Рішення № 58408009, 09.06.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2016

Справа № 910/5385/16

Суддя Господарського суду міста Києва Павленко Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРМОГАЛЬВАНИЧНИЙ ЗАВОД" (далі – Завод) до товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦІАЛІЗОВАНЕ КОНСТРУКТОРСЬКЕ БЮРО "ПАРУС" (далі – Товариство) про стягнення 93 478,70 грн.,

за участі представників:

позивача: не з’явились,

відповідача: не з’явились,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У березні 2016 року Завод звернувся до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що 30 жовтня 2012 року між Товариством та позивачем був укладений договір оренди нежитлових приміщень № 570 (далі – договір), за умовами якого, з врахуванням додаткової угоди від 1 січня 2014 року, Завод передав відповідачу в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 375,2 м2, яке знаходиться за адресою: місто Київ, проспект Перемоги, 67. Оскільки Товариство взяті на себе за вказаним договором зобов’язання по сплаті орендної плати та компенсації комунальних послуг у період з червня 2015 року по березень 2016 року виконало не в повному обсязі, Завод, посилаючись на статті 610, 611, 625 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та статтю 175 Господарського кодексу України (далі – ГК України), просив суд стягнути з відповідача 72 835,73 грн. заборгованості по орендних платежах, а також 18 912,85 грн. пені, 1 961,07 грн. інфляційних втрат та 1 730,12 грн. трьох процентів річних, нарахованих у зв’язку з несвоєчасним проведенням розрахунків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28 березня 2016 року порушено провадження у справі № 910/5385/16 та призначено її розгляд на 21 квітня 2016 року.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 21 квітня 2016 року відклав розгляд справи на 19 травня 2016 року.

Ухвалою суду від 19 травня 2016 року продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів за клопотанням представника позивача та відкладено розгляд справи на 9 червня 2016 року.

9 червня 2016 року через канцелярію суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої Завод просив стягнути з відповідача 70 874,66 грн. основного боргу, 2 620,43 грн. трьох процентів річних, 1 961,07 грн. інфляційних втрат. Також у вказаній заяві позивач зменшив суму заявлених до стягнення вимог на розмір пені, фактично відмовившись від даної вимоги.

Частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) визначено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

За частиною 1 статті 78 ГПК України відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін (частина 2 статті 78 ГПК України). Згідно з частиною 6 статті 22 ГПК України господарський суд не приймає відмови від позову, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

З огляду на вищевикладене, перевіривши повноваження представника позивача, суд дійшов висновку про задоволення даної заяви та припинення провадження у даній справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 80 ГПК України в частині стягнення 18 912,85 грн. пені.

Водночас суд, керуючись частиною 2 статті 78 ГПК України, додатково роз’яснює позивачу правові наслідки відмови від позову, якими є недопущення повторного звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

9 червня 2016 року представник позивача подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідач у призначене судове засідання явку свого повноважного представника також не забезпечив, витребуваних судом документів не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.

Відповідно до статті 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

За змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Ухвалу суду про порушення провадження у даній справі від 28 березня 2016 року, ухвали про відкладення розгляду справи від 21 квітня 2016 року та від 19 травня 2016 року надіслані відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.

З огляду вищевикладене сторони завчасно та належним чином повідомлені про місце, дату та час судового засідання. Крім того, їм надавалося достатньо часу для подання заяв, клопотань, письмових пояснень та додаткових документів.

За таких обставин суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі представників сторін.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих позивачем документів їх оригіналам, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

30 жовтня 2012 року між сторонами було укладено договір оренди, за умовами якого Завод передав відповідачу в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 375,2 м2, яке знаходиться за адресою: місто Київ, проспект Перемоги, 67 (пункт 1.1 правочину в редакції додаткової угоди від 14 січня 2014 року).

