Постанова № 58427711, 12.05.2016, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2016 р. Справа № 805/283/16-а

Приміщення суду за адресою: 84122, м. Словянськ, вул. Добровольського, 1

Час прийняття постанови: 12 година 25 хвилин

Донецький окружний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Кравченко Т.О.,

суддів Куденкова К.О., Крилової М.М.

при секретарі судового засідання Проніні Д.С.

за участю

позивача не зявився

представника відповідача 1 не зявився

представника відповідача 2 не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, ОСОБА_2 міського відділу (з обслуговування міста Артемівська та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області про стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби та грошової компенсації за невикористану відпустку, -

встановив:

10 лютого 2016 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач), датований 03 лютого 2016 року і надісланий на адресу суду 04 лютого 2016 року, до Міністерства внутрішніх справ України (далі відповідач 1 або МВС України), в якому позивач просив:

- стягнути з МВС України на користь позивача одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 16 календарних років служби;

- стягнути з МВС України на користь позивача грошову компенсацію за невикористану відпустку у 40 діб за 2014 рік та невикористану відпустку у 30 діб за 2015 рік.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що в період з 15 серпня 1999 року по 30 вересня 2015 року він проходив службу в органах внутрішніх справ.

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі ГУМВС в області) від 21 вересня 2015 року № 283о/с ОСОБА_1 звільнений з посади першого заступника начальника міського відділу начальника кримінальної міліції ОСОБА_2 міського відділу (з обслуговування міста Артемівська та Артемівського району) ГУМВС в області у запас Збройних Сил України (із поставленням на військовий облік) за п. 64 «ж» (за власним бажанням) Положення про порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 30 вересня 2015 року.

Позивач стверджував, що при звільненні йому не виплачена одноразова грошова допомога та компенсація за невикористану відпустку за 2014 та 2015 роки.

Позовні вимоги в частині стягнення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 обґрунтовував посиланням на ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», п. 10 Порядку обчислення вислуги років, признання та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393, та стверджував, що має право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 16 календарних років служби.

Позовні вимоги в частині стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки позивач обґрунтовував посиланням на абз. 4 п. 49, абз. 1 п. 51, абз. 2 п. 56 Положення про порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114.

Стверджував, що його календарна вислуга на день звільнення становила 16 років 01 місяць 15 днів, як наслідок, він мав право на щорічну відпустку тривалістю 40 діб.

Відпуску за 2014 рік тривалістю 40 діб він не використав. Впродовж 2015 року він відпрацював повних 9 місяців, а тому кількість невикористаних днів щорічної відпустки за цей рік становить 30 діб (40 діб / 12 місяців х 9 місяців = 30 діб).

На цих підставах позивач просив стягнути на його користь компенсацію за 40 діб невикористаної відпустки за 2014 рік та 30 діб невикористаної відпустки за 2015 рік (а.с. 3-7).

Відповідач 1 позов не визнав, надав заперечення, сутність яких полягала у наступному.

Відповідач 1 наголошував на тому, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ та отримував грошове забезпечення в ОСОБА_2 ГУМВС України в Донецькій області (далі ОСОБА_2); в трудових відносинах з МВС України він не перебував, ніяких управлінських рішень по відношенню до позивача МВС України не приймало, як наслідок, його прав та інтересів не порушувало.

Посилаючись на п. 9 Положення про ОСОБА_2, затвердженого наказом ГУМВС в області від 16 жовтня 2007 року № 1159, відповідач 1 стверджував, що ОСОБА_2 є юридичною особою.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» ОСОБА_2 ліквідовано як юридичну особу публічного права.

Посилаючись на ч. ч. 1-2 ст. 104, ч. ч. 3-4 ст. 105 Цивільного кодексу України, відповідач 1 стверджував, що запис про держану реєстрацію ОСОБА_2 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесений, а тому на здійснення дій щодо фінансових виплат у разі виникнення заборгованості уповноважена ліквідаційна комісія ОСОБА_2

Відповідач 1 доводив, що МВС України позбавлене можливості та повноважень здійснювати нарахування та виплату позивачу одноразової грошової допомоги та компенсацію за невикористану відпустку, оскільки в силу положень ч. 1 ст. 19 Закону України «Про міліцію», п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу ОВС», п.п. 1.5-1.6 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499, грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем проходження служби в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

У звязку з цим відповідач 1 просив відмовити у задоволенні позову (а.с. 37-39, 41-43).

Ухвалою від 15 лютого 2016 року до участі у справі у якості другого відповідача залучений ОСОБА_2 міський відділ (з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області (далі відповідач 2 або ОСОБА_2) (а.с. 18).

Відповідач 2 позов не визнав, надав заперечення, сутність яких полягала у наступному.

ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з 15 серпня 1999 року по 30 вересня 2015 року, остання займана ним посада заступник начальника начальник кримінальної міліції ОСОБА_2

Наказом ГУМВС в області від 21 вересня 2015 року № 283о/с ОСОБА_1 звільнений з органів внутрішніх справ з 30 вересня 2015 року за п. 64 «ж» (за власним бажанням) Положення про порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

З приводу позовних вимог про стягнення одноразової грошової допомоги відповідач 2 зазначив наступне.

Станом на 21 вересня 2015 року (день видання наказу про звільнення) одноразова грошова допомога при звільненні позивачу не була нарахована у звязку з відсутністю наказу ГУМВС в області про вислугу років.

В березні 2016 року на підставі наказу ГУМВС в області від 18 березня 2016 року № 19о/с ОСОБА_1 нарахована одноразова грошова допомога при звільненні у сумі 14 420,24 грн., обчислена виходячи з календарної вислуги років 16 років 00 місяців 13 днів, про що свідчить довідка від 14 квітня 2016 року № 8790/201/01-2016.

Посилаючись на ст.ст. 23, 51, 119 Бюджетного кодексу України, п. 1.6 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499, відповідач 2 стверджував, що одноразова грошова допомога буде перерахована на картковий рахунок позивача після отримання відповідного фінансування.

Щодо вимог позивача про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку за 2014 рік відповідач 2 зазначив таке.

На підставі п.п. 49, 51, 56 Положення про порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, відповідач 2 доводив, що позивач мав право на щорічну відпустку тривалістю 40 діб.

Невикористана позивачем частина відпустки за 2014 рік становить 23 доби, що підтверджено довідкою від 18 квітня 2016 року № 10175/201/01-2016.

Впродовж 2014 року ОСОБА_1 не звертався до ОСОБА_2 з приводу нарахування та виплати йому компенсації за невикористану відпустку, а тому, за висновком відповідача 2, вимоги позивача про стягнення компенсації за невикористану відпустку за 2014 рік задоволенню не підлягають.

Вимоги позивача про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку за 2015 рік відповідач 2 вважав безпідставними, оскільки відповідна компенсація у сумі 3 238,88 грн. була нарахована та виплачена позивачу 18 грудня 2015 року, що підтверджено довідками від 14 квітня 2016 року № 9792/201/01-2016 та № 9789/201/01-2016.

У звязку з цим відповідач 2 просив відмовити у задоволенні позову (а.с. 88-92).

Про дату, час і місце судового розгляду сторони повідомлені належним чином з дотриманням вимог ст.ст. 33-36, 38 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Сторони явку своїх представників до судового засідання не забезпечили.

Позивач надав заяву про розгляд справи за його відсутності, одночасно вказавши, що наполягає на задоволенні позовних вимог (а.с. 30).

Відповідач 2 подав клопотання про розгляд справи за відсутності його представника (а.с. 106-107).

На підставі ч. 4 ст. 122, ч. 4 ст. 128 КАС України справа розглянута за відсутності представників сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Зясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

Відповідач 1 Міністерство внутрішніх справ України (ідентифікаційний код 00032684) зареєстрований як юридична особа 17 жовтня 2000 року, про що 16 липня 2007 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесений запис за номером 1 070 120 0000 029042. В стані припинення не перебуває.

Ці обставини встановлені на підставі даних он-лайн сервісу отримання відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 25-26).

Відповідач 2 ОСОБА_2 міський відділ (з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області (ідентифікаційний код 08671567) зареєстрований як юридична особа 10 серпня 2006 року, про що 10 грудня 2008 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесений запис за номером 1 254 120 0000 001364.

З 12 листопада 2015 року відповідач 2 перебуває в стані припинення.

На час судового розгляду запис про державну реєстрацію припинення ОСОБА_2 як юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесений.

Ці обставини встановлені на підставі даних он-лайн сервісу отримання відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 24-25).

Позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що встановлено на підставі паспорту громадянина України серії ВК 912507, виданого ОСОБА_2 ГУМВС України в Донецькій області 23 травня 2012 року (а.с. 8-10).

