Ухвала суду № 58434256, 15.06.2016, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

15 червня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

судді-доповідача Кривенди О.В.,

суддів: Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши заяву ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України судового рішення в адміністративній справі за її позовом до управління Пенсійного фонду України у Подільському районі м. Києва (далі - управління ПФУ) про стягнення сум заборгованості,

в с т а н о в и л а:

Подільський районний суд м. Києва ухвалою від 22 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2015 року, позовні вимоги за період з 1 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року залишив без розгляду.

Подільський районний суд м. Києва постановою від 22 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2015 року, позовні вимоги з 1 січня по 2 серпня 2014 року задовольнив, у решті - відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 квітня 2016 року ці судові рішення залишив без змін.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_2 4 травня 2016 року звернулася до Верховного Суду України із заявою про її перегляд.

Відповідно до частини другої статті 239-2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) ухвалою судді Верховного Суду України від 23 травня 2016 року заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків заяви.

Зокрема, в ухвалі йшлося про те, що в ній не вказано, з яких саме підстав її подано, до заяви не долучено копії рішень, зазначених у пунктах 3-5 частини першої статті 239-1 КАС, якщо вона подається з відповідних підстав.

На виконання цієї ухвали 9 червня 2016 року до Верховного Суду України надійшла заява, в якій уточнюється, що її подано з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС.

На обґрунтування підстав до заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 2 листопада 2011 року (№ К/9991/27730/11), яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Проте аналіз зазначених судових рішень не дає підстав для висновку про наявність неоднакового застосування судом норм права.

Так, з наданої для порівняння ухвали Вищого адміністративного суду України вбачається, що суд, розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_2 про перерахунок пенсії з 1 січня 2006 року по 31 грудня 2008 року, виходив з того, що Кабінет Міністрів України у 2006 році не визначив порядку виплати надбавки до пенсії дітям війни, і лише з дня набрання рішеннями Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 і 22 травня 2008 року №10рп-2008 чинності, до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 6 Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195-IV «Про соціальний захист дітей війни» (далі - Закон № 2195-IV)

Тому у цій справі суд касаційної інстанції залишив без змін оскаржувану постанову апеляційного суду м. Києва від 27 квітня 2011 року, якою зобов'язано управління ПФУ провести перерахунок і виплату позивачу підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 9 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року, а в решті позову відмовлено.

Тоді як в оскаржуваній ухвалі предметом розгляду суду були вимоги ОСОБА_2 про стягнення з управління ПФУ заборгованості з виплати щомісячної соціальної державної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 1 січня 2009 року по 30 вересня 2015 року і суд визнав обґрунтованим задоволення позову за період з 1 січня по 2 серпня 2014 року, оскільки лише в цей період положеннями законів про державний бюджет на відповідні роки не було передбачено обмежень щодо застосування статей 5 та 6 Закону № 2195-IV. <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_06_01/pravo1/T042195.html?pravo=1>

В оскаржуваній ухвалі Вищий адміністративний суд України також вказав, що доводи позивача про те, що постановою апеляційного суду міста Києва від 27 квітня 2011 року (законність якої підтверджено наданою для порівняння ухвалою) спір між сторонами вирішено і тому з відповідача має бути стягнуто заборгованість за період з 1 січня 2009 року по 30 вересня 2015 року не ґрунтуються на законі та матеріалах справи.

Отже, зазначені судові рішення ухвалені у спорах, що виникли за різних фактичних обставин, із яких виходив Вищий адміністративний суд України при касаційному розгляді цих справ.

Наведене дає підстави для висновку про необґрунтованість поданої ОСОБА_2 заяви.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 235-240 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

Відмовити у допуску до провадження справи за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України у Подільському районі м. Києва про стягнення сум заборгованості за заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 квітня 2016 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В. КривендаСудді: І.Л. Самсін О.О. Терлецький