Постанова № 58427830, 07.06.2016, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2016 року Житомир справа № 806/277/16

категорія 12.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сичової О.П., суддів: Попової О.Г., Токаревої О.Г.,

секретар судового засідання Мазур О.О.,

за участю: позивача . представника позивача та представника відповідача розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправною бездіяльність, стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за затримку проведення розрахунку, моральної шкоди, 2-х місячного грошового забезпечення та допомоги на оздоровлення,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просить:

- визнати протиправною бездіяльність Управління МВС України в Житомирській області у зв'язку з невиплатою одноразової грошової допомоги при звільненні через скорочення штатів у сумі 106991 (сто шість тисяч дев'ятсот дев'яносто одна) гривня;

- стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 106991 (сто шість тисяч дев'ятсот дев'яносто одну) гривню одноразової грошової допомоги при звільненні через скорочення штатів;

- стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 5243 (п'ять тисяч двісті сорок три) гривні 05 копійок компенсації за невикористану відпустку;

- стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 42261 (сорок дві тисячі двісті шістдесят одну) гривню 84 копійки середнього заробітку за затримку проведення розрахунку;

- стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 10000 (десять тисяч) гривень моральної шкоди;

- зобов'язати управління МВС України в Житомирській області провести нарахування 2-х місячного грошового забезпечення у розмірі 21398 (двадцять одна тисяча триста дев'яносто вісім) гривень 08 коп. та допомоги для оздоровлення в розмірі 10699 (десять тисяч шістсот дев'яносто дев'ять) гривень 04 коп;

- стягнути з МВС України як розпорядника коштів 2-х місячне грошове забезпечення у розмірі 21398 грн. 08 коп. та допомогу для оздоровлення в розмірі 10699 грн. 04 коп.

- відповідно до п.2 ч.1 ст.256 КАС допустити до негайного виконання рішення в частині загальної суми заборгованості.

В обгрунтування позовних вимог зазначає, що при звільненні з посади начальника 2-го відділу управління оперативної служби УМВС України в Житомирській області йому не була виплачена одноразова грошова допомога, компенсація за невикористану відпустку та 2-х місячне грошове забезпечення.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог та просив їх задовольнити.

Представник Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області позовні вимоги не визнав з підстав зазначених в запереченнях та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник Міністерства внутрішніх справ України у судове засідання не з'явився. Про час, місце розгляду справи повідомлений вчасно та належним чином. На адресу суду надіслав письмові заперечення щодо адміністративного позову.

У судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

ОСОБА_2 зокрема пояснила, що одноразова грошова допомога позивачу нарахована, але не виплачена, оскільки ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області не з'явився для її отримання.

ОСОБА_4 зокрема пояснила що одноразова грошова допомога позивачу фактично не виплачена, оскільки на виклики Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області для її отримання ОСОБА_1 не з'являвся.

Заслухавши пояснення представників сторін, свідків, дослідивши докази наявні у справі, колегія суду приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити враховуючи наступне.

В ході судового розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ України 05 жовтня 1996 року, що стверджується наказом УМВС від 04.10.1996 № 00125 та копією трудової книжки.

Відповідно до наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області по особовому складу від 04.11.2015 № 00139 підполковника міліції ОСОБА_1 ( НОМЕР_1), начальника 2-го відділу управління оперативної служби УМВС України в Житомирській області звільнено з 06 листопада 2015 року у запас Збройних сил за пунктом 64 "Г" (через скорочення штатів) у відповідності з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію", та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. (а.с.14).

На час звільнення ОСОБА_1 перебував у відпустці по догляду за дитиною. Відпустка по догляду за дитиною була надана позивачу з 01 липня 2015 року по 28 квітня 2016 року без збереження заробітної плати на підставі наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 30.06.2015 р. № 0077 о/с.

Вислуга років позивача на день його звільнення становить: у календарному обчисленні - 20 років 07 місяці 02 днів, у пільговому обчисленні - 30 років 01 місяці 16 дні, що стверджується наказом від 04.11.2015 № 00139.

Надаючи правову оцінку правовідносинам колегія суду зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами ч.3 ст.2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Спірні відносини регулюються Законом України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIІI (далі - Закон № 580-VІІІ) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114).

При цьому суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Дана позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 26.05.2010 № 753/11/13-10 "Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби".

Що стосується одноразової грошової допомоги при звільненні колегія суду зазначає, що нарахування та виплата одноразової грошової допомоги при звільненні передбачена Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі Закон № 2262- XII) постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей та членам їхніх сімей (далі Постанова № 393).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України передбачено, у разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-

жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Аналогічне положення закріплено в абзацах першому - третьому пункту 10 постанови №393, згідно з якими Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до вимог "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, встановлено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках зокрема виплати вихідної допомоги та в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Абзацом 3-4 ч. 2 Порядку №100 визначено періоди, за яким обчислюється середня заробітна плата, а саме у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Пунктом 4 Порядку встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю. В інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Як встановлено судом, наказом УМВС України в Житомирській області від 30.06.2015 № 0077 о/с відповідно до статті 18 Закону України "Про відпустки" позивачу була надана відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Отже на момент звільнення, позивачу правомірно було нарахована грошова допомога, яка передбачена Законом № 2262 - XII та Постановою № 393 виходячи з його посадового окладу (посада на час звільнення з ОВС) - 1150,00 грн., окладу за спеціальним званням (підполковник міліції на час звільнення) - 130 грн., та надбавки за вислугу років у відсотках до посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням (вислуга років на час звільнення становить 20 років, отже 1150+130=1280х35%=448 грн.- надбавка за вислугу років).

Разом з тим встановлення посадового окладу, окладу за спеціальним званням та надбавки за вислугу років передбачена наказом МВС України від 31.12.2007 № 499 "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ" (надалі наказ МВС № 499) зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 р. за № 205/14896.

Пунктом 2.1.1. Наказу МВС № 499 передбачено, що особам рядового і начальницького складу виплачуються оклади за спеціальними званнями в розмірах, затверджених додатком 24 до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", крім курсантів вищих навчальних закладів МВС, прийнятих на навчання з числа цивільних осіб.

Пунктом 2.2.1. Наказу МВС № 499 передбачено, що посадові оклади встановлюються залежно від штатних посад у розмірах, визначених схемами посадових окладів, затверджених наказом МВС № 499 для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ згідно з додатками 4-19.

Пунктом 2.4.1. Наказу МВС № 499 особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується надбавка за вислугу років у відсотках до посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням у розмірах, затверджених додатком 29 до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу".

Отже, як зазначалося вище позивачу була нарахована одноразова грошова допомога виходячи з його посадового окладу, окладу за спеціальним званням, та надбавки за вислугу років у відсотках до посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням у розмірі 17280,00 грн.

Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області неодноразово зверталося до позивача, з відповідними листами, що останньому необхідно у найкоротший термін з'явитися до каси Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку для отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, але на момент розгляду справи позивач так і не з'явився для отримання одноразової грошової допомоги.

Враховуючи зазначене УМВС України в Житомирській області виконало всі необхідні дії щодо нарахування та отримання одноразової грошової допомоги позивачем, а тому не порушило права останнього.

Згідно частиною 5 статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб", виплата грошової допомоги при звільнені з органів внутрішніх справ повинна здійснюватися тим органом, в якому безпосередньо працював. В даному випадку Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, а тому дані вимоги до Міністерства внутрішніх справ України є безпідставні.

Що стосується компенсації за не використану відпустку колегія суду зазначає наступне.

Відповідно до абзацу 2 п. 56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом передбачено, що особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Так у 2015 році, у зв'язку із звільненням позивача з органів внутрішніх справі за п. 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби, йому була нарахована грошова компенсація за невикористану відпустку у розмірі 864,00 грн., які ОСОБА_1 отримав 20.11.2015, а тому права на отримання компенсації за невикористані ним відпустки у позивача не виникає (а.с.61 довідка УМВС України в Житомирській області від 11.03.2016 №1689/105/05/12-2016).

Компенсація за невикористану відпустку була правомірно обрахована виходячи з посадового окладу позивача (посада на час звільнення з ОВС) - 1150,00 грн., окладу за спеціальним званням (підполковник міліції на час звільнення) - 130 грн., та надбавки за вислугу років у відсотках до посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням (вислуга років на час звільнення становить 20 років, отже 1150+130=1280х35%=448 грн.- надбавка за вислугу років).

Крім цього, позовні вимоги позивача у зазначеній частині позову стосуються МВС України, однак МВС України ніякого відношення до відпусток позивача не мало.

Щодо нарахування 2-х місячного грошового забезпечення, колегія суду зазначає.

Відповідно до п 3.4.8. Наказу МВС № 499 передбачено, що особам рядового і начальницького складу, звільненим з посад у зв'язку з скороченням штатної посади, з дня, наступного за днем звільнення із займаних посад (скорочення штатної посади), протягом двох місяців виплачується грошове забезпечення, яке особа отримувала за штатною посадою на день звільнення з посади (скорочення).

Приймаючи вказаний пункт Наказу обов'язковою умовою виплати грошового забезпечення протягом двох місяців після звільнення з ОВС у зв'язку із скорочення штатної посади є отримання позивачем грошового забезпечення на день звільнення з посади (скорочення).

Як зазначалося вище, позивач на день звільнення перебував у відпустці по догляду за дитиною по досягнення нею трьох річного віку та грошового забезпечення не отримував, а тому права на отримання протягом двох місяців грошового забезпечення, яке особа отримувала за штатною посадою на день звільнення з посади (скорочення) у позивача не виникає.

Відповідно до наказу МВС України від 31.12.2007 №499 "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ" та на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Пунктом 1.6 Інструкції передбачено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби і виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу, підрозділу, закладу чи установи МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Колегія суду зазначає, що ОСОБА_1 працював та був звільнений з УМВС України в Житомирській області, а тому дана вимога пред'явлена до МВС України ніякого відношення до грошового забезпечення позивача не має та є безпідставною.

Що до грошової допомоги для оздоровлення, то пунктом 2.16 Наказу МВС № 499 передбачена виплата матеріальної допомоги.

Пунктом 2.16.1 Наказу МВС №499 зазначено, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надається матеріальна допомога у межах асигнувань що виділяються на їх утримання, для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення на день виплати, та один раз на рік - допомога для оздоровлення в розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення.

Враховуючи вказаний пункт Наказу грошова допомога на оздоровлення є складовою матеріальної допомоги.

Разом з тим, абзацом 2 п. 2.16.2. Наказу МВС № 499 зазначено, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в дозволених законодавством випадках - до шести років, матеріальна допомога не надається.

Оскільки позивач перебував у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку права на отримання допомоги на оздоровлення передбаченої Наказом МВС №499 у позивача не виникає.

Крім того слід також звернути увагу, що вказана вимога позивача стосуються МВС України, однак МВС України також ніякого відношення до матеріальної допомоги позивача не мало, а тому і вказані вимоги є безпідставні.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки належних позивачеві коштів по виплаті на день звільнення по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно із пунктом 15 частини 1 статті 3 КАС України, публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Регулювання правового становища осіб, які проходять службу в органах внутрішніх справ здійснюється відповідно до спеціального законодавства, зокрема, Законів України "Про міліцію", "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ", Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, Постановою КМ України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" тощо.

Отже, саме спеціальним законодавством врегульовані спірні правовідносини таким чином, що виплата компенсації за затримку виплати розрахунку при звільненні осіб, які проходили службу в органах внутрішніх справ не передбачена, а дія норм КЗпП України на них не поширюється, а тому є вірними висновки суду першої інстанції про те, що при вирішенні спорів щодо виплати грошової допомоги при звільненні з органів внутрішніх справ, пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Зазначені висновки узгоджуються з нормами, які викладено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці". Зокрема, в пункті 2 даної постанови визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

З огляду на вказані вимоги матеріального права, посилання позивача на те, що суд неправомірно не застосував до спірних правовідносин ст. 117 КЗпП України, є безпідставними.

Крім того, колегія суддів зазначає, що з аналізу норм ст.117 КЗпП України вбачається, що виплата працівникові його середнього заробітку здійснюється за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а оскільки на момент звернення позивача із даним позовом до суду доказів того, що з ним не проведено остаточного розрахунку не надано, а судом в ході розгляду справи зазначеного невстановлено, то дана вимога є передчасною, а тому задоволенню не підлягає.

Стосовно вимоги про виплату моральної шкоди колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (далі - Постанова) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Позивачем під час розгляду справи не зазначено, в чому безпосередньо полягає ця шкода, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

В судовому засіданні позивач не довів наявності моральних страждань, як передумови стягнення компенсаційних виплати, а отже в цій частині позов задоволенню не підлягає.

Крім того вимога позивача про стягнення моральної шкоди є похідною від вимоги щодо стягнення інших грошових коштів, а тому у задоволенні зазначеної позовної вимоги також слід відмовити.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.

З приписів ст. ст.71, 86 КАС України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 2 статті 71 КАС України, встановлено, що в адміністративних справах про

протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо

доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню через відсутність порушення прав діями відповідача.

Керуючись статтями 2, 8-14, 71, 94, 159, 160-164, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

В задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя О.П. Сичова

Суддя М.С. Токарева

Суддя О.Г. Попова

Повний текст постанови виготовлено: 17 червня 2016 р.