Постанова № 58429222, 13.06.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2016 року справа № 813/5632/14

14год. 08хв. зал судових засідань № 6

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

секретар судового засідання Щур В.Р.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляторна компанія» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в :

товариство з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляторна компанія» (далі ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі ДПІ у Галицькому районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0004631501 від 24.07.2014року та №0004701501 від 28.07.2014року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно в акті перевірки дійшов до висновку про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ за березень - квітень 2014р., шляхом віднесення до його складу операцій з імпорту товарів за кодами УКТ ЗЕД 72042900, 72041000 (відходів та брухту чорних і кольорових металів), які звільняються від оподаткування ПДВ. Відповідно до п.198.4 ст.198 Податкового кодексу України (далі ПК України) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника. Позивач зазначає, що відповідач протиправно застосував до спірних відносин п.198.4 ст.198 ПК України, оскільки не врахував того факту, що позивач не придбавав та не виготовляв вказані відходи та брухт, а вони утворилися в процесі виробництва та виконання умов контракту про переробку давальницької сировини. Тому, для податкового обліку операцій з промисловим брухтом необхідно застосовувати спеціальну норму п.199.6 ст.199 ПК України, яка передбачає, що податковий кредит не зменшується, в разі постачання платником податку відходів і брухту чорних і кольорових металів, які утворилися в такого платника внаслідок переробки, обробки, плавлення товарів (сировини, матеріалів, заготовок тощо) на виробництві, будівництві, розібранні (демонтажу) ліквідованих основних фондів та інших подібних операцій.

Крім того, позивач вважає, що відповідач не наділений повноваженнями щодо встановлення відхилення сплати податку на додану вартість в митних деклараціях, оскільки таке відхилення встановлюється лише за результатами митного контролю, який у спірному випадку не проводився.

Позивач також зазначає, що висновки акта перевірки відповідача не відповідають фактичним обставинам фінансово-господарської діяльності позивача. Позивач зазначає, що реальність його правовідносин з контрагентом публічним акціонерним товариством «Кримський содовий завод» (далі ПАТ «Кримський содовий завод») підтверджується належним чином оформленими первинними документами. Також вказує, що в акті перевірки податковим органом не наведено будь-яких фактів щодо визнання первинних документів, поданих позивачем під час перевірки, недійсними. Позивач зазначає, що юридична відповідальність носить індивідуальний характер, а тому він не може нести відповідальність за неналежне виконання обовязку щодо сплати податків його контрагентом.

Позивач також звертає увагу на протиправне нарахування відповідачем йому штрафних санкцій у розмірі 50%, зважаючи на те, що податковий орган вперше зменшив йому суму бюджетного відшкодування, а санкція в такому розмірі застосовується при повторному порушенні податкового законодавства.

Відповідач подав до суду заперечення на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Свої заперечення обґрунтовує тим, що позивач протиправно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по операціях з імпорту відходів та брухту чорних і кольорових металів, які відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2011р. №15 тимчасово до 01.01.2015р. звільняються від обкладення податком на додану вартість. Крім того, вказує на неможливість підтвердити факт проведення позивачем операцій з ПАТ «Кримський содовий завод», оскільки згідно з даними системи АС «Податковий блок» вказаний контрагент не подав податкову звітність за березень 2014р. та, відповідно, не відобразив податкові зобовязання по господарських операціях з позивачем.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві та доповненнях до неї. Просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив з підстав, наведених в письмовому запереченні. Просив суд в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю, з наступних підстав.

Позивач ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія» зареєстроване Департаментом економічної політики та ресурсів Львівської міської ради як юридична особа, код ЄДРПОУ 30823262. Місцезнаходження позивача: м.Львів, вул.Новаківського, 14, фактичне місцезнаходження: м.Львів, вул.Зелена, 301. Взятий на облік в органах Державної податкової служби України з 05.04.2000р., перебуває на обліку в ДПІ у Галицькому районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області.

На підставі направлень від 23.06.2015р. №457, №458, виданих ДПІ у Галицькому районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області та наказу ДПІ у Галицькому районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області від 23.06.2015р. №439, проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за квітень 2014р.

За результатами перевірки складено акт від 09.07.2014р. №829/13-04-15-01-09/30823262 (далі - акт перевірки), у висновках якого зафіксовано порушення, допущені позивачем, а саме:

- п.п.14.1.18, п.п.14.1, ст.14, п.189.1 ст.189, п.198.4, п.198.5 ст.198, п.200.1, п.200.4 ст.200 ПК України, у звязку з чим позивач втратив право на отримання бюджетного відшкодування за квітень 2014р. в сумі 3962,00грн.;

- п.198.4 ст.198, п.200.1, п.200.4 ст.200 ПК України, в результаті чого позивач завищив податковий кредит з ПДВ за квітень 2014р. на суму 12876,00грн., що спричинило завищення відємного значення різниці між сумою податкового зобовязання.

На підставі вказаного акта перевірки відповідач виніс податкове повідомлення-рішення від 28.07.2014р. №0004701501, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобовязань наступних періодів) з податку на додану вартість на суму 3962,00грн. та нараховано штрафну санкцію у сумі 1981,00грн.

Крім цього, на підставі акта перевірки від 09.07.2014р. №829/13-04-15-01-09/30823262 відповідачем складено акт камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія» за травень 2014р.

Перевіркою встановлено порушення позивачем, а саме: п.200.1, п.200.4 ст.200 ПК України, у звязку з чим позивач втратив право на отримання бюджетного відшкодування за травень 2014р. в сумі 12876,00грн.

На підставі вказаного акта перевірки відповідач виніс податкове повідомлення-рішення від 24.07.2014р. №0004631501, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобовязань наступних періодів) з податку на додану вартість на суму 12876,00,00грн. та нараховано штрафну санкцію у сумі 6438,00грн.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду з вимогою про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.

Щодо правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум за операціями з з імпорту брухту чорних металів, суд зазначає таке.

Відповідач обґрунтовує завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ за березень 2014р. в сумі 1968,20грн. та за квітень 2014р. в сумі 12876,39грн. неправомірним віднесенням до його складу сум ПДВ за операціями з імпорту брухту чорних металів, які звільненні від ПДВ.

26.04.2012р. між позивачем (продавець) та нерезидентом (покупець) - «EU GIG OU», Естонія укладено контракт №Д-26/04 про переробку давальницької сировини, предметом якого була поставка позивачем ізоляторів для нерезидента. На виконання умов контракту позивач здійснив експорт товару «EU GIG OU» (Естонія)(а.с.125-131).

У березні квітні 2014року позивач здійснив ввезення на митну територію України відходів з переробки товарів з чорних металів, які утворилися внаслідок виконання договору про переробку давальницької сировини, за кодами УКТЗЕД 72042900, 72041000, що підтверджується вантажно-митними деклараціями: МД №209140000/2014/007241 від 13.03.2014р. (а.с.20); МД №209140000/2014/007242 від 13.03.2014р. (а.с.22); МД №209140000/2014/011574 від 16.04.2014р. (а.с.24); МД №209140000/2014/011569 від 16.04.2014р. (а.с.26); МД №209140000/2014/011555 від 16.04.2014р. (а.с.28); МД №209140000/2014/011960 від 18.04.2014р. (а.с.30).

Вказані товари розмитнені позивачем за ставкою ПДВ 20%, у звязку з чим сплачено ПДВ у березні 2014р. на суму 1968,2грн. та у квітні 2014р. на суму 12876грн.

Згідно з листом від 22.07.2014р. №02.01-412 ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія» звернулася до начальника Львівської митниці Міндоходів з проханням зарахувати суми податку на додану вартість, сплаченого відповідно до вантажно-митних декларацій МД №209140000/2014/007241 від 13.03.2014р., МД №209140000/2014/007242 від 13.03.2014р.., МД №209140000/2014/011574 від 16.04.2014р., МД №209140000/2014/011569 від 16.04.2014р., МД №209140000/2014/011555 від 16.04.2014р., МД №209140000/2014/011960 від 18.04.2014р. в рахунок сплати майбутніх митних платежів.

З листа Львівської митниці Міндоходів від 30.07.2014р. №13-70-52/35-6737 вбачається, що вона розглядає сплату позивачем податку на додану вартість при імпорті товарів за вказаними вантажно-митними деклараціями як відмову від податкової пільги. А тому, Львівська митниця Міндоходів вважає, що відсутні підстави для зарахування в рахунок майбутніх платежів сум ПДВ сплачених позивачем при митному оформленні декларацій.

Позивач звернувся до Львівської митниці із заявами № 61 від 31.07.2014 року, № 62 від 31.07.2014 року, № 63 від 31.07.2014 року, № 64 від 31.07.2014 року, № 65 від 31.07.2015 року, № 66 від 31.07.2014 року, № 63 від 23.09.2014 року, про внесення змін до митних декларацій в частині звільнення від обкладення податком на додану вартість. (а.с. 136-141).

Відповідач відмовив у внесенні змін до митних декларацій та у зарахуванні в рахунок майбутніх платежів сум податку на додану вартість, сплачених ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія» з підстав, викладених у листах від № 61 від 31.07.2014року, № 62 від 31.07.2014року, №63 від 31.07.2014року, №64 від 31.07.2014року, №65 від 31.07.2015року, № 66 від 31.07.2014року, № 63 від 23.09.2014року.

Відповідно до п.198.4 ст.198 Податкового кодексу України (далі ПК України) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

В період ввезення вказані товари були звільнені від оподаткування податком на додану вартість відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.02.2014р. №43. Товари з кодами УКТЗЕД 72042900, 72041000 віднесено до переліку відходів та брухту чорних металів, операцій з постачання яких, зокрема операції з імпорту, тимчасово, до 01.01.2015р. звільнялися від обкладення податком на додану вартість.

Згідно з п.199.6 ст.199 ПК України податковий кредит не зменшується, в разі постачання платником податку відходів і брухту чорних і кольорових металів, які утворилися в такого платника внаслідок переробки, обробки, плавлення товарів (сировини, матеріалів, заготовок тощо) на виробництві, будівництві, розібранні (демонтажу) ліквідованих основних фондів та інших подібних операцій.

Суд враховує, що основним видом діяльності позивача є виробництво скляних ізоляторів (п.2.8 акта перевірки від 09.07.2014р. №829/13-04-15-01-09/30823262). Відходи та брухт, який розмитнений позивачем, утворились в процесі виробництва на виконання умов контракту про переробку давальницької сировини.

Суд бере до уваги те, що технологічний процес виробництва неможливий без одержання відходів у вигляді металобрухту, який позивач ввіз на митну територіюУкраїни. Позивач не здійснював придбання чи виготовлення вказаного брухту для використання його в неоподатковуваних операціях, а він утворився як відходи власного виробництва. Тому, зазначені відходи не можуть кваліфікуватись як передбачений п.198.4 ст.198 ПК України товар, який призначений для його використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування.

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов до висновку, що відсутні підстави для зменшення позивачу податкового кредиту з підстав віднесення до його складу сум ПДВ по операціях з імпорту брухту чорних металів. Вказана позиція узгоджується з правовими позиціями, висловленими в ухвалах Вищого адміністративного суду Українии від 23.10.2014р. у справі №К/800/14639/13 та від 16.02.2015р. у справі №К/9991/80964/11 та постанові Верховного Суду України від 16.10.2012р. у справі №21-291а12. Вказана постанова прийнята за результатами розгляду заяви про передгляд судових рішень з мотивів неоднакового застосуваня судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, яка відповідно до ч.1 ст.244-2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є обовязковою для всіх судів України.

Таким чином, суд вважає, що відповідач безпідставно дійшов до висновку про завищення позивачем сум податкового кредиту з ПДВ за березень 2014р. в сумі 1968,20грн. та за квітень 2014р. в сумі 12876,39грн.

Суд також враховує доводи позивача щодо відсутності у відповідача повноважень на встановлення відхилення сплати податку на додану вартість в митних деклараціях, оскільки таке відхилення встановлюється лише за результатами митного контролю, проте зазначає, що такі не мають істотного значення для вирішення спору.

Враховуючи наведене, суд вважає, що податкове повідомлення-рішеня відповідача від 24.07.2014р. №0004631501 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо господарських взаємовідносин позивача з ПАТ «Кримський содовий завод» (код ЄДРПОУ 5444546) суд встановив наступне.

Між позивачем (покупець) та ПАТ «Кримський содовий завод» (постачальник) укладено договір поставки від 05.12.2013р. №40004960 (а.с.35-42), відповідно до умов якого постачальник зобовязується поставити, а покупець оплатити і прийняти соду кальциновану технічну ГОСТ 5100-85, код УКТЗЕД НОМЕР_1.

20.03.2014р. позивач на виконання умов договору поставки від 05.12.2013р. №40004960 оплатив 218000,00грн. ПАТ «Кримський содовий завод» за соду кальциновану технічну, що підтверджується платіжним дорученням №9335(а.с.44).

Вказаним платежем позивач погасив заборгованість за доставлену продукцію на суму 206035,90грн., решта оплати в сумі 11964,10грн. зарахована в рахунок попередньої оплати за наступна партію товару, що підтверджується податковою накладною №324 від 20.03.2014р.

Суму податку за отриманий товар позивач включив до складу податкового кредиту в березні 2014р. Товар отриманий позивачем, що підтверджується залізничною накладною від 27.03.2014р.(а.с.45.)

Таким чином, суд дійшов до висновку, що надані позивачем докази в повній мірі підтверджують факт реальності здійснення господарських операцій з ПАТ «Кримський содовий завод».

Відповідач обґрунтовує висновок про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ за березень 2014р. на суму 1994,02грн. по взаєморозрахунках з ПАТ «Кримський содовий завод» тим, що згідно з даними системи АС «Податковий блок» встановлено неподання ПАТ «Кримський содовий завод» податкової звітності з ПДВ за березень 2014р. та, відповідно, невідображення податкових зобовязань по господарських операціях з позивачем, відсутній факт сплати ПДВ до Державного бюджету України.

Суд не бере до уваги вказані заперечення відповідача, оскільки відповідно до п.12.3 Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» під час тимчасової окупації справляння податків і зборів, єдиного соціального внеску та застосування реєстраторів розрахункових операцій відносно території ВЕЗ "Крим" діють з урахуванням того, що особи, які перебували на обліку в контролюючих органах або мали місцезнаходження (місце проживання) на території Автономної ОСОБА_3 Крим або міста Севастополя на початок тимчасової окупації, звільняються від обовязку подання до контролюючих органів декларацій (крім митних декларацій), звітності та інших документів, повязаних з обчисленням і сплатою податків і зборів протягом строку такої тимчасової окупації та після її завершення.

Суд також враховує, що статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб визначено Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VІІ.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції і законів України.

Статтею 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території визначаються законом.

Відповідно до ст. 133 та розділу X Конституції України ОСОБА_3 Крим юридично є невід'ємною частиною України.

Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не обмежує ведення господарської діяльності в Автономній ОСОБА_3 Крим. Ніяких інших законів, які б регулювали питання здійснення господарської діяльності українських підприємств в Автономній ОСОБА_3 Крим, також немає. Таким чином, на сьогоднішній день обмеження в частині здійснення господарської діяльності в Автономній ОСОБА_3 Крим не встановлені.

Згідно із Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» господарська діяльність українських підприємств і їх підрозділів в Автономній ОСОБА_3 Крим не знаходиться під забороною, якщо вона буде здійснюватися за законодавством України. Це означає, що здійснені операції не можуть бути визнані такими, що суперечать інтересам держави.

Згідно з положеннями п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З урахуванням цієї норми, при відсутності законодавчих обмежень на здійснення певної діяльності в Автономній ОСОБА_3 Крим, зокрема, відсутність обмежень згідно Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», така діяльність вважається господарською.

Згідно з Наказом Міністерства юстиції України від 14.03.2014 № 525/5 «Про проведення реєстраційних дій щодо зміни місцезнаходження юридичних осіб та місця проживання фізичних осіб - підприємців», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.03.2014 за № 385/25135, встановлено, що проведення реєстраційних дій щодо зміни місцезнаходження юридичних осіб та місця проживання фізичних осіб-підприємців, місцезнаходженням/місцем проживання яких є ОСОБА_3 Крим та місто Севастополь, здійснюється державними реєстраторами юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційних служб територіальних органів Міністерства юстиції в областях та місті Києві.

Тобто, Наказом Міністерства юстиції України «Про проведення реєстраційних дій щодо зміни місцезнаходження юридичних осіб та місця проживання фізичних осіб - підприємців», затверджено ряд реєстраційних дій щодо сприяння зміни місцезнаходження юридичних осіб, місцезнаходженням яких є ОСОБА_3 Крим та місто Севастополь, а не обов'язок щодо перереєстрації місцезнаходження всіх юридичних осіб Автономної ОСОБА_3 Крим та міста Севастополь на території інших областей України та місті Києві.

Пунктом 45.2 статті 45 Податкового кодексу України встановлено, що податковою адресою юридичної особи є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

На момент здійснення господарських операцій у березні, квітні 2014 року контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Постачальник ПАТ «Кримський содовий завод» є належно зареєстрованою юридичною особою і такий факт відповідачем не спростовано.

Таким чином, позивач мав всі підстави для включення до складу податкового кредиту сум ПДВ по взаємовідносинам з контрагентом, який зареєстрований на території Автономної ОСОБА_3 Крим та міста Севастополь.

Згідно з п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Пунктом 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Всі первинні бухгалтерські документи, що підтверджують фактичну реальність вчинених операцій по взаємовідносинам з ПАТ «Кримський содовий завод» у квітні, травні 2014р., складені відповідно до вимог п.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

При цьому, відповідач в актах перевірки не мав зауважень до первинних документів щодо взаємовідносин позивача з ПАТ «Кримський содовий завод» у квітні, травні 2014року. Таким чином, відповідач визнав, що всі первинні документи відповідають чинному законодавству, і, зокрема, складені відповідно до вимог п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»

Щодо висновків відповідача про неподання ПАТ «Кримський содовий завод» декларацій з податку на додану вартість за березень 2014р. і відсутність сплати податкових зобов'язань контрагента до бюджету України, суд зазначає таке.

Жодною нормою законодавства України, в тому числі ПК України, для платників податків (покупців) не передбачено обов'язку вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей щодо достовірності їх державної реєстрації як суб'єктів підприємницької діяльності, реєстрації платником ПДВ, стану їх «податкових взаємовідносин» з бюджетом, ведення податкового обліку, подання декларацій, повноти сплати податків за окремою операцією придбання або продажу товарів, кількості та наявності робочого персоналу, підтвердження та перевірка виробничих можливостей, визначення осіб, від яких походять дані товари і, тим паче, відомості, що стосується безпосередньо третіх осіб, які є контрагентами самого постачальника.

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Постачальник є належно зареєстрованою юридичною особою і такий факт відповідачем не спростований.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, також свідчить про те, що, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачене законодавством (ч.1 ст. 19 Конституції України).

Отже, відповідач безпідставно пов'язує право позивача на формування податкового кредиту і від'ємного значення ПДВ із діями свого контрагента.

Чинним законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

При придбанні товару покупець зобов'язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість продавцю в ціні товару, постачальник зобов'язаний врахувати дану суму в складі податкових зобов'язань відповідної звітності з податку на додану вартість і у встановленому порядку сплатити її до бюджету, а у випадку невиконання таких обов'язків, понести за це правопорушення встановлену за законом відповідальність має саме постачальник, а не покупець.

Відповідно до положень ПК України сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету.

З наведеного встановлено, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок його ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Під час проведення перевірки відповідач дійшов до висновку, що позивач не мав підстав для включення виписаних податкових накладних зазначеного контрагента до реєстру отриманих податкових накладних, а суму ПДВ - до складу податкового кредиту відповідних тому, що зазначене підприємство не задекларувало та не сплатило до бюджету належні суми ПДВ.

Отже, заперечення відповідача про те, що контрагент позивача не декларує податкові зобов'язання, суд не бере до уваги, оскільки наявність лише цих обставин не впливає на порядок формування податкового кредиту позивача.

З огляду на вказане, відповідач безпідставно дійшов до висновку про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ за березень 2014р. на суму 1994,02грн. по взаєморозрахунках з ПАТ «Кримський содовий завод».

Виходячи з наведеного, суд вважає, що податкове повідомлення-рішення відповідача №0004701501 від 28.07.2014року є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо правомірності нарахування позивачу штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до п.123.1 ст.123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1,54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 вказаного Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При нарахуванні позивачу штрафної (фінансової) санкції в оскаржених податкових повідомленняхрішеннях у розмірі 50 відсотків завищеної суми бюджетного відшкодування відповідач враховував, що вперше позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у податковому повідомленні-рішенні від 05.06.2012року №0000451501 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у загальному розмірі 411092,00грн. (407341,00грн. - сума основного платежу, 3751,00грн. - штрафні санкції). Проте, вказане податкове повідомлення-рішення визнане протиправним та скасоване постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05.12.2012року у справі №2а-5318/12/1370, яка набрала законної сили 10.12.2014р.

З огляду на вказане, суд вважає, що відповідач протиправно нарахував позивачу штрафні (фінансові) санкції у розмірі 50 відсотків завищеної суми бюджетного відшкодування.

Враховуючи викладене, а також безпідставність висновків відповідача про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування з ПДВ, суд вважає податкові повідомлення-рішення №0004631501 від 24.07.2014року та №0004701501 від 28.07.2014року протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити повністю.

Відповідно до ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому, на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути судовий збір в розмірі 182, 70 грн.

Керуючись ст.ст. 7-11, 14, 69-71, 86, 87, 94, 159, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати, прийняті Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, податкові повідомлення - рішення №0004701501 від 28.07.2014року та № НОМЕР_2 від 24.07.2014року.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляторна компанія» судовий збір в сумі 182 (сто вісімдесять дві) грн. 70 коп.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови суду складений і підписаний 21 червня 2016 року.

Суддя А.Г. Гулик