Постанова № 58460044, 14.06.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2016 року № 813/1172/16

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Потабенко В.А.

за участю секретаря судового засідання Бігуна Н.Т.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Хуул О.У., згідно довіреності,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції у Львівській області про скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку на час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної екологічної інспекції у Львівській області (надалі - ДЕІ у Львівські області, відповідач), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просить:

- визнати звільнення з роботи незаконним;

- скасувати накази Державної екологічної інспекції у Львівській області № 15-К від 25.02.2016 року та № 23-К від 29.02.2016 року;

- поновити його на посаді головного спеціаліста відділу екологічного та радіологічного контролю на митній території Львівської області - державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Львівської області;

- стягнути з Державної екологічної інспекції у Львівській області середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- зобов'язати відповідача відшкодувати моральну шкоду в розмірі 10000 гривень;

- зобов'язати відповідача відшкодувати суму судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказами в.о. начальника Держекоінспекції у Львівській області № 15-к від 25.02.2016 та № 23-К від 29.02.2016 року позивача звільнено із займаної посади - державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Львівської області відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України. Позивач вважає наказ про його звільненні незаконним та безпідставним. При цьому вказує не те, що серед працівників відділу не проводилося об'єктивного порівняльного аналізу кваліфікаційного рівня та рівня продуктивності праці, що є порушенням статті 42 КЗпП України. Щорічна оцінка виконання державним службовцем покладених на нього обов'язків і завдань проведена не була, що є порушенням ст. 44 Закону України «Про державну службу» та п. 3 постанови КМ України № 1979 від 25.12.2002 року та наказу Головного управління державної служби України № 122 від 31.10.2003 року. На думку позивача, до уваги не був взятий той факт, що на його утриманні знаходиться неповнолітня донька та син-студент, котрий не працює, що є порушенням ст. 42 Кодексу законів про працю України.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, підтримав, просив задовольнити в повному обсязі. Додатково зазначив, що станом на момент його звільнення у відділі екологічного та радіологічного контролю ДЕІ у Львівській області працювало 8 осіб при наявній кількості штатних одиниць 12, відтак, звільняти будь-кого з працівників відділу посади не було необхідності.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, свою позицію виклав в письмових запереченнях від 14.06.2016 року, суть яких полягає в наступному. Керівник ДЕІ у Львівській області при прийнятті оспорюваного наказу від 25.02.2016 року №15-к «Щодо звільнення з роботи в зв'язку зі скороченням штатної чисельності працівників» діяв у межах своєї компетенції та у відповідності до вимог чинного законодавства, Кодексу Законів про працю України, Закону України «Про державну службу», наказів вищестоящих органів державної влади. Зокрема наказом ДЕІ України від 13.01.2015 року № 1 затверджено структуру та штатний розпис у ДЕІ у Львівській області у кількості 145 штатних посад на 2015 рік, водночас затвердженою структурою та штатним розписом на 2016 рік у ДЕІ у Львівській області передбачалось лише 115 штатних посад. Головою ДЕІ України, листом від 23.12.2015 року № 6-8-1832 керівникам територіальних органів Держекоінспекції були скеровані погоджені структури інспекцій для введення в дію в грудні 2015 року. Таким чином, у відділі позивача (відділ екологічного та радіологічного контролю на митній території Держекоінспекції у Львівській області) на 2015 рік було затверджено згідно (структури) штатного розпису чисельність працівників - 46 (в тому числі головних спеціалістів - 15), а на 2016 рік було затверджено згідно (структури) штатного розпису чисельність працівників - 35 (в тому числі, головних спеціалістів - 12), що свідчить про скорочення штату. Позивач про наступне вивільнення з посади був належним чином попереджений. Крім того, йому була запропонована посада головного спеціаліста відділу організаційно - аналітичного, документального, матеріально - технічного забезпечення і взаємодії з громадськістю та ЗМІ ДЕІ у Львівській області і, оскільки позивач взяв час на роздуми відносно запропонованої посади, у цей час інший працівник із відділу позивача, який теж підпадав під вивільнення (у якого на утриманні є малолітні діти), погодився із запропонованою посадою і роботодавець призначив його на вказану вище посаду.

Додатково представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що при скороченні штатів і вивільненні працівників було враховано рівень кваліфікації кожного, тривалість стажу, дисциплінарні стягнення, наявність заохочень, а також соціальні критерії.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Позивач ОСОБА_1 перебував на державній службі з 01.12.1995р., що підтверджується записом № 8 у трудовій книжці НОМЕР_2.

30.01.2015 року наказом Державної екологічної інспекції у Львівській області № 16-к ОСОБА_1 переведено з посади головного спеціаліста відділу екологічного контролю земельних ресурсів за поводженням з відходами та небезпечними хімічними речовинами - державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Львівської області з 01.02.2015 року, за його згодою, на вакантну посаду головного спеціаліста відділу екологічного та радіологічного контролю на митній території Львівської області - державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Львівської області, з посадовим окладом згідно штатним розписом.

