Постанова № 58406914, 15.06.2016, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

15.06.2016 справа №908/501/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівЛомовцевої Н.В. Стойка О.В., Чернота Л.Ф.при секретарі судового засідання Склярук С.І.за участю представників: від позивача: Мазур Г.В. - за довіреністювід відповідача:ОСОБА_6 - за довіреністюрозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 м. Запоріжжяна рішення господарського суду Запорізької області від29.03.2016р.по справі№908/501/16 (суддя О.А. Топчій)за позовом:Комунального підприємства «Дніпрорудненський міський ринок» Дніпрорудненської міської ради Васильківського району Запорізької області м. Дніпрорудне, Запорізька областьдо відповідача: проФізичної особи-підприємця ОСОБА_7 м. Запоріжжя стягнення 26 405,08грн. В С Т А Н О В И В:

Комунальне підприємство «Дніпрорудненський міський ринок» Дніпрорудненської міської ради Васильківського району Запорізької області м. Дніпрорудне, Запорізька область звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 м. Запоріжжя про стягнення 26 405,08грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 29.03.2016р. у справі №905/501/16 позовні вимоги задоволені в повному обсязі. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_7 на користь Комунального підприємства «Дніпрорудненський міський ринок» Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області основний борг в розмірі 18589грн.84коп., пеню в сумі 4799грн.72коп., 3% річних в сумі 451грн.16коп., інфляційні витрати в сумі 2564грн.36коп. та 1378грн. судового збору.

ОСОБА_7, не погодившись з прийнятим судовим рішенням, звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 29.03.2016р. по справі №908/501/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає порушення норм матеріального та процесуального права.

Скаржник зазначає, що судом зроблений хибний висновок про те, що ОСОБА_7, укладаючи договір про надання послуг для забезпечення здійснення торгівлі від 23.04.2012р. №236, мав намір здійснювати підприємницьку діяльність, оскільки цей договір був укладений фізичною особою ОСОБА_7, тому позовна заява не підлягає розгляду в господарських судах.

Крім того, апелянт зазначає, що постановою Васильківського районного суду Запорізької області від 17.10.2014р. визнано за ОСОБА_7 право користування на правах оренди земельною діяльністю, а отже договір від 23.04.2012р. припинив строк своєї дії з 17.10.2014р., тому рішення в частині стягнення заборгованості за період з грудня 2014р. по 28.08.2015р. є необґрунтованим.

Представник відповідача у судове засідання прибув, наполягав на задоволенні апеляційної скарги.

Представник позивача у судове засідання прибув, заперечував проти доводів апеляційної скарги, надав відзив.

Судове засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку розгляду апеляційної скарги встановленого ст.ст. 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.04.2012р. між Комунальним підприємством «Дніпрорудненський міський ринок» Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області (Ринок) та Фізичною особою ОСОБА_8 (Замовник) укладено договір № 236 про надання послуг для забезпечення здійснення торгівлі.

Відповідно до п. 1.1 Договору ринок надає замовнику послугу по утриманню торговельного місця в належному стані. Торговельне місце № 236, площею 68 кв.м., передається замовнику в тимчасове платне користування на умовах та строк, визначених в договорі.

Пунктом 2.1.1 Договору ринок взяв на себе зобов'язання забезпечити замовника місцем в стані придатному для здійснення діяльності за його профілем, шляхом надання йому на території ринку у строкове платне володіння та користування торговельного місця на період дії цього договору.

Згідно з п.3.1 Договору встановлено, що вартість послуг за договором становить 0,95 грн. з урахуванням ПДВ за 1 кв. м. торговельного місця на добу. Місячна вартість послуг залежить від кількості днів на місяць і становить : - у розрахунку на 31к.д.: 0,95*68,0кв.м. *31к.д. = 2002,60грн.; - у розрахунку на 30к.д.: 0,95*68,0кв.м. *30к.д. = 1938,00грн.

Замовник здійснює розрахунки з ринком за отримані послуги згідно наданого рахунку не пізніше 15 числа поточного місяця (п. 3.2. Договору).

Відповідно до п. 3.5. Договору сторони узгодили, що послуги за період, за який надійшла оплата від замовника вважаються наданими належним чином і в повному обсязі, якщо торговельне місце ринку фактично зайнято майном замовника (розміщений торговельний об'єкт та інші речі). У разі, якщо замовник не здійснює торговельну діяльність та не повідомив про це ринок письмово, не звільнив торгівельне місце від речей та не розірвав договір, він продовжує діяти, а послуги надаються в повному обсязі, передбаченому договором.

Відповідно до п.6.1 договору, останній укладено строком на шість місяців. Набуває чинності з 23.04.2012 та діє до 31.12.2012 року. В разі якщо жодна із сторін договору за 10 календарних днів, попередніх закінченню строку дії цього договору, не повідомить протилежну сторону в письмовому вигляді про наміри зупинити відносини, які виникли та існували на основі даного договору, останній рахується щорічно продовженим (пролонгованим) на той же строк на тих умовах (діючих) на момент пролонгації.

Договір підписаний обома сторонами без зауважень.

Аналізуючи умови зазначеного договору, колегія суддів погоджується що зазначений договір є господарським з наступних підстав.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» від 24.10.2011 N 10 господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: - участь у спорі суб'єкта господарювання; - наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України ( 435-15 ), Господарським кодексом України ( 436-15 ), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Частиною 3 вищезазначеної статті визначено, що діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Також, як на момент розгляду справи №908/501/16 як у господарському суді Запорізької області, так і у Донецькому апеляційному господарському суді, ОСОБА_7 21.08.2003р. зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, про що свідчить Витяг з ЄДРПОУ.

Крім того, оскільки предметом вищезазначеного договору є надання в тимчасове платне користування торгівельного місця для здійснення підприємницької (господарської) діяльності, тому можна зробити висновок, що відповідач мав намір здійснювати підприємницьку діяльність.

Виходячи з наведеного аналізу норм права, змісту договору, статусу ОСОБА_7 вбачається, що зобов'язання взяті на себе відповідачем при здійсненні правочину тісно пов'язані з волею особи.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що відповідачем по справі слід вважати фізичну особу-підприємця ОСОБА_7, тому господарським судом Запорізької області правомірно прийнято та розглянуто позовну заяву.

Оцінивши зміст спірного договору та акти виконаних робіт, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що останній за правовою природою є договором про надання послуг, відносини за яким регулюються умовами спірного договору та главою 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За приписами ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 23.04.2012р. по 28.08.2015р. позивачем надано відповідачу послуги на загальну суму 80 089,04грн.

Відповідно до п. 3.2. Договору замовник здійснює розрахунки з Ринком за отримані послуги згідно наданого розрахунку не пізніше 15 числа поточного місяця.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Оскільки сторонами визначено строк оплати, є безпідставним посилання відповідача на відсутність рахунків, тому зазначене не є прострочкою кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України.

Замовником сплачено 61 499,20грн. Несплачена сума заборгованості за період грудень 2014р. по 28.08.2015р. складає 18 589,84грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що позовні вимоги про стягнення суми основного боргу відповідно до Договору від 23.04.2012р. № 236 підлягають задоволенню в сумі 18 589,84грн. за період грудень 2014р. по 28.08.2015р. як такі, що підтверджуються належними та допустимими доказами.

Довод апелянта, що рішення в частині стягнення заборгованості за період з грудня 2014р. по 28.08.2015р. є необґрунтованим, оскільки постановою Васильківського районного суду Запорізької області від 17.10.2014р. визнано за ОСОБА_7 право користування на правах оренди земельною ділянкою, а отже договір від 23.04.2012р. припинив строк своєї дії з 17.10.2014р., колегією суддів не приймається з огляду на наступне.

Постановою Васильківського районного суду Запорізької області від 17.10.2014р. по справі №2а/311/48/2014 було зобов'язано Дніпрорудненську міську раду прийняти рішення щодо укладення з ОСОБА_7 договору оренди земельної ділянки для розміщення та обслуговування торгівельного павільйону «ІНФОРМАЦІЯ_1», визнавши за ОСОБА_7 право користування на правах оренди земельною ділянкою площею 0,0089 га з розміщення та обслуговування об'єкту нерухомого майна - торгівельного павільйону «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_1».

Однак, відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач не надав, а ні договору оренди землі, а ні доказів реєстрації речового права на земельну ділянку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 3% річних на суму 451,16 грн. за період з 16.12.2014р. по 10.02.2016р. та інфляційних витрат у сумі 2 564,36грн. за період з 16.12.2014р. по 10.02.2016р.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами пункту 7 статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку з вищевикладеним та здійснивши повний розрахунок 3% річних колегія суддів погоджується з висновком суду щодо задоволення даної вимоги повністю в сумі 451,16грн. за період з 16.12.2014р. по 10.02.2016р.

Щодо стягнення з відповідача інфляційних витрат колегія суддів зазначає наступне. Згідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат таким вимогам не відповідає, але оскільки розмір інфляційних витрат, розрахований апеляційною інстанцією, більший ніж заявлений, тому вимоги щодо стягнення інфляційних витрат у розмірі 2 564,36грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 4 799,72грн. нараховану за періоди: з 10.02.2015р. по 16.06.2015р. на суму 2002,60 грн. - 392,72 грн.; 10.02.2015р. по 16.07.2015р. на суму 2002,60 грн. - 491,48 грн.; з 16.02.2015р. по 16.08.2015р. на суму 1808,80 грн. - 524,50 грн.; з 16.03.2015р. по 16.09.2015р. на суму 2002,60 грн. - 602,43 грн.; з 16.04.2015р. по 16.10.2015р. на суму 1938 грн. - 558,57 грн., з 16.05.2015р. по 16.11.2015р. на суму 2002,60 грн. - 553,27 грн., з 16.06.2015р. по 16.12.2015р. на суму 1938 грн. - 506,75 грн., з 16.07.2015р. по 16.01.2016р. на суму 2571,76 грн. - 641,73 грн., з 16.08.2015р. по 10.02.2016р. на суму 2322,88 грн. - 531,27 грн. Загальна сума пені, що заявлена до стягнення складає 4799,72 грн.

Відповідно до п. 4.3 договору, за несвоєчасну оплату послуг замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нарахована пеня.

За приписами статей 611, 612 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Зобов'язання можуть забезпечуватись неустойкою, якою є відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Приписами п.1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» №14 від 17.12.2013р. визначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється нарахування.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 4799,72грн., підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч.1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Запорізької області від 29.03.2016р. по справі №908/501/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 м. Запоріжжя - без задоволення.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 м.Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 29.03.2016р. по справі №908/501/16 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 29.03.2016р. по справі №908/501/16 - залишити без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий Н.В. Ломовцева

Судді: О.В. Стойка

Л.Ф. Чернота

Надруковано 5 прим.:

1прим.-Позивачу;

1прим.-Відповідачу;

1прим.-У справу;

1прим.-ДАГС;

1прим.-ГСДО.