Рішення № 58408051, 09.06.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2016Справа № 910/5465/16

Суддя Господарського суду міста Києва Павленко Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом публічного акціонерного товариства "Київенерго" (далі - Товариство) до колективного житлово-комунального підприємства "Агропромбудіндустрія" (далі - Підприємство) про стягнення 236 911,57 грн.,

за участі представників:

позивача: Іващенка О.В., за довіреністю від 11 листопада 2015 року № 91/2015/11/11-4,

відповідача: Гончарова М.І. - директора,

Кравченка В.В., за довіреністю від 1 квітня 2016 року № 37,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У березні 2016 року Товариство з вернулось до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що всупереч умов укладеного між ним та відповідачем договору № 9015004 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 1 червня 2014 року останній не в повному обсязі оплатив спожиту в період з червня 2014 року по вересень 2015 року теплову енергію, заборгувавши 136 755,82 грн. Так, посилаючись на статті 526, 546, 550, 552, 611, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтю 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), позивач просив суд стягнути з Підприємства вищезазначену суму боргу, а також 36 377,58 грн. пені, 58 727,56 грн. інфляційних втрат та три проценти річних у розмірі 5 050,61 грн., нарахованих за період з липня 2014 року по грудень 2015 року в зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28 березня 2016 року порушено провадження у справі № 910/5465/16 та призначено її розгляд на 21 квітня 2016 року.

У судовому засіданні, призначеному на 21 квітня 2016 року, оголошено перерву до 19 травня 2016 року.

Ухвалою суду від 19 травня 2016 року за клопотанням представника позивача продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів. У судовому засіданні було оголошено перерву до 9 червня 2016 року.

Під час судового засідання 9 червня 2016 року представник позивача просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві та у письмових поясненнях, поданих до суду 17 травня 2016 року та 7 червня 2016 року.

Представники відповідача у судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог, надавши пояснення, аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву, поданому до суду 18 квітня 2016 року, та додаткових письмових поясненнях від 8 червня 2016 року. В основу заперечень Підприємства покладено той факт, що, на його думку, спірний правочин є нікчемним. Такого висновку відповідач дійшов з огляду на те, що 26 квітня 2014 року вступив в силу Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії», норми якого передбачали, що послуги з гарячого водопостачання та центрального опалення надаються виробниками безпосередньо мешканцям за прямими договорами. Так, стверджуючи, що позивач зобов'язаний був укладати прямі договори з мешканцями житлових будинків з 1 липня 2014 року, Підприємство вважає спірний правочин нікчемним, який не створює юридичних наслідків для відповідача та на підставі якого з нього не може бути стягнуто вартість наданих послуг з гарячого водопостачання та центрального опалення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих учасниками процесу документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

1 червня 2014 року між сторонами було укладено договір на постачання теплової енергії.

Згідно з пунктами 2.2.1 та 2.3.1 вказаного правочину позивач зобов'язався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води для потреб: опалення - у період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року, згідно із заявленими Підприємством величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку 1, а Відповідач - своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Відповідно до пункту 5 додатка 4 до договору відповідач щомісячно з 12 по 15 числа зобов'язаний отримувати в РТМ «Святошино» оформлені Товариством: акт приймання-передавання товарної продукції; облікову картку фактичного споживання за попередній період та акт звіряння. Один примірник вказаних документів Підприємство зобов'язувалося повернути позивачу протягом двох днів з моменту їх одержання.

До початку розрахункового періоду відповідач зобов'язався сплатити Товариству вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії за формою попередньої оплати (пункт 2 додатка 4 до укладеної угоди).

26 квітня 2014 року Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» було внесено зміни до Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Враховуючи внесені зміни, відповідно до частини 4 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є позивач - ПАТ «КИЇВЕНЕРГО».

У той же час, згідно з частиною 6 статті 19 вказаного Закону особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Таким чином, визначення Товариства виконавцем послуг, ніяким чином не позбавляє балансоутримувача (управителя) будинку в даному випадку Підприємство бути споживачем або виконавцем послуг.

З огляду на вищевикладене, враховуючи умови укладеного правочину, стороною, на яку покладено обов'язок по оплаті вартості спожитої теплової енергії, є відповідач, а тому і спірна заборгованість за договором має бути стягнута з відповідача.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що спірний правочин після прийняття змін до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» діяв до 1 жовтня 2015 року, а тому нарахування були здійсненні з 1 червня 2014 року по 1 вересня 2015 року в загальному розмірі 245 492,79 грн. Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями відомостей обліку споживання та обліковими картками за спірний період.

Відповідач у період з серпня 2014 року по грудень 2015 року лише частково сплатив вартість наданих за договором послуг, а саме в розмірі 108 736,97 грн.. заборгувавши таким чином Товариству 136 755,82 грн.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Суд вважає хибними твердження відповідача щодо нікчемності правочину та зауважує, що спірний правочин не є розірваним, а також недійсним в судовому порядку не визнавався. Крім того, підтвердженням факту укладення спірного договору, виникнення у відповідача зобов'язання щодо сплати коштів за даним правочином та застосування передбачених законом санкцій за порушення його умов є конклюдентні дії Підприємства, які полягають в отриманні наданих послуг за угодою згідно підписаних ним відомостей обліку споживання, а також у проведенні часткових оплат за спожиті послуги за даним правочином (остання проплата здійснена в грудні 2015 року).

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 34 ГПК України).

Враховуючи те, що сума основного боргу за поставлену та спожиту теплову енергію, яка складає 136 755,82 грн., підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які б могли свідчити про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність вимоги Товариства про стягнення Підприємства вказаної суми, у зв'язку з чим даний позов у частині стягнення суми основного боргу підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасного внесення орендних платежів, позивач також просив суд стягнути з Підприємства 36 377,58 грн. пені, нарахованої за період з 1 липня 2015 року по 31 грудня 2015 року.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з частиною 3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 3.5. додатку № 4 до укладеного правочину передбачено, що за несвоєчасне внесення платежів відповідач сплачує на користь Товариства пеню в розмірі 0,5 % від суми боргу за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати, але не більше подвійної облікової ставку НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня.

Оскільки розмір вказаної штрафної санкції, нарахованої позивачем, є арифметично вірним, відповідає положенням закону та договору, позовна вимога про стягнення з Підприємства 36 377,58 грн. пені, нарахованої за період з 1 липня 2015 року по 31 грудня 2015 року підлягає задоволенню.

Крім того, позивач на підставі частини 2 статті 625 ЦК України просив суд стягнути з відповідача 58 727,56 грн. інфляційних втрат та три проценти річних у розмірі 5 050,61 грн., нарахованих за період з червня 2014 року по грудень 2015 року.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що заявлений позивачем до стягнення розмір трьох процентів річних та інфляційних втрат є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства і не суперечить положенням договору, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача вищевказаних сум підлягають задоволенню в повному обсязі.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з колективного житлово-комунального підприємства «Агропромбудіндустрія» (01135, місто Київ, вулиця Златоустівська, будинок 44/22, ідентифікаційний код 22949319) на користь публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5, ідентифікаційний код 00131305) 136 755 (сто тридцять шість тисяч сімсот п'ятдесят п'ять) грн. 82 коп. основного боргу, 36 377 (тридцять шість тисяч триста сімдесят сім) грн. 58 коп. пені, 58 727 (п'ятдесят вісім тисяч сімсот двадцять сім) грн. 56 коп. інфляційних втрат, 5 050 (п'ять тисяч п'ятдесят) грн. 61 коп. трьох процентів річних, а також 3 553 (три тисячі п'ятсот п'ятдесят три) грн. 67 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17 червня 2016 року

Суддя Є.В. Павленко