище контрагентом, відповідач посилається на постанову від 20 травня 2015 року про призначення позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків до державного бюджету під час здійснення фінансово-господарських відносин з ТОВ «ПОЛІСБУДМОНТАЖ», з урахуванням матеріалів кримінального провадження, за період з 4 листопада 2014 року, винесену старшим слідчим в особливо важливих справах першого слідчого відділу слідчого управління Генеральної прокуратури України - радника юстиції Гришина І.В. в рамках кримінального провадження № 42014000000000259 від 10 квітня 2014 року, за ознаками ч. 2 ст. 365, ч. 5 ст. 191 КК України, що свідчить про наявність ознак відсутності фактів реального здійснення господарських операцій з названим контрагентом - постачальником.

Проте, всупереч висновкам відповідача, витрати ТОВ «АВТОДОР» по названим вище господарським операціям з ТОВ «ПОЛІСБУДМОНТАЖ» безпосередньо пов'язані з основною статутною діяльністю позивача та підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 названого Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, витрати за названими вище угодами з ТОВ «ПОЛІСБУДМОНТАЖ» включено позивачем до складу витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування, на підставі первинних документів - договорів, податкових та видаткових накладних, кошторисних документів, актів приймання виконаних будівельних робіт, відомостей ресурсів до актів приймання, довідок про вартість виконаних робіт, а також документів, що підтверджують транспортування придбаного позивачем товару (т. 1 а. с. 61-104, т. 2 а. с 1-79), оформлених відповідно до наведених вимог чинного законодавства України, що не спростовується висновками акта перевірки.

Оплата за товар та послуги по названому вище контрагенту здійснювалась відповідно до договору про відступлення права вимоги від 2 березня 2015 року № 16, укладеного ТОВ «ПОЛІСБУДМОНТАЖ» (Первісний кредитор) з ТОВ «ТЕХНІК-ТРК» (Новий кредитор) (т. 1 а. с. 105-106).

Названий вище договір поставки було укладено позивачем на забезпечення виконання зобов'язань за укладеними ТОВ «АВТОДОР» договорами підряду із замовниками - КП «Міське управління житлово-комунального господарства» Іллічівської міської ради (т. 2 а. с. 140-205, 206-224, т. 4 а. с. 24-50), Іллічівською міською радою в особі Відділу комунального господарства та благоустрою (т. 2 а. с. 225-249, 250-268, т. 3 а. с. 1-22, 23-41, 42-61, т. 4 а. с. 250, т. 5 а. с. 1-35, 56-83, 121-176, 177-195), КП «Іллічівськтеплоенерго» (т. 3 а. с. 62-89, 90-118, 119-179), ПАТ «Енергопостачальна компанія Одесаобленерго» (т. 3 а. с. 180-224), КП «Іллічівськводоканал» (т. 3 а. с. 225-250, т. 4 а. с. 1-23, т. 5 а. с. 84-120), Авангардівською селищною радою Овідіопольського району Одеської області (т. 4 а. с. 51-85, 86-151, т. 5 а. с. 36-83, 222-250, т. 6 а. с. 1-14, 15-43), Олександрівською селищною адміністрацією (т. 4 а. с. 152-173), Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради (т. 4 а. с. 174-216), ТОВ «Іллічівський зерновий термінал» (т. 4 а. с. 217-249), ТОВ «Агросервіс» (т. 5 а. с. 196-221), про що позивачем надано акти приймання виконаних будівельних робіт та акти звірки взаємних розрахунків по названим договорам, що підтверджують факт виконання робіт ТОВ «АВТОДОР» та їх приймання власниками відповідних об'єктів будівництва, в яких правильно зазначено види та дати договорів.

Право на виконання названих вище робіт підтверджується наявною у ТОВ «АВТОДОР» ліцензією Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 12 жовтня 2010 року Серії АВ № 559091 на господарську діяльність, пов'язану із створенням об'єктів архітектури (т. 1 а. с. 107).

Матеріалами справи також встановлено, що ТОВ «АВТОДОР» є власником виробничих будівель, згідно свідоцтва про право власності на виробничі будівлі від 25 лютого 2010 року № 191. До складу виробничого комплексу входять, зокрема, бокси, в яких і були проведені ремонтні роботи на підставі названих вище договорів підрядів з ТОВ «ПОЛІСБУДМОНТАЖ» (т. 1 а. с. 114-115).

При цьому контролюючим органом не доведено фактів безтоварності операцій за спірними угодами та обізнаності позивача щодо можливого порушення податкового законодавства його контрагентом.

Відповідно до п. 15.1 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно п. 16.1 ст. 16 Кодексу платник податків зобов'язаний, зокрема, вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Зі змісту наведених положень Податкового кодексу України вбачається, що обов'язок щодо звітування перед контролюючим органом та сплати податкового зобов'язання покладено на платника податків, яким в даному випадку є ТОВ «ПОЛІСБУДМОНТАЖ». При цьому можливе невиконання таким контрагентом своїх зобов'язань по сплаті податків до бюджету є підставою для відповідальності та тягне негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку (ТОВ «АВТОДОР») права на віднесення сум витрат до складу валових, якщо останній виконав весь перелік умов щодо підтвердження розміру витрат та їх пов'язаності з господарською діяльністю підприємства.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що на час здійснення спірних господарських операцій постачальник товарів (послуг) (ТОВ «ПОЛІСБУДМОНТАЖ») був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. За таких обставин отримувач послуг (позивач) не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено таке. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Із врахуванням викладеного, апеляційний суд приходить до висновку про правомірність включення до складу витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування, витрат позивача за названими вище договорами з ТОВ «ПОЛІСБУДМОНТАЖ», що свідчить про неправомірне визначення позивачу контролюючим органом зобов'язання з податку на прибуток в сумі 654789 грн. за основним платежем.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.2 ст. 198 названого Кодексу (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

На підставі пункту 198.6 статті 198 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Кодексу (у вказаній вище редакції) податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 727543 грн. за основним платежем визначено позивачу контролюючим органом у зв'язку зі зменшенням відповідачем підприємству суми витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування, по названим вище угодам з ТОВ «ПОЛІСБУДМОНТАЖ».

Оскільки, як зазначено вище, витрати по вказаним угодам правомірно віднесені позивачем до складу витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування, всі розрахунки позивача підтверджені податковими накладними, оформленими у відповідності до вимог чинного законодавства, то і формування позивачем податкового кредиту з включенням до нього суми в 727543 грн. є правомірним.

Доводи апелянта про наявність кримінального провадження № 42014000000000259 від 10 квітня 2014 року стосовно директора контрагента позивача не спростовують правильність висновків суду першої інстанції щодо реальності здійснення позивачем господарських операцій за договорами з ТОВ «ПОЛІСБУДМОНТАЖ», а тому не можуть бути підставою для скасування оскарженого судового рішення.

При цьому, виходячи з положень ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обов'язковим для адміністративного суду є вирок суду у кримінальному провадженні, який набрав законної сили, за умови розгляду адміністративним судом справи про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

В судовому засіданні представник відповідача заявив про відсутність у контролюючого органу інформації про наявність по названому вище кримінальному провадженню вироку, що набрав законної сили.

На підставі частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на приписи наведеної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення контролюючого органу, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку неправомірності дій іншої компанії підтверджується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Із врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачем було додержано встановлений чинним законодавством порядок формування податкового кредиту за спірними господарськими операціями. При цьому можливе невиконання контрагентом своїх зобов'язань по сплаті податку до бюджету є підставою для відповідальності та тягне негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав весь перелік умов щодо його формування та має належні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Оскільки визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість за основними платежами є необґрунтованим, то і застосування контролюючим органом штрафних (фінансових) санкцій, передбачених ст. 123 Податкового кодексу України, є неправомірним.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про задоволення вимог позивача про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 7 вересня 2015 року № 0001322201 та від 9 вересня 2015 року № 0001312201, є правильним.

Враховуючи, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції на підставі ст. 200 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову окружного адміністративного суду - без змін.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подачу апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції апелянт повинен сплатити судовий збір у розмірі 31520 грн. 13 коп..

Ухвалою судді Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року було задоволено клопотання відповідача та відстрочено Державній податковій інспекції у м. Іллічівську Головного управління ДФС в Одеській області сплату судового збору до винесення рішення по суті.

Оскільки на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції відповідачем не надано доказів сплати судового збору, апеляційний суд приходить до висновку про стягнення з ДПІ у м. Іллічівську Головного управління ДФС в Одеській області судового збору за подачу апеляційної скарги у названому вище розмірі.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Головного управління ДФС в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2015 року - без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Головного управління ДФС в Одеській області судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 31520 (тридцять одна тисяча п'ятсот двадцять) грн. 13 коп. на рахунок №: 31212206781008, отримувач коштів: УК у м. Одесі/Приморський р-н/22030101, код ЄДРПОУ 38016923, банк отримувача: ГУДКСУ в Одеській області, МФО: 828011, Код ЄДРПОУ суду 34380461.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Повний текст ухвали складено 21 червня 2016 року.

Головуючий: О.С. Золотніков

Судді: Ю.В. Осіпов

В.О. Скрипченко