28.12.2015 року ДЕІ у Львівській області прийнято наказ № 170-к «Про попередження працівників Державної екологічної інспекції у Львівській області про заплановане скорочення штатної чисельності», відповідно до наказу ДЕІ у Львівській області від 28.12.2015 року № 169-К «Про введення в дію структури та штатного розпису», яким працівників Державної екологічної інспекції у Львівській області, в тому числі і ОСОБА_1, попереджено про заплановане скорочення штатної чисельності згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Позивача про заплановане скорочення штатної чисельності посад було попереджено під підпис 28.12.2015р., що підтверджується наказом № 170-к від 28.12.2015 року з додатками та попередженням № 7 від 28.12.2015 року.

25.02.2016 року відповідачем прийнято оскаржуваний наказ № 15-к «Про звільнення з роботи в зв'язку зі скороченням штатної чисельності працівників», яким ОСОБА_1, головного спеціаліста відділу екологічного та радіологічного контролю на митній території Львівської області - державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Львівської області, звільнено із займаної посади 29.02.2016 року у зв'язку із скороченням штатної чисельності працівників, згідно п.1 ст.40 КЗпП України. 29.02.2016р. відповідачем прийнято наказ № 23-к «Про внесення змін до наказу від 25.02.2016 року № 15-к», яким, у зв'язку з перебуванням на лікарняному ОСОБА_1 - головного спеціаліста відділу екологічного та радіологічного контролю на митній території Львівської області - державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Львівської області, внесено зміни до наказу № 15-к «Про звільнення з роботи в зв'язку зі скороченням штатної чисельності працівників» від 25.02.2016 року в частині дня звільнення: днем звільнення вважати перший день виходу з лікарняного.

Не погоджуючись зі своїм звільненням, позивач звернувся до суду.

Суд, вирішуючи спір по суті, виходив з наступного.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Пунктом 15 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено, що публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 Кодексу законів про працю України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Вказана вище норма передбачає два вихідних критерії, виходячи з яких роботодавець приймає рішення про те, який з працівників має переважне право на залишення на роботі: кваліфікація та продуктивність праці.

Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду трудових спорів» (з наступними змінами та доповненнями), при розгляді трудових спорів, пов'язаних із звільненням за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

В усіх випадках звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП.

Судом встановлено, що за результатами роботи Комісії з питань скорочення штатної чисельності, оформленої протоколом №1 від 15.02.2016 року, начальнику відділу екологічної та радіологічного контролю на митній території Львівської області ОСОБА_3 запропоновано підготувати пропозиції щодо звільнення працівників підпорядкованих підрозділів у зв'язку з скороченням штатної чисельності з відповідним обґрунтуванням.

Відповідно начальником відділу екологічної та радіологічного контролю на митній території Львівської області ОСОБА_3 було підготовлено службову записку щодо списку кандидатур на звільнення 10 осіб, в тому числі і позивача. Як випливає зі змісту даної службової записки, підставою для звільнення зазначалась наявність застосованих заходів дисциплінарного впливу у вигляді догани та нижча кваліфікація.

Як вбачається із протоколу № 2 засідання Комісії з питань скорочення штатної чисельності від 23.02.2016 року, комісією при прийнятті рішення щодо залишення на роботі або звільнення працівників враховано лише наявність не знятих дисциплінарних стягнень у вигляді догани у працівників ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, не зважаючи на той факт, що завідувачем юридичного сектору Хуул О.У. було наголошено членам комісії, що при прийнятті рішення щодо залишення на роботі або звільнення працівників слід врахувати визначені критерії та переваги, зокрема: рівень кваліфікації, тривалість стажу, дисциплінарні стягнення, наявність заохочень, а також соціальні критерії передбачені законодавством.

Водночас, факт врахування при прийнятті рішення щодо залишення на роботі або звільнені працівників визначених критеріїв та переваг, як от рівня кваліфікації, тривалості стажу, дисциплінарних стягнень, наявності заохочень, а також соціальних критеріїв, передбачених законодавством, в протоколі № 2 від 23.02.2016 року не відображений.

Більше того, такий факт не знайшов свого підтвердження і в інших матеріалах адміністративної справи, а, отже, суд дійшов висновку про неврахування таких критеріїв при звільненні як: рівень кваліфікації, тривалість стажу, наявність заохочень, а також соціальні критерії передбачені законодавством.

Відтак, відповідачем при прийнятті оскаржуваного наказу від 25.02.2016 року № 15-к «Про звільнення з роботи в зв'язку зі скороченням штатної чисельності працівників» не було дотримано вимог ст. 42 КЗпП.

Суд також вважає зазначити, що згідно штатного розпису на 2015 рік у відділі екологічного та радіологічного контролю на митній території Львівської області нараховувалось 46 чоловік, з них на посаді головного спеціаліста - державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Львівської області мало б працювати 15 чоловік, а відповідно до штатного розпису на 2016 рік у відділі екологічного та радіологічного контролю на митній території Львівської області нараховувалось 35 чоловік, з них на посаді головного спеціаліста - державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Львівської області 12.

