Постанова № 58406812, 13.06.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2016 року Справа № 904/248/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Кузнецова В.О.,

суддів: Науменка І.М., Вечірка І.О.,

секретар судового засідання Петровська А.В.,

за участю сторін:

від позивача: ОСОБА_1, представник, довіреність № 14-109 від 18.04.2014 р.,

від відповідача: ОСОБА_2, представник, довіреність № 122 від 22.12.2015 р., ОСОБА_3, представник, довіреність № 118 від 22.12.2015 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2016 р. у справі

за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ

до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз", м.Дніпропетровськ

про стягнення 8 848 330,65 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2016 р. у даній справі (суддя Мілєва І.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 3 520 685,70 грн., з яких: 3 070 081,38грн. - інфляційні витрати; 450 604,32 грн. - 3% річних. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" витрати по сплаті судового збору у розмірі 52 811,26грн.

Згадане рішення мотивовано посиланням на порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу № 13-139-Б від 04.01.2013 р. щодо своєчасного розрахунку за поставлений природний газ, що є підставою для нарахування інфляційних втрат та 3% річних відповідно до вимог ст.625 ЦК України.

Не погодившись з даним рішенням, публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Скаржник вважає, що у зв'язку з відсутністю доведеного позивачем факту своєчасного повернення відповідачу підписаних позивачем актів приймання-передачі природного газу, строку остаточних розрахунків вважається таким, що не настав, а тому відсутні підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.

На думку скаржника, зі змісту ст.625 ЦК України вбачається, що вимога щодо сплати інфляційних нарахувань та річних вимог може бути лише як невід'ємна частина вимоги про сплату боргу. Оскільки позовних вимог про стягнення суми боргу позивачем не заявлено, а отже, і відсутні підстави для стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань.

Суд першої інстанції, в порушення вимог ст.79 ГПК України, безпідставно відмовив у зупиненні провадження у даній справі до вирішення справи про визнання недійсним з моменту укладення договору від 04.01.2013 р. № 13-139-Б.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі.

Позивач вважає, що обов'язок відповідача з оплати поставленого природного газу не пов'язаний з поверненням підписаних актів. Передбачене ч.2 ст.625 ЦК України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу та є правом кредитора, а не його обов'язком.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши відповідність оскарженого рішення нормам матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з урахуванням наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.01.2013р. між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13-139-Б, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ (далі - газ), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору (п. 1.1. договору).

Пунктом 1.2. договору сторони погодили, що газ, який продається за договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, які є кінцевими споживачами газу.

Продавець передає покупцеві з 01 січня 2013р. по 31 грудня 2015р. газ обсягом до 103072,522 тис. куб. м.(тис. куб. м.) (п. 2.1 договору в редакції додаткової угоди № 11).

Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (п.п.3.3., 3.4. договору).

Ціна (граничний рівень ціни) на газ для теплопостачальних підприємств та послуги з його транспортування встановлюється НКРЕ (п. 5.1 договору).

Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем реалізації газу на підставі підписаного сторонами акту приймання передачі газу за розрахунковий місяць (п. 6.1. договору в редакції додаткової угоди № 3).

За невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та договором (п. 7.1. договору).

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами 01 січня 2013 р., і діє в частині реалізації газу до 30 червня 2015 року (включно), а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення (п. 11. договору в редакції додаткової угоди № 15).

На виконання умов договору, в період з січня 2013 р. по червень 2015 р. позивач передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 459 815 620,49 грн., що підтверджується відповідними актами приймання - передачі природного газу.

В порушення умов договору, відповідач несвоєчасно розрахувався за поставлений природний газ, у зв'язку з чим позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 5 327 644,95 грн., 450 604,32 грн. - 3% річних та 3 070 081,38 грн. - інфляційних втрат, що і стало предметом розгляду у даній справі.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність підстав для задоволення позовних вимог, колегія суддів враховує таке.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За п.6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п.6.2. договору. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу на підставі акту приймання-передачі.

