Рішення № 58407200, 08.06.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2016р. Справа№ 914/888/16

Господарський суд Львівської області у складі судді Кітаєвої С.Б., при секретарі судових засідань ОСОБА_1, розглянувши матеріали справи

за позовом Львівського міського комунального підприємства Львівводоканал, м.Львів

до відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «Львівобленерго», м.Львів

про: « визнати правовідносини між ЛМКП «Львівводоканал» та ПАТ «Львівобленерго» по постачанню та споживанню електричної енергії без договірними, з моменту державної перереєстрації ВАТ «Львівобленерго» в ПАТ «Львівобленерго», а саме з 19.04.2011р. з врахуванням 10-денного терміну на внесення таких змін».

За участю представників сторін:

від позивача не зявився;

від відповідача ОСОБА_3 - представник (довіреність №112-7894 від 22.12.2014р.);

Права та обовязки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України розяснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області надійшов позов Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» до ОСОБА_2 акціонерного товариства «Львівобленерго», м.Львів про визнання правовідносин між ЛМК «Львівводоканал» та ПАТ «Львівобленерго» по постачанню та споживанню електричної енергії бездоговірним, з моменту державної перереєстрації ВАТ «Львівобленерго» в ПАТ «Львівобленерго».

Ухвалою суду від 01.04.2016р. порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 20.04.2016р.

15.04.2016 року за вх.№16593/16 в суді зареєстровано поданий відповідачем відзив на позовну заяву з документами, переліченими у додатках до нього, у т.ч. заявою про застосування позовної давності.

18.04.2016 р. за вх.№16856/16 в суді зареєстровано клопотання позивача про долучення документів до матеріалів справи.

20.04.2016 р. за вх.№17329/16 в суді зареєстровано Заяву позивача про уточнення позовних вимог.

В судовому засіданні 20.04.2016 року оголошувалась перерва до 19.05.2016 року, про що до відома представників сторін доводилось у письмовій формі, під розписку.

04.05.2016 р. за вх. №18841/16 в суді зареєстровано подану позивачем заяву про ознайомлення із матеріалами справи. 10.05.2016 р. представник позивача ОСОБА_4 прибув до суду та ознайомився із матеріалами справи.

13.05.2016 р. за вх.№20466/16 в судів зареєстровано додаткові пояснення відповідача .

18.05.2016 р. за вх.№2711/16 в господарському суді зареєстровано клопотання позивача №2 , у якому просить : 1. Залучити до участі у справі , в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_5 службу Львівського міського управління юстиції в особі державного реєстратора; 2. Витребувати в ОСОБА_5 служби ЛМУЮ реєстраційну справу ПАТИ «Львівобленерго» для огляду в судовому засіданні з можливістю зробити необхідні копії та виписки.

18.05.2016р. за вх.№21195/16 в господарському суді зареєстрована заява позивача про витребування доказів. У заяві позивач просить :

-зобов»язати відповідача долучити до матеріалів справи належним чином завірену копію ще одного статуту підприємства ПАТ «Львівобленерго»;

-зобов»язати відповідача представити оригінали обидвох статутів для огляду та ознайомлення в судовому засіданні ;

-надати можливість ознайомитись з матеріалами справи після долучення витребуваних судом додаткових доказів ;

-судове засідання призначене на 19.05.16р. відкласти на більш пізніший термін.

Позивач явку повноважного представника в судове засідання 19.05.2016р. не забезпечив.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання 19.05.2016р. забезпечив. В судовому засіданні представник відповідача з підстав, що викладені ним у додаткових поясненнях за вх.№20466/16 від 13.05.2016р., заперечив проти прийняття судом до розгляду заяви позивача №10-1888 від 20.04.2016р. про уточнення позовних вимог, а також заперечив проти задоволення клопотання позивача за вх.№2711/16 від 18.05.2016р.

Крім того, в судовому засіданні 19.05.2016р. представник відповідача подав клопотання (в подальшому зареєстроване в канцелярії суду за вх.№2733/16 від 19.05.2016р.) про продовження строку розгляду справи на 15 днів відповідно до вимог ст.69 ГПК України.

Заслухавши в судовому засіданні представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд розглянувши заяву позивача №10-1888 від 20.04.2016р. про уточнення позовних вимог (вх.№17329/16 від 20.04.2016р.), дійшов наступних висновків.

Згідно з абзацом 4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Водночас, як роз'яснено Вищим господарським судом України у п.п.3.11., 3.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Як вбачалось зі змісту позовної заяви, первісно позивач просив визнати правовідносини між ЛМКП «Львівводоканал» та ПАТ «Львівобленерго» по постачанню та споживанню електричної енергії бездоговірними, з моменту державної перереєстрації ВАТ «Львівобленерго» в ПАТ «Львівобленерго». Згідно ж заяви №10-1888 від 20.04.2016р. про уточнення позовних вимог (вх.№17329/16 від 20.04.2016р.) позивач просить: « 1. Визнати правовідносини між ЛМКП «Львівводоканал» та ПАТ «Львівобленерго» по постачанню та споживанню електричної енергії бездоговірними, з моменту державної перереєстрації ВАТ «Львівобленерго» в ПАТ «Львівобленерго», а саме з 19.04.2011р. з врахуванням 10-денного терміну на внесення таких змін; 2. Визнати, що бездоговірні правовідносини між позивачем та відповідачем настали з вини відповідача ПАТ «Львівобленерго»; 3. Зобовязати відповідача ПАТ «Львівобленерго» привести правовідносини з ЛМКП «Львівводоканал» до вимог Закону України «Про електроенергетику» до вимог Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.1996р. №28 та статті 180 Господарського кодексу України.»

Таким чином, суд, виходячи зі змісту поданого позивачем уточнення, а також змісту раніше поданої позовної заяви та обставин справи, вважав за необхідне зазначити, що в п.п.2,3 заяви №10-1888 від 20.04.2016р. про уточнення позовних вимог, позивачем фактично заявлено дві нові позовні вимоги, тобто одночасно змінено підстави та предмет позову, що є недопустимим. Водночас, в п.1. зазначеної заяви, позивач лише доповнює вимогу, яку вже було заявлено в позовній заяві, новими обставинами при збереженні первісних обставин.

