Ухвала суду № 58409058, 16.06.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 165/2331/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Ференс-Піжук О.Р. Провадження № 22-ц/773/789/16 Категорія: 54 Доповідач: Бовчалюк З. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів Стрільчука В.А., Здрилюк О.І.,

секретар судових засідань ОСОБА_1

з участю представника позивача ОСОБА_2,

представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 ліцею-інтернату Волинської обласної ради про визнання наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_6 ліцею-інтернату Волинської обласної ради на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 28 березня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 28 березня 2015 року позов задоволено частково.

Ухвалено визнати незаконним наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення головного бухгалтера ОСОБА_6 ліцею-інтернату Волинської обласної ради ОСОБА_5

Поновлено ОСОБА_5 на посаді головного бухгалтера ОСОБА_6 ліцею-інтернату Волинської обласної ради з 21 серпня 2015 року.

Стягнуто з ОСОБА_6 ліцею-інтернату Волинської обласної ради в користь ОСОБА_5 29055 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25 серпня 2015 року по 25 березня 2016 року включно.

Стягнуто з ОСОБА_6 ліцею-інтернату Волинської обласної ради в користь ОСОБА_5 500 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_5 на посаді головного бухгалтера ОСОБА_6 ліцею-інтернату Волинської обласної ради допущено до негайного виконання.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду відповідач подав апеляційну скаргу, в якій покликаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Судом встановлено та це відповідає матеріалам справи, що ОСОБА_5 з 19 листопада 2013 року працювала в ОСОБА_6 ліцеї-інтернаті на посаді головного бухгалтера.

Наказом №110 к тр від 21 серпня 2015 року ОСОБА_5 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із займаної посади на підставі п.1 ст.41 КЗпП України (а. с. 8). За змістом даного наказу такий був прийнятий на підставі частини 7 статті 8, статті 10 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» у відповідності до п. 2.8, 2.9 посадової інструкції головного бухгалтера ОСОБА_6 ліцею-інтернату Волинської обласної ради ОСОБА_5, діями головного бухгалтера, а саме безвідповідальним ставленням до організації роботи Бухгалтерської служби, відсутності контролю щодо виконання працівниками їх безпосередніх повноважень і наказів директора, що потягло за собою порушення ч.2 ст.10 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», пунктів 4, 5, 10 положення «Про інвентаризацію активів та зобовязань», затвердженого наказом МФУ 02.09.2014 року №879 в частині контролю за виконанням у проведенні інвентаризаційної роботи прийняття-передачі матеріальних цінностей з вересня 2014 року, в тому числі і покладених на бухгалтера ОСОБА_7, згідно наказу директора 10к тр від 05.02.2015 року, на підставі ст.147 КЗпП України.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких видів стягнення: 1) догана; 2) звільнення (ч. 1 ст. 148 КЗпП України).

Крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках одноразового грубого порушення трудових обовязків головним бухгалтером підприємства, установи, організації (ч. 1 ст. 41 КЗпП України).

В судді апеляційної інстанції представники відповідача вказували, що ОСОБА_5 було звільнено за 5 виявлених одноразових грубих порушень трудової дисципліни, які виявились в наступному.

Відповідно до п. 7 Положення про інвентаризацію активів та зобовязань затвердженого наказом Міністерства фінансів України 02.09.2014 року № 879 проведення інвентаризації є обовязковим у разі зміни матеріально відповідальних осіб.

На думку відповідача ОСОБА_8, будучи головним бухгалтером, зобовязана була знати дане положення та застосовувати його в своїй роботі, чого не було нею зроблено.

На протязі 2015 року було звільнено 5 матеріально відповідальних осіб, однак інвентаризації проведені не було жодного разу.

Так 06.02.2015 року було переведено ОСОБА_9 з посади каштелянши на посаду коменданта гуртожитку, однак інвентаризацію проведено не було.

08.04.2015 року у звязку з скороченням посади було розірвано трудовий договір з лікарем-стоматологом ОСОБА_6 ліцею-інтернату ОСОБА_10, який був матеріально відповідальною особою, однак інвентаризацію проведено не було.

26 червня 2015 року було звільнено двох матеріально відповідальних осіб завідувача господарства ОСОБА_11 та бухгалтера ОСОБА_7 інвентаризацію ОСОБА_5 не було проведено.

27 липня 2015 року звільнено бібліотекаря ОСОБА_12, однак інвентаризацію проведено не було.