Таким чином, звільненню з роботи в зв'язку з скороченням з посади головного спеціаліста - державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Львівської області підлягало 3 чоловіка, в той час як вбачається з протоколу комісії № 2 від 23.02.2016 року та службової записки начальника відділу екологічного та радіологічного контролю на митній території Львівської області ОСОБА_3, фактично було звільнено лише позивача.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що з матеріалів справи, а саме з наказу Державної екологічної інспекції у Львівській області від 28.12.2015 року № № 170-к «Про попередження працівників Державної екологічної інспекції у Львівській області про заплановане скорочення штатної чисельності» вбачається, що у відділі екологічного та радіологічного контролю на митній території Львівської області на період проведення скорочення фактично працювало 8 головних спеціалістів - державних інспекторів. А згідно штатного розпису на 2016 рік у відділі екологічного та радіологічного контролю на митній території Львівської області було передбачено 12 штатних посад головних спеціалістів - державних інспекторів, з чого випливає, що у відповідача взагалі не було необхідності звільняти будь-кого з працюючих у відділі екологічного та радіологічного контролю на митній території Львівської області головних спеціалістів - державних інспекторів.

Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 ст. 40 КЗпП України, частини 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Суд не приймає до уваги та вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що позивачу була запропонована посада головного спеціаліста відділу організаційно - аналітичного, документального, матеріально - технічного забезпечення і взаємодії з громадськістю та ЗМІ ДЕІ у Львівській області, оскільки докази відмови ОСОБА_1 від зайняття такої посади в матеріалах справи відсутні. Водночас, за відсутності відмови позивача на вказану посаду було в той же день (25.02.2016 року) призначено іншого працівника із відділу позивача, який теж підпадав під вивільнення.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення ст. 19 Конституції України та ст. 2 КАС України відповідачем при прийнятті наказу № 15-К від 25.02.2016 року дотримані не були, що зумовило звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В супереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій в частині звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста - відділу екологічного та радіологічного контролю на митній території Львівської області - державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Львівської області, як такого, що не має переважного права перед іншими працівниками на залишення на роботі, не доведено дотримання вимог ст. 42 КЗпП України.

Відтак, наказ № 15-К від 25.02.2016 року є протиправним та підлягає скасуванню, а позивач - поновленню на попередньо займаній перед звільненням посаді.

Визнання протиправним та скасування наказу ДЕІ у Львівській області № 15-К від 25.02.2016 року закономірно тягне за собою і визнання протиправним та скасування наказу № 23-К від 29.02.2016 року.

Пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду трудових спорів» містить роз'яснення, що працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування наказів Державної екологічної інспекції у Львівській області № 15-К від 25.02.2016 року та № 23-К від 29.02.2016 року, а також поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу екологічного та радіологічного контролю на митній території Львівської області - державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Львівської області.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Як встановлено судом, тривалість вимушеного прогулу позивача склала 66 робочих днів (з 09.03.2016 року, тобто дня виходу позивача з лікарняного після звільнення) по день ухвалення рішення у справі (13.06.2016 року).

Згідно довідки ДЕІ у Львівській області № 10-2675 від 07.06.2016 року розмір середньоденного заробітку позивача становить 111,43 грн., відтак, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09.03.2016 року по 13.06.2016 року складає 7354,38 грн. (66 робочі дні х 111,43 = 7354,38 грн.). Тому, саме ця сума підлягає стягненню з ДЕІ у Львівській області на користь ОСОБА_1

Відповідно до ст. 256 КАС України, суд вважає необхідним допустити негайне виконання постанови в частині виплати середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць та поновлення позивача на роботі.

Таким чином, постанова суду в частині поновлення позивача та стягнення середнього заробітку за один місяць підлягає негайному виконанню.

Що ж стосується стягненню моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн., то суд вважає, що така вимога задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків встановлених ч. 2 цієї статті.

Питання практики застосування положень законодавства щодо відшкодування моральної шкоди висвітлено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», згідно з п. 4 якої позивач повинен зазначити, у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 Постанови).

Пунктом 5 вищевказаної постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

З врахуванням того, що позивач не надав суду жодних доказів завдання моральної шкоди, зокрема, спричинення моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, додаткових зусиль спрямованих на організацію свого життя, суд не вважає покликання позивача про завдання йому під час звільнення моральної шкоди обґрунтованим та дійшов висновку про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до правил ст. 94 КАС України та Закону України «Про судовий збір», судовий збір в цій справі сплачувати не належало.

Однак, оскільки позивачем (згідно із квитанцією № 27 від 06.04.2016 року) помилково сплачено судовий збір за одну вимогу немайнового характеру у розмірі 551,20 грн., такий збір слід йому повернути з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2, 7-14, 18, 19, 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати накази Державної екологічної інспекції у Львівській області № 15-к від 25.02.2016 року та № 23-к віл 29.02.2016 року.

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу екологічного та радіологічного контролю на митній території Львівської області - державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Львівської області.

Стягнути з Державної екологічної інспекції у Львівській області в користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 7354 (сім тисяч триста п'ятдесят чотири) гривні 38 коп.

Рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України в користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, і.н. НОМЕР_1) 551,20 грн. помилково сплаченого при зверненні до суду судового збору.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст.ст. 186, 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 21.06.2016 року.

Суддя Потабенко В.А.