На підставі записів у трудовій книжці серії АХ № 110018 встановлено, що з 15 вересня 1999 року по 30 вересня 2015 року ОСОБА_1 перебував на службі в органах внутрішніх справ (а.с. 12-15).

Наказом ГУМВС в області від 21 вересня 2015 року № 283о/с «По особовому складу», який виданий на підставі рапорту ОСОБА_1 від 29 липня 2015 року та рішення кадрової комісії ГУМВС в області від 08 вересня 2015 року, майор міліції ОСОБА_1 (М-124480) заступник начальника міського відділу начальник кримінальної міліції ОСОБА_2 звільнений з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановкою на військовий облік) за п. 64 «ж» (за власним бажанням) Положення про порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 30 вересня 2015 року із встановленням премії у вересні 2015 року у розмірі 45% (а.с. 11).

Як свідчить довідка-витяг з послужного списку ОСОБА_1 про проходження ним служби в органах внутрішніх справ, до вислуги років позивача зарахований час перебування на таких посадах:

- курсант Донецького інституту внутрішніх справ МВС України в період з 15 серпня 1999 року по 26 червня 2003 року;

- оперуповноважений відділення кримінальної міліції у справах дітей ОСОБА_2 в період з 27 липня 2003 року по 15 червня 2011 року;

- начальник відділення кримінальної міліції у справах дітей ОСОБА_2 в період з 15 червня 2011 року по 15 вересня 2011 року;

- начальник Часів-Ярського МВМ ОСОБА_2 в період з 15 вересня 2011 року по 31 жовтня 2012 року;

- заступник начальника міськвідділу начальник кримінальної міліції ОСОБА_2 в період з 31 жовтня 2012 року по 05 серпня 2013 року;

- заступник начальника міськвідділу начальник кримінальної міліції ОСОБА_2 в період з 05 серпня 2013 року по 26 серпня 2014 року;

- заступник начальника міськвідділу начальник кримінальної міліції ОСОБА_2 в період з 27 серпня 2014 року по 30 вересня 2015 року (а.с. 98-99).

Розрахунок вислуги ОСОБА_1 суду не наданий.

Відповідач 2 стверджував, що наказом ГУМВС в області від 18 березня 2016 року № 19о/с вирішено вважати вислугу років ОСОБА_1 на 30 вересня 2015 року у календарному обчисленні та для виплати грошової допомоги 16 років 00 місяців 13 днів.

Наказ ГУМВС в області від 18 березня 2016 року № 19о/с або витяг з нього в частині, яка стосується позивача, суду не наданий.

Доводи відповідача 2 підтверджені довідкою від 14 квітня 2016 року № 9790/201/01-2016 (а.с. 101).

Як свідчать довідки від 14 квітня 2016 року № 9790/201/01-2016 та № 9789/201/01-2016, ОСОБА_1 нарахована одноразова грошова допомога при звільненні у сумі 14 420,24 грн. з розрахунку: календарна вислуга років 16 років, відсоток для нарахування одноразової грошової допомоги відповідно до статті звільнення 25%, грошове забезпечення 3 605,06 грн. (в тому числі посадовий оклад - 1 150,00 грн., надбавка за вислугу років 30% - 382,50 грн., оклад за звання 125,00 грн., надбавка за виконання особливо важливих завдань 50% - 828,75 грн., премія 45% - 1 118,81 грн.) (а.с. 101-102).

На час судового розгляду одноразова грошова допомога позивачу не виплачена, що не оспорюється сторонами.

Залишок невикористаної ОСОБА_1 відпустки за 2014 рік складає 23 доби, за 2015 рік 30 діб, про що свідчать довідки від 18 квітня 2016 року № 10175/201/01-2016 та № 10176/201/01-2016 (а.с. 103-104).

Грошова компенсація за невикористану частину відпустки за 2014 рік ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась.

Згідно з довідками від 24 березня 2016 року № 7954/201/03-2016 та від 14 квітня 2016 року № 9789/201/01-2016, № 9792/201/01-2016 ОСОБА_1 нарахована грошова компенсація за невикористану частину чергової відпустки за 2015 рік тривалістю 30 діб у сумі 3 238,88 грн. Після утримання податків грошова компенсація за невикористану відпустку за 2015 рік перерахована на картковий рахунок позивача 18 грудня 2015 року (а.с. 55, 102, 105).