Дані порушення, на думку ОСОБА_3, свідчили про неналежне виконання ОСОБА_5 своїх посадових обовязків та були підставою для накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.

За змістом п. 4 Положення про інвентаризацію активів та зобовязань затвердженого наказом Міністерства фінансів України 02.09.2014 року № 879 (далі Положення) проведення інвентаризації забезпечується власником (власниками) або уповноваженим органом (посадовою особою), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів (далі - керівник підприємства), який створює необхідні умови для її проведення, визначає обєкти, періодичність та строки проведення інвентаризації, крім випадків, коли проведення інвентаризації є обовязковим. У цих випадках визначені на підприємстві строки проведення інвентаризації не можуть перевищувати строків, визначених цим Положенням.

Згідно з п. 1 розділу ІІ Положення для проведення інвентаризації на підприємстві розпорядчим документом керівника підприємства створюється інвентаризаційна комісія з представників апарату управління підприємства, бухгалтерської служби (представників аудиторської фірми, централізованої бухгалтерії, субєкта підприємницької діяльності - фізичної особи, яка здійснює ведення бухгалтерського обліку на підприємстві на договірних засадах) та досвідчених працівників підприємства, які знають обєкт інвентаризації, ціни та первинний облік (інженери, технологи, механіки, виконавці робіт, товарознавці, економісти, бухгалтери). Інвентаризаційну комісію очолює керівник підприємства (його заступник) або керівник структурного підрозділу підприємства, уповноважений керівником підприємства.

В судді апеляційної інстанції ОСОБА_3 вказував, що ним не видавались розпорядчі документи щодо створення інвентаризаційної комісії з метою проведення інвентаризації матеріальних цінностей при звільненні наведених працівників.

За змістом ч. 2 ст. 10 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» про порушення якої констатовано в наказі №110 к тр об'єкти і періодичність проведення інвентаризації визначаються власником (керівником) підприємства, крім випадків, коли її проведення є обов'язковим згідно з законодавством.

Відповідно до дослідженої в судовому засіданні посадової інструкції головного бухгалтера ОСОБА_5 вбачається, що нею не визначено прямий обовязок без відповідного розпорядження керівника проводити або ж контролювати проведення інвентаризацій у ОСОБА_6 ліцеї-інтернаті.

Натомість у п. 2.8 посадової інструкції головного бухгалтера ОСОБА_5 зазначено, що вона бере участь у проведенні інвентаризації роботи Ліцею, оформленні матеріалів, повязаних з нестачами та відшкодуваннями втрат від нестач, крадіжками та псуванням активів Ліцею.

Разом з тим слід зауважити, що наказом №10к тр від 05.02.2015 року директор ОСОБА_6 ліцею-інтернату ОСОБА_3 зобовязав бухгалтера ОСОБА_7 провести інвентаризацію переданого-прийнятого від ОСОБА_13 до ОСОБА_14 майна. Про зміст даного наказу були під розписку ознайомлені ОСОБА_9, ОСОБА_13, ОСОБА_7 В судовому засіданні ОСОБА_3 не заперечував, що зміст даного наказу не був доведений до відома ОСОБА_5 Вказавши про відсутність контролю ОСОБА_5 за виконанням даного наказу в частині проведення інвентаризації бухгалтером ОСОБА_7, як грубе порушення трудових обовязків, представники відповідача не довели яким нормативним актом, законом або ж посадовою інструкцією передбачено необхідність такого контролю головним бухгалтером.

Також представник ОСОБА_3 вказував, що не проведення інвентаризації обумовленої наказом від 05.02.2015 року було виявлено лише при звільнення 26 червня 2015 року бухгалтера ОСОБА_7 При цьому не зміг пояснити чому не було зясовано дане питання при винесенні наказу про переведення вказаних осіб.

В судді апеляційної інстанції представники відповідача вказували, що з наказом про звільнення лікаря стоматолога ОСОБА_10 позивач не була ознайомлена. Проте зазначали, що ОСОБА_5 достовірно було відомо про скорочення посади лікаря-стоматолога оскільки вона ознайомлювалась зі штатними розписами, а відтак необхідність проведення інвентаризації у звязку із звільненням матеріально-відповідальної особи.

Щодо не проведення інвентаризації при звільненні матеріально відповідальних осіб 26 червня 2015 року та 27 липня 2015 року то як пояснили в судовому засіданні представники відповідача у вказані дні ОСОБА_5 перебувала на листах непрацездатності та заробітна плата їй не нараховувалась. Вважаючи, що у вказані дні ОСОБА_5 грубо порушила трудові обовязки представники відповідача покликались на те, що вона виходила на роботу та ставила свої підписи на документах. Однак, такі твердження відповідача суперечать вимогам трудового законодавства, оскільки перебування працівника на листку непрацездатності само по собі свідчить про неможливість виконанням ним своїх трудових обовязків.

Перебування ОСОБА_5 на лікарняному в період з 23.06.2015 року по 06.07.2015 року, з 10.07.2015 року по 15.07.2015 року також підтверджується листками непрацездатності (а. с. 43-44).

За змістом п. 2 розділу ІV Положення протокол інвентаризаційної комісії затверджується керівником підприємства протягом 5 робочих днів після завершення інвентаризації.

В судді апеляційної інстанції ОСОБА_3 вказував, що ним підписувались накази про звільнення матеріально відповідальних осіб без затвердження протоколу інвентаризації та без зясування питання щодо її проведення.

З врахуванням викладеного суд першої інстанції дослідивши наявні у справі докази, з застосуванням норм матеріального права прийшов до правильного висновку про недоведеність відповідачем фактів грубого порушення ОСОБА_5 посадових обов'язків та як наслідок безпідставне звільнення з займаної посади.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення (ч. 1 ст. 149 КЗпП України).

В порушення наведеної норми закону в матеріалах справи міститься лише єдине письмове пояснення ОСОБА_5 (а. с. 26). За змістом даного пояснення слід дійти висновку, що позивачу було повідомлено лише про не здійснення нею контролю щодо проведення інвентаризації бухгалтером ОСОБА_7 згідно наказу № 10 к тр від 05.02.2015 року.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили, що роботодавцем було доведено до відому ОСОБА_5 та запропоновано дати пояснення, щодо інших порушень трудових обовязків, які слугували підставою для її звільнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника (ч. 3 ст. 149 КЗпП України).

В суді апеляційної інстанції представники відповідача вказували, що ліцею не було заподіяно шкоди у звязку з не проведенням інвентаризацій, проте зазначали, що така могла настати, а тому було обрано саме такий вид дисциплінарного стягнення.

Разом з тим, представники відповідача вказуючи про неналежне виконання ОСОБА_5 своїх посадових обовязків на протязі тривалого періоду часу не змогли спростувати, що комісією Управління Державної казначейської служби України в м. Нововолинську від 22.04.2015 року було визнано позитивними результати оцінки виконання головним бухгалтером ОСОБА_5 своїх повноважень (а. с. 12).

Відповідач в порушення вимог ст.ст. 3, 60 ЦПК не надав належних та допустимих доказів, які б спростували вимоги позивача про незаконність притягнення її до дисциплінарної відповідальності.

Статтею 43 Конституції України гарантовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права (п. 2 Постанов, Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009, № 14 "Про судове рішення у цивільній справі").

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

На думку суду задоволення позову щодо визнання незаконним наказу про накладення дисциплінарного стягнення, за відсутності факту доведеності порушення трудової дисципліни, в даному випадку в розумінні ст. 13 Конвенції достатнім та ефективним засобом юридичного захисту порушених прав позивача, що гарантовані їй Конституцією.

Суд першої інстанції з врахуванням кількості днів вимушеного прогулу правильно обрахував розмір середньої заробітної плати, що підлягає стягнення з відповідача в користь позивача. При цьому розмір середньоденної заробітної плати обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 та з врахуванням уточнюючої довідки, що надана саме відповідачами. Правильність такого нарахування судом апеляційної інстанції перевірена.

Обґрунтовано суд першої інстанції задовольнив частково вимоги позивача про відшкодування заподіяної моральної шкоди, врахувавши обсяг душевних страждань та необхідність захисту в судовому порядку гарантованого Конституцією права на працю.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і на законність оскаржуваного рішення не впливають.

Рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Доводи апеляційної скарги про тривале перебування суду першої інстанції в нарадчій кімнаті є безпідставними, оскільки законом не встановлено обмежень щодо тривалості такого перебування.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно перевіривши доводи сторін, надавши належну правову оцінку дослідженим доказам та фактичним обставинам справи, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не доведено законність звільнення позивача з підстав одноразового грубого порушення трудових обовязків.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_6 ліцею-інтернату Волинської обласної ради відхилити, а рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 28 березня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: