Рішення № 58407137, 08.06.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2016р. Справа№ 914/4083/15

За позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Коломия, Івано-Франківська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «СОІЛ ТЕК», с. Сокільники, Львівська область

за участю третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АБО-МІКС», смт. Гвіздець, Івано-Франківська область

про стягнення 9 000 грн. 00 коп.

та за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «СОІЛ ТЕК», с. Сокільники, Львівська область

до відповідача за зустрічним позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Коломия, Івано-Франківська область

за участю третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «АБО-МІКС», смт. Гвіздець, Івано-Франківська область

про стягнення 12 134 грн. 88 коп.

Головуючий суддя Мазовіта А.Б. Суддя Сухович Ю.О.

Суддя Ділай У.І.

Секретар Юрків М.Г.

Представники:

від позивача (відповідача за зустрічним позовом): ОСОБА_1, фізична особа-підприємець;

від відповідача (позивача за зустрічним позовом): Сьома І.Б., представник (довіреність №1 від 15.12.2015 р.);

від третьої особи: Андрусяк М.М., представник (довіреність №12-Д від 07.06.2016 р.)

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м. Коломия, Івано-Франківська область звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СОІЛ ТЕК», с.Сокільники, Львівська область про стягнення 9 000 грн. 00 коп.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 30.11.2015р. призначив розгляд справи на 21.12.2015 р. Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалах суду. За клопотанням представника сторони строк вирішення спору було продовжено на 15 днів до 10.02.2016 р.

Товариство з обмеженою відповідальністю «СОІЛ ТЕК», с. Сокільники, Львівська область 21.12.2015 р. подало зустрічний позов до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Коломия, Івано-Франківська область про стягнення 13 893 грн. 12 коп. штрафу та 1 218 грн. 00 коп. судових витрат.

Ухвалою суду від 21.12.2015 р. зустрічну позовну заяву прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

Ухвалою від 13.01.2016 р. суд залучив Товариство з обмеженою відповідальністю «АБО-МІКС», смт. Гвіздець, Івано-Франківська область до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача (позивача за зустрічним позовом).

Ухвалою суду від 08.02.2016 р. призначено колегіальний розгляд вказаної справи. Автоматизованою системою документообігу суду (протокол від 09.02.2016 р.) визначено колегію у складі суддів Ділай У.І. та Кидисюк Р.А., головуючий суддя Мазовіта А.Б.

У зв'язку із відрядженням судді Кидисюка Р.А., автоматизованою системою документообігу суду (протокол від 08.04.2016 р.) визначено новий склад колегії, відповідно до якого суддю Кидисюка Р.А. замінено суддею Сухович Ю.О.

В обґрунтування позовних вимог позивач за первісним позовом зазначив, що 06.10.2015 р. від відповідача за первісним позовом надійшла пропозиція у вигляді заявки про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні. На виконання умов вказаного договору, позивач за первісним позовом надав відповідачу за первісним позовом відповідні послуги. Однак, відповідач за первісним позовом свої зобов'язання щодо оплати не виконав, станом на дату подання позову заборгованість становить 9 000 грн. 00 коп. Таким чином, до стягнення з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом підлягає 9 000 грн. 00 коп. боргу та 1 218 грн. 00 коп. судових витрат.

В судових засіданнях представник відповідача за первісним позовом проти позову первісного позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В своїх запереченнях зазначив, що згідно договору-заявки розвантаження мало відбутися 09.10.2015 р., проте, розвантаження товару відбулося 12.10.2015 р. Таким чином, позивач за первісним позовом прострочив виконання зобов'язання. В листопаді 2015 р. відповідач за первісним позовом надіслав позивачу за первісним позовом претензію, в якій вимагав сплатити 13893грн. 12 коп. штрафу за прострочення доставки вантажу, яка залишена без розгляду та задоволення. З огляду на те, що розмір штрафних санкцій є більшим за розмір позовних вимог, такі вимоги є безпідставними та до задоволення не підлягають.

В обґрунтування позовних вимог позивач за зустрічним позовом зазначив, що сторони у договорі-заявці узгодили дату розвантаження - 09.10.2015 . Однак, розвантаження товару відбулося 12.10.2015 р. Відповідно до п. 5 договору-заявки, у випадку порушення термінів надання автомобілів перевізником, перевізник сплачує штраф за несвоєчасно виконані обов'язки згідно договору у розмірі 8 євро за офіційним курсом НБУ на день подання транспорту за кожну годину затримки в країнах Європи. З урахуванням того, що відповідач за зустрічним позовом прострочив доставку вантажу на 3 дні, йому нараховано штраф відповідно до п. 5 договору-заявки у розмірі 13 893 грн. 12 коп. Відповідачу за зустрічним позовом була надіслана претензія про сплату штрафу, яка залишена ним без задоволення. Таким чином, до стягнення з відповідача за зустрічним позовом на користь позивача за зустрічним позовом підлягає 13893грн. 12 коп. штрафу та 1 218 грн. 00 коп. судових витрат.

24.02.2016 р. через канцелярію суду від позивача за зустрічним позовом надійшла заява про зменшення позовних вимог за зустрічним позовом, у якій позивач за зустрічним позовом просив стягнути з відповідача за зустрічним позовом 12 134 грн. 88 коп. штрафу та 1 218 грн. 00 коп. судових витрат.

Судом встановлено, що вказана заява про зменшення позовних вимог відповідає вимогам ст. 22 ГПК України, а отже подальший розгляд справи здійснюється щодо вимог, зазначених у заяві про зменшення позовних вимог.

В судових засіданнях представник відповідача за зустрічним позовом проти позову зустрічного позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В своїх запереченнях зазначив, що 09.10.2015 р. транспортний засіб з вантажем перетнув кордон між Україною та Румунією та в суботу 10.10.2015 р. через значну чергу заїхав на територію Румунії. Після перетину кордону водій вже не мав можливості розмитнити та, відповідно, розвантажити вантаж, оскільки 10-11 жовтня 2015 р. припало на вихідні дні, в які митне оформлення вантажу неможливе. 12.10.2015 р. в понеділок вантажоотримувач отримав вантаж. Також зазначив, що несвоєчасне прибуття до місця розвантаження за умовами заявки вважається простоєм транспортного засобу, за який передбачено штраф в іншому розмірі. З огляду на те, що відповідно до заявки субота та неділя не вважаються днями простою, перевізник не прострочив доставку вантажу. Таким чином, зустрічні позовні вимоги є безпідставними та до задоволення не підлягають.

Третя особа надала письмові пояснення щодо суті спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

6 жовтня 2015 року Товариством з обмеженою відповідальністю «СОІЛ ТЕК» було надіслано фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 договір-заявку №З15-000497 від 06.10.2015 р. на надання транспортно-експедиційних послуг, яка прийняти останнім до виконання.

Відповідно до договору-заявки перевезення вантажу мало відбуватися за маршрутом: м. Коломия, Україна - с. Леорда, жудец Ботошани, Румунія.

Згідно договору-заявки вартість перевезення становила 9 000 грн. 00 коп.

Умовами договору-заявки встановлено, що оплата здійснюється протягом 5 банківських днів після виконання послуг перевезення.

Позивач здійснив перевезення вантажу за маршрутом: с. Широка Балка, Донецька область - м. Коломия, Україна - с. Леорда, жудец Ботошани, Румунія, що підтверджується належним чином оформленою міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) №080760 з відміткою вантажоодержувача про одержання вантажу, а також підписаним сторонами актом №ОУ-0000215 про виконані транспортні послуги від 12.10.2015 р.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач за первісним позовом свої зобов'язання перед позивачем за первісним позовом щодо оплати вартості послуг з перевезення не виконав, на дату розгляду справи в суді заборгованість відповідача за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом становить 9 000 грн. 00 коп.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Частинами 1, 3 статті 181 ГК України визначено, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму, тощо, у двадцятиденний строк після одержання договору.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Оферта може мати письмовий вигляд коли вона має форму єдиного документа, тобто проекту договору, листа, телеграми тощо, що надсилаються акцептанту поштою чи за допомогою іншого технічного засобу зв'язку.

Наслідком надання оферти є те, що коли адресат оферти відізветься й у будь-якій формі висловить згоду укласти договір на зазначених в оферті умовах, його слід визнати укладеним.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Із змісту даної статті вбачається, що акцепт можливий й у вигляді конклюдентних дій, тобто здійснення особою, що отримала оферту, дій по виконанню вказаних в ній умов договору. Для конклюдентних дій характерно, що їх здійснення свідчить про волевиявлення особи укласти договір.

Отже, відповідно до вищезазначених норм ЦК України, матеріалами, які підтверджують волю сторін на встановлення правовідносин, є направлена відповідачем до позивача пропозиція укласти договір та прийняття позивачем пропозиції відповідача, що свідчить про відсутність будь-яких застережень щодо умов оферти у відповіді на пропозицію.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 909 ЦК України).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником (відповідачем за первісним позовом), оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Розглянувши матеріали зустрічного позову, суд відзначає наступне.

Згідно умов узгодженої сторонами договору-заявки №З15-000497 від 06.10.2015 р. розвантаження вантажу мало відбутися 09.10.2015 р. в с. Леорда, жудец Ботошани, Румунія.

Як вбачається із міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) №080760, вантажоодержувач отримав вантаж 12.10.2015 р., про що свідчить відмітка вантажоодержувача в графі 24 накладної «Вантаж одержано».

Відповідно до пункту 5 договору-заявки, у випадку порушення термінів надання автомобілів перевізником, перевізник сплачує штраф за несвоєчасно виконані обов'язки згідно договору у розмірі 5 євро за офіційним курсом НБУ на день подання транспорту за кожну годину затримки по території України та 8 євро за офіційним курсом НБУ на дату в країнах Європи.

У зв'язку із простроченням доставки вантажу, Товариства з обмеженою відповідальністю «СОІЛ ТЕК» згідно п. 5 договору-заявки нарахувало штраф у розмірі 13 893 грн. 12 коп.

17.11.2015 р. позивач за зустрічним позовом надіслав відповідачу за зустрічним позовом претензію за вих. №2015/11-17 від 17.11.2015 р., в якій вимагав штраф в розмірі 13 893 грн. 12 коп. Вказана претензія залишена відповідачем без розгляду та задоволення.

Як зазначалося вище, відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 919 ЦК України перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

В силу ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно ст. 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ст. 923 ЦК України у разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов'язаний відшкодувати другій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо інші форми відповідальності не встановлені договором, транспортними кодексами (статутами).

В п. 44 Статуту автомобільного транспорту УРСР зазначено, що автотранспортні підприємства і організації зобов'язані забезпечувати своєчасну подачу рухомого складу по всіх пунктах вантаження і вивантаження у відповідності з договорами на перевезення вантажів автомобільним транспортом.

З огляду на те, що сторони виклали п. 5 договору-заявки саме в редакції, яка не виключає застосування санкцій у разі порушення термінів надання автомобіля перевізником як під завантаження, так і під розвантаження, прострочення перевізником надання автомобіля під розвантаження є підставою для нарахування йому штрафу.

З урахуванням цих положень, позивачем за зустрічним позовом правомірно нараховано та заявлено до стягнення штраф в сумі 12 134 грн. 88коп. (розвантаження відбулося 12.10.2015 р. о 15 год. 47 хв., а не 09.10.2015р., як зазначено у договорі-заявці).

Доводи відповідача за зустрічним позовом про те, що мав місце простій, судом до уваги не беруться, оскільки згідно чинного законодавства (ст.ст. 73, 142, 144 Статуту автомобільного транспорту УРСР) під терміном простій мається на увазі затримка транспортних засобів, поданих під завантаження, розвантаження, з вини вантажовідправника або вантажоодержувача.

Згідно ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання

Статтею 233 ГК України суду надано право зменшувати розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 ст. 551 ЦК України також містить норму, за якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічна норма передбачена і в п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України: господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Таким чином, суд має право, виходячи з конкретних обставин справи, зменшити розмір штрафних санкцій, але не звільняти повністю боржника від їх сплати.

Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

При цьому слід враховувати, що правила ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Пункт 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства відносить принципи справедливості, добросовісності та розумності.

Частиною 3 ст.509 ЦК України встановлено, що зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Пунктом 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 р. роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зважаючи на те, що нарахування надмірно великих штрафних санкцій не може бути способом збагачення, а є відповідальністю за порушення господарського зобов'язання, враховуючи відсутність доказів завдання позивачеві збитків внаслідок неналежного виконання зобов'язання, доказів сплати неустойки третій особі, керуючись інтересами як боржника, так і кредитора, суд дійшов висновку використати своє право, надане йому ч. 3 ст.551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, зменшити розмір нарахованого позивачем за зустрічним позовом штрафу до 2 000 грн. 00коп.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги за первісним позовом обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення за первісним позовом, складає 9 000 грн. 00 коп. основного боргу. Вимоги за зустрічним позовом підлягають до задоволення частково в сумі 2000грн. 00 коп.

Оскільки спір за первісним позовом виник з вини відповідача за первісним позовом, судові витрати по розгляду справи за первісним позовом відповідно до ст. 49 ГПК України необхідно покласти на відповідача за первісним позовом.

Спір за зустрічним позовом виник з вини позивача за зустрічним позовом, в тому судові витрати по розгляду справи за зустрічним позовом відповідно до ст. 49 ГПК України необхідно покласти на позивача за зустрічним позовом.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 530, 599, 612, 625, 626, 909 ЦК України, ст. 193, 230, 231 ГК України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Первісний позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СОІЛ ТЕК», с. Сокільники, вул. І.Франка, 63, Пустомитівський район, Львівська область (ідентифікаційний код 38325467) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 9 000 грн. 00 коп. боргу, 1 218 грн. 00 коп. судового збору.

3. Зустрічний позов задоволити частково.

4. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СОІЛ ТЕК», с. Сокільники, вул. І.Франка, 63, Пустомитівський район, Львівська область (ідентифікаційний код 38325467) 2000грн. 00 коп. штрафу, 1 218 грн. 00 коп. судового збору

5. В задоволенні решти позовних вимог за зустрічним позовом відмовити.

6. Накази видати згідно ст. 116 ГПК України.

В судовому засіданні 08.06.2016 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 13.06.2016 р.

Головуючий суддя Мазовіта А.Б.

Суддя Сухович Ю.О.

Суддя Ділай У.І.