Рішення № 58432182, 24.05.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" травня 2016 р.Справа № 922/1287/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Денисюк Т.С.

при секретарі судового засідання Кудревичу М.О.

розглянувши справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "ХЕМЗ-ІРЕС", м. Харків до Державного підприємства "Харківський електромеханічний завод", м. Харків про стягнення коштів в розмірі 33 124,84 грн. за участю :

Представник позивача - ОСОБА_1 (керівник ПАТ "ХЕМЗ-ІРЕС") НОМЕР_1 від 11.09.2004 року;

Представник відповідача - ОСОБА_2М довіреність №87/2 від 04.01.2016 року;

ВСТАНОВИВ:

Позивач Приватне акціонерне товариство "ХЕМЗ-ІРЕС" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства "Харківський електромеханічний завод" про стягнення витрат на забезпечення, збереження та охорону повернутого з оренди майна відповідача в розмірі 33 124,84 грн.. В обгрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що рішенням господарського суду Харківської області від 21.10.2015 року по справі №922/3661/15 Договір оренди обладнання №25 від 25 серпня 1996 року було розірвано, однак, передане в оренду обладнання так і не було вивезене відповідачем та знаходиться на території ПрАТ "ХЕМЗ-ІРЕС".

Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1378,00 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.04.2016 року за позовною заявою було порушено провадження по справі № 922/1287/16 та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 17 травня 2016 року.

Ухвалою суду від 17.05.2016 року розгляд справи було відкладено на 24 травня 2016 року.

Представник позивача, який брав участь в судовому засіданні 24.05.2016 року, підтримував позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні та у відзиві на позовну заяву, який було надано через канцелярію суду з супровідним листом від 23.05.2016 року (вх.№16949), проти позову заперечував.

Приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справу за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

25 серпня 1996 року між Приватним акціонерним товариством "ХЕМЗ-ІРЕС" (Орендар) та Державним підприємством "Харківський електромеханічний завод" (Орендодавець) було укладено Договір оренди обладнання №25 відповідно до умов якого відповідач зобов'язався передати, а позивач прийняти в строкове строкове платне володіння і користування обладнання.

29серпня 1996 року відповідач передав позивачу в орендне користування обладнання по Акту-приймання передачі згідно відомості вартості обладнання та інших основних засобів.

Пунктом 5.2. Договору було встановлено обов'язок позивача зберігати орендоване обладнання від псування та пошкодження. Повернути орендоване обладнання в належному стані з врахуванням його фізичного та морального зносу по закінченню строку або розірвання даного Договору.

Пунктом 5.3. Договору Позивач зобов'язався нести витрати по утриманню орендованого обладнання.

Згідно з п. 2.4. Договору обладнання вважається повернутим Орендодавцю (відповідачу) з моменту підписання сторонами акта приймання - передачі.

Рішенням господарського суду Харківської області від 21 жовтня 2015 року по справі №922/3661/15 Договір оренди обладнання №25 від 25 серпня 1996 року, укладений між позивачем та відповідачем, було розірвано.

29вересня 2007 року між позивачем та відповідачем було підписано акт приймання-передачі обладнання, за яким Позивач передав Відповідачу з орендного користування наступне ОСОБА_2:

1.Автоклав, інвентарний номер 13603;

2.Автоклав, інвентарний номер 13604;

3.Резервуар установки пожежогасіння, інвентарний номер 106;

4.Резервуар установки пожежогасіння, інвентарний номер 107;

Однак, до цього часу ДП "Харківський електромеханічний завод" не забрало з території ПрАТ "ХЕМЗ-ІРЕС" своє обладнання, що також не заперечується відповідачем.

Таким чином, позивач вказує на те, що ПрАТ "ХЕМЗ-ІРЕС" несе витрати по утриманню та зберіганню вказаного майна за власний рахунок, оскільки здійснюючи охорону території підприємства, приміщень заводу та обладнання, що в них знаходиться, одночасно забезпечує збереження майна (автоклавів) та резервуарів відповідача, не отримуючи від нього за це жодних коштів.

Два автоклави, з врахуванням площі, необхідної для вільного пересування побіля них та їх обслуговування, займають виробничу площу заводу в 205 кв.м.

Два резервуари установки автоматичного пожежогасіння займають земельну ділянку площею 182,36 кв.м., яку ПрАТ "ХЕМЗ-ІРЕС" орендує у Харківської міської ради та за яку сплачує орендну плату.

Крім того, на земельній ділянці орендованій позивачем у Харківської міської ради, знаходиться будівля насосної станції пожежогасіння, інвентарний номер 104, яка є власністю ДП "ХЕМЗ" та в оренду ПрАТ "ХЕМЗ-ІРЕС" не передавалась. Будівля насосної станції займає земельну ділянку площею 81,66 кв.м., за яку позивач з 1996 року сплачує орендну плату, фактично не користуючись нею.

Таким чином, позивач зазначає, що забезпечуючи за власний рахунок охорону та збереження майна, несе збитки від виновних дій відповідача, який не виконує свого обов'язку по вивезенню повернутого з оренди обладнання та безоплатно використовує орендовану позивачем земельну ділянку для розміщення на ній будівлі насосної станції та обладнання, повернутого ПрАТ "ХЕМЗ-ІРЕС" відповідачу на підставі Акту приймання-передачі від 30 вересня 2007 року.

Листом вих.№192 від 07.10.2015 року позивач звернувся до відповідача з проханням забрати з території ПрАТ "ХЕМЗ-ІРЕС" повернуте за актом приймання-передачі від 30.09.2007 року обладнання та компенсувати позивачу понесені ним витрати, але це звернення було залишено відповідачем без відповіді.