Докази, які б спростовували наведені вище обставини, суду не надані.

Ухвалами від 15 лютого 2016 року, від 17 березня 2016 року, від 25 березня 2016 року та від 12 квітня 2016 року суд витребовував у ОСОБА_2 докази на підтвердження факту проведення розрахунку з позивачем у звязку зі звільненням останнього з органів внутрішніх справ (платіжні доручення, розпорядження про перерахування коштів тощо); у ГУМВС в області - розрахунок строку календарної служби майора міліції ОСОБА_1, обчислений відповідно до вимог пунктів 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (а.с. 19-20, 48-49, 58-59, 79-80).

Станом на 12 травня 2016 року витребувані докази суду не надані, про причини, що унеможливили їх подання, ОСОБА_2 та ГУМВС в області не повідомили, а тому на підставі ч. 6 ст. 71 КАС України справа вирішена на основі наявних доказів.

Вирішуючи справу по суті, до спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені правові норми.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку, що визначено ч. 3 ст. 2 КАС України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ (далі Закон № 565), в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, міліція в Україні державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоровя, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону № 565 особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.

Ч. 1 ст. 18 Закону № 565 було визначено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі Положення № 114).

Судом встановлено, що наказом ГУМВС в області від 21 вересня 2015 року № 283о/с позивач звільнений з органів внутрішніх справ за п. 64 «ж», тобто за власним бажанням.

Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 № 2262-ХІІ (далі Закон № 2262) визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального звязку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Закон № 2262 має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.

Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у звязку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

На час виникнення спірних правовідносин (день звільнення позивача) Закон № 2262 діяв у редакції від 01 квітня 2015 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 2262 особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Згідно з ч. 4 ст. 9 Закону № 2262 виплата зазначеної в частині першій цієї статті одноразової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Державною службою спеціального звязку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

Відповідно до Закону № 2262 та на виконання постанови Верховної ОСОБА_3 України «Про порядок введення в дію Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 09 квітня 1992 року № 2263-ХІІ Кабінетом Міністрів України прийнята постанова «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей» від 17 липня 1992 року № 393 (далі Постанова КМУ № 393).

На час виникнення спірних правовідносин Постанова КМУ № 393 діяла в редакції від 04 лютого 2015 року.

Згідно з абз. 4 п. 10 Постанови КМУ № 393 особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до абз. 8 п. 10 Постанови КМУ № 393 строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.

Абз. 1 п. 14 Постанови КМУ № 393 визначено, що одноразова грошова допомога, передбачена п. 10 цієї постанови, виплачується Міністерством внутрішніх справ за рахунок коштів, виділених у державному бюджеті для його утримання.

Ч. 1 ст. 19 Закону № 565 було передбачено, що форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

Згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07 листопада 2007 року № 1294 (далі Постанова КМУ № 1294) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до абз. 1 п. 2 Постанови КМУ № 1294 виплата грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» від 31 грудня 2007 року № 499, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 205/14896, затверджена Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (далі - Інструкція № 499).

Відповідно до абз. 1 п. 1.6. Інструкції № 499 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби і виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу, підрозділу, закладу чи установи МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Судом встановлено, що позивач звільнений з органів внутрішніх справ за власним бажанням, на день звільнення мав календарну вислугу 16 років, що не оспорюється сторонами.

Таким чином, в силу положень ч. 2 ст. 9 Закону № 2262, абз. 4 п. 10 Постанови КМУ № 393 позивач мав право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Як було зазначено вище, відповідно до абз. 1 п. 14 Постанови КМУ № 393 одноразова грошова допомога виплачується Міністерством внутрішніх справ за рахунок коштів, виділених у державному бюджеті для його утримання.

Разом з цим, діючи в межах повноважень, визначених абз. 1 п. 2 Постанови КМУ № 1294, МВС України затвердило Інструкцію № 499, абз. 1 п. 1.6. якої передбачило, що грошове забезпечення виплачується за місцем служби.

Позивач проходив службу в ОСОБА_2, отже виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні має здійснювати ОСОБА_2, а не МВС України.

Відповідач 2 доводив, що ОСОБА_1 нарахована одноразова грошова допомога при звільненні у сумі 14 420,24 грн. з розрахунку: календарна вислуга років 16 років, відсоток для нарахування одноразової грошової допомоги відповідно до статті звільнення 25%, грошове забезпечення 3 605,06 грн. (в тому числі посадовий оклад - 1 150,00 грн., надбавка за вислугу років 30% - 382,50 грн., оклад за звання 125,00 грн., надбавка за виконання особливо важливих завдань 50% - 828,75 грн., премія 45% - 1 118,81 грн.).

Однак виплатити її відповідач 2 не має можливості у звязку з відсутністю бюджетного фінансування.

Посилання відповідача 2 на відсутність бюджетного фінансування як на підставу затримки виплати позивачу одноразової грошової допомоги, суд вважає неприйнятним з огляду на таке.

Відповідно до судової практики Європейського Суду з прав людини, зокрема рішення від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України» заява № 10972/05, відсутність коштів не може бути підставою для недотримання своїх зобовязань. Відмова у проведенні відповідних виплат розцінюється Європейським Судом з прав людини як свавільна, така, що не ґрунтується на законі, та порушує ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Таким чином, належним способом захисту порушених прав позивача має бути стягнення з ОСОБА_2 на його користь одноразової грошової допомоги при звільненні у сумі 14 420,24 грн. та задоволення цієї частини позовних вимог.

Щодо вимог позивача про стягнення компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2014 та 2015 роки суд відзначає таке.

Відповідно до п. 51 Положення № 114 тривалість відпустки осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від вислуги років (у календарному обчисленні), обчисленої в порядку, передбаченому для призначення пенсій працівникам органів внутрішніх справ, і передбачається тим, які мають вислугу: менше 10 років 30 діб щорічно; від 10 до 15 років 35 діб щорічно; від 15 до 20 років 40 діб щорічно; від 20 років і більше 45 діб щорічно.

Абз. 2 п. 56 Положення № 114 встановлено, що особам рядового і начальницького складу, які звільняють з органів внутрішніх справ, за невиконану у році звільнення відпустку виплачується грошового компенсація відповідно до законодавства.

Згідно з пп. 3.6.1. п. 3.6. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 205/14896, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які відповідно до законодавства України, мають право на відпустки, виплата грошового забезпечення здійснюється в повному розмірі, встановленому за основною (а не тимчасовою) штатною посадою на день вибуття у відпустку.

Позивач звільнений з органів внутрішніх справ у 2015 році.

Положення № 114 та Інструкція № 499 не передбачають виплату грошової компенсації за невикористану відпустку за всі попередні роки служби, така компенсація виплачується лише за відпустку, невикористану у році звільнення.

Отже, в силу приписів абз. 2 п. 56 Положення № 114 вимоги позивача про стягнення на його користь грошової компенсації за невикористану частину щорічної відпуски за 2014 рік не підлягають задоволенню.

Відповідно до абз. 2 п. 56 Положення № 114 при звільненні з органів внутрішніх справ ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану відпустку за 2015 рік.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 нарахована грошова компенсація за невикористану частину чергової відпустки за 2015 рік тривалістю 30 діб у сумі 3 238,88 грн. Після утримання податків 18 грудня 2015 року ця компенсація перерахована на його картковий рахунок.

Зважаючи на те, що грошова компенсація за невикористану частину щорічної відпустки за 2015 рік ОСОБА_3 вже виплачена, вимоги позивача про її стягнення не підлягають задоволенню.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 94 КАС України судові витрати присудженню не підлягають.

Керуючись Конституцією України, ст.ст. 2-15, 17-20, 23, 26, 69-72, 94, 98, 159-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, ОСОБА_2 міського відділу (з обслуговування міста Артемівська та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області про стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби та грошової компенсації за невикористану відпустку задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_2 міського відділу (з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області (ідентифікаційний код 08671567, 84500, Донецька обл., м. Артемівськ, вул. Петровського, буд. 149) на користь ОСОБА_1 (84500, Донецька обл., с. Кодемо, вул. Радянська, буд. 81-а) одноразову грошову допомогу при звільненні у сумі 14 420 (чотирнадцять тисяч чотириста двадцять) гривень 24 копійки (з урахуванням податків, зборів та інших обовязкових платежів).

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступна та резолютивна частина проголошені у судовому засіданні 12 травня 2016 року.

5. Повний текст постанови виготовлений 17 травня 2016 року.

6. Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

7. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч. 4 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

8. Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Головуючий суддя Кравченко Т.О.

Судді Куденков К.О.

ОСОБА_4