Ухвала суду № 58422872, 14.06.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22-ц/790/3932/16 Головуючий суддя І інстанції Бондрарєва І.В. Справа № 645/10754/14-ц Суддя доповідач Коровін С.Г.

Категорія: договірні

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого Коровіна С.Г.

суддів Коваленко І.П., Довгаль А.П.,

при секретарі Личак А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до відповідачів, в якому просила визнати недійсним договір іпотеки №223 від 19.02.2007 року, укладений між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 В обгрунтування позову зазначила, що опсорюваний договір було укладено як забезпечення зобовязання за кредитним договором № 159-04-И від 19.02.2007 року, укладеного між відповідачами, ОСОБА_2 передано в заставу квартиру №137 в б. 41-Б по вул. Танкопія в м. Харкові.

Позивач проживає в цій квартирі і про те, що вона була перепродана ОСОБА_2 нічого не знала.

Ршенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2008 року за нею та її неповнолітнім сином ОСОБА_4 визнано право користуанння квартирою. Також визнано недійсними договори купівлі-продажу квартири, укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 24.01.2007 р., між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 31.01.2007 р., між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 19.02.2007 р.

У судове засідання позивач та представник позвача ОСОБА_7 позовні вимоги підтримали. ОСОБА_1 пояснила, що про існування іпотечного договору їй стало відомо після отримання листа КП «ХМБТІ» від 08.08.2012 р. про накладення арешту на спірну квартиру.

Представник відповідача ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» - ОСОБА_8 заперечувала проти задоволення позову, вимог про застосування позовної давності не заявила.

Треті особи в судове засідання не зявились, про час та місце розгляду справи були повідомлені, ОСОБА_4 просив про розгляд справи у його відсутність, ОСОБА_3 про поважність причини неявки суд не повідомив.

Рішенням Фрунзенского районного суду м. Харкова від 23 вересня 2015 року позовні вимоги задоволені.

Визнано недійсним Іпотечний договір №223 від 19.02.2007 року, укладений між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2

Стягнуто з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_2 по 121,60 грн. з кожного.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» подало на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2015 року скасувати, та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування скарги зазначено, що суд необгрунтовано прийшов до висновку про те, що право власності ОСОБА_2 на предмет іпотеки скасовано, оскільки в матеріалах справи відсутні докази скасування права власності чи інших підстав припинення права власності.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 10 грудня 2015 року рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2016 року касаційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 10 грудня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, пояснення зявившихся осіб, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Судом першої інстанції встановлено наступне.

Квартира АДРЕСА_1 була приватизована ОСОБА_3, який згідно з договором купівлі-продажу від 24 січня 2007 року продав їїОСОБА_5, який у свою чергу 31 січня 2007 року продав їїОСОБА_6, а вона 19 лютого 2007 року продала вказану квартиру ОСОБА_2

19 лютого 2007 року між ТОВ «Банк «Фінанси і Кредит» і ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № 223, відповідно до умов якого останній передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1, в якості забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором від 19 лютого 2007 року № 159-04-И.

Зі змісту зазначеного договору вбачається, що предмет іпотеки - спірна квартира належить іпотекодавцю ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 19 лютого 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_9, який зареєстровано у реєстрі за № 1922171.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24 червня 2008 року за ОСОБА_1 та неповнолітнім ОСОБА_4 визнано право користування квартирою №137 по вул. Танкопія, 41-б у м. Харкові. Визнано частково недійсним свідоцтво про право власності на вищевказану квартиру від 03 жовтня 2003 року, виданого органом приватизації житлового фонду «Харківський будівельний комбінат № 1». Зобов'язано орган приватизації житлового фонду «Харківський будівельний комбінат № 1» внести ОСОБА_1. та ОСОБА_4 до свідоцтва про право власності на вказану квартиру. Визнано недійсними угоди купівлі-продажу зазначеної квартири, укладені: 24 січня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5Ю № 55, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_10; 31 січня2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 № 724, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округуОСОБА_10; а також 19 лютого 2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 № 216, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_9

Додатковим рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02 березня 2010 року, яке набрало законної сили 14 вересня 2010 року, власниками спірної квартири визнано ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_4

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недійсність договору іпотеки на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України, оскільки право власності ОСОБА_2 (іпотекодавця) на спірну квартиру скасоване.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За положеннями ч. 2 ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Предметом іпотеки відповідно до ст. 5 Закону України «Про іпотеку»може бути лише об'єкт нерухомого майна за умови, що нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності.

Відповідно до ст. 60 ЦПК Україникожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

За змістом ст. 61 ЦПК України підставою для звільнення від доказування, зокрема, є обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суд першої інстанції обґрунтовано врахував зазначене, а також рішення судів, які набрали законної сили, якими задоволено позов ОСОБА_1 та визнано недійсними угоди купівлі-продажу квартири квартирою №137 по вул. Танкопія, 41-б у м. Харкові , визнано власниками вказаної квартири ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_4

Зазначеними судовими рішенням встановлено порушення прав позивача на спірне нерухоме майно, тому висновок суду першої інстанції щодо визнання недійсним іпотечного договору №223 від 19.02.2007 року, укладеного між ТОВ «Банк « Фінанси і Кредит» та ОСОБА_2 є обґрунтованим. Крім того у відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 14 ЦПК України, відповідно до яких судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Крім того слід враховувати положення ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (в редакції, чинній на момент визнання позивача власником спірної квартири), відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Таким чином наявність судового рішення, яке набрало законної сили, про визнання права власності на нерухоме майно є достатньою підставою для виникнення такого права.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано визнав іпотечний договір №223 від 19.02.2007 року укладений між ТОВ «Банк « Фінанси і Кредит» та ОСОБА_2 недійсним.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції і відхиляє апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»відхилити.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді -