Рішення № 58414264, 09.06.2016, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/7461/16-ц

Провадження № 2/761/4027/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2016 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Юзькової О.Л.,

при секретарі Голопич Н.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Представник ПАТ «Приватбанк» звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до укладеного між сторонами Договору від 13.06.2005 року відповідач отримав кредит у розмірі 11991,79 грн., однак порушував зобов»язання по погашенню кредиту, у нього виникла перед банком заборгованість. Оскільки у відповідача виникла значна заборгованість, яку він в добровільному порядку не сплачує, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість по відсоткам нарахованих на прострочену заборгованість за період з 12.02.2013 по 12.02.2016 у розмірі 447899,50 грн. При цьому, позивач вказує, що 15.12.2008 року в кредитному договорі визначено кінцеву дату виконання позичальником дій щодо повернення кредиту, однак, сторона позивача зауважує, що ці умови діють в разі відсутності порушень по сплаті простроченої заборгованості.

В судове засідання представник позивача не з»явився, про день, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, в позовній заяві просив слухати справу у свою відсутність.

Відповідач, його представник проти задоволення позову заперечував, посилаючись, серед іншого, на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги та просив застосувати наслідки сплину строків позовної давності, про що зазначив в письмовій заяві від 20.05.2016 року.

Вислухавши пояснення ОСОБА_1, його представника, дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, суд встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Так, положеннями ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно положень ст. 10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим Кодексом.

У відповідності до положень ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають ті обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 13.06.2005 року між ПАТ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір № DNH4KS11800082 згідно умов якого банк надав позичальнику строковий кредит в сумі 11991,79 грн. строком до 15.122008 року включно зі сплатою відсотків за його користування в розмірі 2,09 % у місяць на суму залишку заборгованості по кредиту.

При цьому, умовами Договору. А саме п.1.2. передбачено, що погашення заборгованості за цим договором здійснюється щомісячно у період сплати, за який приймається період з 12 по 10 число кожного місяця позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 434,00 грн. для погашення заборгованості за даним Договором, яка складається із заборгованості за кредитом та відсотками, а також інші витрати банку відповідно до п.п. 3.9; 3.18.

Представник ПАТ «Приватбанк» як на підставу для задоволення свої вимог, посилається на те, що банк виконав умови договору, а боржник-відповідач порушив умови Договору, не виконує взяті на себе зобов»язання. А закінчення строку Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору і як вбачається з розрахунку заборгованості, порушення умов договору по поверненню кредитних коштів, сплати відсотків зі сторони ОСОБА_1, мало місце ще до настання сплати останніх щомісячних платежів.

На підтвердження наявності у відповідача заборгованості перед банком в розмірі заборгованості по відсоткам за період з 12.02.2013 по 12.02.2016 в сумі 447899,50 грн. сторона позивача надала розрахунок заборгованості за вказаним Договором станом на 12.02.2016 р.

Відповідач надав суду заяву про застосування судом позовної давності, а отже відмовити в задоволенні позову.

Згідно до приписів ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України.

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов»язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й об»єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.

Обов»язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача. Саме тому суд не бере до уваги посилання сторони позивача на те, що строк звернення до суду в даному випадку не пропущений і про свою обізнаність про невиконання обов»язків по Договору відповідачем щодо сплати періодичних платежів банк знав ще до настання дати сплати останніх щомісячних платежів, про що зазначив беспосередньоо у позовній заяві.

Верховний Суд України у своїй постанові по справі №6-116цс13 від 29.10.2014,висловив наступну правову позицію.

Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті.

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

В силу імперативних положень ст.360-7 ЦПК України такі рішення є обов»язковими у правозастосуванні для всіх судів України.

Із наданого розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач перестав сплачувати нараховані відсотки по кредиту починаючи з 9.08.2006 року (при цьому саме нараховані але несплачені відсотки і просить стягнути позивач на свою користь з відповідача) і жодного разу після вказаної дати їх не сплачував, тому про порушення своїх прав позивач фактично дізнався ще у 2006 році і саме з вказаного часу відповідач не виконував в цій частині умов договору щодо сплати періодичних платежів.

При цьому за зобов»язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

В даному випадку умовами договору було встановлено строки виконання окремих зобов»язань, а саме внесення щомісячних платежів. Отже, строк позовної давності в даному випадку необхідно рахувати не з дня коли закінчується строк дії договору, а з моменту настання строку погашення чергового платежу (в даному випадку згідно позовних вимог - відсотків).

Однак, судом встановлено, що періодичні платежі по щомісячній сплаті відсотків відповідач перестав сплачувати відповідачу ще з 2006 року, однак відповідач звернувся до суду тільки в 2006 році, тобто з пропуском встановленого трьохрічного строку звернення до суду і не просив їх поновити, вважаючи, що вони не пропущені взагалі.

За положеннями ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин беручи до уваги дату несплати чергового платежу в 2006 році і відсутності в цій частині переривання перебігу вказаного строку, суд погоджується з доводами відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності та вважає за можливе відмовити у задоволенні вимог повністю.

Розподіляючи судові витрати, суд керується положеннями ст. 88 ЦПК України.

Виходячи з наведеного, керуючись ст..ст. 3,11,57,60,88,169,212-215 ЦПК України, ст.ст. 257,261,267, 1050, 1054 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги через Шевченківського районного суду м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення набирає законної сили в разі закінчення вищезазначених строків, або якщо його не скасовано після розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Суддя: