Постанова № 58461593, 07.06.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2016 року Справа № 876/1320/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Кудєрової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області, яким просив: скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області від 05.11.2015 року № 322 о/с «По особовому складу» в частині звільнення його з 06.11.2015 року із служби в органах внутрішніх справ у запас з постановкою на військовий облік з посади інспектора-чергового чергової частини штабу Ковельського міського відділу (з обслуговування міста Ковеля та Ковельського району) Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області; зобов'язати Головне управління Національної поліції у Волинській області поновити його в органах Національної поліції з 05.11.2015 року; стягнути з Головного управління Національної поліції у Волинській області на його користь середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час вимушеного прогулу.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 12.01.2016 року залучено в якості другого відповідача Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 18 січня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Постанова мотивована тим, що постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року № 730 було ліквідовано як юридичну особу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області та її структурні підрозділи, а Головне управління Національної поліції у Волинській області за законом не є правонаступником Управління Міністерства внутрішніх справ у Волинській області. При повній ліквідації чисельність працівників скорочується, а весь штат працівників ліквідується, крім працівників, відносно яких діють обмеження на звільнення, тобто пряма заборона на звільнення, обумовлена в Законі. Тому суд дійшов висновку, що позивача було правомірно звільнено в зв'язку із скороченням штату. При цьому, під час судового розгляду справи було встановлено, що ОСОБА_1 не звертався з рапортом щодо звільнення з органів внутрішніх справ в порядку переведення до поліції та з заявою про прийом на службу в поліцію. В свою чергу, передбачених законодавством обмежень щодо звільнення ОСОБА_1 судом не встановлено. На думку суду, не є підставою для скасування оскаржуваного наказу посилання позивача на те, що він перебував у відпустці з 04 до 19 листопада 2015 року, так як відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» перебування працівників міліції у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ. Крім того, за час служби ОСОБА_1 неодноразово притягувався до дисциплінарної відповідальності. Також суд вважає, що не являється порушенням звільнення ОСОБА_1 без погодження з профспілковим органом, оскільки відбулася повна ліквідація установи, а згідно з ч. 1 ст. 43 Кодексу законів про працю України не потрібно попередньої згоди профспілкового органу для розірвання трудового договору через скорочення штатів з працівником органу внутрішніх справ. Тому, на думку суду, відповідач довів правомірність оскаржуваного наказу.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив позивач, вважає, що вона прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Просить постанову скасувати та прийняти нову, якою позов задовольнити.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що звільнення є незаконним, оскільки відповідач не попереджав його у встановленому законодавством порядку та строк про майбутнє звільнення, не врахував наявності у нього переважного права на залишення на роботі, не пропонував переведення на іншу посаду, а також не отримав погодження профспілкового комітету на його звільнення.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Як встановив суд, ОСОБА_1 з 01.09.2001 року проходив службу в органах внутрішніх справ, останньою посадою перед звільненням була посада інспектора-чергового чергової частини штабу Ковельського міського відділу (з обслуговування міста Ковеля та Ковельського району) Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області.

Наказом начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області від 05.11.2015 року № 322о/с ОСОБА_1 було звільнено у запас з постановкою на військовий облік у зв'язку з скороченням штатів згідно з п. 64 «г» «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ».

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про правомірність і обґрунтованість оскаржуваного наказу, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. «г» п. 64 «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію України», Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Даний Закон був опублікований 06.08.2015 року в газеті «Голос України» та відповідно до його Прикінцевих та перехідних положень набрав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 07.11.2015 року, крім, зокрема, п. п. 8, 11 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, які набрали чинності з дня, наступного за днем опублікування Закону, тобто 07.08.2015 року.

Так, п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію України» передбачено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Колегія суддів вважає, що з врахуванням змісту наведеної норми в даному випадку відсутній обов'язок в Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області щодо додаткового попередження позивача про наступне звільнення.

Відповідно до п. п. 9, 10 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Проаналізувавши положення наведених норм, колегія суддів зазначає, що для звільнення працівників міліції за скороченням штатів обов'язковими є наступні умови: скорочення штату, пропонування посади, відмова працівника.

Також Законом України «Про Національну поліцію України» передбачена альтернатива вибору працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, зокрема, прийняття на службу за їх згодою або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що звільнення ОСОБА_1 відбулося в зв'язку з повною ліквідацією установи, в якій він проходив службу - Ковельського міського відділу (з обслуговування міста Ковеля та Ковельського району) Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області.

Щодо такого висновку суду першої інстанції колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 04.03.2014 року у справі № 21-8а14, ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв'язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з'ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» було ліквідовано, зокрема, Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області та Ковельський міський відділ (з обслуговування міста Ковель та Ковельського району) Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області з одночасним утворенням Головного управління Національної поліції у Волинській області, в структурі якого без права юридичної особи Ковельський відділ поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області.

При цьому, в Законі України «Про Національну поліцію», постанові Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року № 730 чи інших нормативно-правових актах не зазначено про відмову держави від виконання завдань та функцій, які були покладені на органи міліції.

Таким чином, в даному випадку фактично мала місце реорганізація зазначеного правоохоронного органу, оскільки відповідна функція держави ліквідована не була.

На думку колегії суддів, зазнане вище правонаступництво підтверджується, зокрема, аналогічністю завдань міліції і поліції, встановлених ст. 3 Закону України «Про міліцію» та ст. 2 Закону України «Про Національну поліцію» відповідно, ліквідація обласних управлінь Міністерства внутрішніх справ України з одночасним створенням аналогічних територіальних органів Національної поліції, використання органами Національної поліції в своїй діяльності нормативно-правових актів (наказів) Міністерства внутрішніх справ України.

Також колегія суддів враховує, що в постанові від 27.05.2014 року у справі № 21-108а14 Верховний Суд України висловив правову позицію, згідно з якою встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників ліквідованої установи.

Пунктами 8-11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію України» не було передбачено порядку пропонування працівникам міліції посад в органах Національної поліції.

Враховуючи дану обставину та наведену правову позицію Верховного Суду України щодо обов'язку роботодавця працевлаштувати працівників ліквідованої установи, колегія суддів вважає, що в даному випадку до спірних правовідносин підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства, а саме ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, частиною 3 якої передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, колегія суддів дійшла висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Однак у спірному випадку Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області у встановлений законодавством строк, а саме до 05.11.2015 року, не запропонувало ОСОБА_1 жодної посади в новостворених органах Національної поліції.

Враховуючи, що обов'язок запропонувати посаду відповідно до змісту наведеної норми та правової позиції Верховного Суду України лежить саме на роботодавцеві, колегія суддів вважає помилковим посилання суду першої інстанції на ту обставину, що ОСОБА_1 в період з 07.08.2015 року до 06.11.2015 року з рапортом щодо звільнення з органів внутрішніх справ в порядку переведення до поліції та з заявою про прийом на службу в поліцію не звертався.

А відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи наведені вище обставини та положення нормативно-правових актів, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуваний наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області від 05.11.2015 року № 322 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 з 06.11.2015 року із служби в органах внутрішніх справ у запас з постановкою на військовий облік з посади інспектора-чергового чергової частини штабу Ковельського міського відділу (з обслуговування міста Ковеля та Ковельського району) Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області є протиправним і підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання Головного управління Національної поліції у Волинській області поновити його в органах Національної поліції з 05.11.2015 року колегія суддів зазначає наступне.

Як встановив суд і не заперечує позивач, у встановленому п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію України» порядку та строк він не звертався з рапортом про призначення його на посаду в органах національної поліції і його працевлаштування в цих органах у встановленому законодавством порядку не відбулося, в зв'язку з чим зазначена позовна вимогам не підлягає задоволенню.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що відповідно до п. 24 «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді.

Таким чином, встановивши, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 слід поновити на посаді, яку він займав перед звільненням з органів внутрішніх справ - інспектора-чергового чергової частини штабу Ковельського міського відділу (з обслуговування міста Ковеля та Ковельського району) Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області, оскільки законодавство не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, в даному випадку суд, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав.

Колегія суддів враховує, що відповідно до ч .4 ст. 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно з відомостями, наявними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на день апеляційного розгляду справи Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області та Ковельський міський відділ (з обслуговування міста Ковеля та Ковельського району) Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області перебувають у стадії припинення, тобто не є ліквідованими.

При цьому, в даному випадку колегія суддів вважає можливим і необхідним для повного захисту порушених прав позивача відповідно до положень ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі заявлених ним позовних вимог.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що слід відмовити у задоволенні позову про стягнення на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з таких підстав.

Як зазначено вище, перед звільненням ОСОБА_1 працював на посаді інспектора-чергового чергової частини штабу Ковельського міського відділу (з обслуговування міста Ковеля та Ковельського району) Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області, тобто перебував у трудових відносинах безпосередньо з міським відділом, а не з Управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області чи Головним управлінням Національної поліції у Волинській області.

Ковельський міський відділ (з обслуговування міста Ковеля та Ковельського району) Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області, де позивач проходив службу перед звільненням і отримував грошове забезпечення, має статус юридичної особи та рахунки в установах Державного казначейства.

Однак зазначена установа не була залучена і не брала участі у справі як співвідповідач.

При цьому, колегія суддів зазначає, що підстави та порядок заміни неналежної сторони у адміністративному процесі встановлено ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з частиною першою якої суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

Оскільки за змістом цієї норми допустити заміну належної сторони у справі може виключно суд першої інстанції за умови згоди позивача та незмінності підсудності адміністративної справи, то можливості заміни неналежної сторони судом апеляційної інстанції процесуальним законодавством не передбачено.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова підлягає частковому скасуванню, оскільки суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, і оскаржувана постанова прийнята частково з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. ст. 207, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18 січня 2016 року у справі № 803/3932/15 - скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області від 05 листопада 2015 року № 322 о/с «По особовому складу» в частині звільнення з 06 листопада 2015 року капітана міліції ОСОБА_1 (М-224707) із служби в органах внутрішніх справ у запас з постановкою на військовий облік з посади інспектора-чергового чергової частини штабу Ковельського міського відділу (з обслуговування міста Ковеля та Ковельського району) Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області, згідно з п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.

Поновити ОСОБА_1 з 06 листопада 2015 року на посаді інспектора-чергового чергової частини штабу Ковельського міського відділу (з обслуговування міста Ковеля та Ковельського району) Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.М. Довгополов

Судді Л.Я. Гудим

В.В. Святецький

Постанова складена в повному обсязі 08.06.2016 року