Постанова № 58406895, 15.06.2016, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

15.06.2016 справа №905/67/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3при секретарі судового засідання ОСОБА_4за участю представників: від позивача: не зявивсявід відповідача:не зявивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуДепартаменту міського майна Маріупольської міської ради м. Маріуполь, Донецька областьна рішення господарського суду Донецької області від10.03.2016р.по справі№905/67/16 (суддя Осадча А.М.)за позовом:Департаменту міського майна Маріупольської міської ради м. Маріуполь, Донецька областьдо відповідача: проПриватного підприємства «Альтаир-Плюс» м. Маріуполь, Донецька область стягнення заборгованості по орендній платі у розмірі 32831,58 грн. та пені у розмірі 2452,87 грн. В С Т А Н О В И В:

Департамент міського майна Маріупольської міської ради м. Маріуполь, Донецька область звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Приватного підприємства «Альтаир-Плюс» м. Маріуполь, Донецька область про стягнення заборгованості по орендній платі у розмірі 32831,58 грн. та пені у розмірі 2452,87 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 10.03.2016р. у справі №905/67/16 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Департамент міського майна Маріупольської міської ради м. Маріуполь, Донецька область, не погодившись з прийнятим судовим рішенням, звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Донецької області від 10.03.2016р. по справі №905/67/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає, порушення норм матеріального та процесуального права.

Скаржник зазначає про безпідставне застосування господарським судом Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» щодо спірних правовідносин за договором оренди від 06.09.2011р. №1247-О в частині стягнення орендної плати за період з червня 2015р. по вересень 2015р. через призму розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпорядження Кабінету Міністрів України» №1275-р. від 02.12.2015р.

Також, позивач зазначає, що розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014р. №1053 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція», яке визначало місцезнаходження відповідача зоною проведення антитерористичної операції та зумовлювало би застосування означеного закону, на теперішній час застосувати неможливо.

Крім того, апелянт говорить про те, що відповідачем не було надано сертифікату про настання форс-мажорних обставин, який би свідчив про неможливість здійснення ним своєї діяльності у орендованому приміщенні за спірним договором.

Представники позивача та відповідача у судове засідання не прибули, причини неявки суду не повідомили.

Представником відповідача був направлений на адресу суду відзив на апеляційну скаргу, в якій просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.

Судова колегія вважає можливим здійснити розгляд справи за відсутністю представників сторін за наявними матеріалами справи, оскільки сторони були повідомлені про день та час судового засідання належним чином відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.09.2011р. між Управлінням міського майна Маріупольської міської ради (Орендодавець) та Приватним підприємством «Альтаир-Плюс» (Орендар) укладений договір №1247-О на довгострокову оренду нежитлового приміщення, за умовами якого на підставі заяви Орендаря від 15.08.2011р. та договору дарування свідоцтва на право довгострокової оренди б/н від 01.08.2011року Орендодавець передає, а Орендар приймає у срочне платне користування нежитлове приміщення основної будівлі-пристрою Літ.А1-2, загальною площею 813,40кв.м., розташоване за адресою: місто Маріуполь, вулиця Пашковського, будинок № 64а на земельній ділянці, яка знаходиться у розпорядженні міської ради, а саме: приміщення №1 кімнати 65-91 та V-VIII, приміщення №2, кімната 1, приміщення №4, кімнати 1-8 та І,ІІ, пристрій для використання під заготівельну фабрику продуктів харчування (обєкт торгівлі). Нежитлове приміщення дійсно належить територіальній громаді м.Маріуполя згідно свідоцтва на право власності ЯЯЯ№696863, виданого Маріупольською міською радою від 19.09.2008року та зареєстрованого у реєстрі прав власності на нерухоме майно згідно витягу про реєстрацію від 19.09.2008року, виданого Маріупольським БТІ за реєстраційним №24772980 та витягу із реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого Маріупольським БТІ від 26.08.2011року №31093808 під реєстраційним №24772980 (номер запису 3052 у книзі:5).

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що вступ Орендаря у тимчасове платне володіння та користування приміщенням наступає на підставі договору та свідоцтва на право довгострокової оренди нежитлових приміщень міської комунальної власності з моменту підписання акту прийому-передачі вказаного нежитлового приміщення.

Відповідно до п. 5.1. Договору, що розмір орендної плати визначається на підставі рішення Маріупольської міської ради.

Згідно пп. 5.2 п.5 Договору за вказане у п.1.1 Договору приміщення Орендар оплачує орендну плату за перший місяць у розмірі 4685,18грн. з розрахунку 5,76грн. за 1 кв.м. та перераховує її на розрахунковий рахунок Одержувача не пізніше останнього дня поточного місяця, з урахуванням індексу інфляції. Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України.

Відповідно до п. 5.3. Договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Оплата проводиться щомісячно не пізніше останнього дня поточного місяця. Орендар зобовязаний отримати рахунок на оплату у бухгалтерії Департаменту.

Пунктом 8.1. Договору передбачено, що цей Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами, нотаріального посвідчення та державної реєстрації і діє до 30.09.2018р.

Договір підписано обома сторонами та посвідчено приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області 06.09.2011року, зареєстровано в реєстрі за №3775. Договір є зареєстрованим у Державному реєстрі правочинів 06.09.2011року.

Відповідно до п.1.1. Положення про Департамент міського майна Маріупольської міської ради, останній (код ЄДРПОУ - 23599040) є правонаступником прав та зобовязань Управління міського майна Маріупольської міської ради (Орендодавця за укладеним договором, код ЄДРПОУ - 23599040).

Оцінивши зміст спірного договору, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що останній за правовою природою є договором оренди, до відносини якого, за правилами абзацу другого частини першої статті 193 Господарського кодексу України, застосовуються норми глави 58 Цивільного кодексу України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, а також Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

Згідно умов ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (далі - Закон) орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють у тому числі й органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.

Частиною 1 ст. 4 Закону передбачено, що об'єктами оренди за цим Законом є у тому числі й нерухоме майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що не використовується зазначеними органами для здійснення своїх функцій, може бути передано в оренду без права викупу орендарем та передачі в суборенду.

Відповідно до ч.1. ст. 759 Цивільного кодексу України та ч.1. ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії ( ч.2 ст. 640 Цивільного кодексу України).

Крім того, пунктом 2.1. Договору передбачено, що вступ Орендаря у тимчасове платне володіння та користування приміщенням наступає з моменту підписання акту прийому-передачі вказаного нежитлового приміщення.

Також, на підставі приписів п.п.4.1, 4.2. Договору встановлено зобовязання сторін передати і відповідно прийняти за актом прийому-передачі приміщення у 10-денний термін після укладання договору оренди.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.10.2011р. сторонами договору підписано акт №6706 прийому-передачі майна, відповідно до якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв вищезазначені нежитлові приміщення 813,40кв.м., розташоване по вул.Пашковського, буд.64а, м.Маріуполь.

Відповідно до ст. 10 Закону орендна плата є істотною умовою договору оренди.

Пунктом 5.3. Договору визначено, що оплата проводиться щомісячно не пізніше останнього дня поточного місяця.

Частиною 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Плата за користування майном встановлюється договором найму (ч.1. ст. 762 Цивільного кодексу України).

Приписами ст.ст. 18,19 Закону встановлено, що орендна плата вноситься своєчасно та незалежно від результатів господарської діяльності орендаря.

У звязку із невиконанням відповідачем умов Договору від 06.09.2011р. №1247-О у період з червня 2015р. по вересень 2015р. за відповідачем утворилася заборгованість в сумі 32 831,58 грн.

Крім того, відповідно до п. 7.3. Договору у разі порушення терміну внесення орендної плати, починаючи з першого числа місяця, наступного за звітним, з орендаря стягується пеня у розмірі двох облікових ставок Національного Банку України від місячної орендної плати за кожний день прострочення. Нарахування штрафних санкцій за прострочку внесення орендної плати припиняється з того дня, коли зобовязання виконані в повному обсязі.

Невиконанням відповідачем умов Договору від 06.09.2011р. №1247-О стало підставою для нарахування пені в сумі 2452,87 грн. за період 01.08.2015р. по 16.11.2015р.

Однак, місцевий господарський суд відмовив у повному обсязі у задоволені позовних вимог Департаменту міського майна Маріупольської міської ради про стягнення заборгованості за договором оренди №1286-О від 03.02.2012р. у розмірі 32831,58грн. та нарахованої на неї пені у розмірі 2 452,87грн., з огляду на місцезнаходження обєкту оренди.

За загальним правилом, укладений між сторонами договір, є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обовязків, зокрема, права Орендодавця на отримання орендних платежів.

За загальними правилами цивільного права договір є обовязковим до виконання.

Згідно з вимогами пункту 7 статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Разом з тим, в зазначеному випадку, як вірно було встановлено місцевим господарським судом, пріоритетному застосуванню підлягають саме спеціальні норми Закону України «Про тимчасові заходи…», а саме ст. 1, що визначає період проведення антитерористичної операції, який охоплює визначений місцевим судом період формування стягуваної заборгованості з орендної плати (червня 2015р. по вересень 2015р.) та територію проведення антитерористичної операції, що визначається населеними пунктами, визначеними у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку та ст.7 цього Закону, що скасовує орендну плату за користування державним та комунальним майном на вказаний період проведення антитерористичної операції для субєктів господарювання, що здійснюють діяльність на такій території.

