Рішення № 58422962, 14.06.2016, Глибоцький районний суд Чернівецької області

Справа № 715/339/16-ц

Провадження № 2/715/236/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2016 року смт. Глибока

Глибоцький районний суд Чернівецької області

в складі: головуючого судді Маковійчук Ю.В.

секретаря судового засідання Затолошної Р.В.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_5 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про визнання права власності на частку нерухомого майна, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та про визнання недійсним договору дарування майна,-

В С Т А Н О В И В :

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_5 звернулися до суду із вказаним позовом. В обґрунтування своїх вимог посилалися на те, що станом на квітень 1991 року господарство по вул.. Квітковій № 6 в с. Карапчів Глибоцького району Чернівецької області відносилося до суспільної групи колгоспних дворів, членами якого були вони та ОСОБА_8 голова господарства, ОСОБА_9, ОСОБА_6 та ОСОБА_6 (на даний час ОСОБА_7) Л.І., кожному з них належало по 1/6 частки нерухомого майна вказаного двору. Вказує на те, що правовстановлюючого документа на майно не оформлялося.

Посилаються на те, що 15 березня 2005 року померла ОСОБА_9 На належну їй частку відкрилася спадщина, яку успадкували її чоловік ОСОБА_8 та донька ОСОБА_6, тому їх частки збільшилися до 1/4.

Посилаються також на те, що 17 квітня 2015 року Реєстраційною службою Глибоцького районного управління юстиції видано свідоцтво про право власності на вказане майно, де власником значиться тільки ОСОБА_8, тоді як його частка у спірному майні складає тільки 1/4 частку.

22 квітня 2015 року між ОСОБА_8 та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір дарування житлового будинку з господарськими спорудами, які знаходяться по вул. Квітковій № 6 в с. Карапчів Глибоцького району Чернівецької області. 12 травня 2015 року ОСОБА_8 помер.

Вважають, що укладаючи оспорюваний ними договір покійний ОСОБА_8 розпорядився майном на яке він не мав права (ст. 317, 319 УК України), зокрема, розпорядився їхніми частками, тому просять визнати договір дарування недійсним та визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане на імя ОСОБА_8 Також просять суд визнати за ним право власності на 1/6 частку спірного майна за кожним.

Позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю, просили суд позов задовольнити, посилаючись на обставини, які викладені в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав повністю просив відмовити у його задоволенні за безпідставністю.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні просив відмовити у задоволені даного позову, посилаючись на те, що звертаючись до суду із даним позовом позивачами пропущено строк позовної давності звернення до суду, крім того, вказував на те, що спірне господарство не відносилося до категорії колгоспного двору, так як голова господарства не був членом колгоспу.

Треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самосійних вимог ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в судове засідання не зявилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, а тому суд вважає, що справу можна розглянути в їх відсутність.

Заслухавши пояснення учасників процесу, свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що 17 квітня 2015 року ОСОБА_8 зареєстрував за собою право власності на житловий будинок з господарськими спорудами, які знаходяться по вул. Квітковій № 6 в с. Карапчів Глибоцького району Чернівецької області.

22 квітня 2015 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 укладено договір дарування спірного господарства.

12 травня 2015 року в с. Карапчів Глибоцького району Чернівецької області ОСОБА_8 помер, а перед тим, 15 березня 2005 року померла ОСОБА_9

Судом також встановлено, що житловий будинок по вул. Квітковій, 6 в с. Карапчів Глибоцького району Чернівецької області, згідно даних технічного паспорту був збудований у 1958 році господарські будівлі і споруди, які є біля даного будинку будувалися протягом 1968 1988 років.

Згідно даних архівного фонду виконавчого комітету Карапчівської сільської ради за 1986-1990 р.р., 1991-1995 р.р. існують відомості про те, що в господарстві по вул. Квітковій, 6 в с. Карапчів Глибоцького району Чернівецької області головою є ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, членами даного господарства є його дружина ОСОБА_9, син ОСОБА_1, дочки ОСОБА_6, ОСОБА_10 та внук ОСОБА_5 При цьому вказано, що син ОСОБА_8 вибув з господарства в с. Просіка 18.01.1993 році. Суспільна група даного господарства визначена, як колгоспна.

Відповідно до частини першої статті 120 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення правовідносин) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Згідно із частиною другою статті 123 ЦК УРСР ( у редакції, що була чинною на час виникнення правовідносин) розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Відповідно до розяснень, що викладені в пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності , спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі Вказівки № 112/5), а згодом аналогічними Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі Вказівки № 69).

Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім'ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників.

Отже, застосування судами норм статей 120, 123 ЦК УРСР без належного з'ясування питання про правильність віднесення будинку до суспільної групи господарств колгоспний двір є помилковим. Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у своїй постанові № № 6-145цс13 від 15 січня 2014 року, що відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

З огляду на вказане, суд вважає, що посилання представника позивача на те, що суспільну групу господарства визначала сільська рада, а тому на даний час ніхто не може ставити під сумнів чи не визнавати правильність визначення групи господарства є безпідставним.

Судом встановлено, що голова господарства ОСОБА_8 не працював у колгоспі та не був членом колгоспу. Дані обставини як визнаються самими сторонами процесу, так і підтверджуються матеріалами справи.

ОСОБА_9 дружина ОСОБА_8 була членом колгоспу та працювала у колгоспі з 1982 -1988 роки.

Відповідно до п. 20 вказівок № 5-24/26 за 1985 рік передбачалося, що суспільна група господарства записувалася станом на 1 січня 1 липня відповідного року.

А тому, суд приходить до висновку, що з 1989 року спірне господарство не мало статусу колгоспного двору, так як ОСОБА_9 не працювала в колгоспі. В судовому засіданні позивачами не доведено належними та допустимими доказами, що станом на 1991 рік ОСОБА_9 була працюючим членом колгоспу.

Так, статтями 10, 11, 60 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів. При цьому, слід зазначити, що в процесі розгляду справи позивачу та представнику позивача судом неодноразово було розяснено зміст вищевказаних норм, проте, вони наполягали, що вони надали всі необхідні докази на підтвердження своїх доводів.

Отже, виходячи із вищевикладеного, суд приходить до висновку, що господарство по вул. Квітковій, 6 в с. Карапчів Глибоцького району Чернівецької області станом на 15 квітня 1991 року не мало статусу колгоспного двору, а тому позовні вимоги про визнання за позивачами права власності по 1/6 частки майна, як членам колгоспного двору є необґрунтованими та безпідставними.

Виходячи із безпідставності позовних вимог про визнання права власності за позивачами, безпідставними є також і їх вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане на імя ОСОБА_8 та визнання недійсним договір дарування житлового будинку, який був укладений між ОСОБА_8 та відповідачем ОСОБА_3

Також слід зазначити, що позивачі, звертаючись до суду із позовом та ставлячи вимогу про визнання договору дарування недійсним обрали невірний спосіб свого захисту. Так, позивачі не є стороною договору дарування, а у речово-правових відносинах не застосовується способи захисту прав, встановлені для зобов'язальних правовідносин. У цих відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У разі, якщо право власності оспорюється або не визнається іншою особою власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності відповідно до ст. 392 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 7 листопада 2012 року у справі № 6-107цс12).

Виходячи із безпідставності позовних вимог, суд приходить до висновку, що строк позовної давності, який просив застосувати представник відповідача до позовних вимог не може бути застосований, оскільки відповідно до абз.3 п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підставі, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Враховуючи зазначені вимоги закону, дослідивши доказ по справі, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_5 є необґрунтованими та безпідставним, а тому у задоволені позову слід відмовити.

На підставі викладеного, ст. ст. 120, 123 ЦК УРСР, ст.ст. 388, 392, ЦК України, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 88, 208, 209, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволені позову ОСОБА_1 та ОСОБА_5 відмовити.

Зняти арешт накладений ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 24 лютого 2016 року на нерухоме майно, що розташоване по вул. Квітковій, 6 в с. Карапчів Глибоцького району Чернівецької області право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_3, реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_1, паспорт серія та номер КР 956199.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Чернівецької області через Глибоцький районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: