Постанова № 58434562, 14.06.2016, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/17423/15-а

Провадження № 2-а/161/169/16

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2016 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі головуючого судді - Подзірова А.О, при секретарі - Кубяк О.В., за участі позивача, представника відповідача - Лясковця В.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Військової частини № 9971 (Луцький прикордонний загін Північне регіональне управління Державної прикордонної служби України) про стягнення заборгованості за піднайом житла,

ВСТАНОВИВ:

позивач звернувся в суд з адміністративним позовом до відповідача про стягнення заборгованості за піднайом житла.

Свій позов мотивує тим, що в червні 2013 року між Державною прикордонною службою в особі начальника Північного регіонального управління ДПСУ та позивачем було укладено контракт «Про проходження громадянами України військової служби України у Державній прикордонній службі України», з терміном дії п'ять років. В даний час він проходить військову службу на посаді заступника начальника відділу начальника відділу по роботі з іноземцями та адміністративного провадження штабу Луцького прикордонного загону. Умовами зазначеного контракту передбачено надання жилого приміщення або виплату компенсації за піднайом (найом) ним жилого приміщення. Військова частина в порушення абзацу 5 пункту 1 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», не орендувала житло для забезпечення ним позивача та членів його сім'ї, з 01 січня 2012 р. по 31 грудня 2014 року військовою частиною 0071 укладено договір оренди квартири по АДРЕСА_3, яка належить ОСОБА_3 та яка була йому надана в суборенду від військової частини. 22 грудня 2014 року позивач звернувся з рапортом до відповідача з проханням укласти (продовжити) договір оренди вищезазначеної квартири на 2015 рік та передати житло йому в суборенду. В лютому 2015 року власник орендованої квартири повідомив позивача про те, що він не отримав кошти за оренду квартири за січень 2015 року. В зв'язку з цим позивач звернувся до командування частини з відповідними рапортами від 06.02.2015 р., 09.02.2015 р. та 02.03.2015 р. в яких повідомляв керівництво Луцького прикордонного загону про заборгованість за квартиру, в якій він проживає та повідомив про попередження його власником про звільнення займаної квартири до 01.04.2015 року в разі несплати заборгованості.

У зв'язку з відсутністю іншого житла для проживання з сім'єю, позивач змушений був оплатити частину суми заборгованості за оренду квартири за березень 2015 року в розмірі 4700 грн., щоб власник квартири його не виселив.

Проте, 01 листопада 2015 року позивач змушений був звільнити квартиру, погасивши борг за оренду власними коштами. Вважає, що власник орендованої квартири виселив його у зв'язку з бездіяльністю командування Луцького прикордонного загону, яка виразилась у не укладенні договору оренди квартири на 2015 рік, ухиленні командування військової частини від підписання документів та несвоєчасності плати за орендоване житло.

У зв'язку з вищевикладеним ОСОБА_4 звернувся з рапортом до відповідача у якому повідомив про виселення його з орендованого житла, відсутність житла для проживання за місцем служби та просив вжити заходів щодо укладення договору оренди житла та передачі його в суборенду позивачу для проживання його та членів сім'ї відповідно до вимог ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». У зв'язку з вищенаведеним просить суд, визнати факт систематичного невиконання умов контракту командуванням відповідача; зобов'язати командира військової частини надати жиле приміщення або укласти договір оренди житлового приміщення для його проживання з сім'єю з 1 листопада 2015 року; стягнути з військової частини № 9971 суму заборгованості за оренду житлового приміщення в сумі 25630,00 грн.

Позивач в судовому засіданні уточнив позовні вимоги. Просив суд, визнати протиправною бездіяльність командування військової частини № 9971 Луцького прикордонного загону Державної прикордонної служби в частині не виконання ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з 01.01.2015 р. по 01.11.2015 р.; стягнути з військової частини № 9971 Луцького прикордонного загону Державної прикордонної служби України суму заборгованості за найм житла в сумі 25630,00 грн., з них - 22000 грн. заборгованості стягнути на його користь 3300 грн. (15 %) - податку з доходів фізичних осіб та 330 грн. - військового збору стягнути в користь держави та стягнути на його користь понесені судові витрати. Додатково пояснив, що неодноразово протягом 2015 року звертався до відповідача з проханням погасити заборгованість за користування ним жилим приміщенням, однак на всі свої звернення отримав лише формальну відписку.

Ухвалою суду від 14.06.2016 року провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Військової частини № 9971 (Луцький прикордонний загін Північне регіональне управління Державної прикордонної служби України) про стягнення заборгованості за піднайом житла в частині вимог щодо визнання протиправної бездіяльності командування Військової частини № 9971 Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині не виконання вимог ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» - закрито.

Позивач в судовому засіданні підтримав уточненні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та просив їх задовольнити. Додатково пояснив, що неодноразово протягом 2015 року звертався до відповідача з проханням орендувати йому житло, а також погасити заборгованість за користування ним жилим приміщенням, однак на всі свої звернення отримав лише формальну відписку.

Представник відповідача в судовому засіданні позовних вимог не визнав та пояснив, що п.п. 1.2. пункту 1 Положення про порядок оренди та оплати орендованих житлових приміщень у Державній прикордонній службі України передбачено, що у разі відсутності в органі Держприкордонслужби службового житлового фонду, такий орган Держприкордонслужби зобов'язаний для розміщення військовослужбовців та членів їх сімей орендувати житло в межах норм, встановлених законодавством. У прикордонному загоні є ряд інших військовослужбовців, які перебувають на квартирному обліку і в списках осіб, що потребують отримання службових житлових приміщень, котрі також мають право на суборенду житлового приміщення. Чинним законодавством не передбачено, яким чином прикордонний загін повинен знаходити (виявляти) власників житла для оренди житлових приміщень, що ускладнює укладання таких договорів.

Заслухавши пояснення учасників процесу, покази свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3 дослідивши та проаналізувавши подані докази, матеріали адміністративної справи у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 проходив військову службу на посаді заступника начальника відділу по роботі з іноземцями та адміністративного провадження штабу Луцького прикордонного загону.

У червні 2013 року між ОСОБА_2 та начальником Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України було укладено контракт про проходження військової служби в Державній прикордонній службі України.

У пункті 2 контракту вказано, що Державна прикордонна служба України, серед іншого, зобов'язується забезпечити відповідно до законодавства належні умови для проходження військової служби громадянином України, зокрема, надання жилого приміщення або виплату грошової компенсації за піднайом (найом) жилого приміщення.

З договору про закупівлю послуг з оренди житлового приміщення № 7-13 від 01 січня 2013 року слідує, що військова частина 9971 в особі командира частини ОСОБА_8.(орендар) з однієї сторони та фізичної особи ОСОБА_3 (орендодавець) з іншої сторони уклали договір про те, що орендодавець надає, а орендар приймає в оренду житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 для тимчасового проживання військовослужбовця військової частини 9971 ОСОБА_4 (суборендар) та його сім'ї. Загальна сума договору становить 16800 грн. Розмір плати за користуванням житловим приміщенням в місяць складає 1400 грн. (а.с. 78).

Згідно актів приймання-передачі орендованого житлового приміщення від 01 січня 2013 року житлове приміщення за вищевказаною адресою, а також обладнання та інвентар було передано від орендодавця ОСОБА_3 до орендаря ( військової частини 9971), а в подальшому від орендаря до суборендаря ОСОБА_2 (а.с. 81, 82, 119 ).

Додатковою угодою № 1-13 від 30 грудня 2013 року, договір про закупівлю послуг з оренди житлового приміщення № 7-13 від 01 січня 2013 року був продовжений до 31.12.2014 року (а.с. 80).

Як слідує з договору суборенди житлового приміщення від 31 грудня 2014 року Військова частина 9971 (орендар) надала ОСОБА_2 (суборендар) у користування житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2, яке являє собою одну кімнату житловою прощею 16 кв.м. Згідно пункту 5.1. термін дії договору з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року (а.с. 120- 121). Вказаний договір хоча і був підписаний сторонами, але він не був зареєстрований в книзі обліку житлових приміщень, що підтверджується поясненнями представника відповідача та свідків в судовому засіданні, тому він не був виконаний, що також було підтверджено позивачем в судовому засіданні.

Закон України N 2011-XII від 20 грудня 1991 року «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (з наступними змінами та доповненнями) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Абзацами 5,7 частини 1 статті 12 Закону України N 2011-XII, на які посилається позивач, як не підставу позову, встановлено, що у разі відсутності службового жилого приміщення військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі, розміщуються безплатно в спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини, а сімейні - у сімейних гуртожитках. Для інших військовослужбовців військова частина зобов'язана орендувати житло для забезпечення ним військовослужбовця та членів його сім'ї або за бажанням військовослужбовця виплачувати йому грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення. Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, а також розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України.

В судовому засіданні було встановлено, що окремого порядку щодо розміру і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень для військовослужбовців Державної прикордонної служби України не затверджено.

Крім того, в судовому засіданні судом було встановлено, що позивач не звертався до відповідача з заявою або клопотанням (рапортом) про сплату йому грошової компенсації за піднайом (найом) жилого приміщення. Долучені до позову та витребувані судом в відповідача рапорти позивача не містять клопотання про сплату йому грошової компенсації за піднайом (найом) жилого приміщення.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач за час служби не виявив бажання, щодо виплати йому грошової компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення.

Враховуючи, що позивач, звернувся з адміністративним позовом, відповідно до якого фактично просить стягнути компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення, але сам за час служби в 2015 році не скористався своїм правом встановленим абзацом 5 частини 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не подавши рапорт (заяву, клопотання) про сплату компенсації, позовна вимога про стягнення з військової частини № 9971 Луцького прикордонного загону Державної прикордонної служби України суми заборгованості за найм житла в сумі 25630,00 грн. не підлягає до задоволення, а тому в задоволені позову слід відмовити.

Керуючись ст..ст. 159-163 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Військової частини № 9971 (Луцький прикордонний загін Північне регіональне управління Державної прикордонної служби України) про стягнення заборгованості за піднайом житла відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Луцький міськрайонний суд Волинської області. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя: А.О. Подзіров