Ухвала суду № 58409017, 15.06.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/9156/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р.М. Провадження № 22-ц/773/895/16 Категорія: 25 Доповідач: Здрилюк О. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2016 року місто ОСОБА_1

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Здрилюк О.І.,

суддів - Карпук А.К., Бовчалюк З.А.,

секретар Шугалова О.М.,

з участю позивача ОСОБА_2,

пр-ка позивача ОСОБА_3,

пр-ків відповідача ОСОБА_1, ОСОБА_4,

пр-ка третьої особи ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування», третя особа Публічне акціонерне товариство «Креді ОСОБА_6», про захист прав споживача та стягнення страхового відшкодування за апеляційною скаргою відповідача Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 вересня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, який мотивує тим, що 12 грудня 2014 року між ним, відповідачем Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Страхування» (далі страхова компанія) та Публічним акціонерним товариством «Креді ОСОБА_6» ( далі банк) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспортного засобу, за умовами якого було застраховано належний йому на праві приватної власності транспортний засіб Тойота Кемрі, 2014 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.

04 травня 2015 року зазначений автомобіль було викрадено, про що він повідомив правоохоронні органи та страхову компанію. У звязку із настанням страхового випадку він подав заяву про виплату страхового відшкодування, але відповідачем кошти не виплачено.

Враховуючи наведене, просив стягнути з відповідача на його користь 561337,21 грн. страхового відшкодування, 50000 грн. моральної шкоди та судові витрати.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 10 вересня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» на користь ОСОБА_2 539080 грн. 02 коп. страхового відшкодування, 7500 грн. витрат на правову допомогу та в дохід держави 3654 грн. судового збору.

У решті позову відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати це рішення та ухвалити нове про відмову в позові.

Вважає, що допущено неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права.

У судовому засіданні представники відповідача апеляційну скаргу підтримали із наведених у ній підстав та просять її задовольнити.

Позивач, його представник та представник третьої особи апеляційну скаргу заперечили та просять її відхилити.

Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін з таких підстав.

Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обовязок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно пункту першого статті 984 ЦК України страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Відповідно до п.п.1-3 ч.1 статті 988 ЦК України страховик зобовязаний ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування; протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові; у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Згідно статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобовязання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобовязується сплачувати страхові платежі у визначенні строки та виконувати інші умови договору.

Згідно статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобовязується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобовязується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що 12 грудня 2014 року між ПрАТ «СК «АХА Страхування» (Страховик), ПАТ «Креді ОСОБА_6» (Вигодонабувач) та ОСОБА_2 (Страхувальник) було укладено договір № тп72145а4б добровільного страхування наземного транспорту «Все включено», за умовами якого було застраховано належний ОСОБА_2 транспортний засіб автомобіль Тойота Кемрі, державний номерний знак НОМЕР_1, 2014 року випуску (т.1 а.с.7-11).

Позивачем виконано умови договору та 12.12.2014 року внесено оплату страхового платежу у повному обсязі.

04 травня 2015 року було викрадено застрахований автомобіль, який був припаркований на парковочній території поблизу будинку № 15 по пр.Молоді в м.Луцьку Волинської області. Відомості за даним фактом внесено до ЄРДР № 12015030010001227 від 04.05.2015 року за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.289 КК України (т.1 а.с.16).

Із дослідженої апеляційним судом довідки Луцького відділу поліції Головного управління національної поліції у Волинській області від 18.05.2016 року вбачається, що в ході проведення досудового розслідування 04.05.2015 року було встановлено факт викрадення і свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та іншого майна позивача. На даний час у кримінальному провадженні триває досудове розслідування (т.2 а.с.117).

04 травня 2015 року ОСОБА_2 повідомив страхову компанію про настання страхового випадку.

Про те, що викрадення транспортного засобу відноситься до страхових ризиків встановлено у п.20.2.1 договору страхування.

ПрАТ «СК «АХА Страхування» відмовило позивачу у виплаті страхового відшкодування, посилаючись на допущені страхувальником порушення умов договору страхування (т.1 а.с.19).

Ураховуючи, що страхова компанія належним чином не виконала своїх зобовязань за договором, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення із страхової компанії страхового відшкодування і саме у тому розмірі, який мав би бути виплачений відповідачем при добровільному виконанні своїх зобовязань за договором.

Покликання апелянта на неврахування судом тієї обставини, що у виплаті страхового відшкодування було відмовлено з причин порушення позивачем обовязків, встановлених договором, а саме: п.22.2.2 та п.23.1.11, якими передбачено, що страхувальник зобовязаний виконувати всі умови договору та у разі настання передбаченої у п.20.2 договору події зобовязаний передати серед іншого і свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, якого він не надав не беруться до уваги з таких підстав.

Судом встановлено і про це позивач повідомив страхову компанію, що свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу було викрадене разом із транспортним засобом і саме це є причиною його ненадання відповідачеві.

Умовами договору не було передбачено заборони зберігати у транспортному засобі свідоцтво про його реєстрацію.

Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобовязання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені ст.26 Закону України «Про страхування» і ст.991 ЦК України. Інші підстави для відмови у здійсненні страхового відшкодування згідно з ч.2 ст.991 ЦК та ч.2 ст.26 Закону України «Про страхування» можуть передбачатися у договорі, якщо це не суперечить закону.

Підстава, зазначена в листі відповідача від 29 травня 2015 року в обґрунтування відмови у виплаті страхового відшкодування, не передбачена ст.26 Закону України «Про страхування» та ст.991 ЦК України.

Крім того, згідно ч.3 ст.16 Закону України «Про страхування» договори страхування укладаються відповідно до Правил страхування.

Згідно ч.4 ст.338 ЦПК України, на виконання вказівок, викладених в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.03.2016 року щодо повного та всебічного зясування обставин справи і встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції досліджено надані відповідачем, затверджені страховою компанією Правила № 003 добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) (т.2 а.с.139-.172).

Зазначені Правила розроблені самою страховою компанією і є обовязковими у тому ж числі і для неї.

У розділі 10 Правил визначено перелік документів, які підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків. Для підтвердження настання страхового випадку та визначення розміру завданих збитків Страхувальник зобовязаний надати Страховику копії правовстановлюючих документів на транспортний засіб (п.10.1.10), а не його оригінал (т.2 а.с.155-156).

Копію правовстановлюючого документа на викрадений транспортний засіб позивач відповідачу надав.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 989 ЦК України на страхувальника покладено обов'язок повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.

Зі змісту п.5 ч.1 ст.989, ст.991 ЦК України та ст.26 Закону України «Про страхування» вбачається, що для вирішення питання щодо виплати страхового відшкодування правове значення має факт повідомлення страховика про настання страхового випадку в строк, який дає страховику можливість дослідити обставини випадку і дійти висновку про визнання його страховим випадком чи про відмову в цьому. Сам лише факт порушення страхувальником визначеного договором порядку надання документів для виплати страхового відшкодування за наявності повідомлення страховика про настання такого випадку не може бути підставою для відмови у здійсненні страхової виплати. Тим більше, що зазначена у договорі вимога про надання саме оригіналу правовстановлюючого документа не передбачена Правилами страхової компанії, а навпаки суперечить Правилам.

Таким чином, за змістом зазначених норм слід дійти висновку, що у разі настання страхового випадку страховик зобовязаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору страхування є підставою для відмови у виплаті лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатися, що ця подія є страховим випадком.

Отже, закон повязує обовязок страховика здійснити відшкодування саме зі страховим випадком, а не з наданням певних доказів страхувальником.

Покликання представників відповідача в суді апеляційної інстанції на те, що страхова компанія відмовила у виплаті страхового відшкодування ще й тому, що не визнала дану подію страховим випадком не заслуговують на увагу, оскільки лист від 29.05.2015 року такої підстави відмови не містить, відповідач про відмову у виплаті страхового відшкодування з таких підстав будь-яким іншим листом позивача не повідомляв і на таку обставину не покликався ні в запереченнях на позовну заяву, ні у своїй апеляційній скарзі.

Покликання апелянта на ту обставину, що ОСОБА_2 є неналежним позивачем, оскільки за договором страхування право на отримання страхового відшкодування у разі, якщо б воно підлягало виплаті має тільки Вигодонабувач, тобто ПАТ «Креді ОСОБА_6» не беруться до уваги з таких підстав.

Згідно ч.ч.1, 4 ст.636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобовязаний виконати свій обовязок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

ПАТ «Креді ОСОБА_6» своїм листом від 12.06.2015 року не обмежив права ОСОБА_2 щодо предявлення майнових вимог до страхової компанії з приводу страхового випадку, який настав (т.1 а.с.21).

Колегія суддів розцінює такий лист як надання згоди ОСОБА_2 звертатися із вимогами про виплату страхового відшкодування.

Про таку згоду ствердила в суді апеляційної інстанції і представник банку. Крім того, банк в особі свого представника заперечує апеляційну скаргу страхової компанії та просить її відхилити (т.2 а.с.126).

Також, із досліджених в суді апеляційної інстанції наданих банком виписок з рахунку вбачається, що позивач належним чином виконує умови кредитного договору, відсутня будь-яка прострочена заборгованість, поточна заборгованість за кредитом становить 283007,86 грн. (т.2 а.с.124-125).

Із зазначеного відповідачем у запереченні на позовну заяву розрахунку страхового відшкодування вбачається, що цей розмір становить 539080,02 грн. (т.1 а.с.122), що є значно більшим, ніж поточна заборгованість позивача перед банком.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що до стягнення на користь позивача підлягає саме визначений відповідачем розмір страхового відшкодування.

Покликання апелянта на безпідставність стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу, оскільки адвокат не залучений ухвалою суду, а також відсутній розрахунок цих витрат не беруться до уваги з таких підстав.

Нормами цивільного процесуального законодавства адвокату надано статус представника сторони і його повноваження підтверджуються відповідним договором (ст.ст.40 ч.1, 42 ч.4 ЦПК).

Із матеріалів справи вбачається, що між позивачем ОСОБА_2 та адвокатом ОСОБА_7 12.06.2015 року укладено договір про надання правової допомоги адвокатом, копії якого та документів на підтвердження, що ОСОБА_7 являється саме адвокатом надані суду першої інстанції і саме на підставі цих документів адвокат була допущена судом до участі в розгляді справи (т.1 а.с.30).

Участь адвоката в суді і є підтвердженням її допуску, яке не потребує постановлення будь-якої додаткової ухвали.

Крім того, у матеріалах справи наявна укладена 12.07.2015 року між позивачем і адвокатом додаткова угода № 1 до попереднього договору, якою визначено розмір винагороди 7500 грн., надано розрахунок цього розміру та квитанцію про сплату позивачем адвокату цих коштів (т.1 а.с.141-144).

Наведений у розрахунку розмір винагороди відповідає вимогам ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», а тому вірно стягнутий судом першої інстанції на користь позивача.

Покликання представника відповідача на те, що обовязковою умовою для виплати страхового відшкодування є оформлення абандону не впливають на правильність ухваленого рішення.

Оформлення абандону передбачене п.25.6 Договору і мало б враховуватися при добровільному виконанні відповідачем своїх обовязків по виплаті страхового відшкодування у позасудовому порядку.

Така пропозиція позивачу від відповідача не надходила і до ухвалення судового рішення.

Разом з тим, як ствердив позивач в суді апеляційної інстанції, він не заперечує щодо обговорення із відповідачем цього питання та укладення такої угоди при виплаті йому страхового відшкодування.

Інші пояснення представників відповідача фактично містять у собі субєктивну оцінку словам позивача у наданих ним поясненнях правоохоронним органам з приводу розслідування кримінальної справи та страховій компанії при повідомленні про страховий випадок і не стосуються суті позовних вимог.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції на підставі встановлених в судовому засіданні фактів, що підтверджуються належними доказами правильно визначив правовідносини між сторонами і застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини.

Доводи апеляційної скарги повністю спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення, ухваленого з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» відхилити, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 вересня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді