Рішення № 58406290, 13.06.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 130/54/16-ц Провадження № 22-ц/772/1995/2016Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 44 Доповідач Якименко М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області у складі:

Головуючого Якименко М.М.,

Суддів : Стеблюк Л.П., Колоса С.С.

при секретарі Торбасюк О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Апеляційного суду Вінницької області в м.Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_4, про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном шляхом виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення витрат на утримання будинку за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жмеринського Вінницького міськрайонного суду Вінницької області від 22 квітня 2016 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Жмеринського Вінницького міськрайонного суду Вінницької області від 22 квітня 2016 року позов ОСОБА_2 було задоволено. Виселено ОСОБА_3 з 12/25 частини будинку №14 по вул. І.Богуна в м. Жмеринка Вінницької області.

Зобовязано ОСОБА_3 повернути ОСОБА_2 12/25 частини будинку № 14 по вул. Богуна в м. Жмеринка Вінницької області, а саме: кімнату 1-2, кухню 1-1, 1/2 частину сараю «Б» без погрібу.

Зобовязано відповідача ОСОБА_3 закрити дверний прохід з приміщення 1-2 в приміщення 1-4 та 1-3, з приміщення 1-1 в приміщення 1-4 , пробити дверний прохід з приміщення 1-1 на вулицю.

Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 551, 20 гривень, а також витрати за надання правової допомоги в сумі 3000,00 гривень.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

З таким рішенням не погодилась ОСОБА_3, подала апеляційну скаргу у якій, посилаючись на його незаконність, порушення судом норм процесуального та матеріального права, просила скасувати рішення та ухвалити нове, про відмову в задоволенні первинного позову та задоволення зустрічного позову.

В свою чергу представник ОСОБА_2 адвокат ОСОБА_5 подала письмові заперечення, в яких не погодилась з доводами апеляційної скарги, просила скаргу відхилити, а рішення залишити без змін.

Судова колегія, заслухавши доповідача, пояснення ОСОБА_3 та її представника, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Ч.3 ст.303 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права , які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_2 є власником 12/25 частини буд. №14 по вул. І.Богуна в м. Жмеринка. Володіння складається з кімнати 1-2, коридора 1-1, 1/2 частину сараю «Б» без погрібу. Право власності було набуте на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Жмеринського міського народного суду Вінницької області від 08.08.1984 року.

Відповідач ОСОБА_3 є власником решти 13/25 частини зазначеного будинку. Право власності у відповідача виникло на підставі договору довічного утримання, посвідченого державним нотаріусом Жмеринської державної нотаріальної нотконтори 21.06.2006 року.

Так, судом встановлено, що позивач в даному будинку не проживає, мешкає в Росії, даний будинок займає ОСОБА_3, у тому числі і належну ОСОБА_2 частину будинку.

Судом було встановлено, що не заперечувалось відповідачем ОСОБА_3, що за час її проживання в будинку нею були проведені ремонтні роботи, певні переобладнання в будинку.

Заперечуючи позов, ОСОБА_3, вказувала на те, що ОСОБА_2 будинком не цікавився, він знаходився в аварійному стані, в зв'язку з чим вона була вимушена проводити капітальний ремонт та часткову перебудову будинку, в тому числі і в частині, яка належить ОСОБА_2 без його згоди. На ремонт ОСОБА_3 були витрачені не тільки її кошти, а і кошти її дітей. Вона вважає, що в силу ст. 360 ЦК України ОСОБА_2 повинен відшкодувати витрачені нею кошти.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції правильно виходив із того, що між сторонами відсутні будь-які відносини зобов'язального характеру, які б давали право ОСОБА_3 вимагати стягнення коштів з ОСОБА_2 за проведення нею ремонтних робіт в будинку та зобов'язували ОСОБА_2 їх сплатити.

Так, ст. 360 ЦК України, на яку посилається ОСОБА_3 в обгрунтування своїх позовних вимог, передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Колегія суддів вважає, що норма цієї статі не поширюється на правовідносини, які склалися між сторонами у справі.

Враховуючи викладене, висновок суду щодо задоволення позову ОСОБА_2 щодо виселення ОСОБА_3 з належної йому частини будинку та повернення її , є правильним.

Однак судова колегія не може погодитись з висновком суду щодо зобов'язання ОСОБА_6 закрити дверний прохід з приміщення 1-2 в приміщення 1-3, оскільки такий обов'язок було покладено судом на позивача ОСОБА_2 у відповідності до ухвали Жмеринського міського народного суду Вінницької області від 08.08.1984 року.

На це уваги суд першої інстанції не звернув.

На цьому наголошував адвокат відповідача ОСОБА_3 в ході апеляційного розгляду.

Колегія суддів вважає, що позовні вимоги в цій частині є безпідставними, в зв'язку з чим рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового, про відмову в задоволенні позову.

Апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги щодо безпідставності висновків суду про стягнення судових витрат в вигляді правової допомоги і звертає увагу на наступне.

В матеріалах справи міститься квитанція про отримання адвокатом ОСОБА_5 від ОСОБА_2 3000,00 гривень . В квитанції зазначено, що гроші були отримані за надання послуг по представництву інтересів позивача в суді першої інстанції (а.с. 21 т.1).

Ст.1 ЗУ «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40% встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що зазначається у відповідному судовому рішенні.

Приймаючи до уваги, що всупереч ст.88 ЦПК України, ст.1 ЗУ «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», позивач не надав суду обґрунтований розрахунок такої компенсації, а суд належним чином дане питання не перевірив та, як наслідок, безпідставно стягнув 3000,00 гривень, колегія суддів вважає, що рішення в цій частині також підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні вимог.

Ухвалюючи рішення в даній справі, міський суд правильно застосував норми цивільного законодавства до правовідносин, що склались між сторонами, дав їм належну правову оцінку, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому є безпідставні і до уваги судовою колегією не приймаються.

Керуючись ст.360 ЦК України , Закону України « Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», ст.ст. 88, 303, 307, 309, 313, 314,316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 22 квітня 2016 року в частині стягнення витрат на правову допомогу та в частині задоволення позову ОСОБА_2 щодо зобов'язання ОСОБА_3 закрити дверний прохід з приміщення 1-2 в приміщення 1-3 скасувати, ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в цій частині та стягненні судових витрат на правову допомогу.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

ГОЛОВУЮЧИЙ /підпис/

СУДДІ: /підписи/

З оригіналом вірно:

ГОЛОВУЮЧИЙ