Апеляційний суд зазначає, що спеціальність означених законодавчих приписів відносно обовязку сплати орендної плати за користування комунальним майном зумовлена п.3 ст.11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про тимчасові заходи…».

Відповідно до п.1 його Прикінцевих та перехідних положень зазначений Закон набрав чинності з наступного дня після його опублікування, яке відбулося 14.10.2014р. у «Голосі України» №197 та встановив тимчасове спеціальне право орендарів не здійснювати орендні платежі за користування комунальним майном впродовж відповідного періоду, коло яких цим Законом доручено Кабінету Міністрів України (абз. 3 п.5 ст.11 Закону України «Про тимчасові заходи…»).

Згідно з Розпорядження №1053-р від 30.10.2014р. Кабінет Міністрів України встановив коло субєктів, яким, зокрема, Законом України «Про тимчасові заходи…» надане спеціальне право щодо звільнення від орендної плати за користування комунальним майном, що зумовило персональне набуття відповідними субєктами означеного тимчасового права з огляду на приписи ч.2 ст.52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» №794-VII від 27.02.2014р.

Як вбачається з приписів ч.2 ст.19 Конституції України Кабінет Міністрів України, як орган державної виконавчої влади може здійснювати свої повноваження виключно у визначених Конституцією та законами України межах.

Оскільки ані Закон України «Про тимчасові заходи…», ані Закон України «Про Кабінет Міністрів України» №794-VII від 27.02.2014р. не передбачають можливості (повноважень) Кабінету Міністрів України шляхом прийняття організаційно-розпорядчого акту скасування або обмеження у інший спосіб встановленого законами України прав, оскільки подальше прийняття Кабінетом Міністрів України розпорядження №1079-р від 05.11.2014р. (незалежно від результатів його оскарження в межах адміністративного судочинства) про зупинення дії розпорядження №1053-р від 30.10.2014р. жодною мірою не впливає на наявність і існування у визначеного на той момент належним чином кола субєктів спеціальних прав, передбачених Законом України «Про тимчасові заходи…».

З огляду на таке, у суду, в силу вимог ст.8 Конституції України та ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, відсутні підстави для не застосовувати розпорядження КМУ №1053-р від 30.10.2014р. Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція лише з мотивів подальшого прийняття розпорядження №1079-р від 05.11.2014р.

Крім того, на даний час чинним розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 р. № 1275-р був затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, відповідно до якого, також включено м.Маріуполь до таких територій.

Таким чином, з огляду на відомості місця державної реєстрації та розташування орендованого майна Відповідач здійснює свою господарську діяльність з користування таким майном комунальної власності на території м. Маріуполя Донецької області, який входить до визначеного розпорядженням Переліку населених пунктів, а період формування стягуваної заборгованості охоплений періодом, визначеним ст.1 Закону України «Про тимчасові заходи…» №1669-VI від 02.09.2014р., оскільки в силу ст.7 цього Закону Позивач як Орендодавець не мав суб'єктивного права на отримання тимчасово скасованої орендної плати, а у Орендаря, відповідно, не було обов'язку впродовж періоду формування стягуваної заборгованості сплачувати таку орендну плату.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що відсутність суб'єктивного права Орендодавця та кореспондуючого йому обов'язку Орендаря унеможливлює наявність порушення відповідного грошового зобов'язання з боку Відповідача у розумінні ст.610 Цивільного кодексу України. Відтак, враховуючи дію спеціальної норми ст.7 Закону України №1669-VI від 02.09.2014р., обставини якої не потребує додаткового засвідчення Торгово-промисловою палатою України, суд в силу ч.1 ст.19 Конституції України та ч.ч.1, 2 ст.14 Цивільного кодексу України не може примушувати Відповідача до виконання необов'язкових для нього дій.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч.1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Донецької області від 10.03.2016р. по справі №905/67/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Департаменту міського майна Маріупольської міської ради м. Маріуполь, Донецька область без задоволення.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну Департаменту міського майна Маріупольської міської ради м. Маріуполь, Донецька област на рішення господарського суду Донецької області від 10.03.2016р. по справі №905/67/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 10.03.2016р. по справі №905/67/16 залишити без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий Н.В. Ломовцева

Судді: О.В. Стойка

ОСОБА_3

Надруковано 5 прим.:

1прим.-Позивачу;

1прим.-Відповідачу;

1прим.-У справу;

1прим.-ДАГС;

1прим.-ГСДО.