Ухвала суду № 58433095, 15.06.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Гаращенка Д.Р.

суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А.

при секретарі Ільченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» за довіреністю - ФедотовоїХристини Юріївни на заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 28 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа ОСОБА_3 про визнання договорів поруки припиненими, -

ВСТАНОВИЛА:

Справа № 758/9407/15-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/7171/2016Головуючий у суді першої інстанції: Богінкевич С.М.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Гаращенко Д.Р.У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ПАТ «УкрСиббанк», третя особа ОСОБА_3, про визнання договорів поруки припиненими, в якому просила визнати договір поруки №93291, укладений 01 лютого 2007 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Укрсиббанк» та договір поруки №168534, укладений 21 грудня 2007 року між тими самими сторонами, припиненими з 14 червня 2010 року.

Свої вимоги обґрунтовували тим, що 01 лютого 2007 року та 21 грудня 2007 року між АКІБ "Укрсиббанк" (з 21.12.2009 року організаційна форма та найменування змінено на ПАТ "Укрсиббанк") та третьою особою ОСОБА_6 були укладені кредитні договори.

В ті ж самі дні між нею та відповідачем, були укладені договори поруки, відповідно до яких позивач виступала поручителем за вказаними вище кредитними договорами.

Посилалася на те, що до кредитних договорів відповідачем та третьою особою було укладено ряд додаткових угод. Зокрема, додатковими угодами від 14.06.2010 року та 08 грудня 2011 року, до обох кредитних договорів, були істотно змінені умови кредитування, що призвело до збільшення її відповідальності, як поручителя, при цьому вона не погоджувала дані зміни.

Враховуючи зазначене, позивач посилаючись на положення ст.559 ЦК України просила припинити укладені між сторонами договори поруки.

Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 28 січня 2016 року позов задоволено повністю.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 01 квітня 2016 року у задоволенні заяви представника ПАТ «УкрСиббанк» про перегляд заочного рішення відмовлено.

Не погоджуючись з заочним рішенням суду, представник ПАТ «УкрСиббанк» - ФедотоваХ.Ю. подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неправильне та неповне встановлення судом обставин справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просила заочне рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог посилався на те, що суд першої інстанції не врахував, що між сторонами укладалися додаткові угоди 14.06.2010 року та 08 грудня 2011 року, якими поручитель ОСОБА_2 надавала свою згоду на зміну основного зобов'язання ОСОБА_3 перед банком, а тому висновки суду про припинення поруки на підставі ч.1 ст.559 ЦК України є помилковими, на думку апелянта.

Представник позивача - ОСОБА_7 заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, про причину неявки суду не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе провести судове засідання за відсутності осіб, які не з'явилися.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 01.02.2007 року між відповідачем АКІБ "Укрсиббанк" (згідно з вимогами Закону України «Про акціонерні товариства» № 514-УІ від 17.09.2008 року були внесені зміни у Статут АКІБ «УкрСиббанк», відповідно до яких нове повне найменування банку стало Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», згідно з положеннями Цивільного кодексу України та Закону України «Про акціонерні товариства» дані зміни не є реорганізацією або ліквідацією юридичної особи АКІБ «УкрСиббанк») та третьою особою ОСОБА_3 (дошлюбне ОСОБА_3) було укладено договір про надання споживчого кредиту №11113528000 (кредитний договір за яким відповідач зобов'язався надати третій особі кредит (грошові кошти) в іноземній валюті сумі 49 700 доларів США, а остання зобов'язалась повернути його у повному обсязі не пізніше 01.02.2028 року згідно з графіком погашення кредиту (додаток №1 до кредитного договору) та сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 11,8 % річних (а.с. 13-20).

Крім того, у подальшому до вищезазначеного кредитного договору були внесені зміни та доповнення, а саме: 17.03.2008 року укладено додаткову угоду №1, відповідно до умов якої змінено розмір процентної ставки по кредиту - 9,5 % річних; 06.02.2009 року укладено додаткову году №1, відповідно до якої змінено графік погашення по кредиту; 17.03.2009 року укладено додаткову угоду №2 - якою змінено строки сплати процентів за користування кредитними коштами з 01 по 25 число кожного місяця; 14.06.2010 року укладено додаткову угоду №2 - якою змінено схему погашення кредиту на ануїтетну, змінено кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 01.10.2041 року, відповідно до абз.1 п.3 сторони встановили комісію на користь банку за правління кредитом в розмірі 1,0% при достроковому погашенні кредиту (а.с.26-28); 08.12.2011 гадку укладено додаткову угоду №3, відповідно до умов якої подовжено строк сплати для прострочених відсотків за користування кредитом, а також, в п.3 встановили подвійний розмір відсотків за користування кредитними коштами понад встановлений строк, за кожен день, починаючи з наступного за днем відповідного платежу згідно графіку, тобто в разі прострочення позичальником - несвоєчасної сплати третьою особою банку відсотків та тіла кредиту, позичальник має сплатити банку вдвічі більше процентів, ніж передбачено договором та даної угодою до нього, на період до остаточного погашення всієї суми заборгованості (а.с.29-30).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 21.12.2007 року між відповідачем та третьою особою було укладено договір про надання споживчого кредиту №11274900000 (кредитний договір 2), за яким відповідач зобов'язався надати третій особі грошовий кредит в сумі 11 000 доларів США, зі строком до 21.12.2037 року та зі сплатою відсотків за користування даним кредитом у розмірі 9,5% річних (а.с.37-42).

У подальшому до вищезазначеного кредитного договору 2 були внесені зміни та доповнення, а саме: 05.02.2009 року укладено додаткову угоду №1, відповідно до якої змінено графік платежів; 17.03.2009 року укладено додаткову угоду №2, відповідно до якої змінено строк сплати відсотків за користування кредитом; 14.06.2010 року укладено додаткову угоду №2, відповідно до якої змінено порядок платежів - із звичайних на ануїтетні; продовжено термін остаточного погашення кредиту до 21.09.2042 року, а також, відповідно до абз.1 п.3 даної угоди, було встановлено додаткову плату - комісію на користь банку в розмірі 1,0% від суми дострокового погашення кредиту (а.с.51-53); 08.12.2011 року укладено додаткову угоду №3, відповідно до якої подовжено строк сплати для прострочених відсотків за користування кредитом, а також, в абз.1 п.3 даної угоди, встановлено подвійний розмір відсотків за користування кредитними коштами понад встановлений строк, тобто в разі прострочення позичальником - несвоєчасної сплати третьою особою банку відсотків та тіла кредиту, на період до остаточного погашення всієї суми заборгованості (а.с.54-55).

Як вбачається з матеріалів справи, з метою забезпечення вищезазначених кредитних договорів, відповідач уклав з позивачкою договори поруки - №93291 від 01.02.2007 року (а.с.31-32) та №168534 від 21.12.2007 року (а.с.56-57), до яких між сторонами укладалися додаткові угоди - №1 від 14.06.2010 року (а.с.33-34) та №2 від 08.12.2011 року (а.с.35-36) - до першого, та №1 від 14.06.2010 року (а.с.58-59) та №2 від 08.12.2011 року (60-61) - до другого, з метою погодження з позивачем змінених умов зобов'язання між відповідачем та третьою особою, які збільшували розмір та строк платежів, тобто - збільшували обсяг її відповідальності за невиконання третьою особою своїх зобов'язань за кредитними договорами.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки додатковими угодами від 14.06.2010р. та від 08.12.2011р. до кредитного договору, укладеними між відповідачем та третьою особою, фактично були змінені умов основного зобов'язання без згоди позивача як поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останньої.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, зважаючи на таке.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає, оскільки суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи, дослідив усі наявні в матеріалах справи докази і ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував, що між сторонами укладалися додаткові угоди 14.06.2010 року та 08 грудня 2011 року, якими поручитель ОСОБА_2 надавала свою згоду на зміну основного зобов'язання ОСОБА_3 перед банком, а тому висновки суду про припинення поруки на підставі ч.1 ст.559 ЦК України є помилковими, є безпідставними, оскільки не відповідають матеріалам та дійсним обставинам справи.

Згідно з ч. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 р. встановлено, що відповідно до положень ст. 10-11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до положень ч.3 ст.10 та ч.ч.1,4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно ч.4 ст.60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апелянтом не було надано доказів суду про те, що позивач надавала згоду на зміну усіх умов кредитного договору, які були встановлені додатковими угодами між відповідачем та третьою особою, а тому є припущенням апелянта, які колегія суддів не може покласти в основу судового рішення.

Відповідно до положень ст.10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною 2 статті 59 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так, на обґрунтування свого позову, позивач надала суду копії кредитних договорів (між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3.) та договорів поруки (між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2.) від 01 лютого 2007 року та 21 грудня 2007 року; копії додаткових угод, укладених між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3, до вказаних кредитних договорів, та копії додаткових угод, укладених між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2, до вказаних договорів поруки, від 14 червня 2010 року, 08 грудня 2011 року.

Так, у п.2.1. договорів поруки від 01 лютого 2007 року та 21 грудня 2007 року сторонами узгоджено, що кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови Основного договору з Боржником, в наслідок чого збільшується обсяг відповідальності Поручителя. Під «згодою Поручителя» Сторони розуміють, зокрема, укладення Поручителем додаткової угоди до цих договорів щодо внесення відповідних змін.

Дійсно, між ОСОБА_2 та ПАТ «УкрСиббанк» було укладено ряд додаткових угод, до договорів поруки, якими ОСОБА_2 давала згоду на зміну чітко зазначених у них умов основного зобов'язання боржника перед банком (том.1, а.с.33-34, 35-36, 58-59, 60-61).

На основі наданих згод поручителя, між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено ряд додаткових угод, до кредитних договорів, якими було змінено умови основного зобов'язання боржника перед банком (том 1, а.с. 26-28, 29-30, 51-53, 54-55).

Проте, детально вивчивши усі вказані додаткові угоди, колегією суддів виявлено, що поручитель ОСОБА_2 в додаткових угодах надавала згоду на зміну не усіх умов основного зобов'язання, які в подальшому були змінені додатковими угодами для боржника.

Зокрема, позивач не надавала банку згоди на те, що «Позичальник згідно умов Договору сплачує Банку комісію за управління кредитом при достроковому погашенні кредиту у розмірі 1 (один) процент від суми дострокового погашення». Дана ж умова була встановлена між позичальником та банком в пунктах 3 Додаткової угоди №2 до договору про надання споживчого кредиту №11113528000 від «01» лютого 2007 року від 14 червня 2010 року та Додаткової угоди №2 до договору про надання споживчого кредиту №11274900000 від «21» грудня 2007 року від 14 червня 2010 року.

Також позивач не надавала банку згоди на те, що «за користування кредитними коштами понад встановлений Договором термін встановлюється процентна ставка у подвійному розмірі від ставки, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення. Такий розмір процентної ставки застосовується до всієї простроченої суми основного боргу Позичальника за Договором. Нарахування подвійної процентної ставки на прострочену суму основного боргу починається з дати виникнення прострочення, а саме з наступного дня після дня несплати або не повної сплати платежу встановленого у договорі. Проценти нараховуються на прострочену суму основного боргу за підвищеною ставкою до моменту погашення такої заборгованості». Дана ж умова була встановлена між позичальником та банком в пунктах 3 Додаткової угоди №3 до договору про надання споживчого кредиту №11113528000 від «01» лютого 2007 року від 08 грудня 2011 року та Додаткової угоди №3 до договору про надання споживчого кредиту №11274900000 від «21» грудня 2007 року від 08 грудня 2011 року.

Отже, позивач ОСОБА_2, як поручитель за зобов'язаннями третьої особи ОСОБА_3 перед відповідачем ПАТ «УкрСиббанк», не надавала згоди на зміну вказаних вище умов кредитування, а така зміна умов збільшила обсяг її відповідальності, як поручителя, перед банком.

Згідно ч.1 ст.559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначився з виниклими правовідносинами сторін та ухвалив правильне по суті рішення.

Враховуючи викладене, заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 28 січня 2016 року колегія суддів вважає обґрунтованим та таким, що ухвалене з додержанням вимог закону. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду першої інстанції не впливають.

Керуючись ст.ст. 218, 303-305, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» за довіреністю - Федотової Христини Юріївни - відхилити.

Заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 28 січня 2016 року - залишити без змін

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді