Постанова № 58429367, 15.06.2016, Одеський окружний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2016 року м. ОдесаСправа № 815/2725/16Одеський окружний адміністративний суд у складі :

головуючого судді Іванова Е.А.

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщені суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 Ань до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ОСОБА_2 Ань (далі позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі ГУДМСУ в Одеській області, відповідач) в якому просить скасувати рішення ГУ МВС України в Одеській області викладене у формі висновку щодо перевірки законності документування посвідкою на безстрокове мешкання в України громадянину ОСОБА_1 ОСОБА_2 Ань від 29.11.2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням (висновком) ГУМВС в Одеській області від 29.11.2011 року посвідка на постійне проживання в Україні серії ОД№0091 визнана недійсною. Позивач вважає, що у відповідача не було підстав для прийняття вказаного рішення про визначення посвідки недійсною. За таких обставин, прийняте відповідачем рішення про визначення посвідки недійсною підлягає скасуванню, а його вимоги задоволенню в повному обсязі.

Позивач в судове засідання не зявився, проте надав клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача в судове засідання зявився .

Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, суд дійшов до висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Судом встановлено, що 29.11.2011 року ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області прийнято рішення (висновок) яким визнано недійсною посвідку на ПМП в Україні серії ОД№0091 яку видано позивачу.

Суд встановив, що 04.02.2002 року до відділення паспортної, реєстраційної та міграційної роботи УМВС України в Одеській області надійшла заява - анкета громадянина громадянина ОСОБА_3 ОСОБА_1 ОСОБА_2 Ань про залишення в Україні на постійне проживання (а.с. 32).

До вказаної заяви позивачем були додані наступні документи: копія паспорту заявниці серії А№0046323 терміном дії з 21.02.2002 року до 21.02.2007 року. свідоцтво про народження дітей, довідка з Посольства ОСОБА_3 в м. Києві про відсутність судимості, розписка, заява на реєстрацію та медичні довідки.

За результатами розгляду поданої позивачем заяви ВГПІС УМВС в Одеській області прийняло висновок про залишення на постійне мешкання в Україні, яким задоволено клопотання позивача про залишення на постійне проживання в Україні.

Після розгляду матеріалів та отримання повідомлень про відсутність заперечень з боку УСБУ, УІТ та НЦБ Інтерполу, на підстав п. 4, Розділу V Закону України «Про імміграцію», 23.09.2002 року громадянка ОСОБА_3 ОСОБА_1 ОСОБА_2 Ань була документована посвідкою на безстрокове мешкання в Україні серії ОД№2743/02 (а.с. 48).

Та 17.05.2007 року замість попередньої посвідки позивачу видана посвідка на постійне проживання сері ОД №0091 терміном дії безстроково (а.с. 14), яка до цього часу знаходиться у позивача.

Відповідно до п.4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» слід вважати такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну: іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки ОСОБА_3 та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Також в останній частині Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» визначено, що особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12 - 15 цього Закону.

Вказаний закон набрав чинності 07.08.2001 року.

Відповідно до ст.1 Закону України Про імміграцію імміграція це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Таким чином, Закон України Про імміграцію визначає два направлення імміграції та, відповідно, іммігрантів, а ст.ст. 4, 9, 11 цього Закону визначають для них підстави, порядок надання дозволу на імміграцію та видачі посвідки на постійне проживання.

Статтями 12, 13 Закону України Про імміграцію визначені підстави для скасування дозволу на імміграцію та вилучення посвідки на постійне проживання.

Так, згідно вимог зазначених статей Закону України Про імміграцію дозвіл на імміграцію може бути скасований, а видана на підставі такого дозволу посвідка на постійне проживання в Україні вилучена, якщо: з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; в інших випадках, передбачених законами України.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення (висновку), воно не містить жодних посилань на пункт Закону України Про імміграцію на підставі якого скасовується дозвіл на імміграцію та посвідка.

Згідно висновку від 29.11.2011 року, єдиними підставами для скасування рішення було те, що на час прийняття рішення про надання позивачу посвідки на постійне проживання в Україні, термін протягом якого певна категорія осіб до якої також відноситься позивач, мали право подати заяву вже сплив, а також те, що позивачем не було надано жодного документу який би підтверджував працевлаштування на території СРСР.

Згідно ст. 12 Закону України Про імміграцію дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:

1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;

2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

Проте, відповідачем до суду не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність обставин, передбачених ст.12 Закону України Про імміграцію та були б підставою для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію, та наявність Закону України який би передбачав такі наслідки при даних умовах.

Судом встановлено, що з боку позивача жодних порушень не було, а фактично порушення були з боку працівника державного органу, який прийняв рішення за спливом встановленого Законом строку та провини в цьому позивача не має.

З матеріалів справи вбачається, що подані позивачем з заявою про залишення в Україні на постійне проживання документи не містять недостовірних відомостей та не є підробленими.

Також, відповідачем не надано доказів існування інших підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію, які передбачені ст.12 Закону України Про імміграцію, а саме: відповідачем не надано суду вироку суду, яким іммігранта засуджено до позбавлення волі; будь-яких доказів того, що дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; доказів того, що скасування дозволу на імміграцію є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; відповідачем, також, не надано суду жодного доказу, який би підтверджував порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Крім того, згідно останньої частини Прикінцевих положень ЗУ «Про імміграцію» посвідка на постійне проживання видавалась без оформлення дозволу на імміграцію, а тому відповідач не може скасувати те, що не надавалось за Законом.

При цьому суд враховує, що з моменту отримання позивачем посвідки на постійне проживання минуло 14 років, у позивача сформувався певний уклад життя в цій країні, виникли звязки з оточенням.

Також суд враховує, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 25.06.2003 року по справі №2-3859 встановлено факт приїзду на роботу згідно договору між Вєтнамскою народною республікою та СРСР та постійного проживання ОСОБА_1 ОСОБА_2 Ань на території України з 1989 року.

Матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про прийняття рішення від 29.11.2011 року раніше ніж вона дізналась в 2016 році.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до п.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд вважає, що оскаржуване рішення (висновок), прийнято відповідачем з порушенням вимог ст.2 КАС України, а саме: з порушенням принципу пропорційності, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем під час розгляду справи не було доведено правомірності прийнятого ним рішення, тому суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що відповідачем до суду не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність обставин, передбачених ст.12 Закону України Про імміграцію та були б підставою для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію, дозвіл на імміграцію позивачу не надавався, та те, що відповідач не вилучав у позивача посвідки на постійне проживання, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.3 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись, ст. ст. 94, 158, 160, 163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 ОСОБА_2 Ань до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області задовольнити.

Скасувати рішення ГУ МВС України в Одеській області викладене у формі висновку щодо перевірки законності документування посвідкою на безстрокове мешкання в України громадянину ОСОБА_1 ОСОБА_2 Ань від 29.11.2011 року.

Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код 37811384 місце знаходження: 65012, Одеська область, м. Одеса, вул. Преображенська, 44) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ОСОБА_2 Ань витрати по сплаті судового збору у розмірі 551,20 грн.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана протягом десяти днів після отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Е.А.Іванов