Рішення № 58445432, 14.06.2016, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/1195/16 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач Чорнобривець О. С.

РІШЕННЯ

Іменем України

14.06.2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

головуючого судді - Чорнобривець О.С.

суддів - Потапенка В.І.

ОСОБА_2

за участю секретаря - Гончар В.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного сільськогосподарського підприємства «Богнер» на рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 07 квітня 2016 року, у справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного сільськогосподарського підприємства «Богнер» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобовязання її повернути,-

встановила:

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом Приватного сільськогосподарського підприємства «Богнер» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобовязання її повернути. В обґрунтування зазначав, що між сторонами у 2005 році було укладено договір оренди земельної ділянки площею 5,03 га, яка належить позивачу на підставі державного акту на право приватної власності на землю, строком на 5 років до 2010 року, в подальшому дія даного договору була автоматично продолжена ще на 5 років до 2015 року. У 2015 році позивач звернувся до відповідача з питанням повернення земельної ділянки і дізнався що існує договір оренди землі від 02.06.2009 року, відповідно до умов якого він нібито передав в оренду ПСП «Богнер» належну йому земельну ділянку строком на 10 років, договір зареєстрований в Петрівському відділі Кіровоградської регіональної філії ДП «Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України» 30.07.2010 року. Однак, позивач зазначає, що не укладав ніякого договору з відповідачем в 2009 році та не підписував його.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 02.06.2009 року, укладений між ним та Приватним сільськогосподарським підприємством «Богнер», повернути земельну ділянку.

Рішенням Петрівського районного суду Кіровоградської області від 07 квітня 2016 року позов задоволено. Оспорюваний договір визнано недійсним, зобов'язано ПСП «Богнер» повернути ОСОБА_3земельну ділянку №071, площею 5,03 га, яка розташована на території Богданівської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_4 підтримав доводи апеляційної скарги. Представник позивача ОСОБА_5 заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила рішення суду залишити без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах, доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, відповідно до ст. 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом, а обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.

Згідно з ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобовязаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння, користування на певний строк, а орендар зобовязаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ч.2 ст.207 ЦК України).

Частина перша статті 638 ЦК України передбачає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір оренди землі підлягає державної реєстрації і набуває чинності після його державної реєстрації (ст.ст.18, 20 Закону України «Про оренду землі» у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Договір оренди землі може бути визнано у судовому порядку недійсним з підстав, передбачених ст.215 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК на момент вчинення правочину. Зокрема, у разі недодержання вимог ч.3 ст.203 ЦК України щодо вільного волевиявлення учасника правочину та відповідності його внутрішній волі.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджується, що позивач ОСОБА_3 є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 5,03 га, розташованої на території Богданівської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області.

Матеріали справи містять відомості про те, що 02.06.2009року між ОСОБА_3 і ПСП «Богнер» в письмовій формі строком на 10 років укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки, який зареєстровано у Петрівському відділі Кіровоградської регіональної філії ДП «Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України» 30.07.2010 року, реєстраційний номер № 041038200082(а.с.6).

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_3 посилався на те, що договір оренди не підписував, тому така угода є недійсною. Як на доказ посилався на висновок судової почеркознавчої експертизи, призначеної судом за його клопотанням.

Відповідач, заперечуючи проти позову, вказував на недостовірність висновку експертизи, також вважав можливим застосувати строк позовної давності, про що подав письмову заяву до суду першої інстанції.

Суд погодився з доводами позивача і, покладаючи на обґрунтування рішення висновок судової почеркознавчої експертизи, виходив з того, що позивач ОСОБА_3 не підписував спірний договір із ПСП «Богнер», тому правочин не відповідає волевиявленню позивача і має бути визнаний недійсним.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду, який ґрунтуються на обставинах, що не були доведені.

Статті 10 та 60 ЦПК України передбачають, що кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи від 12.01.2016року, підпис від імені ОСОБА_3 у графі „Орендодавець договору оренди земельної ділянки, виконані не самим ОСОБА_3 , а іншою особою.

Висновок експерта був покладений на обґрунтування рішення суду.

Висновок експерта для суду не є обовязковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 ЦПК України.

Незгода суду з висновком експерта повинна бути мотивована в рішенні або ухвалі (ч.6, ч.7ст.147 ЦПК).

Оцінюючи висновок експерта в якості доказу у справі, колегія суддів дійшла висновку щодо його недостовірності та недостатності для задоволення заявлених позовних вимог.

Відповідно до Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 (із змінами), основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, цифрових записів і підпису.

Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень (далі Інструкція) визначені вимоги щодо оформлення матеріалів для проведення експертиз. Зокрема, п.3.3 Інструкції передбачає, що документ про призначення експертизи має містити перелік об'єктів, що підлягають дослідженню (у тому числі порівняльних зразків та інших матеріалів, направлених експертові, або посилання на такі переліки, що містяться в матеріалах справи); інші дані, які мають значення для проведення експертизи. Пунктом 2.3. Інструкції заборонено експерту самостійно збирати матеріали, які підлягають дослідженню, а також вибирати вихідні дані для проведення експертизи, якщо вони відображені в наданих йому матеріалах неоднозначно.

Для дослідження експертові були направлені матеріали цивільної справи. Ухвала суду, якою за клопотанням позивача призначено проведення почеркознавчої експертизи, не містить перелік об'єктів, що підлягають дослідженню (а.с.27-28).

Пунктами 2 та 3 науково-методичних рекомендацій передбачено, що для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів. Суддя повинен надати експертові вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку(підпису) особи, яка ідентифікується.Перед приєднанням вільних та умовно-вільних зразків до матеріалів справи суддя повинен предявити їх особі, яка ідентифікується, а потім позначити кожний зразок, тобто вказати, що це вільний зразок підпису певної особи (указати її прізвище, імя, по батькові) та посвідчити це своїм підписом. У разі неможливості предявити зазначені зразки (відїзд виконавця, тощо), як зразки слід надавати документ або інші папери, на яких рукописні тексти (підписи) достовірно виконані особою, відносно якої ставиться питання ідентифікації її як виконавця досліджуваного рукопису (наприклад, заява на отримання паспорта (форма №1), паспорт, різного роду посвідчення, на яких є власноручний підпис, та ін..

Матеріали справи свідчать про те, що на експертне дослідження була надана копія(ксерокопія) договору оренди, оригінал оскаржуваного договору не був витребуваний судом з відділу державної реєстрації. Крім того, у порушення вимог п.4.12. Інструкції, договір оренди(ксерокопія), як об'єкт дослідження, не позначений відповідним штампом КВ ОНДІСЕ, в якій проводилась судова почеркознавча експертиза, що мав би свідчити про їх вивчення та дослідження експертом.

Відібрані зразки експериментальних підписів позивача не посвідчені підписом судді. Вільні та умовно-вільні зразки почерку позивача суду не надавались. Як убачається з вступної частини висновку експерта, у якості порівняльного матеріалу були використані експертом на його розсуд матеріали справи. А саме: як вільний зразок підпису позивача копія(ксерокопія) паспорта позивача(а.с.9), умовно-вільні зразки позовна заява по даній справі(а.с.3-4), договір про надання правової допомоги по даній справі(а.с.10). Зазначений експертом поліс № А І/ 5005277 від 12.01.2015року, як умовно-вільний зразок підпису позивача, в матеріалах справи відсутній, та немає підтвердження тому, що такий документ був наданий суду. Вказані документи не позначалися суддею як зразки підпису, не були предявленні позивачу та не зясовувалось чи виконані вони достовірно ним.

В дослідницькій частині експертного висновку відсутні відомості про те, з якими зразками підпису порівнювався досліджуваний підпис.

Наведене у достатньої мірі доводить що судово-почеркознавча експертиза проведена із порушенням наказу Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 "Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень", на стадії призначення експертизи та її проведення, тому не є належним доказом у справі.

В порушення вимог ст.212 ЦПК України, суд не дав належну оцінку висновку експертизи щодо його обґрунтованості та узгодженості з іншими матеріалами справи, не взяв до уваги заперечення відповідача та безпідставно прийняв висновок експертизи як належний доказ у справі.

Відповідно до викладеного, колегія суддів не приймає експертний висновок в якості належного, достовірного та достатнього доказу у справі.

Перевірка належності підпису особі не може підтверджуватись будь-якими засобами доказування(ст.59 ЦПК України), а встановлення зазначеної обставини потребує спеціальних знань.

Відповідно до ст.150 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (ч.1). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові(експертам).

На виконання вимог ч.4 ст.10 ЦПК України, апеляційним судом розяснено сторонам право подати клопотання про призначення повторної експертизи та попереджено сторони про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій.

Сторони підтвердили суду апеляційної інстанції що їм зрозуміло розяснені судом процесуальні норми, але таким правом не скористались.

Таким чином, позивач, крім висновку судової почеркознавчої експертизи від 12.01.2016року, не надав суду інших доказів на підтвердження доводів про те, що оспорюваний договір він не підписував, тому справжність підпису у договорі оренди позивачем не спростовано.

За таких обставин у суду першої інстанції не було правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним( ст.204 ЦК України).

Колегія суддів вважає встановленим, що 02.06.2009 року між ОСОБА_3 та ПСП «Богнер» був укладений строком на 10 років договір оренди земельної ділянки, який зареєстровано в Петрівському відділі Кіровоградської регіональної філії ДП «Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України» 30.07.2010 року, реєстраційний номер № 041038200082.

Стороною відповідача під час розгляду справи у суді першої інстанції заявлено про застосування строків позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Оскільки колегія суддів дійшла висновку щодо недоведеності позовних вимог, у задоволенні позову відмовляється по суті заявлених вимог.

Таким чином, суд першої інстанції, ухвалив рішення на недоведених обставинах, що мають значення для справи, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, тому оскаржуване рішення відповідно до п.2,п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст.307, п.2,п.4ч.1 ст.309,ст.313-314,ст.316 ЦПК України, колегія суддів, -

Вирішила:

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Богнер» задовольтнити.

Рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 07 квітня 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Приватного сільськогосподарського підприємства «Богнер» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 02.06.2009 року, зареєстрованого в Петрівському відділі Кіровоградської регіональної філії ДП «Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України» 30.07.2010 року реєстраційний номер № 041038200082. та її повернення, відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий суддя:

Судді: