Рішення № 58431575, 15.06.2016, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр-т Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.06.2016 Справа № 905/1311/16

Господарський суд Донецької області у складі судді Сажневої М.В., розглянувши матеріали справи

за позовомУкраїнського Державного підприємства поштового звязку «Укрпошта» в особі Донецької дирекції Українського Державного підприємства поштового звязку «Укрпошта» доПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз»простягнення 186 697,97 грн

за участю представників:

від позивачаОСОБА_1 - представник за довіреністювід відповідачане зявилисьОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Українського Державного підприємства поштового звязку «Укрпошта» в особі Донецької дирекції Українського Державного підприємства поштового звязку «Укрпошта» до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» про стягнення заборгованості в сумі 186697,97 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором №4/37 від 01.02.2000 про касове обслуговування щодо здійснення повної та своєчасної оплати вартості наданих послуг.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 18.04.2016 позов визнає у повному обсязі та просить суд відстрочити виконання рішення суду у справі № 905/1311/16 на 1 рік.

Крім того, представником позивача у позовній заяві заявлено вимогу про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз».

Оскільки в судових засіданнях представник позивача не наполягав на розгляді клопотання про накладення арешту та позивачем не надано доказів сплати судового збору за заяву про забезпечення позову, вказане клопотання залишено судом без розгляду.

Рішення прийнято 15.06.2016, оскільки в судовому засіданні 31.05.2016 оголошувалась перерва.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд Донецької області

В С Т А Н О В И В :

01.02.2000 між Словянським вузлом звязку (виконавець, позивач) та Словянським управлінням по газопостачання та газифікації Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» (клієнт, відповідач) підписано договір №4/37 про касове обслуговування (далі - Договір).

Додатковою угодою №10 від 01.02.2007 до Договору сторонами було внесено зміни та доповнення до Договору.

На підставі Додаткової угоди до Договору від 05.04.2007 відбулося перейменування Словянського вузлу звязку на Українське державне підприємство поштового звязку «Укрпошта» центр поштового звязку №11.

Згідно з п. 1.1. Договору позивач приймає від фізичних осіб перерахування на адресу клієнта готівкових грошових коштів за комунальні послуги та інші послуги газового господарства з метою перерахування отриманих сум на розрахунковий рахунок клієнта.

Договір вступає в силу з моменту його підписання і може бути розірваний будь-якою стороною з попередженням про це іншої сторони за один місяць (п. 4.1. Договору).

Відповідно до п. 4.2. Договору даний договір укладається строком на 1 рік і вважається пролонгованим, якщо за 1 місяць до закінчення дії Договору жодна зі сторін письмово не повідомить іншу сторону про його розірвання.

Оскільки в матеріалах справи відсутні відповідні заяви сторін про припинення дії Договору або розірвання Договору, а сторонами підтверджується відсутність таких заяв, суд приходить до висновку, що строк дії Договору неодноразово було продовжено на наступні роки та у заявлений до стягнення період Договір був чинним.

Відповідно до п. 2.1. Договору вузол звязку зобовязується приймати вказані грошові кошти кожен робочий день.

Згідно з п. 2.2. Договору вузол звязку має право отримувати комісійну нагороду за виконані роботи по прийому платежів і перерахунку коштів в розмірі 1% від суми прийнятих коштів.

Вузол звязку зобовязується перераховувати прийняті за кожен день кошти загальною сумою на розрахунковий рахунок клієнта протягом 2-х банківських днів з моменту прийняття даних коштів за вирахуванням комісійної винагороди, передбаченої п. 2.2. даного Договору (п. 2.3 Договору).

Додатковою угодою №10 від 01.02.2007 сторони внесли зміни до Договору та погодили наступне:

- перерахування прийнятих коштів на рахунок замовника здійснюється на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання у повному обсязі. Підставою для сплати замовником комісійної винагороди за надані послуги по прийманню платежів за газ є платіжні доручення установи виконавця та електронні реєстри прийнятих платежів, надані замовнику разом з платіжними дорученнями;

- установа виконавця щомісяця за період з 21 числа минулого місяця до 20 числа включно поточного місяця, не пізніше 22-го числа поточного місяця надсилає замовнику в 2-х примірниках Акт звірки взаємних зобовязань за звітний період;

- замовник, підписавши акт звірки взаємних зобовязань установи виконавця за звітний період, перераховує комісійну винагороду за надані установою виконавця послуги на рахунок установи виконавця у строки не пізніше передостаннього робочого дня поточного місяця.

На виконання умов Договору у період з 21.11.2014 по 12.05.2015 позивач надав послуги з касового обслуговування на загальну суму 186697,97 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами звірки взаємних зобовязань за надані послуги з приймання сум готівки в національній валюті, які підписані представниками позивача та відповідача і скріплені печатками підприємств.

Отримання відповідачем зазначених послуг, підтверджується підписом його представника на зазначених актах, скріплених печаткою підприємства.

Відтак, у відповідача виник обов'язок з проведення розрахунку з позивачем за послуги з розрахунково-касового обслуговування від сум прийнятих платежів за спожитий газ надані позивачем.

Частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення , в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності зі ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У Додатковій угоді №10 від 01.02.2007 до Договору сторонами погоджені наступні строки сплати відповідачем комісійної винагороди позивачу: замовник, підписавши акт звірки взаємних зобовязань установи виконавця за звітний період, перераховує комісійну винагороду за надані установою виконавця послуги на рахунок установи виконавця у строки не пізніше передостаннього робочого дня поточного місяця.

