Рішення № 58416291, 14.06.2016, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

14.06.2016

Справа 337/938/16-ц

Провадження № 2/337/706/2016

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2016 року Хортицький районний суд м.Запоріжжя

у складі: головуючого судді Гнатик Г.Є.

при секретарі Жевакіній Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Лізингова компанія «Ваш авто» про визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в :

Позивачка звернулася до суду із вказаним позовом.

У позові вказала, що 01.03.2016 року між нею та ТОВ «Лізингова компанія «Ваш авто» було укладено договір фінансового лізингу № 002887. Предметом договору є автомобіль ЗАЗ Ланос, об'єм двигуна 1,5 літрів, механічна трансмісія. 01.03.2016 року позивач сплатив на користь ТОВ «Лізингова компанія «Ваш авто» авансовий платіж в розмірі 65500 грн. та 500 грн. суми комісії банку. Нотаріально договір лізингу не посвідчувався. Вважає договір недійсним, оскільки відповідач не мав права надання фінансових послуг, а тому просила визнати недійсним договір фінансового лізингу № 002887 від 01.03.2016 року, укладений між нею та ТОВ «Лізингова компанія «Ваш авто», стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Ваш авто» авансовий платіж в розмірі 65500 грн. 60 коп. збитки у вигляді банківської комісії в розмірі 500 грн., моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

У судове засідання позивачка ОСОБА_1 не зявилася, надавши суду письмову заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримує, просить позов задовольнити

У судове засіданні представник позивачки ОСОБА_1 ОСОБА_2 не зявився, надавши суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує, тому, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності позивачки і її представника.

Представник відповідача у судове засідання не зявився, поважну причину не явки суду не повідомив, про розгляд справи був повідомлений у встановленому законом порядку (а.с. 29, 35), заперечень на позов не надав, тому, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності представника відповідача, по наявних у справі документах, шляхом постановлення заочного рішення.

Відповідно до ст.. 197 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає позов підлягаючим частковому задоволенню у звязку з наступним.

Відповідно до ст. 11, 27, 60 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, зобов'язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виникає спір.

У відповідності до вимог ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі ст.. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають Із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст.. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність і допустимість, достовірність кожного доказу, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Судом встановлено, що 01.03.2016 року між сторонами був укладений договір фінансового лізингу № 002887 (а.с. 7-12) (далі договір фінансового лізингу), згідно умов якого відповідач зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування позивача автомобіль, а позивач зобов'язувався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору (а.с.7-12, 14-16). Вказаний договір нотаріально посвідчений не був. ОСОБА_1 01.03.2016 року внесла на рахунок ТОВ «Лізінгова компанія «Ваш авто» 65500 грн. та сплатила комісію банку у розмірі 500 грн. (а.с. 13).

Пунктом 1.1 договору фінансового лізингу передбачено, що предметом фінансового лізингу є транспортний засіб, а саме: автомобіль ЗАЗ Ланос, об'єм двигуна 1,5 літрів, механічна трансмісія.

У п.1.2 договору фінансового лізингу зазначено, що вартість предмета лізингу зазначається у даному договорі, розмір авансового платежу вказується у договорі та в Додатку № 1, який є невідємною частиною договору. Зокрема, п.8.2 договору фінансового лізингу передбачено, що вартість предмета лізингу на момент укладення договору становить 7408,76 доларів США, що еквівалентно 203000 грн.

Лізингодавець бере на себе зобовязання придбати предмет лізингу у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором (п.1.3 договору фінансового лізингу).

Строк передачі предмета лізингу лізингоодержувачу закріплений у п.1.7 договору фінансового лізингу і становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем адміністративного платежу,авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу, у разі наявності, сплати різниці.

Ст. 17 вказаного договору визначено, що додатками до даного договору є: додаток № 1, де сторонами вказано графік сплати авансового внеску; додаток № 2, де сторонами зазначено специфікацію предмету лізингу, а в додатку № 3 міститься графік покриття витрат та виплати лізингових платежів.

Пунктом 8.5 договору фінансового лізингу передбачено, що всі платежі, які визначаються у додатках №1 та № 3 до даного договору, сплачуються лізингоодержувачем згідно вказаних додатків на підставі рахунків, виставлених лізингодавцем.

Разом з цим, додаток № 3 до даного договору, який є невідємною частиною договору фінансового лізингу та містить істотні умови договору, які підлягають обов'язковому погодженню сторонами, позивачем підписано не було.

Згідно договору фінансового лізингу адміністративний платіж, це першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір адміністративного платежу відображається у Додатку №1 до договору та становить погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу.

Відповідно п. 9.1 договору фінансового лізингу, авансовий платіж складає частину від вартості предмета лізингу в розмірі 50 %, зазначеного у даному договорі та у специфікації, а тому, на виконання умов додатку № 1 до договору фінансового лізингу позивачка 01.03.2006 року сплатив на користь ТОВ «Лізингова компанія «Ваш авто» авансовий платіж в розмірі 65500 грн. та 500 грн. суми комісії банку, на підтвердження чого суду надано копію квитанції №0.0.514164540.1. (а.с. 13).

У п.10.1 договору фінансового лізингу наведено порядок розрахунку розміру щомісячних лізингових платежів.

Згідно п. 10.3 договору фінансового лізингу на момент укладення договору сторонами визначено попередній розмір щомісячного лізингового платежу - 115,34 доларів США, що складає 3160,32 грн. та передбачено, що у випадку залишення вартості предмета лізингу на рівні, який було визначено на момент підписання даного договору та до передачі предмета лізингу лізингоодержувачу, сторони зобовязані підписати Додаток № 3 до даного договору, що встановлює графік сплати лізингових платежів або план відшкодування.

Частиною першою ст.806 ЦК України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 1 ст. 807 ЦК України передбачено, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до ч.1 ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо.

Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» - фінансовий лізинг, це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За приписами ст. 6 даного закону договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Положеннями ст.16 вказаного Закону встановлено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів» права позивача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

В ст. 18 цього Закону наведено перелік несправедливих умов у договорах із споживачами, який не є вичерпним, тобто дана норма містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом ч.5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч.6 ст.18).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в ч.2 ст.18 «Про захист прав споживачів», якими є такі умови договору, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

У своїх правових позиціях, висловлених Верховним Судом України у справі № 6-2766цс15, яка в силу положень ст.360-7 ЦПК України має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції, ВСУ вказав, що аналізуючи норму ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (пункти 2, 3 ч.3 власнимст.18 Закону «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (п.4 ч.3 ст.18 Закону «Про захист прав споживачів»).

Судом встановлено, що умови п. 1.4 оспорюваного договору, а саме: що лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо, а за вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець, суперечить вимогам ч.1 ст. 808 ЦК України щодо солідарної відповідальності продавця і лізингодавця.

Окрім того, в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Крім того, умовами п.п.3.2.7 договору фінансового лізингу передбачено право лізингодавця в односторонньому порядку розірвати вказаний договір за обставин, що не залежать від позивача, без повернення адміністративного платежу.

Пунктом 3.2.6 договору фінансового лізингу встановлено жорстку односторонню відповідальність лізингоодержувача не лише за будь-яке порушення зобов'язання, а й можливість розірвання договору за ініціативою лізингодавця без попередження лізингоодержувача, що у сукупності із положеннями п.3.2.7 договору є обмеженням принципів свободи договору, справедливості, розумності та добросовісності та є несправедливими умовами договору згідно з вимогами ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів".

Згідно п.12.1 договору фінансового лізингу, лізингоодержувач, який сплатив адміністративний платіж, частково або повністю, або частково сплатив авансовий платіж, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір, однак в цьому випадку лізингодавець повертає сплачені кошти авансового платежу за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору в розмірі 40% від сплаченої суми авансового платежу.

Однак, вказаний пункт договору суперечить положенням п.4 ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням договору, є несправедливою умовою договору.

Відповідно до вимог ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.2 ст.806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю- продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Отже, за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі - продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Оскільки оспорюваний договір, укладений за участю фізичної особи, а тому підлягав нотаріальному посвідченню.

Враховуючи вищевказане, суд вважає підлягаючими задоволенню позовні вимоги позивача у частині визнання договору фінансового лізингу № 002887 від 01.03.2016 року недійсними з моменту вчинення та стягнення з відповідача на її користь суми сплаченого авансового платежу в розмірі 65500 грн. і суми сплаченої комісії банку за внесення авансового платежу у розмірі 500 грн., що разом складає 66000 грн.

Крім того, позивачкою ОСОБА_1 заявлені вимоги до відповідача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000 грн.

Відповідно до положень ст.ст. 23, 1167 ЦК України передбачено відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення прав. При цьому, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини відповідача, який завдав моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоду завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого, або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При вирішення питання про відшкодування моральної шкоди, суд враховує розяснення Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року, з подальшими змінами, „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, відповідно до яких розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоровя потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Оцінюючи позовні вимоги у частині відшкодування моральної шкоди, суд виходить з положень ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до вимог ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права, а відповідно та п.п.1,2 ч.2 цієї ж статті моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя та у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з протиправною поведінкою щодо неї.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, а також виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості.

Завдання моральної шкоди ОСОБА_1 суду не доведено, у судові засідання позивачка не зявлялася, пояснень у цій частині суду не надала, тому, суд вважає, що позовні вимоги позивача у частині відшкодування моральної шкоди, задоволенню не підлягають.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 3, 15, 16, 203,215 ,227, 806 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 208, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним Договір фінансового лізингу № 002887 від 01.03.2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова компанія «Ваш авто» .

Стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Ваш авто» на користь ОСОБА_1 авансовий платіж в розмірі 65500 грн., збитки у вигляді банківської комісії в розмірі 500 грн., що разом складає 66000 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Запорізької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів через Хортицький районний суд м.Запоріжжя.

Суддя: Г.Є. Гнатик