Листом вих.№216 від 06.11.2014 року позивач звернувся до відповідача з пропозицією укласти Договір відповідального зберігання обладнання, повернутого за актом приймання-передачі від 30.09.2007 року, але ця пропозиція також була залишена відповідачем без відповіді.

Рекомендованим листом №175 від 06.11.2015 року (з повідомленням про вручення) позивач знов звернувся до відповідача з вимогою забрати передане йому за актом приймання-передачі від 30.09.2007 року обладнання та компенсувати Позивачу понесені ним витрати, але це звернення було також залишено відповідачем без відповіді.

У зв"язку з викладеним Приватне акціонерне товариство "ХЕМЗ-ІРЕС" попередньо звернулось до Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. ОСОБА_3 з проханням надати висновок експертного економічного дослідження розміру видатків на утримання обладнання Державного підприємства "Харківський електромеханічний завод", що знаходиться на території позивача.

Висновком експертно-економічного дослідження №12217 від 14.12.2015 року було підтверджено розмір витрат на утримання обладнання в сумі 806 130,24 грн. за період з вересня 2007 року по вересень 2015 року (арк.с. 65-69).

Позивачем зазначено, що за період з 1 жовтня 2015 року по 31 березня 2016 року витрати Приватного акціонерного товариства "ХЕМЗ-ІРЕС" на забезпечення охорони та збереження повернутого з оренди обладнання та будівлі насосної станції пожежогасіння, яка не передавалась в оренду але яка знаходиться на охороняємій території позивача склали 33 124,84 грн., згідно довідки щодо витрат на утримання обладнання №075 від 08.04.2016 року.

У зв'язку з розірванням Договору оренди обладнання №25 від 25.08.1996 року між позивачем та відповідачем припинились договірні відносини і спірні правовідносини між ними не носять договірний характер.

Згідно статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до статті 22 Цивільного Кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Таким чином, у вигляді реальних збитків відшкодовуються тільки ті витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті доходи, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Статтею 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення, а саме: збитків, протиправної поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини.

При цьому на позивача покладається обовязок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний звязок такої поведінки із заподіяними збитками.

Матеріали справи містять належні докази того що обладнання, повернуте відповідачу за Актом приймання-передачі від 30.09.2007 року не було вивезене, а також на орендованій Приватним акціонерним товариством "ХЕМЗ-ІРЕС" у Харківської міської ради, знаходиться будівля насосної станції пожежогасіння (інв. номер 104), яка є власністю ДП "ХЄМЗ" та в оренду позивачу не передавалась.

Зальна площа земельної ділянки ПрАТ "ХЕМЗ-ІРЕС"- 29713 м2.

Площа, яку займають вищевказані об'єкти становить 479,00 м2, в т.ч. автоклави - 205 м2, резервуари - 182,4 м2, насосна станція - 91,6 м2

Калькуляція витрат за 6 місяців (з 01.10.15р. по 31.03.16р.) на утримання основних засобів ДП "ХЕМЗ" виглядає наступним чином:

- Утримання охорони (Додаток № 1 додається) -- 2821,51 грн.;

- Утримання ремонтників (Додаток №2 додається) 3546,02 грн.;

- Недоотриманий дохід від можливої здачі в оренду площі, яку займають автоклави (205 м2) - 24600,00 грн. (205 м2 х 20,00 грн. за 1 м2 х 6).

Дослідивши надані позивачем в обґрунтування своїх вимог документи, суд висновку, що збитки та втрачена вигода в розмірі 30967,53 грн. обгрунтовані, а також доведено, що позивач поніс реальні збитки в цій частині та міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримувати прибуток. Таким чином, незважаючи на те, що неодержаний прибуток - це результат, який не наступив, вимоги про відшкодування збитків у вигляді втраченої вигоди належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами на підкріплення реальної можливості отримання відповідних доходів.

Разом з тим, протиправна поведінка Державного підприємства "Харківський електромеханічний завод" безпосередньо пов'язана зі збитками.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення 30967,53 грн. витрат на забезпечення збереження та охорону майна є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо витрат по сплаті оренди за землю за 2015 рік та 2016 рік - разом за 6 місяців 2157,31 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

17 листопада 2004 року між Харківською міською радою (орендодавець), та ПрАТ "ХЕМЗ-ІРЕС" (орендар) було укладено Договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 2,9713 га.

Згідно з п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Отже, особа, яка придбала будівлю, відповідно до п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу має сплачувати земельний податок на загальних підставах за земельну ділянку, на якій розташовано таку будівлю, з урахуванням прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Водночас, оскільки підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу), а орендної плати - договір оренди земельної ділянки (п. 288.1 ст. 288 цього Кодексу), власнику будівлі, споруди (їх частин) необхідно оформити та зареєструвати ще й право користування земельною ділянкою.

Тобто ПрАТ "ХЕМЗ-ІРЕС" не повинно було нараховувати та відповідно сплачувати податок на землю під будівлями, що належать ДП "ХЕМЗ".

З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача збитків в розмірі 2157,31 грн., нарахованих за сплату орендної не підлягають задоволенню, оскільки ПрАТ "ХЕМЗ-ІРЕС" має власні зобов"язання за Договором оренди землі від 17 листопада 2004 року та позивачем не доведено наявність елементів цивільного правопорушення в діях відповідача.

Відповідно статті 49 ГПК України судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Харківський електромеханічний завод" (адреса: 61037, м. Харків, пр. Московський, 199, Код ЄДРПОУ 05405575) на користь Приватного акціонерного товариства "ХЕМЗ-ІРЕС" (адреса: 61006, м. Харків, вул. Індустріальна, 15-А, Код ЄДРПОУ 23914062) збитки в розмірі 30967,53 гривень та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1288,25 гривень.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 30.05.2016 р.

Суддя ОСОБА_4

Справа №922/1287/16.