За таких обставин, відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК, суд прийшов до висновку відмовити Львівському міському комунальному підприємству «Львівводоканал» у прийнятті до розгляду заяви №10-1888 від 20.04.2016р. про уточнення позовних (вх.№17329/16 від 20.04.2016р.) в частині пунктів 2 та 3 та прийняти до розгляду заяву №10-1888 від 20.04.2016р. про уточнення позовних (вх.№17329/16 від 20.04.2016р.) в частині пункту 1.

Щодо поданого позивачем клопотання (вх.№2711/16 від 18.05.2016р.) про залучення до участі у справі як третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_5 служби Львівського міського управління юстиції в особі державного реєстратора, а також витребування в реєстраційної служби ЛМУЮ реєстраційної справи ПАТ «Львівобленерго» для огляду в судовому засіданні, з можливістю зробити необхідні копії та виписки, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст.27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Підпунктом 1.6 п.1 Постанови Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 № 18 визначено, що питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі.

Суд, вирішуючи питання наявності юридичного інтересу у третьої особи, має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

Враховуючи те, що предметом даного позову є визнання правовідносин між ЛМКП «Львівводоканал» та ПАТ «Львівобленерго» по постачанню та споживанню електричної енергії бездоговірним, з моменту державної перереєстрації ВАТ «Львівобленерго» в ПАТ «Львівобленерго», суд не вбачає наявності юридичного інтересу ОСОБА_5 служби Львівського міського управління юстиції чи державного реєстратора у вирішенні даного спору, а рішення господарського суду за результатами його розгляду не впливатиме на права та обовязки ОСОБА_5 служби Львівського міського управління юстиції чи державного реєстратора, таким чином підстави для задоволення клопотання позивача про залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_5 служби Львівського міського управління юстиції в особі державного реєстратора відсутні .

Щодо витребування в реєстраційної служби ЛМУЮ реєстраційної справи ПАТ «Львівобленерго» позивачем не наведено у поданому клопотанні належних обґрунтувань та не подано доказів на підтвердження необхідності такого витребування.

Окрім того, позивач при зверненні з даним клопотанням не з»ясував чи існує така особа, яку просить залучити до участі у справі в статусі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ( тобто, чи ця особа в статусі юридичної особи включена до ЄДРПОУ).

Відтак, в частині витребування в реєстраційної служби ЛМУЮ реєстраційної справи ПАТ «Львівобленерго», клопотання позивача (вх. №2711/16 від 18.05.2016р.) до задоволення не підлягає.

Розглянувши заяву позивача про витребування доказів за вх.№21195/16 від 18.05.2016р., суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.38 ГПК України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Зважаючи на те, що позивачем не дотримано вимог вказаної статті, зокрема, не зазначено, який конкретно доказ витребовується, дата його прийняття чи інші реквізити, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні вказаного клопотання.

Враховуючи вищенаведене, неявку позивача, з метою повного і всестороннього зясування всіх обставин спору, для забезпечення принципу змагальності, суд вбачав за доцільне задоволити клопотання відповідача про продовження строків розгляду справи.

Ухвалою від 19.05.2016 року суд: прийняв до розгляду заяву Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» №10-1888 від 20.04.2016р. про уточнення позовних (вх.№17329/16 від 20.04.2016р.) в частині пункту 1; відмовив Львівському міському комунальному підприємству «Львівводоканал» у прийнятті до розгляду заяви №10-1888 від 20.04.2016р. про уточнення позовних (вх.№17329/16 від 20.04.2016р.) в частині пунктів 2 та 3; відмовив Львівському міському комунальному підприємству «Львівводоканал» у задоволенні клопотання (вх. №2711/16 від 18.05.2016р.) про залучення до участі у справі як третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_5 служби Львівського міського управління юстиції в особі державного реєстратора, а також витребування в реєстраційної служби ЛМУЮ реєстраційної справи ПАТ «Львівобленерго»;відмовив Львівському міському комунальному підприємству «Львівводоканал» у задоволенні заяви (вх.№21195/16 від 18.05.2016р.) про витребування доказів;продовжив строк розгляду справи на 15 днів з 01.06.2016р.; розгляд справи відкласти на: 08.06.16 р. о 14:30год.

Ухвала від 19.05.2016 року про відкладення розгляду справи на 08.06.2016 року отримана позивачем 27.05.2016 року, що підтверджується наявним у справі повідомленням про вручення рекомендованої поштової кореспонденції №79014 1049767 3.

30.05.2016 року за вх.№22795/16 в господарському суді зареєстровано лист відповідача в додаток якого подано до справи копію статуту ПАТ «Львівобленерго» (нова редакція) затвердженого загальними зборами акціонерів ПАТ «Львівобленерго» протокол №11 від 20 березня 2014 року, державну реєстрацію змін до установчих документів проведено 28.03.2014 року.

08.06.2016 року за вх.№23978/16 в господарському суді зареєстровано подані позивачем ОСОБА_6 на відзив, у яких просить позов задоволити та покласти на відповідача судові витрати .

Станом на 08.06.2016 року представник позивача до господарського суду для ознайомлення з матеріалами справи не прибув.

В судове засідання 08.06.2016 року позивач явку повноважного представника не забезпечив.

В засіданні 08.06.2016 року суд ознайомив представника відповідача із ОСОБА_6 позивача на відзив ( вх.№23978/16 від 08.06.2016 р.) , що останнім підтверджено письмовим записом на запереченнях; заслухав представника відповідача по запереченнях.

Суд бере до уваги те, що представник позивача вдруге не з"являється в судове засідання, хоча така явка судом визнавалась обов»язковою. При цьому пояснень причин, їх поважності, які унеможливили забезпечити позивачу в судове засідання явку повноважного представника, суду не повідомлено.

Суд вбачає за доцільне зауважити, що за клопотанням позивача про надання можливості ознайомитись з матеріалами справи та про відкладення розгляду справи, наведеним у Заяві про витребування доказів ( вх.№21195/16 від 18.05.16р.) ухвалою від 19.05.2016 р. суд відклав розгляд справи на 08.06.2016р., ухвала отримана позивачем 27.05.2016 р., однак,як вже зазначено вище , позивач не виявив бажання ознайомитись із наявними у справі документами, явку повноважного представника для ознайомлення із матеріалами справи до суду не забезпечив.

У випадку неможливості явки певного представника, позивач не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Вказане узгоджується з позицією Вищого господарського суду України викладеною у п.п. 3.9.2. п.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції.

З огляду на вищенаведене, слід зазначити, що ЛМКП «Львівводоканал» не було позбавлене можливості забезпечити явку в судове засіданні у цій справі іншого уповноваженого представника.

Згідно ч.3 ст.22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

За умовами ст.33 Господарського процесуального кодексу України на сторони покладається обовязок доводити їх вимоги чи заперечення. Згідно до вимог ст.ст.4-2, 4-3 ГПК України, сторони мають рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів, заявленні клопотань та здійсненні інших процесуальних прав. За умовами ст.59 ГПК України відповідач має право після одержання ухвали надіслати господарському суду відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову. Відповідач своїм правом скористався.

Відповідно до ч.3 ст.4-3 ГПК України господарським судом створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Справа розглядається із врахуванням позовних вимог позивача, із врахуванням уточнення у п.1 заяви (вх.№17329/16 від 20.04.2016р. ) , а саме : «визнати правовідносини між ЛМКП «Львівводоканал» та ПАТ «Львівобленерго» по постачанню та споживанню електричної енергії без договірними, з моменту державної перереєстрації ВАТ «Львівобленерго» і в ПАТ «Львівобленерго», а саме з 19.04.2011р. з врахуванням 10-денного терміну на внесення таких змін».

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, оцінивши наявні у справі докази, судом встановлено.

Позовні вимоги мотивовані наступним. Між ЛМКП «Львівводоканал» та ВАТ «Львівобленерго» 14.11.2006 року укладено Договір №90035 про постачання електричної енергії. В пункті 1.1 статуту ПАТ «Львівобленерго» (нова редакція) затвердженого загальними зборами акціонерів 20.03.2014 (протокол №11) не зазначено, що ПАТ «Львівобленерго» є правонаступником ВАТ «Львівобленерго», натомість зазначено юридичні особи правонаступником котрих є відповідач. В пункті 9.4 договору №90035 визначено: «Сторони зобов»язані письмово повідомляти про зміну найменування, організаційно-правову форму, тощо». ПАТ «Львівобленерго» не повідомляло сторону договору ЛМКП «Львівводоканал» про свої зміни, та відповідно не виступило з пропозицією про внесення необхідних змін до договору №90035, та приведення договору у відповідність до вимог законодавства. Позивач стверджує, що оскільки юридичної особи ВАТ «Львівобленерго» не існує, то слід вважати, що між позивачем та відповідачем склалися бездоговірні стосунки.

Позивач наголошує на тому, що відповідач у справі не виконав свій обов»язок внесення змін до договору, врегулювання окремих істотних пунктів договору та приведення договору у відповідність до вимог чинного законодавства.

Посилаючись на рішенням господарського суду Львівської області по справі №5015/171/12 від 06.02.12р. , яким встановлено, що 18.05.2004р. між Відкритим акціонерним товариством «Львівобленерго» (постачальник), перереєстрація якого з Відкритого акціонерного товариства на Публічне акціонерне товариство, відбулася 19.04.2011р., що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи та внесеними змінами до Статуту, та Львівським комунальним підприємством №5904 (споживач) було укладено договір №90444 про постачання електричної енергії з до датками до цього договору, позивач зазначає , що датою перереєстрації ВАТ «Львівобленерго» в ПАТ можна вважати 19.04.2011р.

Посилаючись на пункт 5.5 Правил користування електричною енергією, яка передбачає перелік істотних умов для договору, у т.ч. відповідальність сторін за невиконання умов договору, на положення ст.188 ГК України ( зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачене законом або договором) позивач стверджує, що пункт 9.4 договору передбачено обов»язок відповідача внести зміни до договору, при зміні організаційно-правової форми, що відповідно до п.5.5 Правил користування електричною енергією є істотною умовою договору.

Крім того, позивач зазначає, що законодавство зобов»язує при зміні організаційно-правової форми не тільки внести зміни до договору на постачання електричної енергії, а і анулювати свідоцтво платника ПДВ та отримати нове, також необхідно отримати нову довідку про взяття на облік платника податків за ф.4-ОПП замість старої.

В силу вимог п.2 статті 207 ГК недійсністю господарського зобов»язання є непропорційно великий розмір санкцій, що міститься в п.4.2.1 договору №90035 і не встановлено аналогічної санкції для виконавця, стверджує позивач. Хоча тільки за період з 02.04.15р. по 14.04.16 р. має місце факт 109 миттєвих відключень напруги на водозаборах та насосних станціях.

Попри зазначене, позивач посилається на п.8 ст.181 ГК України, відповідно до якого, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним ( таким, що не відбувся).

Відповідач звернувся в ЛМКП «Львівводоканал» з пропозицією укласти додаткову угоду, стверджує позивач. Між ПАТ «Львівобленерго» та ЛМКП «Львівводоканал» підписано додаткову угоду №07-001 від 02 грудня 2015 року про внесення змін до договору про постачання електричної енергії №90035 від 14 листопада 2006р., де зокрема йдеться про зміну п.9.4 договору, відтак позивач вважає, що підписання даної додаткової угоди 02 грудня 2015 року є доказом того, що відповідач всупереч п.9.4 не вносив змін до п.10 договору, додатку №2 до договору, до пунктів де вказано найменування постачальника електричної енергії , з моменту перереєстрації з врахуванням 10-ти денного терміну після настання таких змін.

Нормою ст.614 ЦК України визначено, що особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов»язання.

Позивач стверджує про порушення відповідачем умов договору №90035 на постачання електроенергії, а відтак, посилаючись на норми ст..ст.11,16,525,526,610 ЦК України, ст..ст.180,181,188,193 ГК України просить визнати правовідносини мід ЛМКП «Львівводоканал» та ПАТ «Львівобленерго» по постачанню та споживанню електричної енергії без договірними, з моменту державної перереєстрації ВАТ «Львівобленерго» в ПАТ «Львівобленерго» , а саме з 19.04.2011р. з урахуванням 10-денного терміну на внесення таких змін.

З вимогами позивача не погоджується повністю відповідач (ПАТ «Львівобленерго») , вважає їхз незаконними, зокрема, виходячи із наступного.

Ні нормами ст.16 ЦК України, ні ст.20 ГК України , ані жодні інші норми чинного законодавства України не передбачають такого способу захисту прав та інтересів особи у господарському суді як визнання правовідносин без договірними.

Відповідач посилається на ст.26 Закону України «Про електроенергетику» №575 від 16.10.1997 року , згідно якої споживання електроенергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником, а згідно з ст.275 ГК України, п.5.1 Правил користування електричною енергією, які затверджені постановою НКРЕ №28 від 31.07.1996р. ( із змінами та доповненнями) відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Відповідач вважає, що заявлена позовна вимога суперечить ст.16 Закону України «Про електроенергетику», ст.275 ГК України, та не відповідає матеріально-правовому способу захисту, передбаченому ст.16 ЦК України, ст.20 ГК України.

Відповідач підтверджує, що: між позивачем та ВАТ «Львівобленерго» було укладено Договір про постачання електричної енергії №90035 від 14.11.2006р.

19.04.2011р. ВАТ «Львівобленерго перейменовано в ПАТ «Львівобленерго».

Відповідно до п.9.4 цього договору сторони зобов»язуються письмово повідомляти про зміну реквізитів (місцезнаходження, найменування, організаційно- правової форми, банківських реквізитів тощо) не пізніше ніж через 10 днів з дня настання таких змін. Як стверджує відповідач, на виконання п.9.4 договору про постачання електричної енергії №90035 від 14.11.2006р., що був укладений між позивачем та відповідачем, відповідач 22.04.2011 р. поштою, у межах встановленого цим пунктом строку, відправив позивачу лист №142-2785 від 21.04.2011р. про зміну найменування відповідача з Відкритого акціонерного товариства «Львівобленерго» на Публічне акціонерне товариство «Львівобленерго, а відтак, відповідач виконав свої зобов»язання за даним договором щодо повідомлення позивача про зміну найменування сторони за договором.

Відповідач також посилається на те, що внаслідок зміни найменування ВАТ «Львівобленерго» ( ідентифікаційний код 00131587) на ПАТ «Львівобленерго» (ідентифікаційний код 00131587) згідно вимог Закону України «Про акціонерні товариства», ВАТ «Львівобленерго», як юридична особа не припинилася, а тільки відбулася зміна найменування цієї юридичної особи на ПАТ «Львівобленерго», відповідно, права, обов»язки, зобов»язання ВАТ «Львівобленерго» за договором №90035 залишилися за ПАТ «Львівобленерго».

Доводи позивача про бездоговірні правовідносини між позивачем та відповідачем з 19.04.2011р. відповідач спростовує такими доказами:

- додатковими угодами до договору про постачання електричної енергії №90035, які укладалися між позивачем та ПАТ «Львівобленерго» після 19.04.2011р.;

- листами позивача щодо внесення змін до цього договору, які подавалися позивачем після до ПАТ «Львівобленерго» після 19.04.2011р. ;

- банківськими документами про оплату позивачем вартості спожитої електричної енергії відповідачу після19.04.2011р. , в призначеннях платежу яких позивачем зазначено: «згідно договору №90035»;

-рахунками відповідача за електроенергію, що отримані позивачем від ПАТ «Львівобленерго» після 19.04.2011р., які оплачувалися позивачем;

- не оскарженням рішення господарського суду Львівської області від 06.10.2015 р. у справі №914/1966/15 щодо стягнення з позивача боргу за електроенергію, пені в розмірі 163540,49 грн. на підставі договору про постачання електричної енергії №90035 ;

- оплатою позивачем, зокрема пені в розмірі 163570,49 грн. на користь відповідача, на виконання цього рішення суду та зазначеного договору.

Незважаючи на наведене, відповідач вважає, що цей позов позивачем подано із пропущенням загального строку позовної давності. На думку відповідача позивач мав право подати цей позов протягом 3 років з дня отримання листа відповідача №142-2785 від 21.04.2011 р. про зміну найменування. Однак, звернувся з позовом у 2016 році.

У поданій в додаток до відзиву Заяві від 15.04.2016р. , просить застосувати суд у даній справі позрвну давність.

При прийнятті рішення суд виходив із наступного.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, в тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобовязання, які виникають між субєктами господарювання або між субєктами господарювання і негосподарюючими субєктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобовязаннями.

Згідно ст.193 ГК України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про електроенергетику" споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач енергії зобов'язаний додержуватися вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії.

Згідно з підпунктом 1 пункту 10.2 Правил, споживач електричної енергії зобов'язаний користуватися електричною енергією виключно на підставі договору (договорів).

За змістом частини 2 статті 275 Господарського кодексу України, відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Аналогічна норма міститься в абзаці 2 пункту 5.1 Правил. Пунктом 5.1. Правил встановлено, що договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін. Споживання електричної енергії без договору не допускається.

Між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом та споживачем укладається один договір про постачання електричної енергії за усіма об'єктами споживача, які розташовані на території здійснення ліцензованої діяльності постачальником електричної енергії за регульованим тарифом. За взаємною згодою сторін можуть бути укладені окремі договори про постачання електричної енергії за кожним об'єктом споживача.

Пунктом 1.3 Правил передбачено, що постачання електричної енергії для забезпечення потреб електроустановки здійснюється на підставі договору про постачання електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, або договору про купівлю-продаж електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом.

Згідно ст. 1 Закону України „Про електроенергетику", споживачами електроенергії є суб'єкти господарської діяльності та фізичні особи, що використовують енергію для власних потреб на підставі договору про їх продаж та купівлю.

14.11.2006р. між ВАТ "Львівобленерго" (постачальник) та ЛМКП "Львівводоканал" (споживач) укладено договір про постачання електричної енергії №90035, згідно якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю, зазначеною в додатку №9 "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії", а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно цього договору. Точка продажу електричної енергії зазначена в додатку №6 "Однолінійна схема" ( жалі Договір).

