Постанова № 58461320, 09.06.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 825/325/16 Головуючий у 1-й інстанції: Поліщук Л.О.

Суддя-доповідач: Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 червня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Дуденкові О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2016 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Бахмацькому районі Чернігівській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2016 р. позов задоволено частково: стягнуто з Управління Пенсійного фонду України в Бахмацькому районі Чернігівської області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп.; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Бахмацькому районі Чернігівської області в місячний строк, з дня набрання законної сили постановою суду у справі № 825/325/16, подати до суду звіт про виконання судового рішення. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію змінити постанову суду першої інстанції, скасувавши її в частині позовної вимоги щодо якої судом було частково відмовлено та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовну вимогу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач працював на посаді головного спеціаліста юрисконсульта Управління Пенсійного фонду України в Бахмацькому районі Чернігівської області з 18.07.2013 по 24.07.2014.

Згідно платіжного доручення від 16.11.2015 №264 ОСОБА_2 було перераховано суму у розмірі 385,40 грн.

21.12.2015 позивач звернувся з заявою до Управління Пенсійного фонду України в Бахмацькому районі Чернігівської області, в якій просить виплатити середню заробітну плату за весь час з моменту звільнення 24.07.2014 по день розрахунку 16.11.2015.

31.12.2015 відповідач на адресу ОСОБА_2 направив лист №6122/09, в якому повідомив позивача, що 16.11.2015 виплачено належні їй кошти у розмірі 385,40 грн.

Суд першої інстанції, стягуючи середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на користь позивача у сумі 2000,00 грн., при визначенні розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні врахував розмір спірної суми по компенсації та частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком у тому числі, й щодо періоду за який вона підлягає сплаті, та прийшов до висновку про застосування принципу співмірності.

Колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, аргументуючи свою позицію наступним.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на корить працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, а коли він у цей день не був на роботі. - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таке ж роз'яснення цієї норми права надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.

Вказана правова позиція також висловлена і Верховним судом України у постанові від 21.01.2015 № 6-195цс14, яка в силу статті 244-2 КАС України є обов'язковою для всіх судів України.

Проаналізувавши вищевказані норми законодавства та приймаючи до уваги правову позицію Верховного Суду України, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про наявність у позивача права на отримання відшкодування за час затримки виплати при звільненні середнього заробітку.

Однак, колегія суддів не може погодитись з судом першої інстанції в частині застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з огляду на наступне.

Так, посилання суду першої інстанції, при визначенні розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 2000 грн., на позицію Верховного Суду України (постанова №6-54цс11 від 12.01.2012 року), колегія суддів не бере до уваги, оскільки в зазначеному рішення позов містить декілька вимог, що випливають із трудових правовідносин та вимог майнового характеру, які були задоволені частково, тому судом і був застосований принцип співмірності.

Зменшення ж розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку можливо лише у разі виникнення спору про розмір належних до виплати сум (п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»).

Однак такого спору між позивачем та відповідачем не було, тому правові підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку відсутні.

Як зазначено в постанові Верховного Суду України від 14 листопада 2012 року у справі №6-126цс12, статті 116, 117 КЗпП України структурно віднесені до розділу VII «Оплата праці» зазначеного Кодексу. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені, це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Проаналізувавши наведене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню в повному обсязі без застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надані докази, які є у справі, були оцінені колегією суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

Згідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, в свою чергу, не спростував доводи позовної заяви.

В свою чергу, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 2002, 205, 206 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2016 р. - скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Бахмацькому районі Чернігівській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток на час затримки розрахунку в розмірі 71255,80 грн, виходячи із затримки розрахунку на 392 робочих дня та середньоденної заробітної плати у розмірі 181 грн. 77,5 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Повний текст постанови виготовлено 14.06.2016.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.