Ухвала суду № 58406042, 15.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" червня 2016 р. м. Київ К/800/12999/15

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Загороднього А.Ф., Зайцева М.П.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника позивача: Брацкової О.С.,

представника відповідача: Зюбанова В.В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби у Вінницькій області

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2014 року

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2015 року

у справі № 802/3818/14-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницька будівельна компанія»

до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вінницька будівельна компанія» (далі- Товариство) звернулось в суд з позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (далі- Інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24 вересня 2014 року №00080442201 та №0008052201.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2015 року, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 24 вересня 2014 року №00080442201 та №0008052201.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач просив касаційну скаргу відхилити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією проведено перевірку позивача, за результатами якої складено акт від 04 вересня 2014 року №2362/2201/32977018 , згідно з яким позивачем порушено вимоги:

1) підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в зв'язку з чим занижено податок на прибуток в загальній сумі 439 196 грн.;

2) пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 501 969 грн.

Висновки відповідача про порушення наведених норм ґрунтуються на тому, що операції позивача та його контрагентів (ТОВ «ТБК «Фаворі-Строй», ТОВ «НПП Хімекологія», ТОВ «ФІНАНС ПАН ТРЕЙД», ТОВ «ІК ЕНЕРГО ІНВЕСТ», ТОВ «ПРО-ЕЛМОН») не були реальними, а відтак Товариством безпідставно відображено наслідки таких операцій у податковому обліку.

У зв'язку із зробленими висновками відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 24 вересня 2014 року:

- №0008042201, яким позивачу визначено грошове зобов'язання в загальній сумі 548 995 грн. (з них 439 196 грн., - за основним платежем, та 109 799 грн., - за штрафними (фінансовими) санкціями)

- №0008052201, яким позивачу визначено грошове зобов'язання в сумі 627 463 грн. (з них 501 969 грн., - за основним платежем, та 125 494 грн., - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем як генпідрядником з метою виконання зобов'язань перед замовниками (ТОВ «Окоосхідінвест» та ПАТ «Концерн Галнафтогаз») укладено договори підряду та поставки товарів з ТОВ «ТБК «Фаворі-Строй», ТОВ «НПП Хімекологія», ТОВ «ФІНАНС ПАН ТРЕЙД», ТОВ «ІК ЕНЕРГО ІНВЕСТ», ТОВ «ПРО-ЕЛМОН».

На підтвердження здійснення будівельних робіт позивачем надано картки рахунку, оборотно-сальдову відомість, витяг з журналу прихідних податкових накладних, довідки про вартість виконаних підрядних робіт та витрати, акти виконаних робіт, розхідними накладними податкові накладні, копії банківських виписок.

Задовольняючи позовні вимоги та роблячи висновок про необґрунтованість винесених податкових повідомлень-рішень, суди попередніх інстанцій виходили із того, що реальність операцій позивача та його контрагентів підтверджується документально, при цьому відсутність товарно-транспортних накладних не впливає на право позивача відображати такі операції в податковому обліку.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, зробленими з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Разом з тим, наведених вимог суди попередніх інстанцій не дотримались.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язане з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Склад витрат та порядок їх визнання визначений статтею 138 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не відносяться до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Так, за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 статті 201 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій наведеному уваги не надали та, здійснюючи оцінку наслідкам відображеної позивачем в податковому обліку вартості будівельних послуг, належним чином не перевірили реальності господарських операцій та не з'ясували чи призвели ці операції до реальних змін майнового стану позивача.

Для з'ясування змісту господарської операції необхідно брати до уваги термінологію та вимоги податкового законодавства. Інші поняття можуть використовуватися лише в частині, що не суперечить податковим нормам. При цьому обґрунтування податкових правопорушень не може здійснюватися з посиланням на недотримання норм інших галузей законодавства - цивільного, фінансового тощо. Аналогічно платники податків не вправі посилатися на цивільно-правові та інші неподаткові норми в обґрунтування правомірності своєї поведінки.

Разом із цим, вважається, що господарська діяльність, яка підтверджена належним чином складеними первинними документами, є законною, якщо контролюючими органами не доведено протилежне. Платник податків не може відповідати за порушення, допущені іншими особами, якщо не буде доведена його безпосередня участь у зловживанні таких осіб.

Водночас, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, обмежились лише дослідженням документів, наданих платником податків, і не дослідили інші обставини, які можуть вказувати на необґрунтованість заявлених позивачем у податковому обліку податкових відрахувань.

Так, відповідач в обгрунтування фактів допущення порушень вимог податкового законодавства вказував, що задекларовані платником податків в податковому обліку господарські операції реально не здійснювалися з урахуванням неможливості контрагентами вести господарську діяльність в силу відсутності основних фондів, технічного персоналу, виробничі активи та інші умови. Водночас суди першої та апеляційної інстанції інстанцій наведеному оцінки не надали та не перевірили чи у контрагентів позивача була відсутня можливість для виконання будівельних робіт та поставки товарів. При цьому, колегія суддів акцентує увагу, що при дослідженні вказаної обставини, слід виходити із дослідження фактичної, а не задекларованої наявності у контрагентів основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів.

Крім того, поза увагою судів попередніх інстанцій лишились і доводи відповідача про те, що надані первинні документи не містять посад та прізвищ осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, а в актах наданих послуг не деталізовано зміст послуг.

При цьому, судам слід мати на увазі, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена; незаповнення у первинних облікових документах окремих позицій, які не впливають на зміст господарської операції, а також відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання позитивного економічного ефекту.

Також суди не звернули уваги й на те, що відповідач посилався на пояснення посадових осіб контрагентів, зокрема ТОВ «ТБК «Фаворі-Строй», ТОВ «НВП «Хімекологія», які заперечили свою участь у веденні господарської діяльності підприємств та у підписанні будь-яких документів від їх імені, а згідно з експертним дослідженням, підписи на реєстраційних документах ТОВ «Про-Елмон» від імені директора здійснені різними особами.

Надаючи оцінку вказаним доводам, судам попередніх інстанцій слід було на підставі належних та допустимих доказів перевірити хто був відповідальним за ведення фінансово-господарської діяльності названих контрагентів у період здійснення господарських операцій з позивачем. У випадку наявності інформації про те, що відповідальні за ведення господарської діяльності особи контрагентів позивача надані на підтвердження господарської операції документи не підписували і не складали, слід поставити питання про проведення експертного дослідження на предмет наявності чи відсутності ознак підроблення підпису посадовими особами, які підписували первинні документи, видані ТОВ «ТБК «Фаворі-Строй», ТОВ «НВП «Хімекологія», ТОВ «Про-Елмон» або допитати посадових осіб вказаних суб'єктів господарювання в порядку, визначеному статтями 77, 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

При встановленні цієї обставини та недоведеності факту невиконання спірних господарських операцій, у отриманні права на податковий кредит та витрат може бути відмовлено у разі якщо податковим органом буде доведено, що платник податку діяв без належної обачності та, виходячи із умов та обставин здійснення відповідної угоди, знав або міг знати про зазначення контрагентами недостовірних відомостей чи про надання документів, підписаних особами, що не є керівниками контрагентів чи про те, що контрагентами по договору є особи, які не здійснювали реальної підприємницької діяльності та не декларували свої податкові зобов'язання.

Принцип належної податкової обачності безпосередньо випливає із рішення Європейського суду з прав людини «Булвес АД проти Болгарії», згідно з яким платник податку на додану вартість не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

У зв'язку з викладеним судам слід було оцінити доводи як з метою ретельної перевірки реальності виконання спірних господарських операцій, так і в контексті з'ясування прояву позивачем розумної обережності при виборі контрагентів, достеменно перевіривши обставини щодо вибору позивачем постачальників, а також обставини щодо порядку укладення правочинів з цими контрагентами.

Відтак, з урахуванням наведеного, для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з його контрагентами судам слід: з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, з урахуванням вищевказаної позиції Європейського Суду з прав людини; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби у Вінницькій області задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2015 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін А.Ф. Загородній М.П. Зайцев