Додатковою угодою № 2 від 31.12.2013 р. сторони виклали п.6.1. договору у наступній редакції: "оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі газу".

Додатковою угодою № 3 від 28.04.2014 р. сторони домовились викласти п.6.1. договору у наступній редакції: "оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць".

Отже, сторони погодили, що кінцевий строк оплати до 20 числа наступного за місяцем поставки газу, при цьому підставою для остаточних розрахунків сторони визначили не сам факт поставки газу, а підписані сторонами акти приймання-передачі.

Матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що на момент звернення позивача з даним позовом до господарського суду, у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем за спірним договором.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки (в тому числі і пені); відшкодування збитків.

З урахуванням наведених правових норм, для визначення періоду нарахування штрафних санкцій необхідним є встановлення моменту порушення зобов'язання відповідачем.

Пункт 6.1. договору (з урахуванням додаткової угоди № від 28.04.2014 р.) пов'язує момент виникнення зобов'язання оплати з фактом підписання акту приймання-передачі.

З урахуванням вимог ст.33 ГПК України позивач повинен надати докази, які б підтверджували момент виникнення у відповідача зобов'язання платити, так як саме він вимагає стягнення штрафних санкцій.

За змістом п.п.3.4., 6.1. договору, прострочення виконання зобов'язання починається з наступного дня після повернення відповідачу підписаних актів приймання-передачі природного газу, оскільки такий розрахунок позивач мав здійснити на підставі актів приймання-передачі.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" роз'яснено, що відповідно до частини першої статті 101 ГПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

До згаданих підстав належить, зокрема, необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотань сторін про витребування господарським судом доказів у порядку статті 38 ГПК України. У такому разі суд апеляційної інстанції за відповідним клопотанням сторони самостійно витребує необхідні додаткові докази.

14.03.2016 р. відповідачем до господарського суду було подано клопотання про витребування документів, як підтверджують направлення відповідачу підписаних примірників актів приймання-передачі природного газу на виконання умов договору, яке було відхилено господарським судом.

Ухвалою від 02.06.2016 р. судом апеляційної інстанції зобов'язано сторін надати до судового засідання письмові пояснення щодо надіслання відповідачем позивачу актів приймання-передачі природного газу за договором від 04.01.2013 р. № 13-139-Б купівлі-продажу природного газу, отримання позивачем цих актів, складання, направлення відповідачу цих актів та отримання їх останнім; докази сплати відповідачем заборгованості за зазначеними актами приймання-передачі із посиланням на відповідні платіжні документи (платіжні доручення, виписки банку тощо).

На виконання вимог згаданої ухвали відповідачем надані витребувані додаткові докази, які прийняті судом апеляційної інстанції до розгляду відповідно до приписів ст.38 ГПК України.

Так, додатково наданими відповідачем доказами, підтверджено, що відповідач направив позивачу супровідні листи та акти з січня 2013 р. по червень 2015 р. включно, які були отримані позивачем, що підтверджується фіскальними чеками, рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, кур'єрськими повідомленнями та описами вкладень до них.

Разом з тим, матеріали справи не містять, а позивачем не надано доказів, що підтверджують факт своєчасного повернення відповідачу актів приймання-передачі природного газу за договором, як того вимагають умови договору.

За таких обставин, невиконання відповідачем грошового зобов'язання у строки, встановлені договором, мало місце через прострочення кредитора - позивача, оскільки останнім не вчинено дій, визначених договором - не повернуто в передбачені договором строки підписані та скріплені печатками акти приймання-передачі, чим не виконано зобов'язання, встановлені договором.

Отже, в даному випадку, має місце порушення позивачем умов договору щодо строків повернення актів, які, в свою чергу, є безумовною підставою для здійснення відповідачем остаточних розрахунків, оскільки такий порядок встановлено договором, умови якого в силу закону є обов'язковими для сторін.

В силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ст.549 ЦК України).

