Ухвала суду № 58420642, 13.06.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 338/2342/13-ц

Провадження № 22-ц/779/1308/2016

Категорія 59

Головуючий у 1 інстанції Круль І.В.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Вакарук В.М., Меленко О.Є.

секретаря Драганчук У.М.

з участю представників апелянтів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_4 на постанову ВП №41519119 від 10 листопада 2014 року державного виконавця відділу державної виконавчої служби Богородчанського районного управління юстиції ОСОБА_3 про стягнення виконавчого збору в сумі 130 344,10 грн. за апеляційною скаргою відділу державної виконавчої служби Богородчанського районного управління юстиції на ухвалу Богородчанського районного суду від 11 травня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

13.04.2016 року ОСОБА_4 звернувся в суд із скаргою, в якій просив скасувати постанову про стягнення з нього виконавчого збору, винесену державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Богородчанського районного управління юстиції ОСОБА_3 10.11.2014 року у ВП №41519119. В обґрунтування скарги скаржник зіслався на те, що 15.01.2014 року державним виконавцем відділу ДВС Богородчанського районного управління юстиції ОСОБА_3 була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення Богородчанського районного суду від 25.12.2013 року про стягнення з нього на користь ОСОБА_5 грошових коштів в сумі 1 300 000 грн. та 3 441 грн. судових витрат. В межах встановленого державним виконавцем семиденного строку для добровільного виконання рішення суду між ним та стягувачем була укладена мирова угода про добровільне врегулювання боргових зобовязань. Вказана мирова угода визнана ухвалою Богородчанського районного суду від 03.02.2014 року. На підставі даної ухвали суду 13.02.2014 року держаним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. Таким чином рішення Богородчанського районного суду від 25.12.2013 року виконано добровільно, жодних претензій зі сторони стягувача до нього немає. Однак, в подальшому, після виконання рішення суду, ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 17.09.2014 року ухвалу Богородчанського районного суду від 03.02.2014 року про визнання мирової угоди скасовано. 07.11.2014 року начальником відділу ДВС Богородчанського районного управління юстиції винесено постанову про скасування процесуального документу, а саме постанови про закінчення виконавчого провадження від 13.02.2014 року, а державним виконавцем Любенько Н.Я. - постанову про поновлення виконавчого провадження. 10.11.2014 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору. Вважає, що оскільки рішення суду виконано ним добровільно у встановлений для цього семиденний строк, заходи примусового виконання рішення державним виконавцем не застосовувалися, то постанова про стягнення з нього виконавчого збору від 10.11.2014 року є незаконною та підлягає скасуванню. З наведених підстав скаржник просив скаргу задовольнити.

Ухвалою Богородчанського районного суду від 11 травня 2016 року поновлено ОСОБА_4 строк звернення до суду із вищенаведеною скаргою, скаргу задоволено та визнано незаконною і скасовано постанову ВП №41519119 від 10 листопада 2014 року державного виконавця відділу державної виконавчої служби Богородчанського районного управління юстиції ОСОБА_3 про стягнення виконавчого збору в сумі 130 344,10 грн.

Не погодившись з такою ухвалою суду, відділ ДВС Богородчанського районного управління юстиції подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема апелянт зазначає, що підставою для закінчення виконавчого провадження ВП №41519119 стала ухвала Богородчанського районного суду від 03.02.2014 року про визнання мирової угоди між стягувачем ОСОБА_5 та боржником ОСОБА_4, яка в подальшому, тобто в період процесу виконання після спливу терміну для самостійного виконання, скасована. У період з дня подання до суду заяви про визнання мирової угоди і до постановлення судом ухвали про визнання мирової угоди державним виконавцем заходів примусового виконання не проводилося, проте абзацом 2 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» чітко визначено, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом. Тому суд першої інстанції безпідставно скасував постанову про стягнення з боржника судового збору, винесену 10.11.2014 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Богородчанського районного управління юстиції ОСОБА_3

У звязку з наведеним апелянт просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову ухвалу, якою в задоволенні скарги ОСОБА_4 відмовити.

В засіданні апеляційного суду представники апелянта доводи апеляційної скарги підтримали з наведених у ній мотивів.

Скаржник ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, про час та день розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку. Причину неявки суду не повідомив.

З урахуванням положень ст. 305 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши доповідача, пояснення представників апелянта, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відповідно до ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Судом першої інстанції установлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Богородчанського районного суду від 25.12.2013 року по справі №338/2342/13-ц стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 1 300 000 грн. боргу за договором позики від 02.07.2008 року та 3 441 грн. сплачених судових витрат.

15.01.2014 року державним виконавцем відділу ДВС Богородчанського районного управління юстиції ОСОБА_3 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №41519119 з примусового виконання виконавчого листа №338/2342/13-ц, виданого 09.01.2014 року Богородчанським районним судом, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 грошових коштів в сумі 1 300 000 грн. та 3 441 грн. судових витрат.

Ухвалою Богородчанського районного суду від 03.02.2014 року визнано мирову угоду, укладену 14.01.2014 року між сторонами щодо добровільного виконання боргових зобовязань. На підставі зазначеної ухвали 12.02.2014 року за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на земельні ділянки площами 0,8505 та 0,9100, що знаходяться в урочищі «Товстий» в с. Плавя Сколівського району Львівської області, які були передані згідно мирової угоди. Жодних претензій у стягувача ОСОБА_5 до боржника ОСОБА_4 щодо виконання останнім рішення Богородчанського районного суду від 25.12.2013 року немає.

13.02.2014 року державним виконавцем відділу ДВС Богородчанського районного управління юстиції ОСОБА_3 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 17.09.2014 року ухвалу Богородчанського районного суду від 03.02.2014 року про визнання мирової угоди між сторонами скасовано.

07.11.2014 року начальником відділу ДВС Богородчанського районного управління юстиції скасовано постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 13.02.2014 року.

Цього ж дня державним виконавцем відділу ДВС Богородчанського районного управління юстиції ОСОБА_3 винесено постанову про поновлення виконавчого провадження.

10.11.2014 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника ОСОБА_4 виконавчого збору в сумі 130 344,10 грн.

Задовольняючи скаргу ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що, незважаючи на скасування 17.09.2014 року Апеляційним судом Івано-Франківської області ухвали Богородчанського районного суду від 03.02.2014 року про визнання мирової угоди між стягувачем і боржником щодо добровільного виконання боргових зобовязань, рішення суду все ж виконано, виконавчий документ повернуто стягувачу, як добровільно виконаний, і більше для виконання не направлявся. А тому підстав для винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору не було.

Згідно ч. 2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У винесеній постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Частиною 1 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення, державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішення є звернення стягнення на кошти та інше майно боржника, звернення стягнення на заробітну плату, доходи, пенсію, стипендію боржника, вилучення в боржника і передання стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні, інші заходи, передбачені рішенням.

Судом встановлено, що у виконавчому провадженні №41519119 примусове виконання рішення Богородчанського районного суду від 25.12.2013 року не проводилося, оскільки боржник у встановлений законом строк добровільно виконав вказане рішення суду.

Факт добровільного виконання судового рішення визнано і начальником відділу ДВС Богородчанського управління юстиції в постанові від 07.11.2014 року про скасування процесуального документу, відповідно до якої останній встановив, що сторони виконавчого провадження 22.01.2014 року, тобто у термін, наданий для добровільного виконання судового рішення подали клопотання про затвердження мирової угоди, яка ними укладена 14.01.2014 року, тобто ще до відкриття виконавчого провадження. Така мирова угода затверджена ухвалою Богородчанського районного суду від 03.02.2014 року.

Судом також установлено, що боржником в порядку добровільного виконання рішення суду передано стягувачу ОСОБА_5 земельні ділянки кадастровий номер 4624585900:05:000:0018 площею 0,8505 га та кадастровий номер 4624585900:05:000:0017 площею 0,9100 га, що розташовані в урочищі «Товстий» в с. Плавя Сколівського району Львівської області, які він за собою зареєстрував 12.02.2014 року і реєстрація на них ніким не скасована та не відмінена, а тому він є їх власником, виконавчий документ повернуто стягувачу, як добровільно виконаний, і більше до виконання стягувачем він не направлявся.

За наведених обставин суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що рішення Богородчанського районного суду від 25.12.2013 року боржником ОСОБА_4 було виконано у наданий державним виконавцем строк для добровільного виконання і державним виконавцем не вчинялось жодних дій для його примусового виконання, у звязку з чим відсутні були правові підстави для прийняття державним виконавцем постанови про стягнення з боржника виконавчого збору. Відтак, постанова державного виконавця про стягнення з боржника ОСОБА_4 виконавчого збору є незаконною і її слід скасувати.

Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду України в постанові від 28 січня 2015 року в справі №3-217гс14, відповідно до якої сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець повязує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, які в цьому випадку не вчинялися.

Наведеним спростовуються доводи апелянта про те, що підставою для закінчення виконавчого провадження була ухвала суду від 03.02.2014 року, а строк для добровільного виконання судового рішення сплив 22.01.2014 року, а тому незважаючи на те, що державним виконавцем не вживалось ніяких дій для примусового виконання судового рішення, постанова про стягнення з боржника виконавчого збору є законною.

Посилання апелянта на абз. 2 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», за приписами якої виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом, не заслуговують на увагу, адже абз. 1 цієї норми Закону встановлено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. А в даному випадку рішення суду було виконано добровільно, оскільки мирова угода сторонами була укладена ще до відкриття виконавчого провадження 14.01.2014 року і тільки потребувала затвердження судом у визначеному законом порядку.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції прийнята з дотриманням вимог закону, що в силу п.1 ч.1 ст.312 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення без змін ухвали суду.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 312, 313-315, 317 ЦПК України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу відділу державної виконавчої служби Богородчанського районного управління юстиції відхилити.

Ухвалу Богородчанського районного суду від 11 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Вакарук В.М.

ОСОБА_6