Судом встановлено, що позивач свої зобовязання за Договором виконав належним чином, а саме у період з 21.11.2014 по 12.05.2015 надав відповідачу послуги з касового обслуговування, а тому у позивача виникло право відповідно до Договору на отримання комісійної винагороди за розрахунково-касове обслуговування від суми прийнятих платежів на загальну суму 186697,97 грн, що підтверджується матеріалами справи.

Проте, в порушення умов Договору, відповідач оплату за вказані послуги не здійснив.

Таким чином, станом на час розгляду справи заборгованість відповідача за отримані послуги становить 186697,97 грн.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з претензіями та вимогами про сплату заборгованості у розмірі 186697,97 грн

У відповідь на вказані вимоги відповідач підтверджував наявність заборгованості та повідомляв, що заборгованість буде погашатись з початку опалювального періоду 2015-2016 років.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав, позовні вимоги визнав у повному обсязі.

Згідно з ч. 5 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Визнання позову відповідачем - це безумовне погодження задовольнити матеріально-правову вимогу позивача в тому вигляді, в якому вона міститься у позовній заяві.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги у розмірі 186697,97 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд відстрочити виконання рішення суду на 1 рік на підставі п. 6 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України. В обґрунтування вказаного клопотання відповідач посилається на те, що ПАТ «Донецькоблгаз» знаходиться на території проведення антитерористичної операції. Також відповідач посилається на наявність сертифікатів (висновків) Торгово-промислової палати України, якими засвідчено форс-мажорні обставини за договором, значене скорочення обсягів постачання, реорганізацію та припинення діяльності відокремлених підрозділів відповідача, захоплення структурних підрозділів відповідача.

В судовому засіданні 15.06.2016 представник позивача заперечив проти вказаного клопотання відповідача.

Відповідно до п. 6 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду, приймаючи рішення, відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Виходячи зі змісту п.п. 7.1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Відповідно до п. 7.2 зазначеної постанови підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Однак, відповідачем усупереч статті 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено фактів:

- ускладнення виконання саме рішення у даній справі внаслідок зазначених обставин;

- того, що у нього відсутні кошти чи інше майно для виконання рішення суду;

- того, що обставини, які зумовлюють відстрочку виконання рішення, будуть усунуті саме після закінчення строку такого відстрочення.

Більше того, відповідно до ст. 42 та абз. 5 ст. 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а принципами підприємницької діяльності є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик.

Тому посилання відповідача на тяжкий фінансовий стан підприємства судом не приймається, оскільки даний факт є результатом господарської діяльності заявника, і ні в якому разі не склався внаслідок надзвичайних обставин, та не може бути прийнятий в якості доказів для задоволення клопотання про відстрочення виконання рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені в параграфі 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини «державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням. У такому випадку не може прийняти аргумент Уряду, що визначає таку відсутність як «виняткові обставини» (див. § 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Півень проти України» від 29.06.2004).

При цьому, Європейський суд з прав людини допускає, що «затримки у виконанні рішення можуть бути обґрунтовані за окремих обставин, проте державні органи не можуть довільно посилатись на відсутність коштів як на вибачення за невиплату боргу за рішенням, а затримки не можуть бути такими, що зводять нанівець право, що захищається пунктом 1 статті 6 Конвенції» (див. § 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бакай та інші проти України» від 09.11.2004).

Крім того, судом враховано, що відповідач у відповідях на вимоги позивача про погашення заборгованості гарантував погашення заборгованість протягом опалювального періоду 2015-2016 років та до березня 2016 року, однак жодних проплат в рахунок погашення заборгованості до даного часу відповідачем не здійснено.

Судом не приймаються посилання відповідача на проведення антитерористичної операції на території Донецької області, як на обставину, що значно ускладнює ведення господарської діяльності, оскільки заборгованість відповідача виникла на підставі договору, виконання якого відбувалось в листопаді 2014 року травні 2015 року, тобто коли проведення антитерористичної операції давно для всіх є загальновідомим фактом, проте не зважаючи на вказані обставини, відповідач брав на себе зобовязання за договором.

Надані відповідачем сертифікати та висновки Торгово-промислової палати про форс-мажорні обставини не стосуються неможливості виконання відповідачем зобовязань саме за договором №4/37 про касове обслуговування від 01.02.2000.

Також судом враховано, що тривале невиконання відповідачем грошових зобовязань перед позивачем порушує матеріальні інтереси позивача, а також може призвести до негативних наслідків для нього.

Оскільки відповідачем не доведено обставин, за наявності яких у суду були б правові підстави відстрочити виконання рішення в порядку ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення.

У звязку із задоволенням позову, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача та підлягає стягненню на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» (84313, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Південна, 1, ідентифікаційний код 03361075) на користь Українського Державного підприємства поштового звязку «Укрпошта» (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 22, ідентифікаційний код 21560045) в особі Донецької дирекції Українського Державного підприємства поштового звязку «Укрпошта» (84122, Донецька обл., м. Словянськ, вул. Свободи, 1, ідентифікаційний код 22020055) заборгованість у розмірі 186697 (сто вісімдесят шість тисяч шістсот девяносто сім) грн 97 коп. та судовий збір у розмірі 2800 (дві тисячі вісімсот) грн 47 коп.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Повне рішення складено: 21.06.2016

Суддя М.В. Сажнева