Відповідно до п. 7.7. договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

За ч.1 ст.614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вину (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Таким чином, для наявності правових підстав для стягнення пені встановленню судом підлягає факт наявності вини відповідача у порушенні зобов'язання.

Судом апеляційної інстанції встановлено, а позивачем не спростовано той факт, що відповідачем вчинено всі дії, передбачені договором для належного виконання зобов'язання - направлено відповідачу акти приймання-передачі для підписання та повернення відповідачу. Проте, саме позивач порушив умови договору щодо порядку та строків повернення актів, а тому колегія суддів не вбачає наявності вини відповідача у порушенні строків здійснення оплати поставленого позивачем природного газу.

Крім того, невиконання позивачем зобов'язань з повернення актів, унеможливлює визначення фактичного періоду прострочення відповідачем зобов'язань за договором,

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення нарахованої суми інфляційних втрат, 3% річних та пені.

Господарський суд, зазначивши в резолютивній частині оскаржуваного рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, помилково зазначив в мотивувальній частині підстави для відмови у стягненні пені - нарахування її після порушення справи про банкрутство публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз.

Разом з тим, у абз. 6 п.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 N 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника на те, що суд першої інстанції в порушення вимог ст.79 ГПК України відмовив у зупиненні провадження у даній справі до вирішення справи про визнання недійсним з моменту укладення договору від 04.01.2013 р. № 13-139-Б, з урахуванням наступного.

Статтею 79 ГПК України встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним.

Зупинення провадження у справі це тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі.

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду пов'язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з'ясовані та встановлені у даному процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Згідно п. 2.17 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", якщо спір про визнання недійсним правочину (господарського договору) вирішується одночасно з розглядом іншим судом іншої справи, позовні вимоги в якій ґрунтуються на цьому ж правочині (зокрема, про стягнення коштів, витребування майна тощо), то наведене згідно з частиною першою статті 79 ГПК України може з урахуванням обставин конкретної справи бути підставою для зупинення провадження у такій іншій справі до закінчення розгляду справи про визнання правочину (господарського договору) недійсним.

Отже, зупинення провадження у справі про стягнення коштів до вирішення справи, предметом якої є визнання недійсним договору, на підставі якого заявлена вимога про стягнення коштів, є правом, а не обов'язком суду, і вирішуючи питання про зупинення або про відмову у зупиненні провадження у справі суд має враховувати обставини конкретної справи.

Таким чином, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, як пов'язана справа, яка розглядається даним судом, зі справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

Відповідно до п. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Зазначеною нормою передбачено право господарського суду визнати недійсним повністю чи в певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству; тобто, мається на увазі ситуація, коли визнання недійсним договору не є предметом позову, тобто позовна вимога не полягає у визнанні договору недійсним, а лише ґрунтується на договорі, який суд може визнати недійсним у силу наведеної вимоги.

З урахуванням наведеного, розглядаючи позовні вимоги, що випливають з договору, суд, у будь-якому випадку, має перевірити правомірність цього договору.

Судом першої інстанції перевірено правомірність спірного договору, а тому господарський суд дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для зупинення провадженні у даній справі до розгляду іншої справи, предметом позову у якій є вимога визнання спірного договору недійсним.

Враховуючи викладене, рішення господарського суду прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права, що є підставою для його часткового скасування.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2016 р. у справі №904/248/16 в частині стягнення з публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 3 520 685,70 грн., з яких: 3 070 081,38грн. - інфляційні витрати; 450 604,32 грн. - 3% річних, а також стягнення з публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" витрат по сплаті судового збору у розмірі 52 811,26грн. - скасувати

У задоволенні позову в частині стягнення з публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 3 520 685,70 грн., з яких: 3 070 081,38грн. - інфляційні витрати; 450 604,32 грн. - 3% річних - відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ на користь публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз", м.Дніпропетровськ судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 145 997,50 грн. (сто сорок п'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто сім) грн. 50 коп.

Доручити господарському суду Дніпропетровської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя В.О.Кузнецов

Судді І.М.Науменко

ОСОБА_4