Рішення № 58414151, 17.05.2016, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/22055/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" травня 2016 р.Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого: судді Гончарука В.П.

при секретарях Красновій І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «КБ «Надра» про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки та стягнення моральної шкоди, суд

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «КБ «Надра» про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки та стягнення моральної шкоди. Просить суд визнати недійсними: кредитний договір № 65/П/27/2006-840 від 02.10.2006 року, Іпотечний договір від 02.10.2006 року та договір Поруки від 0210.2006 року. Також просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн. та суму в порядку встановленому для повернення майна, що утримується без достатніх правових підстав у розмірі 211 003,48 грн.

Свої вимоги мотивував тим, що 02.04.2006 року між ним та ВАТ КБ "Надра" було укладено кредитний договір, відповідно до якого ним було позичено суму в розмірі 81 567,00 доларів США під 9,5 % річних, комісія (щомісячна) 0,35%, строк дії договору 240 місяців, кінцевий термін повернення кредиту - 01.10.2026 року, мінімальний платіж - 1 211 доларів США щомісячно, строк сплати - 10 число кожного місяця. Під час укладання договору йому не було надано підписаний банком графік погашення кредиту, що унеможливило перевірку правильності умов кредитування. На виконання основного зобов'язання за кредитним договором було укладено Іпотечний договір від 02.10.2006 року і Договір поруки від 02.10.2006 року. У 2012 році працівники відповідача проінформували його про наявність у нього заборгованості з погашення кредиту. На початку 2013 року він звернувся до банку щодо графіку погашення кредиту та можливості реструктуризації його заборгованості, якщо така є. Працівник банку провів розрахунок, який показав, що ним (позивачем) неправильно сплачується мінімальний платіж - мінімальний платіж за його умов кредитування (на 20 років) має бути значно меншим від 1 211 доларів США близько 740-760 доларів США, а прплатежі 1211,00 доларів США, строком погашення є не 01.10.2026 року а 10.11.2017 року. Він запропонував переглянути умови договору та привести у мови сплати мінімального платежу у відповідність зі строком погашення кредиту. 30.01.2013 року та 18.02.2013 року позивачем подано відповідачу письмову заяву про перегляд умов кредитного договору, однак дані заяви були проігноровані. 14.03.2013 року позивачем самостійно подано заяву про перегляд умов кредитного договору та запропоновано укласти додаткову угоду з новим розміром платежу - 780 доларів США на місяць. У відповідь відповідач систематично відмовлявся змінювати умов договору. В подальшому, в 2014 році йому зателефонували з банку та запросили "для реструктуризації заборгованості", при цьому працівник відповідача знову проінформував його, що в нього (позивача) наявна заборгованість, оскільки не сплачується мінімальний платіж в розмірі 1 211,00 доларів США щомісячно, що в свою чергу тягне нарахування на суми "недоплати" штрафів та пені, що збільшує його заборгованість перед банком. Таким чином, він зрозумів, що банк продовжує нараховувати платежі, виходячи з 1 211 доларів США, і ніякого "перегляду" умов не здійснено, його (позивача) вкотре ввели в оману та ошукали. В той же час відповідач вчинив незаконно виконавчий напис на іпотечному договорі та намагався провести примусове стягнення заборгованості за рахунок іпотечного майна. Вся діяльність банку стосовно позивача свідчить про недобросовісність виконання умов кредитного договору. Також за наявними документами позивачем на користь банку у період з 2006 року по сьогодні сплачено суму в розмірі 90 401,29 доларів США, а розмір виданого кредиту позивачу за оспорюваним договором складає 81 567,00 доларів США. Виходячи з вимог реституції банку необхідно повернути позивачу 8 834,29 доларів США, так позивачем повністю сплачено суму, яка видавалась відповідачем за кредитним договором. Разом з тим позивач зазначає, що позиція відповідача є постійно недобросовісною, що проявляється у прихованні інформації та її перекручуванні, перекручування інформації про умови кредитування, що надавались позивачу у п2013 та 2014 роках і продовження недобросовісної політики, щодо позивача в частинні не приведення умов кредитування,а спроби через неправильність мінімального платежу отримати дострокове погашення кредиту та незаконно отримати після 2017 року суми вже просто на підставі неправильних умо кредитного договору, що є чистою спробою незаконно збагатитись.

В судовому засіданні позивач та представник позивача позов підтримали та просили його задовольнити в повному обсязі, пояснивши, що спірний кредитний договір обмежує права позивача порівняно з положеннями закону «Про захист прав споживачів.

Представник Відповідача Публічного акціонерного товариства «КБ «Надра» в судовому засіданні проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні в повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позовна заява задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За правилами ч.1-2, ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Як встановлено в судовому засіданні 02.10.2006 року між ВАТ КБ "Надра" (правонаступником якого є відповідач ПАТ КБ "Надра") та позивачем було укладено кредитний договір № 65/11/27/2006-840, відповідно до якого банком було надано позивачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 81 567,00 доларів США в порядку і на умовах, визначених договором. Цільове використання кредиту - проведення розрахунків за договором купівлі-продажу від 02.10.2006 року квартири АДРЕСА_1. Відсотки за користування кредитом розраховується банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 9,5 % річних. За управління кредитом здійснюється плата щомісяця з розрахунку 0,35% від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом. Пунктом 1.4 кредитного договору визначено, що Банк (відповідач) надає позичальнику (позивачу) кредит строком на 240 місяців, тобто - на 20 років, кінцевий термін погашення кредиту - 01.10.2026 року (визначений в п.3.3.4 договору). Повернення кредиту та сплата банку передбачених умовами договору платежів (відсотки та плата за управління кредитом) шляхом здійснення перерахування мінімально необхідного платежу у валюті кредиту. Щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає 1 211,00 доларів США. Вносити черговий мінімальний платіж - 1 211,00 доларів США позичальник (позивач) мав щомісяця до 10 числа поточного місяця. Графік погашення кредиту не складався(а.с.7-8)..

На виконання основного зобов'язання за кредитним договором між сторонами було укладено Іпотечний договір від 02.10.2006 року і Договір поруки від 02.10.2006 року, в яких містяться аналогічні умови та вимоги, в тому числі - про мінімальний платіж в сумі 1 211,00 доларів США, про кінцевий термін погашення - 01.10.2026 року(а.с. 9-11).

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києві від 30.06.2015 року у справі № 755/29406/14-ц в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Надра" про визнання недійсним договору, укладеного внаслідок обману споживача, та договорів, що забезпечували виконання основного зобов'язання, відшкодування збитків та моральної шкоди споживача - відмовлено.(а.с.32-34).

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 30.11.2015 року дане рішення Дніпровського районного суду м. Києві від 30.06.2015 року у справі № 755/29406/14-ц залишено без змін.(а.с. 99 -103).

За змістом ч. 1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частина 2 цієї ж статті наголошує, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) по-датковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу були відомі всі умови кредитного договору, передбачені ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», мету, для якої споживчий кредит може бути надано,тіло кредиту, тип та розмір відсоткової ставки, строк, на який надається кредит, порядок нарахування та сплати процентів за кредитом, що підтверджується його особистим підписом в кредитному договорі та додатках до кредитного договору.

Отже, підписуючи вказаний кредитний договір та послідуючі договори, а саме Іпотечний договір від 02.10.2006 року та Договір поруки від 02.10.2006 року, ОСОБА_1 погоджувався з усіма його умовами, вважав їх справедливими по відношенню до себе.

У відповідності до ч.1, ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит)позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як передбачено ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом положень ч.1, ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1, 3, ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У статтях 18 і 19 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено підстави для визнання договору недійсним: укладення договору на умовах, що обмежують права споживача та вчинення правочину з використанням нечесної підприємницької практики.

Відповідно до ч.2, ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами наведений у ч.3, ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Аналізуючи норму ст.18 цього Закону, суд приходить до висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п.6, ч.1, ст.3, ч.3, ст.509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Разом з тим Позивач, не надав доказів порушення умовами кредитного договору принципу добросовісності (п.6, ч.1, ст.3, ч.3, ст.509 ЦК України), що вони призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, завдають шкоди споживачеві.

Зміст договору містить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1, ст.628 ЦК України). Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012р. «Про практику застосування судами законодавств при вирішення спорів, що виникають з кредитних правовідносин» (далі - Постанова № 5 від 30.03.2012р.), при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18 - 19 Закону України "Про захист прав споживачів".

Зокрема, кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний) або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК).

Таким чином, суд вважає безпідставними посилання позивача, що в оспорюваному договорі в порушення вимог цивільного законодавства містяться умови, що порушують права його як споживача, оскільки ОСОБА_1 при підписанні договору, погодився із даними умовами. За таких обставин наявна відсутність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, поскільки відповідачем було надано фінансову послугу з дотриманням норм законодавства.

Разом з тим, судом при розгляді справи не встановлено жодного з порушень закону з боку відповідача при укладанні кредитного договору, а тому суд вважає, що при укладенні оспорюваного договору позивачу були відомі усі викладені в ньому умови та не існувало ніяких інших підстав, які б примусили позивача прийняти ці умови на вкрай невигідних для себе умовах, оскільки на спростування даних тверджень стороною позивача не надано будь-яких доказів.

Також позивач, посилаючись на протиправну поведінку відповідача, просить стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 50 000 грн.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

При цьому, п.5 постанови Пленуму Верховного Суду від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" регламентовано, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Зокрема, підлягають з'ясуванню наступні обставини: чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Крім того, наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Умовою відповідальності за моральну шкоду є неправомірне рішення, дія чи бездіяльність, внаслідок яких завдано моральну шкоду. Зобов`язання відшкодувати моральну (немайнову) шкоду виникає лише за умови, що вказана шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності).

З огляду на зазначене, суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки правовідносини, що виникли між сторонами носять договірний характер і відшкодування моральної шкоди у такому випадку умовами укладених між позивачем та відповідачем правочинів не передбачено. Крім того, позивач не надав суду будь-яких доказів, які підтверджують факт заподіяння їй моральних страждань діями відповідача.

Щодо вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «КБ «Надра» про стягнення коштів у розмірі 211 003,48 грн., що утримуються у відповідача без достатніх правових підстав, суд приходить до наступного.

З врахуванням того, що в ході судового розгляду не знайдено правових підстав для визнання спірних договорів недійсними, а вказана сума, яку просить стягнути позивач була сплачена ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «КБ «Надра» в межах визначених умовами спірного кредитного договору, у зв'язку з чим вбачається, що позивач під час укладання спірних угод та на протязі тривалого часу погоджувався з умовами кредитного договору та їх виконував.

На підставі вище викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «КБ «Надра» про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки та стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 11 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі поданих ними доказів.

У відповідності до ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Враховуючи наведене, на підставі ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», 203; 215; 257; 261; 509; 526; 626; 627; 628; 629; 638; 1054 ЦК України, п. 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012р. «Про практику застосування судами законодавств при вирішення спорів, що виникають з кредитних правовідносин», ст.ст. 10, 11, 57-60, 64, 179, 208, 209, 212-215, 218, 222, 223, 294, 296 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «КБ «Надра» про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки та стягнення моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва протягом 10 діб з дня проголошення рішення, а особами. Що приймали участь у судовому розгляді але не були присутні під час проголошення рішення протягом 10 діб з дня отримання копії рішення.

Суддя: