Ухвала суду № 58406247, 15.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" червня 2016 р. м. Київ К/800/12504/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Загороднього А.Ф., Зайцева М.П.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника позивача: Бережної Т.В., Жарика М.Б.,

представника відповідача: Гучка В.В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Підприємства із 100% іноземними інвестиціями «Сандвік»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року

у справі №826/19057/14

за позовом Підприємства із 100% іноземними інвестиціями «Сандвік»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Підприємство із 100% іноземними інвестиціями «Сандвік» (далі - Підприємство) звернулось в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - Інспекція), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21 листопада 2014 року №0016132203 та № 0016122203.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року, в задоволені адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти рішення, яким направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією проведено планову документальну перевірку Підприємства, за результатами якої складено акт 06 листопада 2014 року № 1612/22-03/30058678, згідно з яким позивачем порушено вимоги:

- пунктів 138.2, 138.4, 138.8, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в 64 958,00 грн.;

- пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1, пункту 201.4, пункту 201.6, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в загальній сумі 105 713,00 грн.

Висновки відповідача про порушення наведених норм ґрунтуються на тому, що операції позивача та його контрагентів (Адвокатським об'єднанням «Юридична фірма «Василь Кисіль та Партнери», ПП ОСОБА_15, ФО СПД ОСОБА_8, ФОП ОСОБА_9, ФОП ОСОБА_10, ПП «Дарт-Південь», Підприємством із 100% іноземними інвестиціями «ААЗ Трейдінг Ко») документально не підтверджуються, а відтак Підприємством безпідставно відображено наслідки таких операцій у податковому обліку.

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 21 листопада 2014 року:

- № 0016132203, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 97 437,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 64 958,00 грн., за штрафними санкціями - 32 479,00 грн.

- № 0016122203, яким Підприємству збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 158 569,50 грн., в тому числі: за основним платежем - 105 713,00 грн., за штрафними санкціями - 52 856,50 грн.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем з його контрагентами ПП «Дарт-Південь», ПІК «ААЗ Трейдінг Ко», ФОП ОСОБА_9, ФОП ОСОБА_11 були укладені договори з перевезення вантажів, на підтвердження яких надано копії актів здачі - прийняття робіт, товарно-транспортних накладних, видаткових та податкових накладних, платіжних доручень.

На підтвердження фактичного здійснення робіт ФО СПД ОСОБА_8 щодо: доставки листів, документів, бандеролей по місту Києву Покупцям підприємства, розсилки рекламних матеріалів покупцям, отримання у постачальників документів та товарів для підприємства (папір, канц. товари, тощо) надано копії актів здачі - прийняття робіт, платіжні доручення.

Між підприємством та Адвокатським об'єднанням «Юридична Фірма «Василь Кісіль та Партнери» укладений договір про юридичні послуги, згідно з яким підприємство отримує консультації, роз'яснення з питань чинного законодавства України, які виникають в процесі ведення підприємством господарської діяльності (трудові взаємовідносини з працівниками, з питань антикорупційного права при взаємовідносинах з контрагентами, з питань податкового законодавства тощо), включаючи представництво підприємства у судах (в тому числі стосовно оскаржень податкових повідомлень-рішень. На підтвердження фактичного здійснення операцій з метою виконання вказаного договору надано копії актів здачі -прийняття робіт, податкові накладні із номенклатурою - юридичні послуги, платіжні доручення.

Між Підприємством та ФОП ОСОБА_13 (код КВЕД 78.10 діяльність агентств з працевлаштування) був укладений договір про надання послуг з підбору та забезпечення персоналом, на підтвердження фактичного виконання якого надано заявку про підбір персоналу (інженера з продажу бурового обладнання), наказ про прийняття на роботу ОСОБА_14 (оклад 10 000 грн.) та акт наданих послуг, платіжні доручення.

Відмовляючи у задоволенні позову, попередні судові інстанції погодилися із висновками відповідача про безпідставність формування позивачем даних податкового обліку, оскільки реальність господарських операцій позивача з наведеними вище контрагентами не підтвердилась.

При цьому суди першої та апеляційної інстанцій виходили із такого:

- наявні у матеріалах справи податкові накладні та акти надання послуг не деталізують змісту та обсягу наданих контрагентами послуг, не містять інформації про посаду, прізвище та ініціали особи, яка їх підписала, або іншої інформації, що дала б змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарських операції та наявність у неї відповідних повноважень.

- на підтвердження послуг перевезення товарів позивачем не надано первинні транспортні документи (товарно-транспортні накладні, талони замовника);

- матеріали справи не місять примірників рекламних матеріалів, доказів їх розсилки покупцям ФО СПД ОСОБА_8;

- матеріали справи не містять кінцевого результату надання юридичних послуг та фактичного використання таких послуг у господарській діяльності; в силу наявності у штаті позивача юриста надання таких послуг іншими особами не є доцільним;

- в силу наявності у штатному розписі позивача менеджера по роботі з персоналом та відсутності штатної одиниці інженера з продажу бурового обладнання необгрунтованим є залучення суб'єктів господарювання до робіт з метою підбору інженера з продажу бурового обладнання;

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, зробленими з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у виглядіпорушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Разом з тим, наведених вимог суди попередніх інстанцій не дотримались.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язане з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Склад витрат та порядок їх визнання визначений статтею 138 Податкового кодексу України. Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не відносяться до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Так, за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 статті 201 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Слід зазначити, що законодавець не визначив конкретного переліку документів, якими платник повинен підтвердити реальність виконання господарської операції. З метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає положенням статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та складення яких узгоджується із законодавчо установленими вимогами щодо оформлення такої операції або із звичаєвою практикою.

Ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання позитивного економічного ефекту. Власне незаповнення у первинних облікових документах окремих позицій, які не впливають на зміст господарської операції, а також відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій.

З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій безпідставно виходили із того, що про відсутність реальності господарських операцій свідчить та обставина, що наявні у матеріалах справи податкові накладні та акти надання послуг не деталізують змісту та обсягу наданих контрагентами послуг, адже такі висновки зроблено без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому колегія суддів, звертає увагу на те, що оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. При цьому формальні помилки в первинних документах не повинні бути вирішальною ознакою безтоварності здійснених господарських операцій.

Водночас, суди попередніх інстанцій, роблячи висновок про фактичне не здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, не здійснили оцінки господарських операцій на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину та детально не перевірили всі обставини, що стосуються здійснення операцій з метою виконання умов договорів.

Сама по собі товарно-транспортна накладна та талон замовника не є єдиними документами, що підтверджують факт перевезення товарів, а відтак їх відсутність, за наявності інших документів та відомостей, не може свідчити про нереальність наданих послуг. Відсутність названих документів має оцінюватися із врахуванням особливостей виконання окремих господарських операцій.

Як свідчать матеріали справи, позивач, на підтвердження реальності послуг з перевезення ПП «Дарт-Південь», ФОП ОСОБА_9, ФОП ОСОБА_11 надав, в тому числі і товарно-транспортні накладні, а також докази на підтвердження господарської мети у позивача за результатами отримання названих послуг, однак суди попередніх інстанцій не надали оцінки названим доказам та зробили передчасний висновок про те, що послуги з перевезення фактично не надавались. Роблячи висновок про неможливість встановити маршрут руху транспортних засобів, інформацію про автомобілі, суди вихолодили лише із даних акта приймання-передачі робіт без дослідження даних, що містилися в товарно-транспортних накладних, договорах та інших документах, що містяться в матеріалах справи.

Під час розгляду справи позивач вказував, що відсутність транспортних документів на підтвердження здійснення послуг ІК «ААЗ Трейдінг Ко» обумовлена тим, що вказаний суб'єкт внесений до реєстру операторів поштового зв'язку. Наведене залишилося поза увагою судів попередніх інстанцій.

Зазначаючи про те, що матеріали справи не містять примірників рекламних матеріалів, доказів їх розсилки покупцям ФО СПД ОСОБА_8, суди попередніх інстанцій також не перевірили особливостей виконання спірних операцій. Як зазначав позивач, фактично ФО СПД ОСОБА_8 здійснював кур'єрські послуги, які полягали, в тому числі в отриманні та доставлянні до місця призначення будь-якої кореспонденції, що стосуються діяльності позивача, а відтак відсутність лише примірників рекламних матеріалів, доказів їх розсилки покупцям не свідчить про ненадання кур'єрських послуг вказаних суб'єктом господарювання. Водночас матеріали справи не містять доказів на підтвердження вжиття судами заходів з метою перевірки обставин щодо отримання та доставляння СПД ОСОБА_8 конкретної поштової кореспонденції.

Зазначаючи про те, що матеріали справи не містять кінцевого результату надання юридичних послуг та фактичного використання таких послуг у господарській діяльності, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою наявну у матеріалах справи постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2012 року по справі № 2а-7303/12/2670 (том 1, а.с. 90) про оскарження податкового повідомлення-рішення. За своїм економіко-юридичним змістом юридична послуга, являє собою діяльність, результати якої можуть і не мати матеріального виразу, однак надання таких послуг безумовно впливає на господарську діяльність платника податків.

Наявність у штаті позивача юриста та менеджера з персоналу не може свідчити про безпідставне залучення інших спеціалістів для виконання функцій, що покладені на штатних працівників, та не вказує про відсутність у позивача ділової мети при оплаті вказаних послуг. Адже за звичаями ділового обороту, виконання певних послуг може потребувати спеціальних знань, які відсутні у осіб, з якими підприємство уклало трудовий договір.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що надання оцінки всім важливим аргументам сторін, що беруть участь у справі, становить гарантію дотримання принципу справедливого судового розгляду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року.

Підприємство в обґрунтування протиправності оскаржуваних актів індивідуальної дії вказувало наведені вище обставини та факти, втім, суди попередніх інстанцій, розглядаючи позов Товариства, в порушення названої статті Конвенції не виконали встановленого статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України завдання, адже судові рішення не містять мотивування причин відхилення наведених вище тверджень платника.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість суду касаційної інстанції перевірити правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України уразі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

З огляду на реорганізацію Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне замінити її правонаступником - Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Керуючись статтями 55, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Допустити заміну Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві її правонаступником - Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Касаційну скаргу Підприємства із 100% іноземними інвестиціями «Сандвік» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін А.Ф. Загородній М.П. Зайцев