Ухвала суду № 58430030, 15.06.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/23094/15 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

15 червня 2016 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Межевича М.В., Сорочко Є.О.

за участю секретаря Генчмазлумо І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Територіального управління державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Головного управління державного казначейства України в місті Києві, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, ОСОБА_2, звернулася до суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Головного управління державного казначейства України в місті Києві та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, в якому просить:

- визнати протиправною відмову Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування і виплати їй вихідної допомоги (10 місячних заробітних плат за останньою посадою);

- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області нарахувати і виплатити на її користь вихідну допомогу в розмірі 248000,00 грн. за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного Казначейського рахунку;

- звернути постанову до негайного виконання в частині стягнення всієї суми боргу за вказаною державною соціальною допомогою.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2016 року позов задоволено. Визнано протиправною відмову Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо виплати ОСОБА_2 вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою у зв'язку з відставкою. Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Не погоджуючись з прийнятою постановою представник Територіального управління державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та винести нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення

У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову суду слід залишити без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 з 12.04.1976 року працювала на посаді народного судді Нікопольського міського народного суду, а потім судді Нікопольського міського та Нікопольського міськрайонного суду.

З набранням чинності 10.02.1993 року Закону України «Про статус суддів» позивач отримала статус судді.

06.02.2014 року, в установленому порядку, позивач звернулася до Вищої ради юстиції України із заявою про внесення до Верховної Ради України подання про її звільнення у відставку з посади судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області. До вищої ради юстиції України вказана заява надійшла та була зареєстрована 10.02.2014 року.

Дані обставини не заперечується сторонами.

Однак, лише 02.07.2015 року Вищою радою юстиції України прийнято рішення № 114/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області у зв'язку із поданням заяви про відставку.

Подання Вищої ради юстиції від 03.07.2015 року № 8/0/12-15 про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області у зв'язку з поданням заяви про відставку передано нарочно до Верховної Ради України тільки 06.07.2015 року.

Постановою Верховної Ради України від 16.07.2015 року № 634-УІІІ ОСОБА_2 звільнено з посади судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Відповідно до наказу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14.08.2015 року № 108-о суддю Зуєву В.І. відраховано зі штату Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області, рахуючи останнім днем роботи 14.08.2015 року; проведено розрахунок за відпрацьований час та невикористану відпустку; виплачено компенсацію за невикористані щорічну та додаткову відпустки.

07.09.2015 року позивач звернулась до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку відповідно до статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-УІ в редакції від 14.03.2014 року, якою судді, який вийшов у відставку, передбачалася виплата вихідної неоподатковуваної допомоги в розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою.

Листом від 11.09.2015 року № Б-с-1570 Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області повідомило ОСОБА_2 про відсутність законних правових підстав для нарахування та виплати їй вищевказаної допомоги у зв'язку з тим, що постанову Верховної Ради України про її звільнення у відставку прийнято після виключення статті 136 із Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відповідно до Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 року № 1166-УІІ.

Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції задовольняючи позов прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, так як право на відставку позивачем реалізовано до набрання чинності Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", а тому остання має право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до частини першої статті 136 Закону Україну "Про судоустрій і статус суддів".

Колегія суддів погоджується з висновком першої інстанції та зазначає наступне.

Відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

При цьому звільнення судді відбувається за наявності в судді відповідного стажу роботи, який, відповідно до частини першої статті 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (тут і далі нормативно-правові акти застосовуються в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), становить не менше двадцяти років, та подання суддею заяви, яка є підтвердженням вільного волевиявлення судді на реалізацію ним права на відставку.

Частина перша статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачає, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Зазначене вбачається також і з рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 №10-рп/2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII "Прикінцеві положення", абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Так, Конституційний Суд України, зокрема зазначив, що аналіз розділу VІІІ Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" дає підстави для висновку, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

Конституційним Судом України також зауважено, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків.

Тобто, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що реалізація права судді на відставку за наявності підстав, встановлених Законом України "Про судоустрій і статус суддів", є підставою для виплати такому судді у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

При цьому, відповідно до частини третьої статті 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

Згідно з пунктом 4 параграфа 2.1 розділу II Регламенту Вищої ради юстиції, затвердженого рішенням Вищої ради юстиції від 04.04.2010 №791/0/15-10, розгляд питання про відставку судді включає в себе з'ясування дійсного волевиявлення судді, який подав заяву про відставку, з метою перевірки відсутності стороннього впливу на суддю або примусу.

Наведені правові норми вказують, що Вища рада юстиції за наявності у судді відповідного стажу роботи повноважна перевіряти лише справжність волевиявлення судді, водночас відмовити в задоволенні заяви про відставку з інших підстав Вища рада юстиції не правомочна.

Подібну роль у цьому процесі відведено й Верховній Раді України, оскільки, згідно з положеннями статті 216 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України "Про Регламент Верховної Ради України" керівництво Верховної Ради України лише забезпечує організацію підготовки цього питання до розгляду на пленарних засіданнях.

Отже, подання позивачем заяви про відставку за наявності відповідного стажу на посаді судді вказує на реалізацію нею права на відставку.

Посилання апелянта на ту обставину, що станом на час прийняття Верховною Радою України постанови від 16.07.2015 року № 634-УІІ про звільнення позивача з посади судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області у відставку, набрав чинності Закон України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", яким виключено статтю 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а тому відсутні підстави для виплати останній 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, колегія суддів не приймає до уваги враховуючи наступне.

Так, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 26.06.2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» посилається на те, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «Активу» захищається статтею 1 Першого протоколу. Так, суть вимоги особи повз майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатись такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя.

Тобто, станом на дату подання заяви про відставку, позивач мала «законне сподівання» на отримання вихідної допомоги.

Враховуючи ту обставину, що встановлений законом строк внесення ВРЮ до Верховної Ради України подання про звільнення судді з посади, сплив ще в жовтні 2014 року, проте рішення ВРЮ про внесення цього подання до Верховної Ради України не було прийняте, відповідно, не розглянута заява позивача про звільнення з посади судді у відставку, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що ОСОБА_2 звертаючись 06.02.2014 року до Вищої ради юстиції з письмовою заявою про внесення подання про відставку мала «законне сподівання» щодо звільнення її з посади у зв'язку з відставкою та отримання 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Однак, через не розгляд її заяви в термін встановлений чинним законодавством України суб'єктом владних повноважень (ВРЮ), з незалежних від Позивача причин, на час набуття права на відставку, остання не змогла цим правом скористатися.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що набрання чинності Закон України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", яким виключено статтю 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" не є підставою для позбавлення позивача права на отримання вихідної допомоги, оскільки право на відставку реалізовано нею до набрання чинності цим Законом.

При цьому, зміни законодавства не можуть впливати на розмір одноразової допомоги при звільненні, який був передбачений законом на момент реалізації права на відставку, адже відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують відповідальність.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 17 березня 2015 року № 21-371а14. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Таким чином, конституційний статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Враховуючи викладене та ту обставину, що право на відставку позивачем реалізовано до набрання чинності Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", то суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позивач має право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до частини першої статті 136 Закону Україну "Про судоустрій і статус суддів".

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційні скарги залишаються без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Територіального управління державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2016 року - залишити без змін.

Стягнути з Територіального управління державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (49070, м. Дніпропетровськ, проспект Карла Маркса, 57) судовий збір у розмірі 535 (п'ятсот тридцять п'ять) грн. 92 коп. за подачу апеляційної скарги до Київського апеляційного адміністративного суду (отримувач коштів: УДКСУ у Печерському р-ні; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38004897; банк отримувача: ГУДКСУ у м. Києві; код банку отримувача: 820019; рахунок отримувача: 31211206781007; код класифікації доходів до бюджету: 22030001).

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: М.В. Межевич

Є.О. Сорочко

Повний текст ухвали виготовлено 21 червня 2016 року

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Межевич М.В.

Сорочко Є.О.