Згідно з пунктом 3.2 договору встановлену орендну плату, відшкодовування вартості комунальних послуг та сплату вартості інших послуг, передбачених правочином, за поточний місяць Товариство зобов’язалось перераховувати на поточний рахунок позивача не пізніше 10 (десятого) числа поточного місяця. Розмір відшкодування відповідачем вартості комунальних послуг за поточний місяць визначався виходячи з розміру фактичного споживання енергоносіїв у попередньому місяці або за його відсутності – розрахунково. У наступному місяці Завод зобов’язаний був здійснювати коригування розміру відшкодування вартості комунальних послуг, виходячи з розміру фактичного споживання енергоносіїв Товариством у поточному місяці, визначених відповідно до розділу 4 укладеної угоди.

Відповідно пункту 3.4 договору відповідач мав щомісячно отримувати у Заводу рахунок-фактуру на оплату орендної плати, відшкодування вартості комунальних послуг та сплату вартості інших послуг, передбачених даним правочином.

У пункті 3.5 договору зазначено, що неотримання рахунку-фактури не є підставою звільнення Товариства від сплати орендної плати, відшкодування вартості комунальних послуг та сплати вартості інших послуг, передбачених угодою.

Також умовами укладеного правочину сторони погодили, що до обов’язків відповідача також належить сплачувати позивачу вартість експлуатаційних послуг та компенсувати вартість спожитої електроенергії, теплової енергії та використаної холодної води та скинутих стоків (пункти 4.1-4.3, 4.5-4.7 договору).

Починаючи з січня 2014 року, відповідач несвоєчасно виконував договірний обов’язок щодо внесення орендної плати, експлуатаційних послуг, компенсації спожитої електроенергії, теплової енергії, холодної води та скинутих стоків.

Судом встановлено, що між сторонами було підписано акт звірки взаєморозрахунків з якого вбачається, що заборгованість Товариства станом на 31 жовтня 2014 року становить 70 874,66 грн.

29 жовтня 2014 року відповідачем було скеровано Заводу лист з проханням відстрочити термін оплати за оренду приміщення через важкий фінансовий стан, а також Товариство гарантувало погашення заборгованості впродовж шести місяців (копія вказаного листа наявна в матеріалах справи). Однак відповідач у визначений ним строк спірну заборгованість не сплатив.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини.

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічна норма закріплена й у частині 1 статті 759 ЦК України, відповідно до якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Плата за користування майном справляється з наймача (частина 1 статті 762 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 34 ГПК України).

Враховуючи те, що сума основного боргу по орендній платі та вартості спожитих комунальних послуг, яка складає 70 874,66 грн., підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які б могли свідчити про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність вимоги Заводу про стягнення з Товариства вказаної суми, у зв’язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, позивач на підставі статті 625 ЦК України просив суд стягнути з відповідача 1 961,07 грн. інфляційних втрат та 2 620,43 грн. трьох процентів річних, нарахованих на суму заборгованості за кожний місяць у період з січня 2015 року по червень 2016 року.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки заявлені позивачем до стягнення розміри трьох процентів річних та інфляційних втрат є арифметично вірними, відповідають вимогам чинного законодавства і не суперечать положенням договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача вищевказаних сум також підлягають задоволенню в повному обсязі.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 78, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Спеціалізоване конструкторське бюро «Парус» (03115, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 91, ідентифікаційний код 37961856) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Термогальваничний завод» (03062, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 67, ідентифікаційний код 24581125) 70 874 (сімдесят тисяч вісімсот сімдесят чотири) грн. 66 коп. основного боргу, 1 961 (одну тисячу дев’ятсот шістдесят одну) грн. 07 коп. інфляційних втрат, 2 620 (дві тисячі шістсот двадцять) грн. 43 коп. трьох процентів річних, а також 1 131 (одну тисячу сто тридцять одну) грн. 84 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Припинити провадження в справі № 910/5385/16 в частині стягнення 18 912 (вісімнадцять тисяч дев’ятсот дванадцять) грн. 85 коп. пені.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17 червня 2016 року

Суддя Є.В. Павленко