Відповідно до п.п.2.1 п.2 «Зобов»язання сторін» Договору, під час виконання цмов цього Договору , а також вирішення всіх питань , що не обумовлені цим Договором, Сторони зобов»язуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією. ( далі- ПКЕЕ).

Постачальник зобов»язуєтиься , зокрема виконувати умови цього Договору; постачати Споживачу електроенергію, як різновид товару, в обсягах визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього Договору ( додаток №1 «Обсяги споживання електричної енергії споживачу та субспоживачам»); повідомляти Споживача про всі зміни тарифів на електричну енергію письмово або через засоби масової інформації (газета Високи Замок) не пізніше ніж за п»ять днів до введення їх в дію ( п.2, пп.2.1,2.2, 2.2.3 Договору).

Відповідно до п п.п.2.3 п.2 Договору Соживач зобов»язується виконувати умови цього Договору; оплачувати Постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків №2 «Порядок розрахунків» та №9 «Графік зняття показів засобів обіку електричної енергії».

У розділі 4 Договору передбачена відповідальність Сторін.

Так, відповідно до п.4.1 Постачальник несе відповідальність за постачання електричної енергії Споживачу в обсягах та із забезпеченням договірної величини потужності, визначеними згідно з вимогами розділу 5 цього Договору; із дотриманням вимог щодо фактичної категорії струмоприймачів Споживача та гарантованим рівнем надійсності електропостачання; із дотриманням граничних показників якості електричної енергії на межі балансової належності електромереж в точці продажу. У разі перерви в постачанні електричної енергії Споживачу з вини Постачальника понад встановлені для струмоприймачів відповідної категорії строки, Постачальник несе відповідальність перед Споживачем у розмірі двократної вартості недовідпущеної електричної енергії. У разі відпуску електричної енергії , параметри якої перебувають поза межами показників, визначених державними стандартами, Постачальник несе відповідальність перед Споживачем у розмірі двадцяти п»яти відсотків вартості такої електроенергії.

У п.4.1 ( п.п.4.2.1. ) передбачено, що за внесення платежів, передбачених договором, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Сума пені зазначається у розрахунковому документі окремим рядком.

Відповідно до п.9.4 , цей Договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31 грудня 2007 р.. Договір вважається щоразу продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору жодною із Сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Договір може бути розірвано і в інший термін за ініціативою будь-якої із Сторін у порядку, визначеному законодавством України.

Сторони зобов»язуються письмово повідомляти про зміну реквізитів (місцезнаходження, найменування, організаційно-правової форми, банківських реквізитів тощо) не пізніше ніж через 10 днів після настання таких змін.

У п.9.7 «Особливі умови» ( п.п.9.7.1) Договору передбачено, що Постачальник електричної енергії не несе відповідальності перед Споживачем за надійне постачання електричної енергії через технологічні електричні мережі Основного Споживача до яких він приєднаний та за перерви в електропостачанні Споживача при вимушеному вимкненні Постачальником електричної енергії електроустановок Основного Споживача з живлячих центрів.

ОСОБА_7 до Договору, передбачені у п.9.1. ОСОБА_7 ОСОБА_7 №2 «Порядок розрахунків».

ОСОБА_7 до Договору , як передбачено у п.9.1, є невід»ємною частиною Договору.

У р.10 Договору зазначено місцезнаходження та банківські реквізити Сторін. , у т.ч. постачальника електричної енергії ВАТ «Львівобленерго» ( юридична адреса 79026, м.Львів, вул.Козельницька,3, банківські реквізити, а також код ЄДРПОУ 00131587).

Матеріалами справи підтверджується , що у відповідності до вимог п.9.4 Договору про постачання електричної енергії відповідач ( ПАТ «Львівобленерго») листом від 21.04.2011р. №142-2785 повідомив відповідача ( ЛМКП «Львівводоканал») про те, що в установленому законом порядку 19.04.2011 року Відкрите акціонерне товариство «Львівобленерго», керуючись п.1 ст.5 Закону України «Про акціонерні товариства» , змінило найменування на Публічне акціонерне товариство «Львівобленерго» та що всі правочини ( договори, угоди) , які укладені до зміни найменування Товариства , а також всі права та обов»язки, що випливають з них є дійсними.

Даний лист рекомендованою кореспонденцією скерований ЛМКП «Львівводорканал» 22.04.2011 року, про що у справі є відповідні та належні докази.

Даної обставини позивач не спростував належними та допустими доказами.

З матеріалів у справі вбачається, що у подальшому Львівське міське комунальне підприємство «Львівводоканал» укладало з ОСОБА_2 акціонерним товариством «Львівобленерго» Додаткові угоди про внесення змін до Договору про постачання електричної енергії №90035 від 14 листопада 2006 року.

Так, Додаткова угода про внесення змін до Договору про постачання електричної енергії №90035 від 14 листопада 2006 року, укладена між ПАТ «Львівобленерго» (постачальником) та ЛМКП «Львівводоканал» ( споживачем) 17 жовтня 2013 року.

Додатковою угодою від 02 грудня 2015 року сторони ( ПАТ «Львівобленерго» та ЛМКП «Львіводоканал») домовились про внесення змін в Договір №90035 про постачання електричної енергії від 14 листопада 2006 року і виклали пункт 9.4 Договору в наступній редакції: « 9.4. Цей Договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31.12.2015 року. Договір вважається щоразу продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору жодною із Сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Договір може бути розірвано і в інший термін за ініціативою будь-якої із Сторін у порядку, визначеному законодавством України.

Сторони зобов»язуються письмово повідомляти про зміну реквізитів (місцезнаходження, найменування, організаційно-правової форми, банківських реквізитів тощо) не пізніше ніж через 10 днів до настання таких змін».

Згідно п.2 Додаткової угоди, всі інші умови Договору залишаються незмінними, і сторони по них свої зобов»язання.

Додаткова угода вступає в силу з моменту підписання її Сторонами та є невід»ємною частиною до Договору постачання електричної енергії.

Додаткова угода підписана постачальником і споживачем в особі повноважних осіб, завірена гербовими печатками юридичних осіб.

Матеріалами у справі також підтверджується , що позивач, ЛМКП «Львівводоканал» звертався до відповідача ( ПАТ «Львівобленерго») з листами стосовно Договору постачання електричної енергії №90035 від 14 листопада 2006 року.

Так, у листі від 01.04.13 р. №07-1477, адресованоному ЛМКП «Львівводоканал» ПАТ «Львівобленерго» , йшлось про те, що для заключення Додаткової угоди про внесення змін до Договору про постачання електричної енергії №90035 від 14 листопада 2006р. в зв»язку з передачею з балансу УКБ Львівської міської ради на баланс та обслуговування ЛМКП «Львівводоканал» об»єкту централізованого водопостачання вул..Вербівка с.Малі Грибовичі водопровідної насосної станції «Львівводоканал» направляє до ПАТ «Львівобленерго» матеріали ( перелік матеріалів наведено у листі).

У листі від 15.10.13 р. №07-4843, ЛКП «Львівводоканал» просило ПАТ «Львівобленерго» , що у зв»язку з реалізацією ТУ №131-4080/2 від 21.09.2011 р. на електропостачання каналізаційної насосної станції за адресою м.Львів, вул.Голубця, укласти додаткову угоду до договору постачання електричної енергії, доповнивши його об»єктом «Будівельний майданчик» за адресою :м.Львів, вул.Голубця згідно з наданим дозволом на виконання будівельних робіт №1/509-10 від 14.12.2010 р.

Як вбачається з матеріалів справи, стосовно даного звернення , 17 жовтня 2013 року між постачальником , ПАТ «Львівобленерго» та Споживачем , ЛМКП «Львівводоканал» було укладено 17 жовтня 2013 року Додаткову угоду про внесення змін до Договору про постачання електричної енергії №90035 від 14 листопада 2006 року.

Крім того, Додаткова угода про внесення змін до Договору про постачання електричної енергії №90035 від 14 листопада 2006 року була укладена між ПАТ «Львівобленерго», як постачальником, та ЛМКП «Львівводоканал, як споживачем, 01 лютого 2012 року. Як вбачається зі змісту даної Угоди, в зв»язку з укладенням договору про спільне використання технологічних електричних мереж між ПАТ «ЛЬвівобленерго» та ПАТ «Укртранснафта» , Сторони домовились про внесення змін до Договору №90035.

У п.2 Додаткової угоди від 01 лютого 2012 року Сторони погодили, що всі інші умови Договору про постачання електричної енергії №90035 від 14 листопада 2006 року залишаються незмінними, і Сторони підтверджують по них свлоої зобов»язання.

Слід зауважити , що зазначена угода укладена позивачем з ПАТ «Львівобленерго» до укладення Додаткової угоди від 02 грудня 2015 року , на яку посилається позивач в підтвердження обставин, на яких грунтутються заявлені ним вимоги.

Матеріалами у справі підтверджується що ПАТ «Львівобленерго» виставляло ЛМКП «Львівобленерго» рахунки на оплату спожитої електроенергії за Договором № 90035 від 14 листопада 2016 року ( рахунки в копіях подані відповідачем починаючи з 2011 року). Рахунки містили неайменувіання сторін , з боку постачальника електричної енеорггії - ПАТ «Львівобленерго», його банківські реквізити, код ЄДРПОУ - 00131587 та посилання на Договір №90035, як на підставу поставки електричної енергії.

Позивач рахунки, які отримані ним після 19.04.2011 року від ПАТ «Львівобленерго», оплачував і не висловлював запре речень того, що поставка електроенергії відбувалась на виконання умлов Договору « 90035 від 14.11.2006 року.

Матеріалами справи підтверджується, що рішенням господарського суду Львівської області від 06.10.2015 р. №914/1966/15, яке набрало законної сили, на підставі Договору №90035 про постачання електричної енергії стягнуто з Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» ( вул.Зелена, буд.64 м.Львів, 79017; ідентифікаційний код 03348471) на користь ОСОБА_2 акціонерного товариства «Львівобленерго» ( вул.Козельницька, буд.3, м.Львів, 79026; ідентифікаційний код 00131587) 1479595 грн.33 коп. ( з яких :163540,49 грн. пеня; 159481,30 грн. 3 % річних; 1156573,54 грн. інфляційні) та 32862,72 грн. судового збору.

Платіжним дорученням №18399-140 від 29 березня 2016 року ЛМКП «Львівводоканал» перерахувало на розрахунковий рахунок ОСОБА_2 акціонерного товариства «Львівобленерго» 163 540,49 грн. , вказавши у призначенні платежу : « нарахування пені згідно рішення госп.суду по справі №914/1966/15 без ПДВ».

Таким чином, документами, наявними у справі, спростовуються твердження позивача про те, що відповідачем не було повідомлено позивача про зміну найменування ( з ВАТ на ПАТ). Докази у справі спростовують такі твердження позивача і свідчать про протилежне : позивач був повідомлений відповідачем (на виконання умов в п.9.4 Договору про постачання електричної енергії №90035 від 14.11.2006 року) про зміну найменування з ВАТ на ПАТ, відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства»; позивачу було відомо про зміну найменування відповідача і після повідомлення про такі зміни позивач звертався саме до ПАТ «Львівобленерго» на предмет внесення змін до Договору №90035 (про укладення додаткових угод); доказів того, що позивач звертався до відповідача ( у зв»язку із зміною найменування останнього) з намірами розірвати договір, припинити його дію чи визнати недійсним ( повністю чи частково) позивач суду не надав і на такі обставини не посилався ; позивач оплачував рахунки ПАТ «Львівобленерго» на підставі Договору №90035 за поставлену електроенергію після зміни найменування відповідача; позивач не оскаржував рішення господарського суду Львівської області від 06.10.2015 р. №914/19966/15, (яким встановлено факти неналежного виконання ЛМКП «Львівводлоканал» перед ПАТ «Львівобленерго» зобов»язань за Договором постачання електричної енергії № 90035 від 14.11.2006 р. та присуджено до стягнення з ЛМКП «Львівводоканал» на користь ОСОБА_2 акціонерного товариства «Львівобленерго» (вул.Козельницька, буд.3, м.Львів, 79026; ідентифікаційний код 00131587) 1479595 грн.33 коп. ( з яких :163540,49 грн. пеня; 159481,30 грн. 3 % річних; 1156573,54 грн. інфляційні) та 32862,72 грн. судового збору)) з тих мотивів, що між сторонами мали місце бездоговірні відносини по постачанню електричної енергії , адже у такому випадку вимога про стягнення пені не підлягає до задоволення. Більше того, позивач, як власник коштів, платіжним дорученням №18399-140 від 29 березня 2016 року перерахував на розрахунковий рахунок ОСОБА_2 акціонерного товариства «Львівобленерго» 163 540,49 грн. , вказавши у призначенні платежу : «нарахування пені згідно рішення госп.суду по справі №914/1966/15 без ПДВ».

Відповідно до ч.4 ст.87 ЦК України юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦК України юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

Відповідно до ч.2 ст.104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Датою державної реєстрації відповідача, як юридичної особи є 18.12.1998 року, що підтверджується даними з Єдиного державного реєстру , копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи ПАТ «Львівобленеррго», які у справі.

В розумінні положень ЦК України зміна найменування юридичної особи не є ні реорганізацією , ні ліквідацією юридичної особи. Внаслідок зміни найменування юридична особа не припиняється. Відповідно, при зміні найменування юридичної особи права, обов»язки та зобов»язання юридичної особи, що змінила своє найменування, залишаються за нею.

Внаслідок зміни найменування ВАТ «Львівобленерго» ( ідентифікаційний код 00131 587) на ПАТ «Львівобленерго» ( ідентифікаційний код 00131587) згідно вимог Закону України «Про акціонерні товариства» , ВАТ «Львівобленерго», як юридична особа не припинилась, а тільки відбулась зміна найменування цієї юридичної особи на ПАТ «Львівобленерго», а відтак, з 19.04.2011 року всі права, обовязки та зобовязання ВАТ Львівобленерго» по договору з постачання електричної енергії №90035 перейшли до ПАТ «Львівобленерго»,

За своєю правовою природою Договір № 90035 від 14.11.2006 року є договором поставки.

Відповідно до п.1 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона постачальник зобов»язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари) , а покупець зобов»язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Зобов»язання відповідача за Договором постачання електричної енергії №90035 від 14.11.2006 року полягає у постачанні споживачу ( позивачу) електроенергію, як різновиду товару, на умовах, передбачених цим договором; зобов»язання споживача полягають в оплаті постачальнику ( відповідачу) вартості поставленої електричної енергії.

Відповідно до п.1 ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов»язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов»язкові умови договору відповідно до законодавства.

Так, відповідно до п.5.5 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою №28 від 31.07.1996р. Національнної комісії з питань регулювання електроенергетики України та які регулююють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами ( на роздрібному ринку електричної ненергії), - договір про постачання електричної енергії містить такі умови, що є істотними та обов'язковими для цього виду домовленостей:

1) найменування постачальника електричної енергії та споживача;

2) місце і дату укладення Договору про постачання електричної енергії;

3) договірні величини споживання електричної енергії, договірні величини споживання електричної потужності (помісячно);

4) величини дозволеної та приєднаної потужності;

5) клас напруги споживача за точкою продажу, порядок застосування тарифів на електричну енергію, що використовується на потреби струмоприймачів різних тарифних груп тощо;

6) режим роботи електроустановки споживача. У разі укладення одного договору про постачання електричної енергії за двома або більше об'єктами споживача значення величин дозволеної та приєднаної потужності, режим роботи електроустановок споживача визначаються за кожним з об'єктів споживача;

7) значення показників якості електричної енергії (ПЯЕ);

8) узгоджений рівень надійності електропостачання (за категорією надійності);

9) порядок обліку перетікання реактивної електричної енергії, порядок розрахунків за перетікання реактивної електричної енергії (у разі приєднання електроустановок споживача безпосередньо до мереж постачальника електричної енергії за регульованим тарифом);

10) режими постачання, розрахунковий облік споживання електричної енергії та величини потужності, контролю показників якості електричної енергії, порядок розрахунків за спожиту електричну енергію;

11) порядок погодження, встановлення, перегляду та коригування договірних величин;

12) заходи з підтримання стійкості енергосистеми, порядок введення обмежень та відключень при дефіциті енергії та потужності в енергосистемі;

13) відповідальність сторін за невиконання умов договору та підстави її застосування;

14) зобов'язання сторін у разі порушення договірних величин;

15) порядок зняття показів розрахункових засобів обліку, порядок надання та підтвердження інформації щодо даних розрахункового обліку електричної енергії, порядок та строки проведення розрахунків;

16) строк дії договору;

17) умови та порядок розірвання договору;

18) місцезнаходження, банківські реквізити сторін.

При цьому, відповідальність сторін за невиконання умов договору та підстави її застосування визначаються та погоджуються сторонами саме в договорі, який вони укладають. Позивач, як сторона договору №90035 у встановленому чиннним законодавством порядку з моменту укладення договору наділений правом ініціювати внесення змін до цього договору, в тому числі і стосовно відповідальності сторін за невиконання умов цього договору та підстав її застосування.

Слід зазначити, що необґрунтованим є посилання позивача на те, що мали місце у період з 02.04.15 р. по 14.04.16 р. факти 109 миттєвих відключень напруги на водозаборах та насосних станціях, з огляду на заявлені позовні вимоги.

Щодо посилання позивача на п.8 ст.181 ГК України ( у разі якщо сторони не досягли згоди з усх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся)), то суд вбачає за доцільне зазначити про те, що досягнення згоди з усіх істотних умов договору має мати місце станом на момент підписання ( укладення) договору а не в процесі його виконання.

Договір про постачання електричної енергії №90035, підписаний сторонами, скріплений їх печатками 14.11.2006 року і містить погодження сторонами усіх істотних умов, які характерні для даного виду договору.

Крім того, суд вважає безпідставним посилання позивача на те, що підписанням між сторонами додаткової угоди від 02 грудня 2015 року до договору постачання електричної енергії підтверджується порушення відповідачем умов в п.9.4 договору. Як вже зазначено вище, ще до укладення цієї додаткової угоди, позивач укладав з ПАТ «Львівобленерго» Додаткові угоди до Договору №90035 і не вважав, що має місце порушення. До того ж, умови, які містить п.9.4 Договору, не відносяться до істотних умов договору.

Відповідно до ст. ст. 626-629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства; договір є обов'язковим.

В постанові Верховного Суду України від 21.05.2012 р. у справі №6-20цс11 зазначено, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (прийнятої 4 листопада 1950 року у Римі, та ратифікованої Україною на підставі Закону України № 475/97-ВР від 17.07.97), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 Цивільного кодексу України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Тобто, з огляду на викладене, саме порушене право чи інтерес підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 Цивільного кодексу України, але який є ефективним засобом захисту.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна особа повинна довести обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Суд зазначає, що позивач не навів обґрунтованих доводів та не надав доказів, які б свідчили, що невнесення змін у п.9.4 Договору постачання електричної енергії з 19.04.2011 року ,у зв»язку із зміною найменування відповідача, чи інші обставини, які позивач наводить у позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог, та на яких грунтутються заявлені ним вимоги, будь-яким чином порушують його право чи інтерес, в тому числі договірне право на отримання електричної енергії. Матеріали справи про наявність порушеного права чи інтересу позивача також не свідчать.

Окрім того, положення ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України містять перелік способів захисту особистих немайнових або майнового права та інтересів, якими є: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Стаття 13 Конституції України закріплює обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Зазначені положення Конституції України реалізовані у статті 15 Цивільного кодексу України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 Господарського кодексу України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

При цьому, предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права саме заходами, які прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.

Відповідно до ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім: спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів; справи про банкрутство; справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

Чинним законодавством України встановлення чіткого визначення юридичних фактів не визначено, однак із практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції слідує, що юридичними фактами є передбачені законом конкретні обставини, які тягнуть правові наслідки у вигляді виникнення, зміни або припинення правовідносин. Залежно від наявності зв'язку із волею суб'єкта юридичні факти поділяються на події та дії.

Події - це юридично значущі явища, що виникають незалежно від волі людей.

Дії (бездіяльність) - це життєві факти, що є результатом свідомої, пов'язаної з волею діяльності людей, наприклад, правочини, що породжують права і обов'язки; адміністративні акти, які містять приписи зобов'язального характеру; дії, що створюють об'єктивний результат (створення об'єкта інтелектуальної власності). Дії у свою чергу поділяються на правомірні, тобто такі, що відповідають правовим нормам, і неправомірні, які суперечать закону, є правопорушеннями.

Судом встановлюються факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних або юридичних осіб. Суд встановлює факти, що мають юридичне значення, у випадках неможливості їх посвідчення в іншому порядку.

Рішення суду є правозахисним актом, однак способи захисту повинні кореспондуватись з повноваженнями суду, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вимога про встановлення факту не може бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремій справі. Встановлення факту може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

В силу положень ст. 84 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору.

Тож, з вищенаведеного випливає, що встановлені господарським судом факти мають бути викладені саме в мотивувальній частині рішення.

Проаналізувавши зміст позовних вимог , суд дійшов висновку, що фактично заявлені позивачем вимоги не відповідають встановленим законом або договором способам захисту прав, а спрямовані на встановлення судом певних юридичних фактів, що не віднесено до компетенції суду, який, як орган державної влади, зобов'язаний діяти у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Тобто, вимоги позивача про встановлення юридичних фактів можуть бути досліджені та встановлені лише під час вирішення спору про право, відтак, зазначені вимоги не можуть виступати самостійним предметом спору і відповідно способом захисту.

Вказану правову позицію викладено у постанові Вищого господарського суду України від 04.03.2010 р. у справі № 6/403.

У постанові Вищого господарського суду України від 29.03.2011 р. у справі № 3/64 висловлено позицію, що встановлення цивільного факту може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

Таким чином, заявлені позивачем вимоги не можуть бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить повноваження щодо встановлення наявності чи відсутності фактів, що мають юридичне значення, на відміну від місцевих загальних судів, які розглядають справи за заявами про встановлення наявності чи відсутності фактів, що мають юридичне значення, в окремому провадженні. Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.

Вказану правову позицію викладено, зокрема, у постановах Вищого господарського суду України від 16.02.2011 р. у справі № 5/107 та від 08.08.2012 р. у справі № 5024/180/2012.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги не узгоджуються із способами захисту прав і інтересів, не призводять до поновлення порушеного права позивача, а також не відповідають визначеним ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК Україниспособам захисту прав та інтересів.

Статтею 82 Господарського процесуального кодексу України визначено, зокрема, що при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу.

Верховний Суд України у постанові від 13.07.2004 р. у справі №10/732 зазначив, що дійшовши висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способах захисту прав, суд зобов'язаний відмовити у позові.

За таких обставин, заявлені позовні вимоги у даній справі , являються необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню судом.

З урахуванням викладеного, суд звертає увагу позивача на те, що обставини, які викладені у якості підстав для задоволення даного позову, можуть доводитись, при вирішенні спору, що виник у зв'язку з фактичним виконанням сторонами правочину, наприклад, спору про стягнення заборгованості, штрафних санкцій тощо.

Враховуючи, що заявлена позовна вимога не відповідає матеріально-правовому способу захисту, у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідачем у поданій заяві заявлено клопотання про застосування позовної давності у звязку з тим, що позивачем подано даний позов після спливу загального строку позовної давності в три роки .

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, фактично сплив позовної давності є підставою для відмови у позові лише коли про її застосування заявлено стороною у спорі і суд не визнає поважними причини пропущення позовної давності.

Разом з тим, за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів).

Враховуючи те, що суд дійшов висновку що даний позов є необґрунтованим, відтак, у його задоволенні слід відмовити за безпідставністю позовних вимог, а не з підстави пропущення позивачем строку позовної давності.

В порядку ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Судовий збір відповідно до положень ст.49 ГПК України слід покласти на позивача.

Керуючись ст..ст.1,2,12,32,33,34,35,36,43,44,49,82,84,85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Повний текст рішення виготовлено 15.06.16р.

Суддя Кітаєва С.Б.