Рішення № 58433040, 07.06.2016, Апеляційний суд міста Києва

Апеляційний суд міста Києва

Справа № 22-ц/796/2012/2016 Головуючий у 1-й інстанції - Панченко О.М.

Доповідач - Кабанченко О.А.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого - Кабанченко О.А.

суддів - Качана В.Я.

Рубан С.М.

при секретарі - Перетятько А.К.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 листопада 2015 року

в справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Лізинг інформаційних технологій» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 11 листопада 2015 року задоволено позов ПАТ «Лізинг інформаційних технологій» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ «Лізинг інформаційних технологій» суму заборгованості за невиконання договірних зобов'язань в розмірі 25 903 грн. 55 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Лізинг інформаційних технологій» судовий збір в розмірі 129 грн. 52 коп.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Лізинг інформаційних технологій» судовий збір в розмірі 129 грн. 52 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права. Зазначає, що у договорі фінансового лізингу сторонами не зазначено предмет лізингу, строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу), розмір лізингових платежів, а тому договір не є укладеним. Зазначає, що розрахунок заборгованості, наданий представником позивача, не відповідає вимогам закону в частині нарахування штрафних санкцій.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено наступні обставини.

16 лютого 2013 року між ЗАТ «Лізинг інформаційних технологій» в особі СПД ФО ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір №120293066 про надання в оренду на умовах фінансового лізингу обладнання - телевізору LED Samsung UE 40ЕS6800, відповідно до якого відповідач бере участь в системі LeaseIT, зокрема: отримує ІТ-обладнання та інші товари від постачальників - учасників системи LeaseIT, отримує послуги на умовах, визначених обраним клієнтом пакетом фінансування LeaseIT, а оператор LeaseIT (позивач) зобов'язується на підставі договору забезпечити передачу клієнту ІТ-обладнання (ІТ-обладнання, запасних частин, комплектуючих, витратних матеріалів, тощо) обраним клієнтом постачальником та надання клієнту послуг, за умови виконання клієнтом вимог, передбачених Пакетом LeaseIT.

Відповідно до п. 1.2 Договору порядок отримання ІТ- обладнання, інших товарів та послуг Клієнтом визначається Правилами отримання обладнання, інших товарів та послуг в системі LeaseIT, які є невід'ємною частиною цього Договору.

20 лютого 2013 року відповідач ОСОБА_3 для забезпечення виконання зобов'язань перед позивачем виступила поручителем, уклавши договір поруки №120293066 за клієнта в системі LeaseIT.

На підставі п.2.2 Договору, а також п. 4.9 Правил, позивач надав відповідачу в оренду на умовах фінансового лізингу обладнання, про що свідчить акт приймання- передачі майна від 20 лютого 2013 року. Загальна первісна вартість переданого обладнання становить 8 220,00 грн.

Згідно п.2.1 Договору, умови, за яким ІТ-обладнання, інші товари та послуги надаються клієнту, визначаються Пакетом LeaseIT.

Відповідачем обрано Пакет LeaseIT Трійка, а також він зобов'язався сплачувати платежі в такому порядку: перший платіж в розмірі 33.33% від загальної суми платежів, 2 платежі рівними частинами щомісячно до 20 числа кожного місяця, а всього у загальній сумі 8 220,00 грн.

Позивачем у повному обсязі було виконано свої зобов'язання перед відповідачем: надано в користування відповідача відповідне обладнання у відповідні строки та належної комплектації.

Відповідачем ОСОБА_2 було сплачено на погашення місячних орендних платежів 5 480 грн., інші зобов'язання не виконані, а саме не сплачено вартість наданого обладнання у сумі. 2 740 грн., у зв'язку з чим йому нараховувалась плата за прострочення платежу, що встановлена п. 14.2 Правил та п. 5.4.2 Договору.

На день подання позову до суду заборгованість відповідача ОСОБА_2 становила 25 903,55 грн., з яких 2 740 грн. - компенсація вартості наданого обладнання, 23 021,55 грн. - плата за прострочення щомісячних платежів та 142 грн. компенсація понесених витрат, пов'язаних з отриманням виконання зобов'язання.

У травні 2015 року позивач звернувся до суду з даним, посилаючись в обґрунтування позовних вимог на зазначені обставини, просив ухвалити рішення, яким стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за договором у розмірі 25 903,55 грн.

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги визнав частково, посилався на те, що ним було сплачено за договором 5 480,00 грн., останній платіж він не сплатив, оскільки позивач змінив свою назву і він не знав куди потрібно сплачувати. Не погодився з нарахуванням плати за прострочення щомісячних платежів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок невиконання відповідачем ОСОБА_2 зобов'язань за договором порушено право позивача, яке підлягає судовому захисту шляхом стягнення в солідарному порядку заборгованості з відповідача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_3, яка за договором поруки відповідає за виконання зобов'язань ОСОБА_2

Судова колегія вважає такий висновок суду вірним, оскільки він відповідає встановленим обставинам справи, вимогам закону та умовам договорів, що укладались сторонами.

Доводи апеляційної скарги про те, що договір фінансового лізингу є неукладеним, оскільки сторони договору не досягли згоди з усіх істотних умов договору, які відсутні у договорі, судова колегія відхиляє з таких підстав.

Як встановлено судом, 16 лютого 2013 року ОСОБА_2 і відповідачем, від імені якого на підставі довіреності діяв СПД ФО ОСОБА_4, було укладено договір №120293066 про надання в оренду на умовах фінансового лізингу обладнання, відповідно до якого відповідач бере участь в системі LeaseIT, за умови виконання клієнтом вимог, передбачених Пакетом LeaseIT, що визначаються Правилами отримання обладнання, інших товарів та послуг в системі LeaseIT, які є невід'ємною частиною цього Договору.

У договорі зазначено назву обладнання, яке отримав відповідач, загальна сума платежів, пакет фінансування LeaseIT Трійка, умови пакету: платіж при отриманні обладнання - 33,33%, вид договору - фінансовий лізинг, кількість платежів, крім першого, - 2, розмір місячних платежів - рівними частинами, перехід права власності - виплата повної вартості обладнання.

Відповідачем ОСОБА_2 було здійснено дії, що свідчать про укладення договору, - підписання договору, прийняття обладнання за відповідним актом, оплата першого платежу.

Отже, враховуючи положення ст. ст. 626, 638, 639, 641, 642, 806 ЦК України, ст. ст. 1, 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір сторонами був укладений.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач ОСОБА_2 при укладанні договору був ознайомлений не з тими Правилами отримання ІТ-обладнання, які були наданні позивачем в судовому засіданні, а з іншими, судова колегія вважає безпідставними, зважаючи на те, що відповідачем не зазначено в чому полягає різниця між тими правилами, з якими, як він зазначає, його ознайомив позивач, і тими, що надані позивачем суду, а також не надано доказів, що такі правила змінювались у період від дня укладання договору і до звернення позивача до суду з даним позовом.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд повинен був застосувати при вирішенні спору позовну давність, колегія відхиляє, оскільки за ст. 267 ч. 3 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення, а такої заяви від відповідача не надходило.

Разом з тим, з розрахунку заборгованості вбачається, що вона складається з основного боргу 2 740 грн. - компенсація вартості наданого обладнання, 142 грн. - компенсація понесених витрат, пов'язаних з отриманням виконання зобов'язання, та 23 021,55 грн. - плати за прострочення щомісячних платежів, яка фактично є неустойкою і значно перевищує розмір боргу.

З урахуванням положень ч. З ст. 551 ЦК України, за якими розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, колегія суддів вважає, що розмір штрафних санкцій необхідно зменшити до 2 700 грн., змінивши рішення суду в частині розміру суми, що підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача, з 25 903,55 грн. до 5 582 грн. (2 740 грн. - борг, 2 700 грн. - плата за прострочення щомісячних платежів, 142 грн. - компенсація понесених витрат, пов'язаних з отриманням виконання зобов'язання).

Підстав для зміни або скасування рішення суду в іншій частині судова колегія не вбачає.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 листопада 2015 року змінити - зменшити суму заборгованості, що підлягає стягненню в солідарному порядку з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь Приватного акціонерного товариства «Лізинг інформаційних технологій» до 5 582 грн..

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: